“24 лютого не настало неочікувано”…

Ⅴ Президент України Петро Порошенко початок повномасштабного вторгнення "рф" в Україну 24.Ⅱ.2022…
24 лютого не настало неочікувано…
Усі останні роки перед повномасштабним вторгненням хмари збиралися, у повітрі висіло відчуття, що цей день настане…
Чи тяжко було? Так… Чи буде тяжко? Так, дуже…
Поборемося! Будемо і надалі допомагати Армії, бо ЗСУ — це єдиний найкращий переговірник і дипломат.
Треба припинити втрачати людей, території і час…
Часу на помилки більше немає.
Якщо ти йдеш крізь пекло — йди, не зупиняйся…

Ⅴ Президент України
Петро Порошенко

24 лютого не настало неочікувано. Усі останні роки перед повномасштабним вторгненням хмари збиралися, у повітрі висіло відчуття, що цей день настане.

Ми робили все можливе, щоб ворог не зважився. Говорили, попереджали, діяли. Наводили аргументи, пропонували рішення, криком кричали: “Увага, величезна загроза! Треба виділити додаткові 50 мільярдів на армію, мобілізувати резерв першої черги, підготувати базове матеріальне забезпечення”. Те саме казали усі наші союзники. План лежав у них на столі місяцями…

Гірко, але марно… Вони будували дороги, бо саме з тих корупційних схем могли годувати своїх депутатів, які по команді також крутили пальцем у скроні і закликали людей не панікувати, сидіти вдома і чекати на травневі шашлики. Ворог скористався їхньою слабкістю.

Рівно 3 роки тому неконтрольоване зло вирвалося назовні, почалася війна, яку ми хотіли стримати, й на білий сніг полилися ріки крові.

Танкові колони… Вогонь… Затори… Розстріляні пологові будинки… Блокпости… Порожні міста… Замальовані знаки… Братські могили… Спалені церкви… Розстрільні підвали… Розбомблені театри… Сотні óбразів, які назавжди залишили відбиток на серці.

Буча… Ірпінь… Маріуполь… Херсон… Чорнобаївка, Мелітополь, Суми, Охтирка, Бахмут, Ізюм, Зміїний — тисячі назв населених пунктів, які стали такими рідними, за які так болить…

Тоді ми всі об’єдналися довкола ЗСУ. Танкові колони запалали, звірів витіснили з багатьох міст, ворогу дали гідну відсіч.
Усі були долучені, воювали, допомагали.
Самоорганізація. Братерство. Справжня єдність.

Ми склали найскладніший іспит, який тільки можливо уявити. І довели, що Українці — дорослий народ, який здатен на неймовірні речі, і з яким треба говорити по-дорослому. Зараз, коли згадую про це, відчуваю невимовні сум та гордість.

Але відчуття екзистенційної загрози повернулося. Як тоді, в 2022… Багато хто вважає, що загроза існуванню Держави нині навіть більша, ніж була тоді…
І ситуація справді дуже важка. Але я можу сказати, що буде далі.
Чи тяжко було? Так… Чи буде тяжко? Так, дуже…
Геополітичну карту продовжують рясно засівати бур'янами помилок, які дадуть дуже болючі плоди…
Єдність всередині країни розвалюють, обкрадають власне військо, переслідують бойових командирів та опозицію, атакують свободу слова. Зачищають простір від тих, хто здатен говорити правду. Ворог відчуває запах крові, відчуває що хтось бореться не за країну, а за власні рейтинги — і знову хоче скористатися слабкістю.

Але я вірю, що нам допоможе Бог. Що за нами приглядають з небес Гліб Бабіч, Олег Барна, Сергій Іконніков, Юра Каракай, Тарас Жеребецький і ще тисячі полеглих захисників. Кожен з нас знає свої імена.

Неможливо бути державником, любити свою країну і не вірити в Перемогу.
Я вірю. І не дозволю знищувати все, за що Українці боролися поколіннями — ні зовнішнім ворогам, ні внутрішнім.

Поборемося! Будемо і надалі допомагати Армії, бо це єдиний найкращий переговірник і дипломат.
Треба припинити втрачати людей, території і час…
Часу на помилки більше немає.

Якщо ти йдеш крізь пекло — йди, не зупиняйся.