Війна в Україні не зайшла “в глухий кут”

Старший науковий аналітик наземної війни Королівського Інституту Об'єднаних Сил Великої Британії Джек Вотлінґ в американському виданні «Foreign Affairs» стверджує, що Захід стоїть на роздоріжжі: далі зволікати з підтримкою України і у такий спосіб надати перевагу "рф", або ж посилити підготовку українських військових до оборони-2024 і наступу-2025, надавши всю необхідну техніку та озброєння. Аналітик ретельно аналізує причини нинішньої ситуації і наполегливо просить використати цей рік, аби підготувати Україну до перемоги у наступному. Інакше Захід ризикує програти у протистоянні "рф", "кнр", "кндр" та ірану.

Джек Вотлінґ
Війна в Україні не зайшла “в глухий кут”!
Торішній контрнаступ провалився, але Захід може підготувати Україну для перемоги наступного року

Після невдалих наступальних операцій у 2023 році як з боку України, так і з боку "рф", формується наратив про те, що ніби то россійсько-українська війна "зайшла в глухий кут".
Джек Вотлінґ у «Foreign Affairs» пише, що сприйняття безкінечного, але статичного конфлікту викликає відчуття втоми в столицях партнерів Києва: якщо жодна зі сторін, ймовірно, не досягне суттєвого прогресу, статус-кво видається на Заході стабільним і не потребує нагальної політичної уваги.

Однак таке уявлення про патову ситуацію є глибоко хибним.
І Київ, і москва змагаються за відновлення наступальної бойової потужності.
У конфлікті такого масштабу цей процес займе багато часу.
Хоча перша половина 2024 року може принести мало змін щодо контролю української території, матеріальна база, підготовка особового складу та втрати, яких зазнає кожна зі сторін протягом наступних кількох місяців, визначатимуть довгострокову траєкторію конфлікту. Захід фактично стоїть перед вирішальним вибором: підтримати Україну, щоб її лідери могли захистити свою територію і підготуватися до наступу 2025 року, або безповоротно поступитися перевагою "рф".

Невизначеність щодо довгострокової допомоги Україні ризикує не лише надати "рф" переваги на полі бою, але й ще більше заохотити москву до аґресії. Це вже підірвало можливість підштовхнути "рф" до переговорів, оскільки кремль тепер вважає, що може пересилити волю Заходу. Якщо на початку 2024 року не будуть взяті чіткі зобов'язання, рішучість кремля лише зміцнюватиметься.

Те, що США і Європа зроблять протягом наступних шести місяців визначить один із двох варіантів майбутнього. В одному випадку Україна наростить свої сили для відновлення наступальних операцій і послабить російську військову міць настільки, що Київ зможе вступити у переговори з важелями впливу для нав'язування тривалого миру. В іншому — брак постачання з боку Заходу і підготовленого особового складу занурить Україну у виснажливу боротьбу, яка в результаті призведе до виснаження й остаточного підкорення, вважає аналітик.

Джек Вотлінґ наголошує, що міжнародні партнери України мають пам'ятати: перший результат потрібний не лише Українцям. Необхідно захистити міжнародну норму, згідно з якою держави не змінюють свої кордони силою. Мобілізована і підбадьорена "россія" становитиме постійну загрозу для НАТО, що вимагатиме від США нескінченних зусиль з її стримування в Європі. Це обмежило б здатність США проєктувати силу в Індо-Тихоокеанському регіоні і суттєво збільшило б небезпеку конфлікту навколо Тайваню.
Захід може обирати, в якому напрямку розвиватиметься історія.

Брак часу та штабних офіцерів
Але з наступом не можна було зволікати

Джек Вотлінґ нагадує, що якби Контрнаступ ЗСУ в 2023 році пішов за планом, то ЗСУ на Запорожжі прорвали б так звану "лінію фабєрже" (вона ж "лінія оборони cуровікіна"), звільнили б Токмак і Мелітополь та перерізали б дороги, що з'єднують "рф" з Кримом. У поєднанні з українськими військово-морськими операціями це призвело б до облоги Криму. На думку експерта, ця мета була амбітною, але досяжною. Головною причиною невдачі стало те, що українські підрозділи, призначені для ведення наступу, не мали достатньо часу для тренувань і підготовки.

У липні 2022 року Велика Британія разом з іншими українськими партнерами започаткувала операцію “Interflex” для підготовки українських військових. На той час Україна відчайдушно потребувала більшої кількості підрозділів для утримання оборонних позицій. Тому операція “Інтерфлекс” започаткувала п'ятитижневу програму підготовки, надавши пріоритет навичкам, які життєво важливі саме для оборонних операцій. Цей п'ятитижневий режим все ще існує, але місія докорінно змінилася.

Під час Другої Світової війни британські військові вважали 22 тижні мінімально необхідним часом для підготовки солдата до піхотного бою. Після цього початкового періоду військовослужбовці призначалися до підрозділів і брали участь у колективних тренуваннях у батальйонах. Ще до травня 2023 року було очевидно, що українські війська недостатньо підготовлені до наступальних операцій і ледве встигли навчитися користуватися новою технікою. Але в міру того, як рф-окупанти зміцнювали свої оборонні позиції, з наступом не можна було зволікати.

ЗСУ також мали надто мало можливостей для колективної підготовки.
Кількість розгорнутих військ — не єдине, що має значення на війні: боєздатність армії залежить від того, наскільки добре координуються невеликі підрозділи, навіть якщо вони розосереджені на великій території.
Географія України вимагає особливо кваліфікованої координації, оскільки лісосмуги заважають підрозділам бачити одне одного. Загроза артилерійського обстрілу ще більше посилює розпорошеність, тому роти часто розкидані на майже двохкілометровій ділянці фронту. Рельєф місцевості на Запорожжі особливо заохочує командирів до ведення бою ізольованими ротами. У цьому географічному контексті необхідна здатність синхронізувати дії поза межами прямої видимості кожного підрозділу, щоб підрозділи могли підтримувати одне одного і використовувати здобутки одне одного.

Однак, колективна підготовка в ЗСУ рідко проводилася на рівні вище роти, а потреба в укомплектуванні нових підрозділів також призвела до того, що в більшості з них не вистачає досвідчених офіцерів. За час війни чисельність діючих українських військ збільшилася вп'ятеро, а кількість підготовлених штабних офіцерів при цьому не зросла. На театрі бойових дій, де українські офіцери повинні синхронізувати широко розосереджені маневри з артилерійським вогнем, польотами безпілотників і впливом радіоелектронної боротьби, нестача польових офіцерів означає нездатність зшивати в єдине ціле великомасштабні операції.

Як зазначає Джек Вотлінґ, під час наступу 2023 року українські операції велися переважно парами рот під безпосереднім керівництвом недоукомплектованого командного пункту бригади. В результаті, хоч українські солдати часто досягали успіху в захопленні ворожих позицій, вони рідко могли використати проломи, які вони зробили, аби швидко закріпити свої здобутки. Замість цього їм доводилося зупинятися і планувати, надавши рф-окупантам час на перегрупування. Якщо українські військові не зможуть розширити масштаби своїх операцій, вважає експерт, цей досвід ризикує повторитися. Однак для проведення належної підготовки потрібен час.

Коли найкращий захист — це хороший наступ.
Потрібно реформувати підготовку українських військових

Джек Вотлінґ переконаний, що у підготовці українських військ необхідні реформи для ефективніших наступальних операцій. Але краща підготовка не зменшить потреби Києва в матеріально-технічному забезпеченні. Українські військові, ймовірно, зіткнуться зі значною нестачею озброєння протягом наступного року: в розпал наступу 2023 року Україна використовувала до 7 тисяч артилерійських снарядів на день, які забезпечували до 80% бойових втрат "вс рф". Однак наприкінці 2023-го українські війська здійснювали вже близько 2 тисяч пострілів на день. Тим часом артилерійські потужності "рф" різко зросли, і зараз "вс рф" вистрілюють близько 10 тисяч снарядів на день. Якщо Україна не зможе знову створити локальні умови артилерійської переваги, вважає аналітик, будь-які нові наступальні операції призведуть до неприйнятних втрат українських військ.

Крім того, на думку автора, без досягнення таких зон локалізованої артилерійської переваги Україні буде важко відбивати россійські атаки. Наразі "рф" розмістила на півдні України близько 340 тисяч рф-окупантів. Протягом більшої частини війни наступальний потенціал рф-окупантів був обмежений логістичними проблемами. Але "рф" також стримував високий рівень втрат — понад 1000 загиблих і поранених на добу в найважчі періоди бойових дій. Така кількість втрат змусила москву відправити на фронт непідготовлений особовий склад. Хоча це не зупинило "рф"від спроб наступальних операцій, все ж це обмежило їхню ефективність.

Виклик для України, за словами експерта, полягає в тому, що навіть зберігаючи оборонну позицію, Україна повинна продовжувати здійснювати локальні наступальні операції. Якщо "рф" зазнає менших втрат, спроможність її військ на місцях покращиться. Зменшення тиску на фронті дасть "рф" й інші переваги. "рф" зможе відволікти досвідчені війська на підготовку новобранців, що потенційно дозволить їй відкрити нові наступальні напрямки у другій половині 2024 року. Також рф-окупанти здатні сконцентруватися на секторах, де вони зможуть створити вигіднішу геометрію поля бою і завдати Україні більших втрат. Якщо Україна залишить великі ділянки фронту спокійними, російські війська також зможуть значно розширити свої укріплення, що ускладнить проведення будь-яких майбутніх українських наступальних операцій. Навіть займаючи оборонну позицію, українські військові повинні прагнути до максимального виснаження рф-окупантів.

Що є першочерговим?
Проблема "курки і яйця" між Києвом і Вашингтоном

На думку Джека Вотлінґа, важливо, щоб Київ і його партнери досягли реалістичного спільного розуміння того, яку матеріальну допомогу та підготовку можна надати і коли. За останні два роки західні союзники Києва змарнували часову перевагу, яку мали. Фактично вони змарнували більшу частину 2022 і 2023 років, насолоджуючись ейфорією від перших невдач "рф" та уявляючи, що їм вдасться уникнути затяжного конфлікту. Замість того, щоб намагатися розширювати промислові потужності в країнах-членах НАТО, друзі Києва здебільшого брали боєприпаси з національних запасів і міжнародного ринку та направляли їх в Україну.

Зараз ці запаси боєприпасів вичерпуються. Україні для досягнення локальної артилерійської переваги потрібно близько 2,4 мільйона боєприпасів на рік. Але міжнародні партнери України, включно зі США, намагатимуться забезпечити лише половину цієї кількості у 2024 році, — констатує аналітик.

Дефіцит артилерійських снарядів в Україні привертає найбільше уваги.
Але ресурсні обмеження України аж ніяк не обмежуються артилерійськими боєприпасами. Для відновлення наступального потенціалу і захисту від россійських атак Україні потрібно приблизно 1 800 нових артилерійських стволів на рік. Невелика кількість ствольної артилерії в Європі не може задовольнити цей попит. Численні парки транспортних засобів, подаровані Києву за останні два роки, також потребують надійного постачання запасних частин. Перехоплювачі протиповітряної оборони теж будуть постійною потребою: "рф" зараз виробляє понад 100 крилатих і балістичних ракет і 300 ударних безпілотників на місяць. Щоб стримати шкоду від цієї зброї, Україна потребуватиме поповнення запасів західних систем ППО. Якщо західні країни не збільшать свої потужності з виробництва цих систем, "рф" отримає перевагу.

Побоюючись, що підтримка США закінчиться з майбутніми американськими президентськими виборами, зеленський заявив, що "вся українська територія, окупована росією, має бути звільнена до жовтня 2024 року".
Джек Вотлінґ вважає це недосяжним з огляду на наявні в України матеріальні засоби та час, який потрібен її військовим для належної підготовки військових. Але для західних союзників Києва нерозумно вимагати від українського генералітету створення детального довгострокового плану, перш ніж вони візьмуть на себе зобов'язання надати нову підтримку. Не маючи впевненості в тому, на яке озброєння вони можуть розраховувати, українські воєначальники не здатні визначити, які операції вони можуть провести й коли. Коротко кажучи, підготовка до наступної фази війни перетворилася на проблему "курки і яйця" між Києвом і Вашингтоном.

Співвідношення ціни та якості.
Розширення виробництва для задоволення потреб України є життєво важливим

Реалістичний план передбачав би надання Києву ресурсів для підтримання оборонної позиції протягом більшої частини 2024 року, в той час як підрозділи ЗСУ тренуватимуться і оснащуватимуться для проведення наступальних операцій у 2025-му. Окрім упевненості, яку цей план дасть українському генералітету, він також дасть сигнал кремлю, що той не може розраховувати на перемогу у багаторічній війні на виснаження проти України. На думку Джека Вотлінґа, зобов'язання США підтримувати Київ у 2024 році також змістило б стимули європейських союзників до більш глибокого інвестування в нарощування потужностей їхніх оборонних галузей, що зменшило б навантаження на США до 2025 року.

Західні лідери повинні підкреслити, що довгострокові інвестиції у виробничі потужності є доступними та вигідними для союзників України. Сукупні оборонні бюджети 54 країн, які підтримують Україну, значно перевищують 100 мільярдів доларів на місяць. У той же час нинішня допомога Україні обходиться цим державам менш ніж у 6 мільярдів доларів щомісяця, — переконаний аналітик.

Найбільші бар'єри на шляху Перемоги України — політичні.
Фінансування України часто сприймається як просто надання грошей Києву. Однак, це глибоко оманливе уявлення. Значна частина допомоги є інвестиціями партнерів у власне оборонне виробництво і буде витрачена не в Україні. Тобто, зрештою чимала частка наданої допомоги буде повернута реципієнтом у вигляді податків і сприятиме створенню нових робочих місць у промисловості країн-членів НАТО. У час економічної кризи такі інвестиції мають широко вітатися громадськістю країн, що підтримують Україну.

Джек Вотлінґ зазначає, що часто висловлюється думка, мовляв, підтримка України з боку США відбувається за рахунок готовності американських військових стримувати комуністичний Китай. Але якщо "кнр" побачить, що США не здатні підтримувати військові зусилля чи то в Європі, чи то в Азії, таке стримування руйнується, тому розширення виробництва для задоволення потреб України є життєво важливим.

Сполучені Штати Америки мають договірне зобов'язання стати на захист своїх європейських союзників. Європейське оборонне виробництво не відповідає россійському, особливо з огляду на те, що "рф" перейшла на військові рейки. З часом американські лідери повинні підштовхнути Європу до зменшення залежності від Сполучених Штатів, щоб американські збройні сили могли зробити пріоритетом стримування в Індо-Тихоокеанському регіоні. Але це має бути керований перехід. Якщо цей перехід відбудеться ціною поразки України, для США буде ризиковано підтримувати Європу, нездатну захистити свій східний фланг, у той час як "кнр" ескалує напруженість у Тайванській протоці, — наголошує аналітик.

Час прийняти рішення.
Або діяти та перемогти, або зволікати та програти

Деякі лідери у західних столицях стверджують, що настав час вести переговори про припинення війни в Україні.
Однак Джек Вотлінґ вважає, що така позиція не враховує ані масштабів цілей "рф", ані того, що кремль може реально запропонувати. москва не зацікавлена в простому захопленні частини української території: путін неодноразово заявляв, що хоче змінити логіку міжнародної системи.

Якщо США попросять своїх партнерів піти на поступки "рф" заради символічного припинення вогню, то, швидше за все, на думку аналітика, відбудуться дві речі. По-перше, "рф" наполегливо порушуватиме режим припинення вогню, як вона це робила під час усіх ітерацій "Мінських угод" 2015 року, водночас відновлюючи свою армію, щоб завершити завдання окупації Києва. По-друге, "рф" доводитиме своїм союзникам, що США можна перемогти наполегливістю. Це, ймовірно, призведе до того, що багато партнерів Сполучених Штатів у сфері безпеки шукатимуть страхового полісу, котрий зменшить американський вплив у всьому Світі.

Джек Вотлінґ вважає, що "рф" не прагне прямого конфлікту з НАТО, але кремль все більше прагне розширити сферу своїх непрямих конфронтацій із Заходом. москва подвоїла свої амбіції конкурувати із Заходом на глобальному рівні. Нещодавній невдалий заколот пріґожина, можливо, сприяв цим амбіціям: залишки його сил тепер реорганізовані в "експедиційний корпус" під прямим контролем ГРУ. З літа 2023 року "рф" активно взаємодіє з урядами країн Західної та Центральної Африки, обіцяючи їм військову підтримку в обмін на вигнання західних військ та придушення їхніх економічних інтересів.

США та їхні європейські союзники стоять перед вибором — або негайно розробити план посилення підготовки українських військових, роз'яснити своїй громадськості та Україні, що крайній термін звільнення територій у жовтні 2024 року має бути відтермінований, і забезпечити потреби Києва в матеріально-технічних засобах до 2025-го.
Або ж продовжувати хибно вважати, що "війна зайшла в глухий кут", зволікати і віддати перевагу "рф".
Це було б жахливою помилкою: на додаток до розширення свого партнерства в Африці, "рф" посилює співпрацю з "кнр", "кндр" та іраном. І якщо поразка в Україні продемонструє, що Захід не може протистояти жодному виклику світовій архітектурі безпеки, його супротивники навряд чи повірять, що він здатен впоратися з кількома кризами одночасно, – підсумовує Джек Вотлінґ.