Оріхів — Міцний Горішок!

Оріхів — прифронтове містечко на Запорожжі, де практично не вщухають невпинні обстріли і звуки боїв з лінії фронту неподалік.
Український Міцний Горішок Оріхів звитяжно показує міць і стоїть під невпинними щоденними обстрілами з окупованого Токмака…

Як виживають люди у вщент знищеному Оріхові… 💔
Співробітники служби порятунку допомагають виживати тим людям, які знаходиться на лінії зіткнення. Це мешканці Оріхова, Гуляйполя та навколишніх сіл.
Наразі в Оріховв залишається близько двох тисяч людей… Для них підводять воду, забезпечують їжею та медикаментами.
Здебільшого, це люди похилого віку…
Тим часом рашистсько-фашистські окупанти продовжують щоденні артилерійські обстріли з окупованого Токмака, намагаючись повністю знищити місто Оріхів… 🤬
Відео: ГУ ДСН в Запорізькій області

Попри невпинні обстріли, у прифронтовий Оріхів приїздять західні репортери.

26.Ⅱ.2023 воєнний репортер Greg Terry (Ґреґ Террі) у своєму бродкасті показав як виглядає і живе прифронтовий Оріхів: жодної вцілілої будівлі, місцеві мешканці звикли до постійних вибухів та відголосків боїв.

Day 368- Orikhiv, Ukraine || 10 Minuted Inside a Warzone- War in Ukraine https://t.co/3Avj7oUCHx

— Greg Terry (@gregoryjterry) February 27, 2023

Оріхів — Місто на межі

27.Ⅱ.2023 IWPR (Інститут дослідження війни та миру) також оприлюднив репортаж з прифронтового Оріхова.
Показати багатостраждальне місто Оріхів на лінії фронту прибув особисто виконавчий директор IWPR Ентоні Борден. Очільник Інституту дослідження війни та миру зафіксував воєнні злочини рф-окупантів у своєму репортажі з серії “Український воєнний щоденник Бордена” на ресурсі Інституту дослідження війни IWPR

— „Тут вам пощастило, нас сьогодні не обстрілюють, — говорить репортерам пані Любов Ярова, чиновниця міської ради, яка координує гуманітарну допомогу в Оріхові. — Але це мовчання нас лякає, тому що тиша означає, що вони знову спробують наступати.“

Такі відчайдушні розрахунки в цьому зруйнованому прифронтовому місті за 65 кілометрів на південний схід від Запоріжжя. Російські війська знаходяться всього за кілька кілометрів, а місто майже повністю покинуте.

Проте затишшя й зменшення майже постійного звуку бомбардування, яке пошкодило або зруйнувало кожну будівлю в полі зору, тим не менш сигналізує Яровій, що насувається щось ще гірше…

Пані Любов Ярова розмовляла з виконавчим директором Інституту дослідження війни та миру паном Ентоні Борденом біля сильно зруйнованої ратуші (міської ради) Оріхова. Нині у зруйнованій історичній будівлі придатний лише підвал, який став центром розподілу допомоги та так званою точкою непереможності, де купка мешканців, що залишилися, можуть отримати доступ до Інтернету та зігрітися.

Поки генератори голосно дзижчать, вантажівка готується об’їхати містечко, щоби розвезти людям прісну воду по хатах. Звуки ракетних обстрілів на околицях міста лунають постійно.

— „Протягом минулого місяця росіяни наступали на наше місто з кількох напрямків. Тому ми навіть не могли вийти зі своїх підвалів. Ми сховалися там, щоб нас не розстріляли… Я особисто відчуваю, що вони знову готуються до наступу…“ — переживає пані Любов Ярова.

Оскільки "рф" зосереджує сили в Бахмуті та інших точках на Донбасі, такі кроки можуть бути фінтами, щоб тримати українські сили в готовності. Але вони в рівній мірі можуть бути ознаками ранніх боїв у новому наступі, який добре відстежується.

Якими б не були часові рамки, невеличка кількість мешканців Оріхова та навколишніх сіл, що залишилися — зараз їх не більше 2000, із 20 000 населення до вторгнення — впевнені, що вони побачать ще війну, і, ймовірно, незабаром…

У трикутнику, що з’єднує промислове місто Запоріжжя, контрольований "рф" Мелітополь і зруйнований Маріуполь, Оріхів знаходиться прямо посередині на перехресті кількох ключових доріг.
(Південніше в 35 кілометрах — Токмак, окупований і перетворений на ключовий логістичний центр окупантів, звідки й тривають невпинні обстріли Оріхова).

Якщо "рф" прагне відкрити новий фронт, то Оріхів стати мішенню. Так само, якщо Україна прагне розділити окуповану росіянами територію, то найбільш очевидний маршрут пролягає через Оріхів до Азовського узбережжя. Будь-яке місце зосередження українських військ буде притягувати вогонь.

Здавалося б, у цьому місті мало вцілілого, за що можна було б боротися, оскільки прифронтове містечко вже настільки зруйноване і ґрунтовно спустошене…

Дах і верхній поверх рожевої ратуші розбиті.
Це будинок німця-меноніта Генріха Янцена — одна з найстаріших будівель у містечку Оріхів, пам'ятка історичної архітектури, втрачена…
Неподалік залишився снаряд від ракети "Град", вбитий кратером у дерево.

На протилежному боці вулиці стоїть розгалужена будівля, її білий вхід прикрашений на честь того, що вона була першою в місті школою для дівчат.

Протягом останніх місяців її використовували як центр розподілу гуманітарної допомоги. Зараз і ця історична будівля школи для дівчаток теж розбомблена, внутрішні приміщення спалені, вікна всі забиті дошками.

Руйнування тягнеться в усіх напрямках. Мікрорайон за квартал від центру містечка — майже жодна будівля не залишилася цілою — обвалені дахи, розірвані стіни, сліди від осколків повсюди.

Місто настільки малолюдне, що на безлюдних вулицях важко знайти містян. Поїздка по мікрорайону Черемушки в одному кінці міста, де раніше проживало кілька тисяч людей, показує, що кожен будинок зруйнований, кожен провулок покинутий. Бродять лише коти та собаки.

В одному з кварталів живе 48-річний Олександр Піляй, який допомагає розносити гуманітарну допомогу.

— „…“Найважчі дні були в середині січня. Були сотні запусків ракет на день… Тоді було дуже страшно… Вони намагалися захопити місто… Було чути кулеметну чергу і бій…
Завдяки тому, що люди покинули місто, жертв не так багато…“ — розповів Олександр, вказуючи на один будинок на 150 квартир, де, за його словами, зараз живе лише одна людина…

Просто за блокпостом жінка збирає волоські горіхи.

— „Обстріли настільки сильні…“, — розплакавшись, каже 62-річна пані Ірина. — „Люди кажуть мені, чому ти не їдеш? Але це мій дім, я тут народилася. Ми любимо своє місто і не покинемо його. Ми не боїмося тих, хто стріляє, ми боїмося лише зброї, яку вони використовують…“

Пані Ірина хвалить працівників міста, які надають допомогу та воду та роблять усе можливе, щоб світло не горіло, зазначаючи, що двоє молодих електриків загинули.
— „Вони не боялися…“

Кількома вулицями нижче чоловік, оточений кількома собаками.

— „Спочатку було страшно, і ми ховалися в підвалі, — розповідає 58-річний Олександр Ланчик. — Зараз цього ніхто не робить, тому що ти не врятуєшся, якщо по твоєму дому запустять ракету…“

Зі 100 людей у його найближчому оточенні, залишилося лиш 10…

В дах будинку пана Олександра в жовтні влучив снаряд, і будинок загорівся. Йому та його сину вдалося загасити полум’я, але через деякий час будинок спалахнув знову.
Двоє сусідів загинули від прямого влучення…

У ратуші депутат ради пані Любов Ярова пояснює, що Оріхів почали обстрілювати з самого початку повномасштабної війни, а більшість населення виїхала навесні 2022 року. Решта мешканців, які лишились в Оріхові, переважно літні люди.

Літніми людьми, а такою великою кількістю залишених котів і собак, опікуються волонтери й рятувальники на чолі з пані Яровою, спільними зусиллями надають допомогу містянам і підтримують рідне місто настільки мають сил, щоби місто функціонувало. Також у містечку є невеликий загін поліції.

Місто має відповідну гуманітарну допомогу з Запоріжжя, каже пані Ярова, але більша частина міста знеструмлена, а це також означає відсутність проточної води — отже, доводиться розвозити воду автівкою, щоби забезпечити понад 1000 домогосподарств. Також не вистачає ліхтарів, генераторів та ліків. Медичного закладу немає, а бійців просять везти людей, які потребують невідкладної допомоги, до міста Запоріжжя.

— „У мирний час я була директоркою центру дитячої творчості, — розповідає пані Ярова. — „У мене сльози на очах, коли я згадую, як ми жили і працювали, скільки радості я отримувала від роботи з дітьми…Зараз у місті до 30 дітей, ми ними досі опікуємося…“

— „Я ніколи не звикну до цього…“ — продовжила вона, коли відлунює черговий вибух. — „І боляче дивитися на місто і стан, в якому воно знаходиться. Тому я залишився тут, щоб зустріти Перемогу України в своєму місті й відбудувати місто після того, як ми переможемо…“