Україну перетворили з суб’єкту на об’єкт міжнародної політики

Сьогоднішня новина про сепаратні переговори Канцлерки Німеччини Ангели Меркель і президента Франції Емманюеля Макрона з путіним та їхня мовчазна згода з тезою про "внутрєнній конфлікт НА Украінє" тхне дуже погано…
Пан Тарас Чорновіл коментує те, що сталось…

Тарас Чорновіл

“Доржалися…”

У мене реально бракує цензурних слів, щоб висловити емоції. Якщо вже рік, фактично від часу Паризького саміту в Нормандському Форматі, лідери Німеччини й Франції все більше ігнорували Зеленського, то хоч до України ставлення було, як до суб'єкта міжнародних відносин.
На жаль, доржалися і в цій сфері…
Переговори Німеччини, Франції та Рашистану у режимі відеоконференції все ж відбулися. Ні про їх підготовку, ні про результати якогось там Зеленського офіційно ніхто не повідомляв. Тільки публічне анонсування з Кремля. Про те, щоб з ним чи хоч з нашим МЗС провести попередні консультації, навіть думки не припускали. Усю інформацію маємо виключно з повідомлень на урядових сайтах трьох країн, які обговорювали без нас наше майбутнє. Направду, такого приниження Україна не зазнавала ще ні разу.

Звичайно, Франція й Німеччина декларують підтримку нашій державі та засуджують дії РФії. Інакше й бути не могло. Але це загальна оцінка ситуації. А далі будуть деталі. І про них ми взнаємо лише за опосередкованими ознаками, коли якісь побажання Путіна раптом почнуть озвучувати Кулебі (з Зеленським навряд, чи хтось стане серйозно розмовляти) міністри закордонних справ Франції й Німеччини, а не Пєсков чи Козак. Бо вже й Лавров відмовився від прямого діалогу. Таке вже сталося півтора роки назад, коли саме німці й французи, а не росіяни не зовсім впевнено поставили умовою зібрання Нормандської Четвірки підписання неприйнятної для нас Формули Штайнмайєра. Спроби заговорити подібним тоном з Порошенком закінчилися повним фіаско. Та ж сама Формула належала насправді не Штайнмайєру, а Лаврову. Але те, що саме німецький міністр погодився її після мінімальних допрацювань озвучити, свідчило, що наші партнери й раніше були не проти підіграти намірам Путіна та зняти із себе відповідальність. Але ні вийти на сепаратні переговори з Кремлем, ні чинити тиск на Україну жодного разу не посміли, доки український лідер мав чітку й тверду позицію.

Нема лідера - нема й поваги та співчуття. Тепер є лише чужі інтереси. У якій формі під час переговорів визначали майбутнє України загалом і Донбасу зокрема, нас найімовірніше навіть не проінформують. Але знаючи побажання переговорних сторін, які зберігаються вже не перший рік, можу змоделювати невеселу картину. Нас будуть штовхати до прямих переговорів з терористами так званих ДНР/ЛНР. Цього найбільше хоче Путін. А Меркель і Макрон найбільше хочуть завершити свою місію в Четвірці. Їхні побажання зводилися до виштовхування України на прямі переговори з РФ. Однак, путінський план визначення маріонеток стороною конфлікту й, відповідно, переговорів їх теж задовільняє. А це фактична констатація, рашистської тези, що в нас не війна й російська окупація, а "внутрєнній конфлікт". Рік назад такий варіант спробували протягнути через "Консультативну Раду", парафовану Єрмаком і Козаком. Тоді Зеленський не побоявся акцій протесту. Зараз він уже цілий рік відпрацював на дискредитацію опозиції та будь-яких акцій протесту. І як він тепер поступить, якщо його зараз дуже переконливо про це "попросять" уже не з Москви, а з Парижа й Берліну?

Адже показово, що, попри заяви Зеленського, як він скликатиме переговори в Нормандському форматі після жорсткої ескалації бойових дій та загибелі наших бійців, у повідомленнях від урядів Німеччини й Франції про це нема ні слова осуду. Лише пару дуже загальних речень. А диявол криється саме в таких деталях. У той же час у заяві Кремля не лише вимагають прямих переговорів Києва з терористами, але й звинувачують саме Україну в ескалації бойових дій. І Берлін та Париж на це змовчали. Бо переговори велися за російським порядком денним. І хоча Меркель і Макрон не підтримали ряд абсолютно цинічних тез Путіна (принаймні, я на це ще сподіваюся), незаперечення свідчить про саме таку спрямованість обговорення.

Доржалися…
Зневага країни все більша, а переговорні позиції все складніші.