Після полону…

 
Хлопець після полону розповідає Мамі…
— Ми до останнього не вірили в обмін…
„Ви вдома, хлопці, Слава Україні!“ — я просто почав дихати, а то сидів і не дихав, Мам, правда…
Хлопці плакали, а я ні…
…повели в столовку… А там їжа, Мам…
Там жіночка ходила, підсипала нам все, доливала, підійшла до мене, обняла, голову гладить, як бабуся колись, поцілувала в скроню — їж, каже, дитинко, я ще принесу.
І отут я заплакав…
Я їв і плакав, очі боявся підняти, бо соромно…
А потім глянув, а ми майже всі такі — їмо і плачемо…

Волонтерка Оксана Макаренко опублікувала свідчення Мами військовополоненого Захисника, яка розповіла перші враження сина, звільненого з рашистського полону.
Емоції визволеного з полону Захисника України, про які його Мама розповіла волонтерці, настільки живі й чуттєві, що миттєво широко поширилися українським інтернетом.

Хлопець після полону розповідає Мамі…
— Ми до останнього не вірили в обмін…
Бо вони нас так дурять, так знущаються… Возили і на розстріли, і на обміни… А потім вертають і сміються з нас…
І коли зайшов військовий в бусік і сказав — „Ви вдома, хлопці, Слава Україні!“ — я просто почав дихати, а то сидів і не дихав, Мам, правда…
І коли бачили людей вздовж дороги, що нас зустрічали, з прапорами, з квітами, з плакатами, то як в кіно було, як не з нами…
І потім, як доїхали вже, перша цигарка, обійми, телефон дали, я твій номер забув, Мам, уявляєш, ти ж не сердишся, бо хіба ж можна забути твій телефон, я його всі два роки подумки повторював… Ну як в дитинстві ти мене вчила — мене звати…, я живу…, телефон Мами…
Хлопці плакали, а я ні…
А вже в лікарні нам одяг дали і повели в столовку… А там їжа, Мам…
Там на столі кожному по три миски різного. Я не знаю, я за місяць в полоні стільки не їв. І запах супа… В мене аж голова закрутилася… Миска така глибока, супа аж до країв… Я ложкою так обережно брав, щоб нічого не пролилося, а руки так трусилися, Мама, я ж хотів, щоб я гарно їв, а хотілося схопити миску і просто так випити все. І руки ж трусяться… А їсти, як мені їсти хотілося, ти не уявляєш… А я ж так обережно, щоб же гарно…
Там жіночка ходила, підсипала нам все, доливала, підійшла до мене, обняла, голову гладить, як бабуся колись, поцілувала в скроню — їж, каже, дитинко, я ще принесу.
І отут я заплакав…
Я їв і плакав, очі боявся підняти, бо соромно…
А потім глянув, а ми майже всі такі — їмо і плачемо…
А суп, Мам, я смачнішого в житті не їв…
Ти ж не ображаєшся, Мам?…

Першоджерело публікації:
© Оксана Макаренко (Oksana Makarenko)
Також публікували:
© Yulia Salenko
© Ірма Вітовська-Ванца

➥ „З війни не повертається ніхто…“ — Комбатантський синдром…

Військовий, що повернувся із зони бойових дій, потребує часу для адаптації до мирного життя. Якщо довкола нього відбуваються події, які нагадують про війну, боєць може реагувати на них по-різному: від появи нав’язливих образів перед очима, небажаних думок до спогадів про воєнні дії. Ці спогади можуть бути настільки реалістичними, що йому здаватиметься, ніби він знову на війні…

➥ Військові після полону: як їм допомогти?

Як допомогти військовим після полону?
Благодійний фонд «Твій Крок» і портал «Свідомі» публікують матеріяли про шлях до реінтеграції та підтримки колишніх військовополонених.