Tom Cooper:
„Була можливість завершити все “швидко” ще минулого літа“

 
Том Купер — австрійський воєнний історик і аналітик, в Україні вже відомий, адже він доволі ретельно аналізує хід війни в Україні.
Дедалі частіше воєнний аналітик критикує колективний Захід у зволіканнях з постачанням озброєння для України, і не безпідставно…
На тлі апогею боїв за Бахмут воєнний оглядач у звіті за 1.Ⅲ.2023 вкотре робить критичні зауваження щодо неналежної підтримки України країнами Заходу.

 
ДОВІДКА:
Tom Cooper · Том Купер (1970, Відень) — австрійський воєнний історик і аналітик, журналіст-розслідувач, письменник та ілюстратор, що спеціалізується на військовій авіації. Автор кількох книг про військову авіацію країн Африки і Близького Сходу, де розглянуто зразки совєтської авіації.
Наприкінці 1990-х висвітлював події під час війн у Перській Затоці.
Нині аналізує події та хід війни в Україні.

«Український Тиждень» публікує в перекладі огляди Тома Купера.
Дедалі частіше Том Купер критикує колективний Захід у зволіканнях з постачанням озброєння для України, і не безпідставно…
„США, НАТО та ЄС й досі не здатні осягнути справжній масштаб війни в Україні“

Tom Cooper:
„Була можливість завершити все “швидко”
ще минулого літа“

· Tom Cooper

Всім привіт!

Сьогодні перший день місяця, а отже, потрібен апдейт.

Знову ж, я сфокусуюся на Бахмуті — проте цього разу, "з низки причин", звертатиму увагу, як те, що відбувається там кілька останніх днів, говорить нам, в якому темпі й куди рухаються ЗСУ та "вс рф" упродовж цих 12 місяців.

У частині 1 говоритиму про стратегічну ситуацію, котра складається цими днями.

Перш ніж розпочну — нагадування (чи то "дисклеймер"), що хоча більшість з того, що кажу, базується на повідомленнях від моїх контактів "на передку" в районі Бахмута, багато висновків також є моїми дедукціями, тому всі можливі помилки є лише моїми.

Відтак, не сприймайте нічого зі сказаного, наче воно "висічене в камені": часом проходить кілька років, перш ніж кристалізується "щось схоже на правду"… (якщо взагалі таке стане можливим, адже для цього треба, щоб багато учасників пережили битву; от, наприклад, мені вже зараз важко реконструювати перші два тижні після вторгнення — надто багато бійців з того часу загинуло…)

СТРАТЕГІЯ
(певною мірою, хоча не обов’язково стосується Бахмута)

1.

27.Ⅱ.2023 офіційний Київ оголосив, що зеленський підписав відставку генерал-майора Едуарда Москальова, командувача об’єднаними силами ЗСУ на Донбасі. Є багато пояснень цього вчинку зеленського, проте я не знаю нікого, хто б пояснив адекватно. Відповідно, я теж не збираюся робити припущень (принаймні публічно), хоча знаю, в тому числі й від людей безпосередньо наближених до справи, що, пропри всі помилки, які міг допустити генерал, та попри домовленості, які в нього з кимось могли бути серед українського керівництва, це був доволі несправедливий крок. Так само, як несправедливо звільняти його без пояснень.

Лише зауважу, що спостерігаю рух зеленського в напрямку до позначки "дивно" за якою маячить "непрофесійно". Взагалі, таке рішення мав би приймати — чи принаймні підписувати — генерал Залужний (як Головнокомандувач ЗСУ) або генерал-полковник Сирський (Головнокомандувач наземних сил ЗСУ), тобто — Армія.

Врешті, Київ має різнитися від москви… а також я хотів би думати, що й від Вашинґтона/Пентаґона, Брюсселя… та кількох інших "гадючих ям". А спосіб, у який вирішили цю справу, нагадує якраз протилежне й ще просто шкодить, найперше, самій Україні.

2.

В останні 8–10 тижнів на цій війні склалася іронічна ситуація.
ЗСУ, що з 2014 року формувалися, були індоктриновані та оснащувалися для протистояння "механізованому гіганту" "вс рф" — і з цією задачею вони, до слова, мужньо і напрочуд професійно справлялися останні 10 місяців — зіткнулися із серйозними проблемами тепер, коли мусять воювати з "масами" російської важкої піхоти. Маючи за штатом переважно легку піхоту, ЗСУ недостатньо укомплектовані для цієї задачі; деяким підрозділам, схоже, навіть бракує належного вишколу — а багатьом командирам точно потрібні детальні інструкції.

Напевне, ЗСУ "і так нормально воюють" — принаймні, коли рельєф та зелені насадження є для них перевагою — тобто коли вони мають справу із відкритою місцевістю. Як от у районі Авдіївки, Мар’їнки чи Вугледара. Проте, коли йдеться про пересічену місцевість на кшталт зони Бахмута — де "вс рф" можуть скористатися з нерівного ландшафту та довгих густих насаджень — то Українці стикаються з проблемами знов і знов.

3.

Наступне: “Чим такий важливий Бахмут?”

Це питання широко обговорюється ще з моменту падіння Соледара в січні. Позаяк дехто з вас мене питав, моя думка — така, що однозначної і простої відповіді на це питання немає.

Для тих, хто там жив, Бахмут — це все… Дім, сім’я, друзі, сусіди, домашні тварини, повсякденне життя… Факт полягає в тому, що — дуже мені прикро це казати — того Бахмута, який вони колись знали, тепер вже не існує…
Бахмут повністю зруйнований…

Для народу України Бахмут подібний за символізмом до Маріуполя: символ супротиву "пудінґовій" [тобто "путіновій" — перекладачі] війні на винищення: місто, буквально знищене російською агресією, усе ще стоїть. Відповідно, його втрата може завдати удару по бойовому духу мільйонів.

Для зеленського та його уряду: втрата міста може ознаменувати значну стратегічну помилку — але з тієї точки зору, про яку ніхто не говорить. А саме: вони змарнували місяці на те, щоб Захід "розродився танками", хоча ЗСУ насправді потрібна інша зброя і — особливо — боєприпаси! І ЗСУ досі їх не отримують! (див. нижче). Отже, часто "чудові ідеї" та "символічні досягнення" — банально відірвані від реальності…

Для "колективного Заходу": сам лише той факт, що цей бій триває вже аж так довго, перетворює Бахмут на символ провалу в розрахунку стратегічної ситуації — а отже й порад ключових осіб, що приймають рішення. Цілком очевидним стає той факт, що всі ті армії дорогих експертів та цілі дивізії ще дорожчих аналітичних центрів, і разом з ними ще добра половина розвідувальних служб (хоч "цивільних", хоч "воєнних"), — усі вони абсолютно безтолкові. Всім їм, схоже, навіть не спало на думку підтримати Україну так, як це було для неї важливо. А проте була можливість завершити все “швидко” ще минулого літа. Однак, наратив про те, що "россіяни мають нескінченні запаси людей та техніки" тоді переважили, хоч які застарілі вони були…

Для "пудінґа" [тобто, для "путіна" — так хуйла називає Том Купер — перекладачі]: ось тут абсолютно немає сенсу міркувати про деталі та якісь хитрощі. Назва, місце, кількість убитих, зниклих безвісти, скалічених, руйнування — усе це для "пудінґа" не має значення. Важливо те, що війна триває, а значить тримається і його режим, неважливо як. А він завжди знайде спосіб втриматися і знайти пояснення будь-яким своїм діям. Цікаво, що навіть мєдвєдєв недавно публічно сказав, що поразка і/або відступ з України перетвориться на крах "рф", а отже, війна мусить тривати. Ну а війну россіянє уявляють виключно як "просування".

Якщо Бахмут впаде — просування буде визнано "успішним", особливо тому, що перед тим "вс рф" застрягли тут на сім місяців…

Для россіян — а тим паче для "пудінґ-фанів" поза межами "рф" — це символ здатності "вс рф" нищити Україну, ігноруючи всі злочини "росармії", ба навіть прославляючи всі ці масові вбивства цивільних і солдатів. Бо, ви ж розумієте, "американці вже робили таке в…" (підставити будь-яку гарячу точку на Земній кулі).

…і "тільки після цього" можуть виплисти на поверхню такі "неважливі уроки війни", а конкретніше, повʼязані з веденням бойових дій.
Наприклад:

Для ЗСУ: ця битва підсвітила їхні найкращі риси, але в більшості — найгірші, зокрема ті, внаслідок яких Українці мусять вирішувати "цілковито нову для себе проблему, рішення якої поки що не знайдено" (див. пункт 2).

Для "вс рф": чи має для них значення Бахмут? Хіба як великий залізничний вузол, місто, яке — якщо вони зможуть його захопити, звісно, — покращить їхню здатність підвозити в цю частину України підкріплення та боєприпаси, а отже, продовжувати "просуватися і нищити".

Такий короткий підсумок моїх думок про ситуацію з Бахмутом.

ОПЕРАЦІЙНИЙ (рівень)

Минулими днями, та ще й після публікації захопленого посібника з тактики для солдатів "вс рф", точиться багато розмов про нову, зосереджену на піхоті, тактику бою "росармії". По суті, россіяни реорганізували багато своїх формувань у штурмові групи, а ті своєю чергою — у штурмові батальйони. Кожен із них складається з максимум шістьох штурмових груп, має власне командування, міномет і гранатомет, взвод танків та БТР-ів, забезпечений підтримкою РЕБ та БПЛА. Тепер зрозуміло, чому в мережі зʼявилися численні відео, як россіяни штурмують українські позиції за допомогою одного, рідше двох танків і 2-4 БТР-ів. А також зрозуміло, чому відбувається просування россіян в районі Бахмута. Тут "вс рф" просуваються вперед майже виключно силами озброєної важкою технікою піхоти ("важкої піхоти"), тобто тієї, що має на озброєнні реактивні піхотні вогнемети, гранатомети АГС-17, РПГ-7, великокаліберні кулемети КОРД та снайперські гвинтівки. Але россіянам бракує безпілотників, командирам навіть радять не використовувати БПЛА для контролю своїх військ. Втім, безпілотники завжди можна замінити мобіками: випхати їх першими на українські позиції, а тоді вже атакувати Українців силами "ваґнєра" чи "ВДВ".

Тут маю два міркування.

По-перше, ситуація виглядає досить іронічно. Від 2014—2015 року ЗСУ вчили і формували протистояти "механізованій навалі": батальйонно-тактичним групам "вс рф", у яких усе, включно з технікою десантно-штурмових підрозділів та артилерією, було броньованим. За перші шість місяців від повторного вторгнення путлера в Україну ЗСУ змогли знищити майже всю россійську "армію мирного часу". Я не знаю жодної россійської БТГр, яку б Українці до вересня не пошматували хоча б один раз. А є й такі підрозділи, які доводилося повністю оновлювати вже три й навіть чотири рази.

І поки россіяни йдуть в атаку на відкритій місцевості без рослинності, як, наприклад, в Авдіївці, Марʼїнці, під Вугледаром, — Українці успішно їх нищать.

Але на "перетятій місцевості", як то на півночі Донеччини, Українці стикаються з численними труднощами, хай би скільки підрозділів і яких би талановитих командирів туди не перекидали. У ЗСУ просто немає змоги протистояти російській тактиці "важкої піхоти" (її винайшли німці ще 1918 року): щонайменше, Українцям бракує важкого піхотного озброєння, не вистачає запасних стволів для кулеметів, і катастрофічно бракує боєприпасів для артилерії.

Знаю, знаю, я знову повторюю те саме, як папуга, але на даний момент не бачу ніяких зсувів у цьому питанні вже тижнів 8-10.
Навпаки, НАТО не лише постачає менше артилерійських боєприпасів, ніж у липні-серпні минулого року, а й менше боєприпасів і запчастин, ніж у листопаді-грудні…

По-друге: ми багато чули про значні втрати "вс рф" в останні кілька тижнів. Однак, не піддавайтесь ейфорії. Зауважте, що в будь-якій війні сторони схильні недооцінювати опонента. Прикладів — десятки: США і союзники у Корейській війні, що скаржилися на "хвилі китайської піхоти, яка суттєво переважала їхні сили за чисельністю". Також подивіться на індусів, які зробили рівно те саме після того, як зазнали поразки від "кнр" в Гімалаях у 1962-му. А ще були іракці, що жалілися на "людські хвилі", якими їх атакували "іранські таргани", через що вони мусили їх "косити"… і давайте не будемо порівнювати військовополонених із різних інших армій країн Заходу з будь-якими збройними силами "країн третього світу" по сьогоднішній день. Тепер саме Українці (та більша частина Заходу) так само скаржаться на "нову піхотну тактику" "вс рф".

"Моя думати", що краще було б прийняти кілька простих фактів.
США та союзники перебільшували ефект від "китайських атак живими хвилями" через те, що китайці часто захоплювали їх зненацька — штурми відбувалися вночі та з неочікуваних напрямків. Американський расизм був надто сильним, а пиха — надто великою, щоб визнати: китайці їх перехитрували. Індійців у 1962-му перемогла "народно-визвольна армія" [комуністичного квазідержавного утворення "кнр"] через те, що їхні генерали були більш "британськими", ніж навіть самі британці (і це по сьогодні так), тож вони змушували свої війська сидіти в окопах доти, поки їх не перемогли маневрені китайці. А іракці в приватних розмовах — скрегочучи зубами — визнають, що боялися іранської піхоти дужче за будь-яку іншу "зброю", яку Тегеран мав у своєму розпорядженні. Зокрема, через те, що ця піхота чудово вправлялася із проникненням на їхні позиції вночі, роїлися довкола них та проривала цілі сектори фронту, проникаючи глибоко в тили, — і відбувалося це все на рельєфі, на якому не було змоги сховатися, ще й вночі.

До чого це я: іноді "жертви" різних проявів так званої тактики "штострупен" [німецька штурмова піхота часів Першої Світової війни — перекладачі] так і не можуть з нею впоратися. А дехто витрачає на це роки (і хімічну зброю).
Будемо сподіватися, що ЗСУ не збираються випробовувати жоден з цих шляхів і швидко вивчать уроки — а НАТО подбає, щоб НАРЕШТІ і ХУТКО надати Українцям необхідну важку піхотну зброю, боєприпаси та БПЛА. Наразі це — критично: ЗСУ потрібна важка піхотна зброя.

Із такої точки зору будь-які подальші мрії — приміром, про танки “Леопард 2”, “Челенджери”, “Абрамси”, а ще про літаки А-10 та F-16 — це просто марна трата часу й зусиль.

[ — ремарка від перекладачів: Після цього довгого "опусу" Тома Купера неможливо не нагадати йому про те, що 1 ракета ATACMS здатна знищити командний пункт і лишити російських військових без управління на кілька днів, — або влучити у ПТУ в Макіївці і накрити одним ударом кількасот російських солдат — зекономивши багато українських життів. Тому хай дають і важке піхотне озброєння, і товсту ракету, і літачки. Нам все згодиться!]

…але… повернімося до новин: два дні тому генерал Сирський наказав доправити в район Бахмута підкріплення, зокрема цілу танкову бригаду. Тобто ЗСУ і далі боротимуться за місто.

ТАКТИЧНИЙ

Хто там досі фантазує, що россіянам бракує артилерійських снарядів, або переймається конфліктом пріґожина с вишестоящими органами в москвє: тіштеся собі далі, але в мене, даруйте, часу на пусті балачки немає. Мої контакти в Бахмуті стверджують, що артилерійських обстрілів менше не стало. Навпаки. Що найгірше, позиції ЗСУ на околицях міста обстрілюються з вогнеметних систем ТОС-1 ("Солнцепьок"), а ще зазнають близько 50 авіаударів від ВКС — так було і вчора, і сьогодні. Цікаво, що деякі удари відбуваються вночі, тобто майже напевно з Су-34 — це вже не звичні "насипай і тікай" у денний час. А отже, в районі Бахмута россіянам вдалося певною мірою подавити українські ППО.

Для сьогоднішнього звіту я підготував дві мапи:

1) На першій показано напрямки головних атак россіян за минулий тиждень. Стрілочки ніби трохи дивні, повернуті під кутом 90 градусів, але майте на увазі, що російські наступальні групи під Бахмутом — це майже завжди піхота, яка просувається по лісопосадках, що оточують квадратні поля. Також посадки використовують для того, щоб інфільтруватися в українські позиції.

Іще один цікавий момент: від Оріхового-Василівки до Ягідного на північ від Бахмута не існує сталої "лінії фронту". Там постійно відбуваються атаки і контратаки, у заростях і лісопосадках…

Особливо цікавою (мені) видається ситуація на "тому пагорбі над Кліщіївкою", я позначив його на мапі синім. Наскільки мені відомо, на вчорашній вечір він залишався під контролем ЗСУ — не знаю, чому всі пишуть, що пагорб уже захопили россіяни. Це пояснює, чому "ВДВ" і "ваґнєр" не можуть зайти в Бахмут із півдня, бо мусять перейти через той пагорб, якщо хочуть атакувати Часів Яр чи Іванівське на заході, або просуватися в напрямку до заправки WOG на трасі 0504, що на південний схід від Бахмута.

2) На другій мапі показано українські контратаки кількох минулих днів (ось приклад, як виглядає одна з таких контратак, яку здійснює 24-тий механізований батальйон). По суті, ЗСУ не вдалося створити тут "котел", бо на схід від міста перебуває надто багато россіян, а "слабких місць", які можна було б прорвати, немає. Натомість ЗСУ атакують, щоб знищити передові загони "росармії" й не допустити наступні атаки, а також виграти час для проведення ротації в тилу і введення свіжих сил.

Остання з таких атак не досягла своєї цілі, не останньою чергою тому, що потепліло, ішов дощ: машини грузли в болоті, щойно зʼїжджали з доріг.

Результат: ситуація на вчорашній вечір [28.Ⅱ.—1.Ⅲ.2023] ідентична тій, яка була тут 24—25.Ⅱ.2023.

Учора росcіяни заявили про "захоплення району Мʼясокомбінату" на півночі Бахмута. Сьогодні ж вони стверджують, що "просунулися вперед" і перебувають за 600 метрів від траси 0506 на захід від Бахмута. Але навіть якщо Мʼясокомбінат і захопили, то просування до 0506 — це ще не означає, що вони там "справді окопалися". Бої тривають, і щоб закріпитися на захоплених територіях, россіянам знадобиться ще кілька днів.

Загалом битва за Бахмут триває…
ЗСУ ще не втратили місто, ще за нього борються. Утім, ситуація критична: россіяни потужно атакують усе більшою кількістю солдатів, а Українці ревно обороняються з усіх сил…
Битва за Бахмут триває…

ОНОВЛЕННЯ 5.Ⅲ.2023:

Усім привіт!

Невеликий апдейт по Бахмуту (так "знову"): судячи зі звітів, що з’явилися упродовж останніх 17-18 годин, россіяни буквально зараз провадять наступ на два оборонних рубежі Захисників України.

Ось які їхні цілі:
— на заході — селище Хромове на дорозі 0506,
— та район заправки WOG і школи №3 на південний захід, на трасі 0504.

Наступ россіяни провадять у манері, котру я описував учора: невпинні, майже постійні просування штурмових груп ВДВ та "ваґнєра" через наявні лісосмуги — знову й знову. Zомбанутих орків підтримують масовані ворожі обстріли артилерії та авіації: вночі бомблять Су-34, а вдень насипають-та-тікають Су-25…

ПС ЗСУ відповідають власними повітряними ударами, проте вчора було зафіксовано лише 11 вильотів. (Утім, не всі їх було здійснено в районі Бахмута: наприклад, один літак ПСУ — Су-24М було збито в районі Херсона, пілот не вижив).

Тим часом, россіяни зачищають північний та східний Бахмут: направду, видається, що ЗСУ завершили організований відступ з територій на схід від річки Бахмутки.

Іншими словами, бачимо, що у відповідь на рішення генерала Сирського посилити захисників Бахмута, ґєрасімов також прийняв якесь рішення.

До речі, як же смішно читати коментарі численних західних “воєнних аналітиків” типу “Сирський діє, як радянські генерали й лише напихає військами Бахмут” або “та їм вже час відступати”.

1. Дозвольте нагадати, що це Українцям вирішувати — битися чи відступати.
2. Ніхто з нас тут не має точної інформації, що відбувається там; і яку інформацію командування отримує про своїх противників, їхні можливості та наміри, і що думають робити конкретні командири. Ну, справді, станом на зараз ми не знаємо — наприклад — для чого Сирський послав підкріплення в Бахмут. Укріпити оборону? Убезпечити відступ? Організувати контратаку? Все це ми взнаємо за кілька тижнів, місяців, а то й років. (От вам добрий приклад: одразу ж після Битви за Мідвей [одна з найбільших битв на Тихому океані в 1942 році — перекладачі] американська преса писала, що це важкі бомбардувальники В-17 знищили “Kido Butai” (тобто, Імперський флот Японії) з усіма його авіаносцями та десантними кораблями, й лише за багато місяців потому стало зрозуміло, що Японців потопили якраз моряки американського флоту).
3. Дозвольте мені нагадати, що Сирський не мав би “накачувати” фронт військами, якби Захід передав ЗСУ досить артилерійських боєприпасів, безпілотників та важкого піхотного озброєння. Принаймні я певен, що йому б останнє рішення точно сподобалося. Ну й нарешті
4. …оскільки оті українські "радянського штибу мислення" (стрьомні) генерали — то ті самі люди, що знищили 35-ту "армію рф" на північному заході від Києва, закатрупили 41-шу "армію рф" на північ від Чернігова, сплюндрували 6-ту та 20-ту "армії рф" у Харківській області, розпанахали 1-шу гвардійську танкову, коли вона намагалася форсувати Сіверський Донець, а тоді “пройшлися рейдом” по східній Харківщині… і все це з військами, що мали значно гірший вишкіл, ніж російські "контрактнікі", котрим вони протистояли…
…то тепер, на відміну від “тоді”, ЗСУ просто бракує достатньо боєприпасів…

• • •

 
Том Купер — австрійський воєнний історик і аналітик, в Україні вже відомий, адже він доволі ретельно аналізує хід війни в Україні.
«Український Тиждень» публікує в перекладі огляди Тома Купера.
За відсутності реальної інформації від zє-колаборантів, аналітика Купера для західньої авдиторії в українському перекладі є чи не єдиним джерелом реалістичного й тверезого загального огляду ситуації на фронтах війни за Незалежність України. А враховуючи цілком тверезі, реалістичні й про-українські погляди Тома Купера, його огляди варті уваги. Огляди публікуються в перекладі щотижня, та вартий уваги водночас підсумковий огляд-2022 і перший огляд 2023 року, де у першій частині аналітик ставить цілу низку вельми слушних питань.
До уваги Вельмишановнього Панства — огляд Тома Купера “Ukraine War” за перший тиждень січня-2023 в українському перекладі без купюр, а також ключові критичні зауваження в матеріялі „США, НАТО та ЄС й досі не здатні осягнути справжній масштаб війни в Україні“

Першоджерело матеріялу:
© Tom Cooper 1.Ⅲ.2023
© Tom Cooper 1.Ⅲ.2023
© Tom Cooper 2.Ⅲ.2023
© «Український Тиждень» 2.Ⅲ.2023
© «Український Тиждень» 5.Ⅲ.2023