“Шахи зі Смертю”
Художник Андрій Єрмоленко філософськи розмірковує про нинішню війну…
· Андрій Єрмоленко
Десь там, у тій шведській глибинці, на церковній стіні в Табю, розцвітає фреска, де лицар віддає свою геніальність шахам, граючи з самою Смертю…
Та сцена, неначе витягнута з бездонної килимової стежки, потрапила в об'єктив Інґмара Берґмана і стала основою його фільму “Сьома печать”.
Лицар подорожує зі своїм вірним зброєносцем, а на його шляху постає Смерть, щоб забрати його життя і припинити його подорож домів. Щоби затримати її, Лицар запрошує грати костомаху в шахи.
Лицар грає білими, як символ чеснот і життя, Смерть — чорними…
І ось ми тут, в цьому безкрайньому шаховому полі життя, але Смерть починає Гру, роблячи свій перший хід, — це вам не фільм це справжній поєдинок, — і перший хід за білими, тому не очікуйте що все буде як у Берґмана…
У той перший момент, коли людина з'являється у Світі, вона вже втягнута в цю невловиму гру. Гра, що триває довго для одних і миттєво для інших…
Але важливо грати в цю партію з гідністю, навіть якщо ти знаєш, що кінець може бути не в твою користь…
Смерть грає з нами у шахи, але ми повинні відповісти своїми ходами…
Маємо грати так, щоб зробити цю гру цікавішою, навіть якщо ми розуміємо, що кінець може бути дуже близьким… Треба робити свій хід так, аби Смерть вагалась робити свій наступний крок. Можливо, в цьому й полягає вся суть — не у виграші, а в гідному втіленні кожного моменту…
А тепер згадайте українські казки про солдата та Смерть, де розум і хитрість кинули виклик самій нестримній таємничій. Війна буде виграна нами, а Смерть — обдурена геніальністю. Це, мабуть, найвищий рівень в мистецтві гри зі Смертю — перемагати не лише на полі бою, але й у вивертливій танцювальній грі розуму…
Отже, Гра триває, і ми, ніби лицарі своєї власної подорожі, виборюємо свої ходи на цьому шаховому полі, де білі і чорні танцюють свій вічний танок…
Слава Україні!
