Перейти до контенту

ЗАКОН ПРО УКРАЇНСЬКУ МОВУ ПІДПИСАНО

 
ВІТАННЯ, Українці! 💙💛
Вітаємо, Вельмишановне Панство! 💙💛
Справді історична подія! 🇺🇦
15 травня 2019 року відбулась справді історична подія — підписано Закон України про функціонування української мови як державної. Сотні років переслідувань, сотні заборон української мови, мільйони життів Українців…
ДЯКУЄМО, пане Верховний Головнокомандувач і Президент України Петро Порошенко, пане Голова Верховної Ради Андрій Парубій і всі, всі, хто за багато років доклав зусиль на захист української мови!
✔ АРМІЯ! ✔ МОВА! ✔ ВІРА!
Виконано!

...продовжувати читання "ЗАКОН ПРО УКРАЇНСЬКУ МОВУ ПІДПИСАНО"

Десятиліття української мови

 
Президент України Петро Порошенко підписав указ «Про невідкладні заходи щодо зміцнення державного статусу української мови та сприяння створенню єдиного культурного простору України».

„З 2018 року ми оголошуємо десятиліття української мови!“

...продовжувати читання "Десятиліття української мови"

Заклик Президента України
повернутися до української мови

 
Президент України Петро Порошенко закликав: «Переходьте на українську — купуйте українські книжки, квитки на українські фільми, користуйтесь україномовними сайтами»
...продовжувати читання "Президент України: «Переходьте на українську!»"

Хроніки #ґєтто та мовна інспекція

 
Як дитяча письменниця Лариса Ніцой "мучала руссцкаґаварящіх саґраждан", і як "поліція" стала на бік порушників Закону.
Ось як Українці "уґнєтают руссцкаґаварящіх" — ну прямо "ізвєрґі, фошысты-нацысты, устроілі ҐЄТТО"!
《З усіх крамничок навколо, як собаки з будок, повисовували голови продавці. Залишити товар не можуть, тільки голови стирчать, якісь гавкають, якісь сичать по-зміїному.
- Атстаньтє ат нєйо! Іздєваюцца са сваєй мовай!
- Ізвєрґі!

 
...продовжувати читання "Хроніки #ґєтто та мовна інспекція"

Великий Кобзар Тарас Шевченко
цитати

❖ ❖ ❖

Борітеся – поборете!

...продовжувати читання "Великий Кобзар Тарас Шевченко — цитати"

Леся Українка
цитати

❖ ❖ ❖

„Завжди терновий вінець
Буде кращий, ніж царська корона“

...продовжувати читання "Леся Українка — цитати"

Іван Франко
цитати

❖ ❖ ❖

„Лупайте сю скалу!
Нехай ні жар, ні холод
Не спинить вас!..“

...продовжувати читання "Іван Франко — цитати"

Василь Симоненко
цитати

❖ ❖ ❖

„Я — Українець! Ось і вся моя автобіографія!“

...продовжувати читання "Василь Симоненко — цитати"

Ліна Костенко
цитати

❖ ❖ ❖

„Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову...“

...продовжувати читання "Ліна Костенко — цитати"

Григорій Сковорода
цитати і афоризми

❖ ❖ ❖

„Світ ловив мене, та не спіймав“

(слова, які Григорій Сковорода заповів написати на своїй могилі)
...продовжувати читання "Григорій Сковорода — цитати і афоризми"

Пилип Орлик
цитати

❖ ❖ ❖

„Кожна Держава складається і стверджується непорушною цілістю кордонів“

...продовжувати читання "Пилип Орлик — цитати"

21 лютого — міжнародний день рідної мови

Моя рідна мова. Співуча. Калинóва.

 
В мене немає сумнівів, що рідна мова для мене — українська.
Я народився і виріс у російськомовному середовищі на півдні України, на Запорожжі.
Я володію українською мовою і завжди вважав її рідною, хоча і спілкувався переважно так званим "русским языком".

 
...продовжувати читання "„Моя рідна мова. Співуча. Калинóва.“"

5

Одна єдина Соборна Україна,
або "єдіная страна"

 
100 років тому Соборна Україна практично змогла відбутись після Акту Злуки.
Велика Україна, «Одна єдина, Соборна Україна — від Карпат і до Кавказу!»... Таким було гасло тих часів...
І доки політики того часу чублися за владу, прості Українці від Карпат і до Кубані чітко усвідомлювали, що треба боротися за Волю, самостійність і Незалежність Соборної України!
Українці кров'ю стікали, але перемагали!
...а потім Україну втопили у крові...
...Перша Незалежність була втрачена...
...втрачено суттєві етнічні терени як на сході, так і на заході...
Велика Війна триває по цей день... і знову кров'ю стікаємо, але перемагаємо!..

...продовжувати читання "Одна єдина Соборна Україна, або “єдіная страна”"


© OLENA TATYANCHENKO
 

Мова лежала за склом на поличці серванту і з сумом та журбою дивилася на життя, яке вирувало ззовні.
...продовжувати читання "„Мова у серванті“"


© OLENA TATYANCHENKO

У мене таке враження, ніби ми опинилися в якомусь потужному циклоні. Що не день – спадають маски, розбиваються ілюзії, люди показують свої справжні обличчя і наміри. Це доволі важко проживати, адже доводиться дуже швидко адаптуватися до змін, та водночас вельми корисно. Знати хто є хто важливо, бо це дозволяє приймати кращі рішення, чіткіше бачити і мету і перешкоди.
Після кількох випадків особистого спілкування з кількома російськомовними жителями України за останні дня я зробила для себе значуще відкриття – з деякими з них домовитися не вдасться. Взагалі. Причому я не кажу про «упоротих» ненависників України, а про деяких з тих, хто вважає себе патріотом, і щиро переконаний, що своїм російськомовним бізнесом, статтями, виступами, піснями, робить для України важливі, хороші справи. Про тих, хто у своїй власній, викривленій під якимось недоступним для мене кутом, реальності, впевнений, що саме він і є справжнім українцем, що це його земля і тільки він має вирішувати, яким має бути її майбутнє.
Діти й онуки наших катів і убивць, пристосуванців і зрадників, нащадки тих, кого завезли в Україну під різними приводами замість розстріляних, повішаних, висланих, «розкуркулених», заморених голодом, кинутих у в’язниці, засланих у концтабори, вивезених у товарних вагонах до Сибіру, тепер тут, на кістках наших пращурів з гордістю будуть «свою Україну». І ми, українці, їм в цьому страшенно заважаємо, адже у мріях «їхня Україна» - це російськомовна держава, тільки без путіна і його диктатури, і з усіма «бонусами», яких немає у сучасній Росії.
Недарма ж у своїх постах друзям в московії вони із захватом пишуть, як тут насправді чудово, запрошують приїхати в гості, бо тут дуже комфортно, і навіть мову ту дурацьку знати не треба, і без неї можна чудово обходитися. Ми ж от як добре влаштувалися, і ви не бійтесь, тікайте сюди зі свого Мордору. Х*хлів заб’ємо, як завжди, не перший раз, нікуди вони не подінуться. І в них, цих «нових укрАінцев», є безліч приводів так казати і думати. Вся система, всі гілки влади, державні установи, силові структури, десятиліттями вибудовувалися так, щоб не дати нічому українському жодного шансу.
Х*хли, звісно, це теж не страшно, вони не дуже заважають, якщо знають своє місце. Ми навіть любимо смішних, картинних, ручних х*хлів у їхніх вишиванках і шароварах, кажуть «настоящіє укрАінци». А хто не милий, на тих знайдемо управу, бо зовсім щось знахабніли. Вимагають, щоб ми, ми – представники великої «російської» культури (!) говорили їхньою мовою, вели нею бізнес, керували державою, навчалися, надавали послуги, геть страх втратили.
І вони дійсно так думають. Наша історія, наша культура, наша мова їх не цікавлять. У них є все своє, і саме це своє вони й хочуть затвердити тут, на нашій землі. Їм смішні наші слова і незрозумілі традиції. Вони не мають жодного вродженого почуття поваги, вдячності, справедливості. Їхня задача – захоплювати і знищувати все, що намагається протистояти. А наша – продовжувати робити своє – захищати, берегти і розвивати свою мову, свою країну, адже зараз, як це не гірко, її існування дійсно під загрозою. Ви хочете жити в резервації, якою опікуватимуться «добрі росіяни», які тепер по-модному називаються «русскоязичниє украінци»? Я – ні. Я хочу жити у свої Україні. А гості нехай не забувають, що це вони в гостях.

© OLENA TATYANCHENKO

Travel-Train-1915

Подорожня розмова про різні мови

 
...Було це давно, ще за старої цісарської Австрії, в 1915 році...
В купе першої кляси швидкого потягу „Львів — Відень“ їхали чотири пасажири: Англієць, Німець, Італієць і Українець.

...продовжувати читання "Подорожня розмова про різні мови"

OLENA TATYANCHENKO

 

Ми всі неодноразово чули заклики до «м’якої, лагідної українізації». Ними полюбляють оперувати ті, хто шукає будь-який привід НЕ розмовляти українською мовою незалежно від свого походження, в тому числі й ті, для кого вона колись була рідною, а також – безхребетна, байдужа частина населення, яка прикривається маскою «ввічливості» і «толерантності».
Хіба можна силою змушувати людей переходити на українську? - обурено вигукують вони. І ми умовляємо, пояснюємо, мотивуємо, закликаємо, шукаємо факти, розповідаємо про тяжку долю української мови... Інколи такий підхід спрацьовує, принаймні з тими, хто має внутрішню готовність і розуміє, що мова – це значно більше ніж набір слів, але часто й ні, бо завжди знаходяться «принципові», навіть такі, хто спеціально переходить на російську, щоб підтримати своїх «зацькованих» українськими «нациками» друзів.
І от я думаю, і правда, яка нелюдська жорстокість з нашого боку ПРОСИТИ український бізнес, публічних осіб, викладачів, письменників, науковців, журналістів і, страшно подумати, державних службовців (!) надавати послуги та інформацію, виступати на радіо і телебаченні, вести сторінки на публічних ресурсах і навіть, ви тільки вдумайтесь, розмовляти українською мовою!!! Ні, немає виправдань такому звірству!
Інша справа – встановлення панування російської мови, яке продовжувалось століттями і не завершилося й донині. Тут використовувалися дуже «гуманні» методи: розстріли, голодомори, фізичне знищення, залякування, депортації, репресії, тортури, масове завезення неграмотних, недалеких селян з відсталих російських губерній, яких деякі теперішні украінци, які «с раждєнія» говорили російською гордо іменують своїми предками.
Отак мають вчиняти справжні «люди»: відмовилися харківські студенти здавати іспит російською мовою – розстріляти, щоб іншим «нєповадно било». Приїхали бандуристи і лірники на з’їзд народних співців – вивезти їх вночі, і тишком-нишком повбивати разом із поводирями, щоб не сміли розповсюджувати українське слово. Бунтують х*хли по селах – голодом їх заморити. І головне, все це м’яко так, по-доброму, заради нашого же блага.
Не останню роль зіграло в цьому лінгвоциді й законодавство – сотні різноманітних постанов та указів про спалення книг, заборону видань і викладання українською мовою, шкідливість і небезпечність українського освітянства для московії, закриття друкарень і навчальних закладів, арешти українських науковців і духовенства, розстріли і заслання інтелігенції. Та й зараз, як наслідок жахливого минулого, рясніють наші закони статтями про захист «вєликава і магучєва», який ніяк не бажає здавати своїх позицій.
Саме тому я проти «лагідної» українізації, бо це лише ще один вид маніпуляції з боку тих, чия задача знищувати будь-які паростки українськості. Я за те, щоб всі ті, хто зараз з пафосом і зверхністю розповідає нам про своє походження, свій внесок, свої заслуги, свій «справжній» (на відміну від нашого, вигаданого) патріотизм, хто хоче жити в Україні, але підтримує домінування російської мови, були законодавчо змушені говорити українською в усіх публічних сферах – в школах і вишах, на базарах і в магазинах, в транспорті, у сервісних закладах, кафе і ресторанах, на радіо і телебаченні, у фільмах і серіалах.
Інакше – ніяк. Тут все просто: або ми – або вони. Ви їм сьогодні лагідно посміхаєтесь і захищаєте, а вони вже зараз готові повертати свої кулемети проти вас. Не вірите, думаєте, я перебільшую і “нагнітаю”, впевнені, що такого не станеться? Ну що ж, жителі колись мирного Донецька теж не вірили…
Тому й не існує третього варіанту, як би цього не хотілось шукачам компромісів. Якщо не поступляться вони, будемо й надалі поступатися ми, і хтозна як довго ще почуватися чужинцями на вулицях своїх міст і сіл. Сором’язливо просити обслуговувати нас, будь ласочка, українською, вислуховувати глузування, насміхання, хамство, зневажливі зауваження і з надією та упованням чекати, коли ж змилостивляться прихильники м’якої українізації врешті-решт поблажливо перейти на державну мову.
Такого дива може й не статися, але чим більше українців вимагатимуть поваги до себе на кожному кроці, тим гірше працюватиме підхід «і вашим, і нашим», тим меншим буде коло впливу тих, хто досі вважав себе «лідером думки» про непотрібність української, бо всі «і так паймут».
Вже зараз бачимо, як починають хитатися ще нещодавно непорушні речі. Так - мало, повільно, з величезними зусиллями, які не дорівнюють поки що досягнутим результатам, але є зрушення. Язикатий монстр все ще пручається, шукає будь-які шпаринки, не гребує жодними засобами щоб утриматися, задушити Україну, втримати у своїх пазурах, але вже відчуває початок своєї агонії. І в наших силах – наблизити її, щоб встигнути ще за власного життя побудувати по-справжньому незалежну, україномовну Україну.
 
© OLENA TATYANCHENKO

OLENA TATYANCHENKO

 

У кожного народу своя мова. Так повелося на землі з давніх-давен. І немає мов кращих чи гірших, є лише рідні. І світ тримається на любові до своєї мови й повазі до чужої. Може комусь смішно звучить в’єтнамська чи таджицька, турецька чи яванська. Але для в’єтнамців і таджиків, турків і яванців то найкращі мови на світі, бо вони їхні. Так само й українська – рідна для вуха, для серця, для душі української і чужа для чужинського.
Комусь із іноземців вона може видатися ніжною і мелодійною, іншим – незвичною і дивною, а от для декого вона – загроза, тому, прикриваючи власний страх, називають вони її селянською, телячою, смішною, вигаданою. А насправді дивуються: як могла вистояти така кумедна і нікому не потрібна мова стільки століть, стільки заборон, стільки втрат витримавши. Саме це і вселяє у них острах і лють, бо знають її силу дивовижну - нашу силу, а насмішками намагаються зламати, принизити,посіяти сумніви.
Хтось, знаючи, що правда на його землі, в його країні - за ним, лише посміхається на таке жалюгідне скиглення «старшого брата», і робить своє. Але для цього треба мати неабияку внутрішню силу, повагу до себе і свого вибору. Адже по суті неважливо, хто ти є. Навіщо сперечатися кого саме вважати українцем? Головне – ким людина сама себе вважає. Можна бути в сотому поколінні українцем за походженням і запопадливим малоросом за духом, а можна мати батьків росіян і при цьому, з поваги до землі, яка дала притулок твоїй родині, ідентифікувати себе як справжнього громадянина України.
Отут і заритий славнозвісний собака. Громадяни і населення – це не одне й те саме. Населення просто населяє територію, приблизно як пліснява покриває шматок хліба. Їм байдуже яку, головне – добре влаштуватися, щоб було комфортно. Таким – що мова, що Батьківщина, що совість і відповідальність – порожні слова. На хліб не намажеш, в банку не покладеш, в городі не закопаєш.
Громадяни ж, з якогось дива небайдужі до долі та мови своєї Вітчизни – землі, де вони народилися, чи яку вибрали своїм домом, весь час каламутять воду і життя не дають населенню. Все їм не так: і газети-журнали подавай українською, і радіо-телебачення, і освіту, і обслуговування. «Це що, тепер і радіо не послухати і телевізор не увімкнути, і Пушкіна лише під ковдрою при світлі лампадки почитати можна?» - обурено питає населення.
Це я все до чого? До того, з чого почала – у кожного народу своя мова. В українського народу – українська мова. Тому якщо ти – населення, якому «злиє бандєравци запріщают гаваріть на русскам» і «заставляют гаваріть на украінскам», не називай себе українцем.
Скажи чесно: «Я – росіянин. Я нащадок тих, хто вас убивав, або приїхав сюди на місце убитих. І я – такий самий, як мої предки, бо я точнісінько як і вони відмовляю вам у праві на вашу мову і країну, а хочу створити тут свою. Ви мені заважаєте, тому я боротимуся з вами усіма доступними мені методами, я буду брехати і маніпулювати, а якщо випаде нагода, то з легкістю стрілятиму у вас.»
Якщо ж ти – добровільний манкурт і вибрав роль раба самостійно, теж не називай себе українцем, не паплюж цієї землі та пам’яті загиблих героїв, не знецінюй зусиль тих, хто й сьогодні не воює за територію, де йому комфортно, а захищає саме Україну на всіх фронтах. Скажи чесно: «Я – зрадник і запроданець. Не судіть українців по мені.»
© OLENA TATYANCHENKO

Прислів’я та приказки і цитати відомих Українців

 
До Дня української мови і писемності майданчик «Порохівниця» започатковує в розділі „Культура та мистецтво“ підрозділи „Цитати відомих Українців“ і „Прислів'я та приказки“.
Ласкаво просимо, вельмишановне панство!

...продовжувати читання "Прислів’я та приказки і цитати відомих Українців"

В оформленні використано фрагмент роботи Галини Назаренко

Цитати про українську мову

 
Наша співуча, калинова українська мова варта оспівування не лише в словах митців, але й в пензлях!
Яку чудову добірку презентували майстри петриківського розпису! Слово гармонійно доповнюється казковим розписом!
І розквітає, лине українське слово, плекається в квітках, створених пензлями майстрів...
І душа Українця радіє...

...продовжувати читання "Цитати про українську мову"