Вдячність Україні

Відомий історик Тімоті Снайдер у доволі щемливій публіцистиці пояснює американцям (та й іншим), чому вони у боргу перед Українцями, які щодня зі зброєю в руках відстоюють своє право на життя і свободу. Для розуміння використано низку простих слів — безпека, свобода, демократія, мужність, плюралізм, наполегливість, щедрість.

Вдячність Україні
Чому американці у величезному боргу перед Україною

Timothy Snyder

Борги – це дискомфортно, особливо борги вдячності.
Коли ми заборгували іншим занадто багато, нам буває важко висловити свою вдячність. Якщо ми не рефлексуємо, ми можемо мінімізувати наш борг або просто забути про нього. Якщо ми високої думки про себе, ми можемо проігнорувати борг перед тим, кого вважаємо менш важливим. У найгіршому випадку, ми можемо ображатися на людей, які нам допомогли, і зображати їх у негативному світлі, щоб не відчувати, що ми теж є вразливими людьми, які іноді потребують руки допомоги.

Американці (і багато інших) у величезному боргу перед Українцями за їхній опір російській агресії. З певних причин нам важко це визнати. Для цього нам потрібно знайти слова. Сім слів, які можуть допомогти: безпека, свобода, демократія, мужність, плюралізм, наполегливість і щедрість.

Можливо, найважливішим і найбільш невизнаним боргом є безпека. Український опір росії значно зменшив ймовірність великого збройного конфлікту в іншому місці, а отже, значно зменшив ймовірність ядерної війни…

До початку цієї війни одним із сценаріїв великого звичайного конфлікту з ядерним ризиком було російське вторгнення в країну НАТО. Український опір виявив слабкі місця російських збройних сил і знищив значну частину їхнього бойового потенціалу. Завдяки Україні цей сценарій є набагато менш ймовірним, ніж рік тому, і залишатиметься малоймовірним ще багато років.

Основним сценарієм глобального конфлікту у ХХІ столітті вважалося китайсько-американське протистояння навколо Тайваню. Внаслідок опору України КНР бачить труднощі, з якими він зіткнеться у наступі на Тайвань. Вогнище того, що більшість аналітиків вважали найбільш вірогідним (або навіть неминучим) сценарієм великої війни, по суті, знято.

Цей борг майже неможливо зареєструвати для американців.
У щоденних повідомленнях преси нас приваблюють заголовки, які змушують відчувати загрозу або припускають, що війна якимось чином стосується нас. Це може завадити нам побачити загальну картину.

Американських політиків і аналітиків з питань безпеки буквально приголомшує той факт, що інша країна може зробити так багато для нашої власної безпеки, використовуючи методи, які ми самі не змогли б застосувати. Україна зменшила ризик війни з РФ, перейшовши з позиції простої оборони. Україна зменшила загрозу війни з КНР, не вступаючи в конфронтацію з КНР, і навіть підтримуючи з ними добрі відносини.

Нічого з цього не було доступно американцям.
І все ж наслідком цього є більша безпека для американців.

Мені легко писати про ці борги. Це займає лиш мить.
Але вони накопичувалися протягом тривалого часу.

Особисто для мене найбільший борг стосується свободи. Це слово, яке ми, американці, використовуємо досить часто, але іноді втрачаємо уявлення про те, що воно насправді означає. За останні тридцять років у нас з'явилася дуже погана звичка вважати, що свобода – це щось, що дарується нам більшими силами, наприклад, капіталізмом. Це просто неправда, і віра в це зробила нас менш вільними.
"Вся історія прогресу людської свободи, – сказав Фредерік Дуглас, – демонструє, що всі поступки, які були зроблені на користь її величних вимог, були результатом серйозної боротьби".
Завжди буде так, що свобода залежить від певних ризикованих зусиль, спрямованих проти більших сил. Інакше кажучи, свобода завжди залежатиме від етичного прагнення до іншого, кращого світу, і завжди страждатиме, коли ми віримо, що світ сам зробить роботу за нас.

Вирішивши чинити опір вторгненню в ім'я свободи, Українці нагадали нам про це. І водночас вони запропонували нам багато цікавих думок про те, якою може бути свобода. Свобода і безпека зазвичай працюють разом.
Під час цієї війни, спілкуючись з Українцями, я був вражений тим, що вони визначають свободу як позитивний проєкт, як спосіб буття у Світі, як багатство майбутнього. Свобода – це не просто перемога над росіянами, це створення кращого і цікавішого життя та кращої і цікавішої країни.

Важко не помітити, що Українці зробили для захисту ідеї демократії…
У базовому сенсі, це те, за що йде війна. І путін представляє практику керованої або фейкової демократії ХХІ століття, в якій олігархія зберігає певну видимість і риторику демократії, оскільки не має альтернативи, накопичуючи багатство і владу та унеможливлюючи будь-яку повноцінну політичну участь. Вся російська система спирається на телевізійне видовище, яке запевняє росіян, що всі інші так само корумповані, й тому вони повинні любити свою власну російську корупцію, тому що вона російська.

Але що, якби не всі були однаково корумповані?
Що, якби існувала сусідня держава Україна, де вибори насправді вільні, і де до влади можуть прийти несподівані люди? Це те, що потрібно зробити немислимим, за допомогою мови ненависті, спрямованої на Українців, і війни з 2014 року, включно з повномасштабним російським вторгненням цього року. Його метою якраз і було фізичне усунення легітимного українського уряду, а також лідерів українського громадянського суспільства, і перетворення у такий спосіб України на своєрідну російську глибинку.

Елементарний опір багатьох Українців цьому, якого не можуть зрозуміти російські політичні та медійні еліти, ґрунтується на простому розумінні того, що громадяни України повинні обирати своїх лідерів. Українська демократія має багато проблем, і під час війни вона зазнала змін, зумовлених потребами ведення бойових дій. Але Українці відстоюють базову концепцію самоврядування, причому величезною ціною для себе. Вони роблять це в той момент, коли здавалося, що авторитаризм бере гору в усьому Світі.
Для кожного, хто піклується про демократію, це величезний борг.

У всьому цьому Українці показали безпомилковий приклад мужності…
Безпека одних (нас) іноді залежить від мужності інших (Українців).
У "Республіці" Платона Сократ назвав мужність однією з чеснот міста.
Свобода завжди вимагатиме мужності: як казав Перікл, "свобода є надійним надбанням лише тих, хто має мужність її захищати". Те саме стосується і демократії. Вона за своєю суттю є мужньою справою, оскільки великі сили олігархії завжди будуть в опозиції, а наші менш шляхетні внутрішні голоси завжди закликатимуть нас підкорятися і підкорятися.

Апологети диктаторів (а таких людей в США багато) переважно стверджують, що лише одноманітність принесе ефективність, особливо під час війни. Це, безумовно, той підхід, який РФ принесла у війну: єдине командування, єдину ідеологію, криваву і злочинну спробу гомогенізувати українські території під окупацією, що дорівнює геноциду…

Українці… Хто ці люди?
Плюралізм є важливим для України та українського опору.
Українці чинять опір у зовсім інший спосіб. Коли уряд говорить про звільнення Криму, він наголошує на правах його корінного народу, кримських татар. (Міністром оборони в Україні зараз є кримський татарин). Успіх Українців на полі бою значною мірою залежить від гетерогенного і впевненого в собі громадянського суспільства, здатного підтримувати солдатів і надавати послуги в районах, де центральна держава є слабкою. Збройні Сили України надають місцевим командирам велику свободу дій. Українські військові представляють різноманітність етносів, ґендеру і сексуальної орієнтації. Збройні Сили України, на відміну від російських (і багатьох інших), також представляють різноманітність соціальних класів. Дослідження демонструють, що різноманітність у групах зазвичай призводить до кращого прийняття рішень. А російські пропагандисти розглядають усі ці прояви різноманітності як девіацію. Але урок, схоже, полягає в тому, що повага до гідності призводить до кращих результатів, зокрема на полі бою.

Українці продемонстрували надзвичайну наполегливість.
За рішенням чинити опір на початку, яким би важливим воно не було, має слідувати те саме рішення, знову і знову, година за годиною, день за днем, скажімо, обстріл за обстрілом, бомбардування за бомбардуванням, ракетний удар за ракетним ударом, удар з безпілотника за ударом безпілотника. Україна – країна, де більша частина населення була змушена покинути свої домівки, де цілі міста були зруйновані, де мільйони людей зараз позбавлені доступу до електрики та води. Наближається зима, а Українці не здаються…

Все, що решта з нас отримує від українського опору – безпека, свобода, демократія, мужність, плюралізм – залежить від цієї здатності до витривалості. Враховуючи те, як ми, американці, обробляємо інформацію та емоції, швидко і з жагою до наступного, цей елемент нашого боргу перед Українцями, можливо, найважче оцінити. російський поет Маяковський у своєму антиімперіалістичному вірші "Борг перед Україною" запитує: "Чи знаєте ви українську ніч?" І відповідає: "Ні, ви не знаєте української ночі. Тут небо чорніє від диму". Ми не знаємо української ночі. Але ця наполегливість – потужний борг перед Україною.

Українці схильні плутати нашу здатність цінувати всі ці борги зі своєю власною щедрістю. Від початку війни я чотири рази їздив в Україну і назад, і це довга подорож, навіть за найкращих обставин. Коли українські колеги здійснюють цю подорож у зворотному напрямку, вони, здається, завжди пам'ятають про те, щоб привезти подарунки для американців, яких вони побачать (особливо для їхніх дітей). У цьому є проста гідність: незважаючи на війну, ввічливість зберігається. Але в цьому прагненні везти якийсь важливий предмет у важку дводенну подорож з охопленої війною країни я відчуваю глибоку незручність: нам, американцям, бракує навіть звичаю приносити подарунки господарям, не кажучи вже про звичку цінувати їх – чи зможу я бути достатньо вдячним?

Я подумав про це в “Карнеґі-холл”, кілька днів тому, слухаючи американську різдвяну пісню “The Carol of the Bells”. Щороку з дитинства мене вражає, як ця пісня вирізняється з-поміж інших сезонних мелодій, як єдина, що зачаровує своєю красою. Недарма вона здається інакшою: насправді вона є українською, аранжуванням українського композитора (Миколи Леонтовича) старовинної багатоголосої народної пісні.

Пісня була запозичена нашою культурою, з новими англійськими словами про дзвіночки, які по-своєму гарні, і які зберігають дух доброго настрою в оригіналі. Українська ж пісня зовсім не про Різдво, та й не може бути про нього, адже вона відсилає нас до дохристиянських традицій. Вона про весну, про сприятливі знаки, які приносять тварини, про теперішнє кохання і прийдешнє благополуччя. Це пісня ствердження і підбадьорення. Сама назва “Щедрик” говорить про щедрість і достаток.

“Щедрик” був виконаний у “Карнеґі-холл” в жовтні 1921 року українськими музикантами, які шукали підтримки для Української республіки, що опинилася під загрозою. Його український композитор, Леонтович, був убитий чекістом на початку того ж року… Більша частина нинішньої України невдовзі була приєднана до СССР… Пісня була американізована у 1936 році, невдовзі після великого Голодомору в совєтській Україні, на самому початку великого сталінського терору. Її походження було забуте, як і Україна загалом…

Український дитячий хор, який 2022 року приїхав до Нью-Йорка, щоб виконати цю пісню, привіз із собою подарунок – своєю присутністю і своїм виконанням, який м'яко відлунював у відповідь на наше привласнення пісні, але без образи, лише з великодушністю. Коли вона була виконана на біс, з українським та американським текстом по черзі, Українці та американці в концертному залі плакали, з поважних причин, можливо з різних, але разом…

Я написав це два роки тому. Вважаю, що із завершенням цього року, з наближенням свят, розплата з нашими моральними та екзистенційними боргами перед Україною стає все більш нагальною. Більшість із вас не були підписниками, коли це було опубліковано; я залишив текст без змін, за винятком кількох оновлень.