Військові після полону: як їм допомогти?

Як допомогти військовим після полону?
Благодійний фонд «Твій Крок» і портал «Свідомі» публікують матеріяли про шлях до реінтеграції та підтримки колишніх військовополонених.

➥ „З війни не повертається ніхто…“ — Комбатантський синдром…

Військовий, що повернувся із зони бойових дій, потребує часу для адаптації до мирного життя. Якщо довкола нього відбуваються події, які нагадують про війну, боєць може реагувати на них по-різному: від появи нав’язливих образів перед очима, небажаних думок до спогадів про воєнні дії. Ці спогади можуть бути настільки реалістичними, що йому здаватиметься, ніби він знову на війні…

Військові після полону: як їм допомогти?

• Як допомогти військовим після полону: шлях до реінтеграції та підтримки

Повернення військовополонених з полону — це не лише радісна подія для їхніх родин та близьких, але й складний виклик, адже люди, які пережили жахіття полону, потребують комплексної підтримки та допомоги.

• Які проблеми можуть виникати у звільнених з полону військових?

• Фізичні травми: Багато військовополонених під час перебування у полоні зазнають тілесних ушкоджень, які потребують лікування та реабілітації.
• Психологічні травми: Пережитий досвід полону може призвести до розвитку посттравматичного стресового розладу (ПТСР), тривоги, депресії та інших психологічних проблем.
• Соціальні проблеми: Звільнені з полону військовослужбовці можуть відчувати себе ізольованими та незрозумілими в суспільстві, їм складно адаптуватися до мирного життя.
• Економічні проблеми: Через перебування у полоні багато військових втрачають роботу та джерела доходу, їм потрібна допомога у працевлаштуванні та вирішенні інших фінансових питань.

• Як можна допомогти військовим після полону?

• Медична та психологічна допомога: Звільнені з полону військовослужбовці повинні мати доступ до якісної медичної та психологічної допомоги. Їм необхідні послуги психологів, психотерапевтів, психіатрів та інших фахівців, які допоможуть їм подолати психологічні травми та повернутися до нормального життя.
• Соціальна підтримка: Важливо, щоб звільнені з полону військовослужбовці не відчували себе самотніми. Їм потрібна підтримка з боку сім'ї, друзів, громадських організацій та держави. Для них можуть бути організовані групи підтримки, де вони зможуть спілкуватися з людьми, які пережили схожий досвід, та ділитися своїми переживаннями.
• Професійна допомога: Багатьом звільненим з полону військовим потрібна допомога у працевлаштуванні та перекваліфікації. Держава та громадські організації можуть надавати їм послуги з профорієнтації, навчання та працевлаштування.
• Інформаційна підтримка: Звільнені з полону військовослужбовці та їхні сім'ї повинні мати доступ до необхідної інформації про свої права, соціальні гарантії та послуги, які їм доступні. Для них можуть бути організовані інформаційні кампанії та гарячі лінії, де вони зможуть отримати консультації та допомогу.

Важливо пам'ятати, що допомога військовим після полону — це не лише завдання Держави, але й спільна відповідальність усього суспільства. Кожен з нас може зробити свій внесок, проявивши турботу, повагу та підтримку до людей, які пережили жахіття полону та мужньо захищали нашу Батьківщину.

Досвід полону
Як цивільним зрозуміти військових

Психологиня Тетяна Смірнова розповідає, що досвід полону вважається одним з найважчих людських досвідів.

З відкритих джерел відомо, що росіяни застосовують різні види тортур і знущань: фізичні (побиття, удари струмом, ножові поранення, тримання годинами в одній позі), психологічні (негативне психологічне навіювання, вимога відмовитися від своєї ідентичності — українця, військового, чоловіка, словесні приниження, публічне роздягання, поголення) та ментальні (дезінформація, інформаційний голод, брехня).

Психологи відзначають, що досвід полону призводить до втрати і травмування власного «Я».

У матеріалі разом із Катериною Мітченко та Тетяною Смірновою розповідаємо про наслідки, які можуть проявлятись після полону, та як підтримати близьких із таким досвідом.

• Після полону

• Втрата або травмування ідентичності.
• Порушення особистих кордонів.
• Страх робити помилки.
• Властива втрата власної автономії, що проявляється у небажанні нести відповідальність та проявляти себе.

Це наслідки, які можуть проявитись у людей, які пережили досвід полону, розповідає психологиня соціального проєкту «Разом», членкиня Національної психологічної асоціації України, викладачка Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ та капітанка поліції Катерина Мітченко.

• Як якісно комунікувати?

• Під час взаємодії акцентувати на особистості людини, її фізичних, психологічних, соціальних бажаннях та їх задоволенні.
• Не демонструвати надмірну самовпевненість та домінування, бо тоді ви можете ідентифікуватись як мучитель.
• Через порушення особистих кордонів у людини, яка пережила полон, варто максимально дотримуватись встановлених часових рамок, правил та попередніх домовленостей.
• Не проявляти емоції, а з розумінням сприймати невміння людини ухвалювати звичайне рішення.
• Спокійно сприймати помилки та допомагати віднайти ідентичність, що була втрачена.

Військова психологиня громадського руху «Жіноча Сила України», який надає соціально-психологічну підтримку родинам військовослужбовців, Тетяна Смірнова каже, що поради щодо спілкування з військовими універсальні: приєднуватися, підтримувати, не втручатись, куди не пускають, і бути обережними у висловах. «”Я розумію” чи “Я відчуваю те, що й ти” може звучати для військового нещиро. “Просто не думай”, “Чому ти так переживаєш?”, “Живи далі” — всі ці фрази можуть відвернути від вас.

А от “Я поруч”, “Ти можеш мені довіряти”, “Я помічаю, що тобі складно”, “Я хотів/ла б допомогти тобі”, “Ти мені цінний/а” звучить екологічніше і зберігає зв'язок», — радить Тетяна Смірнова.

Василь Процишен з позивним Обіто — військовослужбовець бригади «Азов». Після 24 лютого 2022 року обороняв Маріуполь. 16 травня 2022 року на вимогу вищого військово-політичного керівництва зберегти життя військовослужбовців гарнізон вийшов з території заводу. Процишен потрапив у полон, з якого його звільнили 29 червня 2022 року. Зараз Обіто знову на фронті.

«Свідомі» поспілкувались із військовим про те, як змінюється мислення після полону і як він вибудовує комунікацію з рідними.

— Як ви почуваєтесь, коли хтось розпитує про досвід перебування у полоні?
— Нічого такого, це звичайний життєвий досвід. Мені нормально. Є хлопці, яким не нормально. Треба розуміти, із ким говориш. Якщо це близькі, людина нормально згадуватиме ці події, але деякі моменти не захоче розповідати, щоб не «грузити» своїм негативним досвідом.

Мені час від часу треба мати особистий простір, щоб трохи абстрагуватися і переосмислити події, які відбуваються зараз чи були раніше. Іноді на мене можуть зненацька нахлинути спогади. Я побуду мовчазний, можу подивитися щось або послухати музику, можу просто посидіти в тиші — і це нормально, не потрібно у ці моменти хвилюватися.

Не треба лізти із питаннями та фразами «А про що ти думаєш?», «Ти напевно переживаєш». Якщо людина захоче з вами поділитися, вона скаже. Але не треба нав'язуватися і проявляти жалість.

— Як можна підтримувати військових? Які слова підтримки вам хочеться чути?
— Якщо у людини немає проблеми з дотиками, близькі можуть обійняти. Сказати: «Я тебе кохаю», «Ти заслуговуєш на кохання», «Ти заслуговуєш на щастя». Мої рідні часто кажуть: «Ти у нас найкращий». Щоправда, мене це «вганяє у червону фарбу». Коли мати або сестра говорять, що я герой, відчуваю себе некомфортно. Я знаю людей, які робили такі неймовірні речі й проявляли таку хоробрість, що я на їх фоні почуваюсь стороннім спостерігачем.