Це Україна, синку… Це Дніпро…
Дніпро — майбутня Хірошіма…

А знаєш, Друже…
Віра згасла назавжди…
Колись я вірив,
Що Україну Світ не лишить сам-на-сам
з озброєним, оскаженілим звіром…
Я помилявся…
Захід кинув Україну в пащу лютим ворогам…

І знаєш, Друже…
Нам не так вже й страшно…
Ми всі приречені…
На знищення усіх нас прирекли…
Бо Захід все боїться і боїться…
А Українці ж всі сміливі, як орли!…
Хоч ядерною нас гати!…
Як ти?…

Як ти, мій Друже?…
В Україні все у нас як завжди…
Бардак, бордель… На голови летить…
Я аніме дивлюсь, про те, як Хірошіму
літак американський ядерною бомбою бомбить…
Відволікаюсь… Бо насправді — страшно…
За рідних і близьких, хто поруч спить…
Чатую я ночами, щоб побачить,
Що й звідки знов і знов по нам летить…
Сам бачиш, Друже…
Летить цілодобово…

А Світ мовчить…
Європа й Світ мовчать…
Вже 10 років Україна в полум'ї війни…
Вже 10 років мертві і живі волають і кричать…
Та Світ “Цивілізований” не чує…
Бояться “ескалації”! Мовчать…

А Україна щит тримає…
Тримають Українці гідно щит!
Десятий рік щитом Європу прикривають!
І ось вже ядерна ракета в нас летить!!!
А ми тримаєм щит…

Летить…
Летить так стрімко, що тікати марно…
Куди сховатись від смертельної махіни?…
Це Україна, синку… Це Дніпро…
Дніпро — майбутня Хірошіма…

Зимова, тиха ніч…
У нас тут теплі зими…
І перший білий сніг вкриває білий Світ…
І чорний попіл…
Чорний попіл вкриє білий сніг, і рознесе по Світу
Плямами ганьби!…
Нехай їдять!
Цей попіл — ми!…

Прощай, мій Друже…
Це останній був мій лист із Хірошіми…
У нас погода гарна…
Ти ж знаєш, що у нас тут теплі зими…
Різдво вже скоро…
Зірка з неба прилетить…
…уже летить…
Ох, як вона гудить…