Європейські мандрівки Лесі Українки

До 150-ліття народин Лесі Українки
Леся Українка любила подорожувати Європою.
Коли читаєш Лесині листи із мандрівок, то дивуєшся, як мало змінилося в Світі…

„Я дарма що біла, а маю циганську натуру і вештатись по світі мені мило!“
— Леся Українка

Леся Українка, Сан-Ремо, 1902.

❃ Італія:
Росіян тепер тут сила! Не раз лаються на вулиці без сорома, впевняючись, що їх "никакая собака не поймет", хоча "собак" таких, як вони самі, тут повно на кожному кроці. Бувають пресмішні сцени.
Все їм недогода! … За обідом знов бурчання: "Черт знает! Тут даже антоновки порядочной нет! Какие здесь яблоки? Разве это яблоки?" — і закладає за обидві щоки груші, виноград, мандарини, фініки і — таки яблука!
Я, певне, ще й на повороті буду в Венеції, таке мені симпатичне се місто, шкода тільки, що дороге, тим я і втікаю з нього.
В Неаполі так шарпають, ловлять за поли і набиваються з усяким поганим дріб’язком, що єдиний спосіб відчепитись, се бігти, ні на що не дивлячись, махати руками і кричати: “No, no, no lasciami la расе!!”
Славні людці! Тільки могли б трошки більше гігієну хат признавати і менше білизни на вулиці розвішувати, тоді були б ідеальним народом.

❃ Франція:
В Ніцці наші дами так зайнялись біганням по магазинах та купуванням всякої "дешевизни" (досить дорогої і не конче потрібної), що навіть не мали часу подивитись на могилу Герцена (здається, просто забули про неї). В Монте-Карло приїхали поночі, коли вже сливе нічого побачити не могли, розігнались на рулетку, але туди їх — не пустили! Так-таки просто не пустили, сказали, що сюди в costumes de voyage (дорожнє вбрання) не можна йти, ось, кажуть, ідіть в отель, перемініть убрання, а головно changez vos coiffures (дами були в хустках, та ще й з "козиного пуху"), а тоді приходьте, і то краще не сьогодні ввечері, а завтра рано, в 10-й (рано "панська публіка" не буває в казино).

Леся Українка, 1901 рік.

❃ Берлін:
Тільки дуже ненадовго, перед світом затихає Берлін, а ранком карлики переносять свою роботу з підземеллів у коридори, далі в кімнати, разом з тим і вулиця прокидається, все біжить, летить, стугонить.
В перших етажах домів усе магазини, чогось аж страшно, як подумаєш, скільки людської праці кристалізовано у сих виробах, часом зовсім зайвих.
У кожної події чи явища завжди є дві сторони. Сама Леся казала, що хто зна, чи побувала б вона у стількох місцях, якби не її хвороба. Тож завжди наголошувала: “Зрештою, життя моє не було убогим, і сором було б мені плакатись на нього”.

❃ Відень:
Що не дім, то зараз каріатиди, атланти, маски, генії і бог зна що! Та вже такого розкішного міста, як Відень, може, і в світі нема. А громадські будови, концертові зали, театри! Яке то урядження, скільки скульптури, малярства, орнаментики всякої – страх!
Вразила мене тільки одна справа в тутешній виборчій агітації: се так звані "видатки на агітацію", попросту сказавши, грубий підкуп! Хто має більше грошей, того й партія міцніша.

Леся Українка, Єгипет, 1912.

❃ Єгипет:
Бачили ми великі піраміди і великого сфінкса — се справді щось єдине на цілім світі! Ніякі картини, фотографії і т.п. не можуть дати справжнього поняття про душу сих камінних істот. Особливо сфінкс — він має велику тисячолітню душу, він має живі очі, він немов бачить вічність. А який там пейзаж перед очима в сфінкса!… Не розчарував мене Єгипет, а ще більше причарував, і тепер тільки я зрозуміла його до кінця геніальний хист, як побувала в Каїрському музеї.

Леся Українка серед мешканців вілли «Континенталь», Гелуан (Єгипет), 1909–1910 роки.

❃ Кавказ:
Все таки, нещасний се край і ще довго буде нещасний, навіть хоч і загальний режим зміниться, бо тут національна ворожнеча гірша, дичіша і заплутаніша далеко, ніж в Австрії, а форми її не ліпші, ніж на Балканах.

❃ Про Крим:
Що ж до Алушти та інших міст біля Ялти, то там життя страшенно дороге, дно морське дуже кам’янисте та й сторона дуже забоборичена, правда, що там восени дуже добре.
Он люди пишуть, що в Єгипті можна чудово прожити за 75 p. y місяць, а в Криму за сі гроші люди Hundesleben (собаче життя) мають.
Нема що казати, сторона ця хоч людьми зневажена, та богом не забута, коли б тільки не була така чужа… Тут кого не спитай: звідки ви? — зараз відповість: "Из Москвы".

Леся Українка в Криму, 1897.

Історико-освітній проєкт «Локальна Історія» створив інтерактивну мапу „Лесині маршрути“.

Ми знаємо її як Українку. І часто замикаємо у кордонах України. Ще частіше шкодуємо через хворобу, яка вбила її молодою. Попри те, Лариса Косач за свої 42 роки не мала меж. Ані географічних, ані літературних. Озеро Нечимне на Волині надихнуло її на “Лісову пісню”, а “Камінного господаря”, дії якого відбуваються в Іспанії, завершила в Грузії (Сакартвело).

У Лесиних маршрутах, які склала літературознавиця Віра Агеєва, перелічено понад 20 міст Світу, де відбулися переломні події у житті письменниці. Ця мапа про те, як Леся Українка вийшла далеко за межі України, при цьому України не втратила.

▼ „Лесині маршрути“ ▼
[клікабельна мапа відкриє інтерактивний проєкт]