Хто насправді влаштував геополітичну кризу?

Амбасадор України в Японії Сергій Корсунський надав одне з останніх інтерв'ю в якості Надзвичайного і Повноважного Посла України.
Дипломат розмірковує — хто насправді влаштував геополітичну кризу?

трамп vs путін:
Хто насправді влаштував геополітичну кризу?

· Сергій Корсунський
Амбасадор України в Японії

Протягом останніх років намагання змінити правила та норми світового порядку стали квінтесенцією зовнішньої політики РФ і КНР.
З обранням президента трампа до них приєдналися США.

Ревізіонізм витіснив глобалізм

Ревізіонізм — не історичний, а тотальний — остаточно витіснив глобалізм як основний концепт міжнародних відносин. Немає нічого поганого в спробах переглянути світоустрій, і це стається далеко не вперше в історії людства. Водночас дещо неочікувано сучасний ревізіонізм походить одночасно з вашинґтона, пекіна й москви, хоч і в різних формах і з різною метою.
Три ядерні ґеґемони та постійні члени Ради безпеки ООН мали всі можливості й засоби для того, щоби змінювати наявний світовий порядок згідно зі встановленими міжнародним правом правилами та процедурами.
Проте вони обрали руйнування цих правил.

КНР (комуністичний китай) пішов шляхом нарощування агресивної риторики та збройних сил, але водночас спромігся запропонувати людству декілька концепцій майбутнього співіснування — іншого, ніж зараз, та все ж таки мирного.
РФ (россійская фєдєрация) вдалася до відвертої війни та мови ультиматумів, прикриваючись думкою чи то "Глобального Півдня", чи то "світової більшості".
США вважають, що весь Світ їм винен і тому "Америка насамперед".
Тим самим принципи мирного співіснування, що ґрунтуються на праві, взаємній повазі та дипломатії, а не на кількості ядерних боєголовок, бойових кораблів і військових літаків, опинилися під загрозою тотального забуття.

Ревізіонізм є прийнятним, якщо не передбачає застосування сили для заміни одного недосконалого світового порядку іншим, бо однаково всіх задовільнити неможливо. З погляду інтересів людства, перегляд правил співіснування має призвести до повної відмови від будь-якого застосування сили, як це записано, наприклад, у статті 9 Конституції Японії, а не до того, щоби сила знову стала вирішальним інструментом міжнародних відносин.
Світ має нарешті вирости з дитячих штанців, коли більша й фізично сильніша дитина може правити на дитячому майданчику. Перебуваючи під загрозою, менші діти мають вивчити бойові мистецтва, щоб захистити себе, та (або) розвивати здібності, які дадуть змогу уникати конфронтації в розумний спосіб. Та однаково в часи, коли сила знову важить більше, ніж розум, хтось дорослий має стежити за порушниками спокою.
Правила мають бути, інакше — хаос.

Мотивація ревізіонізму ґеґемонів

Важливо зрозуміти мотивацію ревізіонізму кожного з ґеґемонів.

КНР (комуністичний китай) для формулювання альтернативної системи світоустрою пропонує декілька стратегічних документів, які репрезентують бачення пекіном майбутнього. Якби тільки КНР уникав нескінченних погроз щодо Тайваню, утримувався від силового тиску на прибережні країни Південно-Китайського моря, мирно вирішив прикордонні питання з Індією та іншими країнами й поважав розмаїття, — бачення КНР могло б здобути певну підтримку. Проте, реальність у Східній Азії викликає радше стурбованість, аніж переконання, що запропоновані підходи дадуть змогу втримати регіон від конфліктів, а Світові забезпечать процвітання.
Наразі, в умовах нової політики адміністрації США, КНР різко змінили риторику з наполегливої на добросусідську, але це також відбувається не вперше. Прагнення діалогу в ключовому трикутнику КНР—Японія—Південна Корея, яке начебто вже призвело до домовленості стосовно денуклеарізації КНДР (північної Кореї), є дуже позитивним прикладом ревізіонізму. Питання лише в тому, що ж раніше заважало КНР вирішити це чи не найболючіше питання у сфері безпеки Східної Азії? Складається враження, що методологію кіссінджера з відриву КНР від СССР нині застосовує КНР, аби відірвати Японію та Південну Корею від непередбачуваних США, які, своєю чергою, намагаються відірвати РФ від КНР.

РФ (россійская фєдєрация) не надала жодного бачення майбутнього, крім імперіалізму та реінкарнації фашизму. Рашистська версія ревізіонізму на зовнішній арені базується на формулі, що Світ має прийняти "велику росію" або зникнути. Імперська формула "кордони росії ніде не закінчуються" є прямим наслідком самопроголошення РФ "державою-цивілізацією" в новітній Концепції зовнішньої політики РФ. Цивілізаціям не потрібні партнерства та порозуміння, бо їм ніхто не є рівним, окрім іншої цивілізації, як-от китайської. Багатополярність, мантра щодо захисту інтересів "Глобального Півдня" та проголошення примату православних цінностей створюють прикриття для брутальних амбіцій РФ діяти виключно силою.
Війна — це форма існування росії.

Ревізіонізм РФ "назовні" ґрунтується на внутрішній трансформації "назад до СССР" ("Back to USSR"). Зовнішня загроза, війна, бідність, страх, покірність і пріоритет інтересів РФ над пріоритетами людини, промивання мізків із дитинства — ось її ознаки. Таким населенням легко маніпулювати, бідним нема чого втрачати, й вони підуть на війну і будуть вдячні за кіло мандарин чи бананів до 9 травня. Вони легше сприймуть ідею путіна, що війна — це нескінчений процес, "круґом одні враґі", а для росії найважливішим є вироблення зброї. Вони вірять, що "Захід образив росію" (неважливо, чим, важливий принцип) і має за це заплатити. Така політика є кардинальною зміною курсу, коли РФ все ж таки прагнула стати частиною Європи, відігравати важливу роль у міжнародних організаціях. Не вийшло, тож — війна. Як сказала напередодні вторгнення губернаторка однієї з провінцій росії: "Война — это победа. Война — это любовь. Война — это будущее, заложенное в мире".
Рашистський ревізіонізм є очевидною й прямою загрозою людству.

США.
Звісно, ревізіоністські кроки США, РФ і КНР цікавлять Україну насамперед із погляду переговорів щодо закінчення війни, які просуваються протягом останніх місяців із різкими поворотами й розворотами, коли обережні надії змінюються тотальним розчаруванням і навпаки. Дивні заяви США на кшталт установлення контролю над українськими АЕС чи вже досягнутого перемир’я під час шквальних дронових атак супроводжуються повідомленнями з різних боків, що "все минуло добре". Хоча розуміння того, що таке "добре", ймовірно, дуже різниться у переговорних сторін. Ніхто, крім безпосередньо причетних осіб, не знає достеменно, що відбувається в Джидді (як раніше відбувалося в Мінську й Стамбулі) та інших місцях і що ще відбудеться до того, як путін припинить убивати Українців. Наразі єдине, що вдалося засвоїти й зафіксувати в пам’яті людства, — "якби 2022 року президентом США був дональд трамп, агресія не почалася б", можливо, навіть Троя стояла б і донині. 🙃

Складається враження, що нинішня адміністрація США, як і всі попередні, невірно розуміє й сприймає росію. путін воюватиме із Заходом тим чи іншим способом, допоки він живий. Навіть якщо він не наважиться безпосередньо атакувати країни НАТО, однаково РФ чинитиме спротив будь-якому варіанту світоустрою, який будуватиме трамп. путін вимагатиме рівної частки, й це той випадок, коли особисті амбіції трампа можуть бути чинником позитиву, бо він не терпітиме нікого поряд. 47-й президент США є непересічною особистістю, й цілком можливо, що він уже починає відчувати: путін грає з ним, намагаючись, як він це робив і з байденом, підвищувати ставки.

Трамп — складний і непередбачуваний посередник, але іншого немає. Професійна робота з партнерами та філігранна аргументація щоразу, коли ми отримуємо черговий варіант "угоди про ресурси", допоможуть утримувати ситуацію під контролем. Але думати треба не про це, а про повернення стратегічної ініціативи та суверенітету над ухваленням рішень стосовно України. Зовнішня сила є похідною внутрішньої.