Захід знов підставляє Україну

Австрійський воєнний оглядач Том Купер звертає увагу на виступ керівників розвідки США та Британії, спільну заяву яких Купер вважає "криком про допомогу", тож "слід прислухатися до них до біса уважно".

Том Купер
Захід знов підставляє Україну
Коли навіть спецслужби волають про допомогу…

Нижче наведено щось на кшталт "низки думок", які прийшли мені в голову у відповідь на певні події…

Я вивчаю війни, зосереджуючись на тому, "що має значення", хоча це може здатися "поверхневим" (часом ми всі буквально перевантажені тоннами відволікаючої, неправильної або фальшивої інформації), але це не так. Принаймні не для мене.

Я вважаю, що на війні важливі такі питання, як ситуація на полі бою; наявні технології і те, як вони працюють (або не працюють); місцевість; постачання; війська; підготовка… У військовій лексиці це узагальнено називається "можливості й наміри".

Дослідження можливостей і намірів противника є основним завданням кожної професійної розвідувальної служби (незалежно від того, чи є вона цивільною або військовою за своєю природою): з цією метою сьогодні розвідувальні служби виокремлюють те, що важливо, а що ні, з того, що вони отримують із "мільярдів" джерел. Не хвилюйтеся: вони не "всеприсутні". Зовсім ні. В ідеалі, у них є "два-три кроти в потрібних місцях", і на більше у них немає часу (окрім нескінченного пошуку "третього чи четвертого крота"). Справа в тому, що із соціальних мереж, і то в кращому випадку, можна отримати лише приблизне уявлення про чиїсь "можливості та наміри".

На відміну від громадськості, включно з політиками, не лише розвідувальні служби, але й їхні основні "клієнти" — військові служби — зазвичай схильні повністю ігнорувати мейнстрім і соціальні мережі. Вони не можуть витрачати свій час на "моніторинг мас людей", діяльність та інтереси яких в стрічках — це "новини вранці, спорт і кулінарія вдень, Україна між іншим і ввечері фільм".

Це також щось на кшталт гарного "резюме" того, чому я рідко обговорюю конкретні статті в ЗМІ. Однак час від часу трапляються винятки: стаття (та/або публічний виступ), яку я вважаю не лише "вартою уваги", але й "обов'язковою для прочитання/побачення". І не лише через меседжі, а й через авторів.

Burns & Moore
CIA & МІ6

Один із таких вартих уваги випадків стався на початку вересня-2024, коли директор Центрального розвідувального управління (США) Вільям Бьорнс і керівник МІ6 (також відомої як Секретна розвідувальна служба Великої Британії) Річард Мур спочатку написали статтю для «Financial Times», а потім разом взяли участь в онлайн-дискусії «Financial Times»:

Уявіть собі: вперше в історії (такого не було навіть за часів Холодної війни) керівники двох найбільших західних розвідувальних служб з'являються на публіці, щоб спільно озвучити низку дуже специфічних меседжів (зауважте, дуже специфічних): я пишу "головних" розвідувальних служб, а не "найпотужніших", тому що слово "найпотужніша" сьогодні асоціюється насамперед із "політично впливовою"; як буде показано далі, я сумніваюся, що це справедливо для ЦРУ або Mi-6).

Бьорнс і Мур, між іншим, попереджають:

• "світовий порядок" (система, яка створила відносний мир, стабільність і відносне процвітання з 1945 року) стикається з найбільшою загрозою з часів Холодної війни;
• війна в Україні (та інші конфлікти) загрожує самому існуванню "західних ліберальних демократій";
• погрози пуддінга ядерною зброєю не повинні стримувати підтримку України (тобто Захід повинен сприймати їх серйозно, але не дозволяти залякувати себе погрозами пуддінга);
• Бьорнс і Мур попереджають про таємну діяльність спецслужб "рф" на Заході, таку як саботаж, підпали, поширення брехні та дезінформації з метою впливу на вибори;
• Бьорнс і Мур проклинають "кнр" як головний розвідувальний і геополітичний виклик ХХІ століття.

Нарешті, Бьорнс і Мур попереджають, що для "Заходу вкрай важливо не відступати від курсу": "дотримуватися своїх основних цінностей"…, що представляє особливий інтерес, оскільки всього двома днями раніше та ж сама пара (Burns & Moore) також публічно вимагали припинення вогню в Газі, що (зверніть увагу) відбулося після того, як сотні державних службовців США, Великої Британії та ЄС (плюс щонайменше 12 членів адміністрації Байдена) спочатку протестували, а потім звільнилися з роботи через безперервну підтримку Ізраїля з боку США, Британії та Євросоюзу.

Зараз дехто вже поспішає з висновками, що, мовляв, Бьорнс і Мур — "диктори", "їм наказали це зробити", "коли вони говорять такі речі, то це робота глибинної держави" та іншими конспірологічними теоріями.

Інтуїція

Інтуїція підказує мені, що ситуація діаметрально протилежна.

Забігаючи наперед, нагадаю, що, як і будь-які інші чиновники (принаймні "тут, на Заході"), Бьорнс і Мур є приватними особами, а отже, мають всі ті ж права і привілеї (а також обов'язки і відповідальність), що і будь-яка інша приватна особа. Між іншим, вони мають право висловлювати власні висновки та думки публічно (звісно: різниця між ними та "пересічним Джо" полягає в тому, що до них прислухається набагато більше людей, навіть якщо з дуже широкого кола причин).

Якщо взагалі під час таких виступів їм "просто" забороняють розкривати будь-які "секрети" (водночас слід мати на увазі, що саме такі люди, як Бьорнс і Мур, зазвичай вирішують, що є "секретом", а що ні).

Крім того, слід пам'ятати, що Бьорнс і Мур не є "особами, які приймають рішення": вони не визначають політику своїх урядів. Вони інформують і радять: останнє слово завжди залишається за президентами і прем'єр-міністрами (і олігархією, яка їх підкуповує).

Саме тому, коли такі люди, як Бьорнс і Мур, починають робити публічні заяви такого роду, що ж, тоді краще прислухатися до них до біса уважно.

…тому що Бьорнс і Мур не роблять таких речей просто так: вони роблять такі виступи, тому що відчувають ігнорування з боку своїх політичних господарів, розчаровані й дійшли висновку, що нічого інше не працює.

Дійсно, я бачу мотивацію їхніх публічних виступів саме через розчарування в зомбованих ідіотах: персонажах у Білому Домі, у Капітолії, на Даунінґ-стріт, в парламенті і в багатьох інших подібних місцях (включно зі штаб-квартирами численних корпорацій), які або навмисно ігнорують, або навіть не можуть мріяти про те, щоб зрозуміти те, про що Бьорнс і Мур звітують і радять їм щоранку.

Простіше кажучи, це був не просто набір попереджень, — це фактично був крик про допомогу.

Очевидно, що моя "інтерпретація" може здатися "упередженою" та "дилетантською". І, поклавши руку на серце: кожен вільний інтерпретувати такі речі на свій лад; кожен робить це регулярно і, зазвичай, на основі власного досвіду; наш досвід "забарвлює" наші висновки, і тому кожен із нас може сказати, що має для цього вагомі підстави.

Однак саме тут я хотів би нагадати: розвідка — це одна із сутностей сучасної війни. Одна з небагатьох речей, які дійсно "мають значення".

Майте на увазі, що незалежно від того, що і де відбувається, завжди можна бути на 1000% впевненим: в той час як більшість їхніх політичних господарів можуть бути експертами у навмисному ігноруванні розвідданих (Трамп не був першим президентом США, який навмисно ігнорував ранкові брифінги ЦРУ (як і Нетаньягу не був першим ізраїльським прем'єр-міністром, який навмисно ігнорував брифінги Моссаду), розвіддані є єдиним джерелом інформації для всіх офіцерів, "генералів", які керують військами на війнах, подібних до тієї, що відбувається в Україні. У цьому плані немає різниці між Вашингтоном, Лондоном, Києвом чи москвою. Навпаки: для генералів, які командують цією війною, розвіддані є єдиною інформацією, вартою уваги, а все інше повністю ігнорується.

Це відбувається тому, що незалежно від публічної репутації ЦРУ і/або МІ6, незалежно від частої некомпетентності окремих їхніх співробітників, і навіть якщо найкращі розвідувальні служби є чимось іншим, аніж "завжди праві", а все більша кількість із них сильно політизовані (тобто результати або продукти роботи все більшої кількості розвідслужб зловживають у всіх можливих цілях), професійні розвідувальні служби все ще досягають успіху у виокремленні того, що є важливим.

Чому я вважаю це "важливим"?

Ну, тому що… назвемо це цього разу "інтуїцією", але: моє враження таке, що ця війна в Україні, яка фактично є Третьою Світовою війною — наближається до точки, коли вона стає чимось на кшталт "неприємної рутини" для надто великої частини "західної" громадськості — щось не дуже цікаве для новин щоденних газет чи чергового 30-секундного абсолютно безглуздого репортажу в теленовинах, що не пропонує жодних передумов чи контексту. Відповідно, "особи, які приймають рішення" на Заході, теж дедалі менше переймаються цим питанням: воно їх не турбує, а отже, їм не потрібно про нього перейматися. Деякі із західних політиків виглядають явно знервованими через те, що "ця тема знову піднімається".

Результати більш ніж очевидні: я вже висміював "засоби допомоги НАТО в удосконаленні української протиповітряної оборони" шляхом "обіцянки" надати ще 200 М113 і подібні ідіотизми, оголошені під час останньої зустрічі Україна–НАТО в Рамштайні. Справа в тому, що навіть якщо всі PAC-2/3, IRIS-T і SAMP-T, про які нещодавно було оголошено, що вони "будуть поставлені" (тобто десь на початку 2025 року), протиповітряна оборона ПСУ не буде посилена достатнім чином. Якщо не з інших причин, то тому, що:

a) "більше засобів протиповітряної оборони" не дорівнює "більше ракет класу "земля-повітря", і

б) Захід просто не може поставити більше зенітно-ракетних комплексів, тому що він недостатньо наростив їхнє виробництво для цього. Крім того, тому що

c) жодна із систем, про які йдеться, не має достатньої дальності, щоб протистояти Су-24 і Су-34, що випускають УМПК, а також тому, що

г) дуже мало з них мають як серйозні можливості протидії балістичним ракетам, так і протидії БПЛА (не тільки ракетам типу "Іскандер-М" і БМ-30, але й "Zala" і подібним).

…але, перш за все, з причин, про які попереджають Бьорнс і Мур: тому що "Заходу" просто начхати на це! У колективного Заходу є багато важливіших справ, аніж війна, яку пуддінг веде (також) проти Заходу.

Інакше кажучи: моє враження таке, що так само, як торік Захід підставив Україну в жовтні, зараз Захід підставляє Україну у вересні… з, як і зазвичай, трагічними наслідками…