Фатум тяжіє над Україною. Багато спроб визволитися з московської неволі закінчувалися невдало. Причиною цього були не військові поразки. В Україні завжди було достатньо людей, готових з палким завзяттям боротися за волю Вітчизни.
Причиною поразок визвольних воєн завжди були "малорóси", що в рішучу мить завдавали фатального удару в спину борцям за незалежну українську державу. „Раби, підніжки, грязь Москви, варшавське сміття“ як тінь слідували за захисниками України, аби за слушної нагоди встромити їм ніж у спину.
Показовим зрадником можна вважати прилуцького полкового обозного Івана Носа, якому вдалося одним ударом занапастити ретельно підготовану справу визволення України з московської неволі, підготовану Гетьманом Іваном Мазепою. ...продовжувати читання "„Український фатум…“"
Московсько-украї́нська війна (Козацько-московська війна) — тривала з 21 вересня 1658 року по 17 жовтня 1659 року, між Гетьманщиною, на чолі з Гетьманом Іваном Виговським, та Московським царством.
Війна почалась з втручання Московського царства в міжусобну боротьбу в Україні — підтримки опозиційних сил. Воєнні дії велися на Лівобережжі.
В ході війни Виговський покинув московський протекторат, перейшовши за Гадяцькою угодою як третя рівноправна Українська Гетьманська Держава (Велике Князівство Руське) двосторонньої унії Польщі і Литви (у складі Речі Посполитої).
29 червня 1659 року під Конотопом під орудою Гетьмана Івана Виговського Військо Запорожське розгромило окупаційні війська московського царя Алєксєя Міхайловіча (від 70 до 100 тисяч).
В битві при Конотопі 1659 року українські козаки та їхні союзники кримські татари розгромили московське військо, але скористатися з цієї перемоги не змогли. Непопулярний союз Виговського з поляками позбавив його підтримки більшої частини козацтва, насамперед Запорозької Січі та лівобережних полків.
Як наслідок, Виговський поступився новому гетьману Юрієві Хмельницькому, який розірвав Гадяцьку угоду й уклав мир з Москвою. Війна закінчилася укладанням Переяславських статей, що встановлювали над козацькою Україною московський протекторат. ...продовжувати читання "Московсько-українська війна 1658-1659 років"
В місті Оріхів на Запорожжі на центральному цвинтарі вандали пошкодили і звалили старовинний козацький хрест…
Унікальні старовинні козацьки хрести "корсунського типу" були встановлені у 1616 році на місці поховання невідомих запорожців гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного, які поверталися з морського походу і на цьому місці поблизу річки Кінської знищили військову залогу турків. Бій був звитяжним, козацькі чайки на Кінських водах бились з турецькими, козаки на конях, бились з турками суходолом, проте, кілька козаків склали свої голови… Їх тут і поховали…
400 років хрести на козацьких могилах запорожців простояли, переживши не один окупаційний режим, але пережити сучасних вандалів не змогли…
На цьому ж цвинтарі в занедбаному та напівзруйнованому стані знаходиться ще кілька старовинних хрестів, які сучасники завалили цвинтарним сміттям…
Славні козацькі предки на Запорожжі тепер не в пошані?
Чи нащадки не ті?… ...продовжувати читання "Старі козацькі хрести на Запорожжі …знищують?…"
Дивовижна серія „Хрещені вогнем“ — „Baptized in fire“, автором якої є запорожський художник Михайло Дяченко, з початку війни зачарувала усіх в Інтернеті.
Неповторна м'яка графіка з забарвленням теплих вогняних відтінків, гармонійне поєднання холодних і теплих кольорів, немов хрещення вогнем й кригою — це серія з українськими героями різних часів, від сивої давнини до сьогодення.
Воїн Київської Русі, козак Запорожської Січі, вояка УПА, революціонери ЄвроМайдану, та Захисники України.
Крізь вогонь і кригу, крізь час і простір... ...продовжувати читання "„Хрещені вогнем“"
Кубань — це Україна!
Кубань — Малиновий Кут!
Кубань прагнула злуки з Ненькою-Україною в одну єдину Соборну Україну!
До 100-річчя Кубанської Народньої Республіки...
Історія Визвольних Змагань Української Кубані на початку ХХ століття. ...продовжувати читання "100-річчя Кубанської Народньої Республіки"
Запорожжя — козацька назва історичного краю України.
Зруйнувавши Запорожську Січ, Єкатєріна-ІІ обізвала "новороссієй" землі Запорожжя.
Запорожжя — це первісна назва з часів Запорожської Січі, чи московізм?
Яку форму назви використовувати вірно й доречно?
Запорожжя — бо за Дніпровими Порогами.
Це перше перевірочне правило в питанні Запорожжя чи Запоріжжя.
Також перевірити можна за допомогою споріднених топонімів: Надпорожжя, Підпорожжя.
Але насправді, за сучасними нормами української мови однаково вірним є використання як козацьких назв Запорожжя, Запорожська Січ, Запорожський край, так і сучасних Запоріжжя та Запорізька Січ, Запорізька область. ...продовжувати читання "Запорожжя чи Запоріжжя?"
Барвінок — українська блакитна квіточка, від якої у царя Пєтра Пєрвоґо вуса дибки ставали, у лярви-імпєратріци Катьки Второй гикавка починалась, кацапів понині корчами корчить, а чєкісти навіть на дитячий журнал «Барвінок» кидаються, мов скаженні!
Чому ж ніжна блакитна квітка барвінку так дратує кацапів?
А це генетична пам'ять у кацапів спрацьовує, бо свого часу задавали їм перцю запорожські козаки Барвінкової Паланки, з часів отамана Івана Барвінка і до часів остаточної окупації України та руйнування Запорожської Січі. Саме Барвінківська паланка (Барвінкова Стінка) була для кацапів неначе кістка у горлянці на шляху до завоювання України. ...продовжувати читання "«Барвінкова Паланка»"
«Мазепинський Кордон» — спроба Гетьмана Івана Мазепи закріпити східний форпост для подальшого здобуття Незалежності і повернення українських земель, окупованих Московським Царством.
Невдала спроба Гетьмана Мазепи здобути Незалежність Україні, показово занедбані Гетьманські Палати Мазепи і навпроти розкішний "Палац Покручів" Барятінскіх, відомий в наші дні як "санаторій путіна" — в цій публікації ми відправимось на «Мазепинський Кордон». ...продовжувати читання "«Мазепинський Кордон»"
Кубань… До 1933 року це була Українська Кубань!
Але східний етнічний український ареал в роки "красноґо тєррора" було втрачено…
Голодомор, заборона української мови, репресії, депортації, асиміляція й кацапізація тих, що лишились…
До уваги Вельмишановного Панства — унікальна документальна стрічка 1992 року «Кубанські козаки. А вже літ двісті…» про останніх українських козаків Кубані.
Також погортаємо старі мапи та поговоримо про втрату Кубані.
Більмак — топонім, який намагаються знищити.
Гора Більмак — легендарна найвища гора Запорожжя, яку прагнуть буквально стерти з лиця Землі... І гору Більмак, і назву Більмак потрібно негайно рятувати! І не лише ця найвища вершина краю під загрозою знищення, сусідня гора Токмак в такому ж критичному становищі.
Головні вершини Запорожжя Більмак (324 метри) і Токмак (307 метрів) необхідно рятувати негайно! Інакше Запорожський край залишиться без своїх святих маківок... І без води — бо саме ці дві ключові висоти є джерелом усіх річок Запорожського краю.
Події навколо Більмака та пов'язані з цим антидержавні процеси в Запорожському краї з великою ймовірністю можуть повторити події весни 2014 року на сході країни... В руслі цих же антидержавних процесів на Запорожжі таким собі "ключем запуску" є процес повторного перейменування декомунізованого містечка Більмак. Коллабораціоністи прагнуть повторним перейменуванням поставити під сумнів рішення держави Україна та створити прецедент для інших декомунізованих населених пунктів. Дестабілізація в Більмаку також має стати "стартовим ключем" для початку РФ-окупації Запорожжя і так званого "пробіванія крымскоґо корідора".
Низка останніх публікацій блоґ-майданчика «Порохівниця» висвітлювала ситуацію у невеликому запорожському містечку Більмак, навколо якого непомітно для широкого національного загалу вирує справжній вир подій, роздмуханий коллабораціоністами.
На жаль, окрім нашого блоґ-майданчика ніхто, здається, не помічає ці небезпечні для всієї країни події...
«Марш Запорожців», «Запорожський Марш» або «Козацький Марш» — музичний твір сліпого бандуриста Євгена Адамцевича.
Відомий в обробці та оркестровці Віктора Гуцала.
«Козацький Марш» — один з офіційних основних маршів Збройних Сил України.
Пилип Орлик походив з давнього шляхетського роду з Чехії. Згодом одна лінія Орликів перенеслася до Литви, яка тоді входила до Польського Королівства. Тут в Косуті (тепер с. Косут, Мінська область, Білорусія) 11 жовтня 1672 р. (інша ймовірна дата народження 21 жовтня) народився Пилип Орлик. Батько Степан Орлик загинув під Хотином в грудні 1673 р. під час польсько-турецької війни. Мати Орлика була з родини Малаховських, православного литовсько-білоруського шляхетського роду. Початкову освіту Орлик здобув в єзуїтській академії в місті Вільно. Після переселення родини Орликів в Україну, Орлик успішно закінчив Києво-Могилянську академію в 1694 р. Завдяки своїм природним здібностям і підтримці відомого в той час професора філософії Стефана Яворського, він зайняв посаду консисторського писаря. Це допомогло йому пізніше піти на службу в гетьманську канцелярію.
Пилип Орлик (1672—1742) — державний діяч і дипломат, генеральний писар у 1706—1710 рр., гетьман Війська Запорозького в 1710—1742 рр. у вигнанні. Високий рівень освіченості, здобутий у Віленському єзуїтському та Київському колегіумах, забезпечив Орлику швидке просування сходинками канцелярської кар’єри: 1698 р. він стає кафедральним писарем Київської митрополії, 1700 р. — писарем Генеральної військової канцелярії, 1706 р. — генеральним писарем. Входячи до найближчого оточення Івана Мазепи, Орлик належав до числа його повірених («конфідентів»), виконуючи обов’язки особистого секретаря. Через його руки проходило таємне листування гетьмана з Карлом ХІІ, польським королем Станіславом Лещинським, польськими магнатами та російськими можновладцями. Після Полтавської поразки разом із Мазепою і Карлом ХІІ виїхав у Бендери.
У квітні 1710 р. був обраний гетьманом Війська Запорозького замість померлого Мазепи. Після елекції між новообраним гетьманом та старшиною було укладено політичну угоду, що окреслювала основні засади організації влади в козацькій державі — «Пакти й конституції прав і вольностей Війська Запорозького». У своєму прагненні звільнити Гетьманщину від російського панування Орлик спирався на підтримку Швеції, Туреччини та Кримського ханства. 1712 р. він звертається з відкритим маніфестом до європейських володарів, пишучи, що «козацька нація, що стогне під тиранським ярмом Москви, прагне лише того, щоб домогтися своєї волі». У 1714 р. залишає Бендери й перебирається до Швеції, але смерть його чільного союзника — Карла ХІІ в 1718 р. — змушує шукати сприяння інших держав. Останні роки свого життя наполегливо працював над витворенням широкої антиросійської коаліції, розраховуючи на підтримку Туреччини, а також прихильного до нього Станіслава Лещинського і французького двору. Точна дата смерті невідома. Найімовірніше, помер у Яссах в 1742 р.
«Пропала грамота» — фільм 1972 року за мотивами однойменної повісті Миколи Гоголя від українського кінорежисера Бориса Івченка.
Фільм-легенда, який варто переглянути кожному Українцю! ...продовжувати читання "«Пропала грамота»"
