“Черв’ячок келлоґа”

 
12.Ⅳ.2025 представник США келлоґ в інтерв'ю “The Times” заявив: “Можемо поділити Україну, як повоєнний Берлін”.
Після очевидної реакції Українців на таку заяву, келлоґ заявив, що його не так зрозуміли, а його слова "спотворило" видання “The Times”.
Незрозуміло, нащо взагалі досвідчений генерал провів аналогії між Україною й розділеною Німеччиною та повоєнним Берліном — це ж абсолютно різні ситуації, і Україна не Третій Райх!
Якщо тільки США не бажає пошматувати Україну, як до цього розділили Німеччину чи Корею…
Пані Оксана Забужко розмірковує про те, як “черв’ячка келлоґа” закинули у свідомість суспільства…
Пані Оксана Забужко пише хоч і складно, але влучно!
Текст подано мовою ориґіналу.

“Черв’ячок келлоґа”

· Оксана Забужко

Вчора перед сном сказала своїм: от цікаво буде вранці подивитись, як наші трампоферштеєри тепер, після келлоґа, й далі шукатимуть на американському г…ні сметанки!…
І ферштеєри, розуміється, не підвели. Але я про це тут не писала б, якби, поруч із інфантильно-радісним "він спростував! він такого не казав!" (спойлер: ні, не спростував, просто крутиться старий мерзотник, як пес у сливах, побачивши, що зарано бевкнув, — ще це "вікно Овертона" не висаджується так легко, як його паханові кремльовський пахан "напєл"), — поруч, себто, з психологічно найдешевшим варіантом ("ахрана-атмєна, розходимось!") не мелькнув у мережі інший — той, за який кому як кому, а Українцям мало би бути сором до опіку в кістках, як за виправдання Голодомору: мовляв, "а шотакого, подумаєш, зате Західний Берлін був у НАТО, а коли Берлінський Мур упав, Східний Берлін до Західного тут же приєднався і все загепіендилось, от і з нами так може бути!" (тіпун вам на язик, нечестивці!)

Не знаю, чи це пишуть дурні, чи невігласи, чи просто дуже молоді люди, які про трагедію розділеного Берліна знають тільки з Вікіпедії й не уявляють і близько, яку антилюдську, фактично прорашистську єресь верзуть.
Просто скажу: не робіть так, це вже "гріх проти Духа Святого".
А бувши в Берліні, йдіть першим ділом не в музеї, а до Меморіалу жертв Муру (на фото), подивитись на світлини застрелених на ньому в 1960–1980-ті ваших, назавжди, ровесників — переважно моїх однолітків, що назавжди лишились молодими (140 їх було застрелено безпосередньо на Мурі, ще понад 250 пораненими доповзли "на той бік" і вмерли вже там), — я впізнаю ці зачіски й комірці зі шкільних випускних альбомів (у нас були такі самі) й пам'ятаю ці історії з батьківського приймача 1970-х, регулярні, як "добрий вечір", — бо не всі ж і гинули, комусь і вдавалось прослизнути, спроби не вщухали від 1961-го аж по 1989-й включно, — і інтерв'ю з першими нашими підлітками-втікачами з ОРДЛО (я читала вже про двох таких, більшість їхнього свідомого життя вже спливла під окупацією) відгукуються в мені моторошним "ріпітом" із тих чорних років Німеччини…

І це ж іще супостати на наших окупованих землях не починали нового Муру будувати, це ще відносна свобода там їздити туди-сюди, як і в Берліні було до 1961-го, а тільки-но, крийбі, "взаконяться" — там така "північна-Корея" почнеться, що вже ніякий знахур не одшепче, якого ж хріна, перш ніж патякати, не розгорнути історію й не прочитати про те, ЯК вони це робили, роблять і робитимуть до самого свого скону всюди, куди приходять, це ж так просто прорахувати — ЯК вони "денацифікуватимуть" те, що їм, зараз ослабленим, але вчепленим зубами-кігтями в віддерте, ДОЗВОЛЯТЬ надовше пригребти?…

Нуль уяви, нуль.
(Раз нуль знань, то й нуль уяви — ми моделюємо світ за знайомими схемами).
І мені невмістимо зрозуміти: ЯК?! Як можна — сьогодні! не в лютому 2022!!! — хоч на мить внутрішньо ПОГОДИТИСЬ на роль “Берліна-1945”?… На фактичний "підпис" під рашистським наративом про наш "нацизм", на зраду полеглих і живих, на свідому "здачу" своїх земель і людей у найстрашніші з відомих сьогодні людству катівень, — словом, мовою Орвелового “1984” кажучи, як можна казати "віддайте їм Джулію!", коли ми, Богу дякувати, ще ні разу не в "кімнаті 101", і мовиться таке людиною — не в пароксизмі передсмертного жаху, а єдино з бажання ВИПРАВДАТИ ТЕ, ЩО НЕВИПРАВДАЛЬНЕ: бадьоренько переконуючи себе, що там, куди "Джулію" забирають, їй нічого лихого не заподіють, бувай-чекай, люба, до скорої зустрічі?…

Тобто, це люди, які внутрішньо вже "лягли і просять": все приймуть, "що скаже товаріщ чєкіст". І от вони-то мене непокоять куди більше, ніж всі келлоґи разом. Бо келлоґи самі по собі — ніякої сили не мають, "матеріальною силою", як казав дєдушка Маркс, вони стають щойно тоді, коли оволодівають мізками інших. “Черв’ячок келлоґа”, впущений в українські мізки, відгукнувся "першими завербованими" — першим послужливим "ашотутакого?". Далі таких “черв’ячків” буде більше, і готові ми до них, як показала нинішня "пристрілка", досить-таки паскудно: відпірність низька. Будьмо уважні!
І — шануймося.
Бо ми таки того варті.

#Україна_не_Берлін

© Оксана Забужко
(текст подано мовою ориґіналу)