Тягар пам’яті й духу “зустрічі на Ельбі”
США і СССР–РФ мають багато спільного в історії…
Спільна стратегія, спільна індустріалізація, спільний поділ Світу…
США і СССР–РФ єднає тягар пам’яті й духу “зустрічі на Ельбі”…
“Зустріч на Ельбі” (“Встреча на Эльбе”) — знакова подія для США і СССР.
Адже “Зустріч на Ельбі” нарешті поєднала двох ґеґемонів!
США і СССР–РФ єднає любов і дружба ґєґємонов!
І для України ця “дружба ґєґємонов” являє найбільшу небезпеку!
Проте, аби протистояти цій загрозі, слід усвідомити, що для США і РФ цей тягар пам’яті й духу “зустрічі на Ельбі” є не просто романтичним совєтсько-американським сентиментом. Плекання “духу Ельби” є відчайдушною спробою зберегти совєтсько-американський світ “Pax Americana”, створений Другою Світовою війною, — світ, у якому місця для Україні немає…
Тягар пам’яті:
трамп і путін між Другою і Третьою Світовими війнами
· Віталій Нахманович
“Ми живемо у Світі, створеному Другою Світовою війною, і Україні в ньому досі немає місця”…
Ця сумна констатація вчергове спадає на думку за 80 років по завершенні тієї війни після прочитання короткого звіту новообраного президента США трампа про його розмову з путіним 12 лютого 2025 року.
Практично, усі українські оглядачі звернули увагу лише на змістовну частину цього повідомлення: бажання "зупинити мільйони смертей", домовленість "працювати разом", зустрічатися особисто і негайно розпочати переговори. Для України це не дуже гарні новини, адже знову трамп намагається заглядати в очі черговому диктатору (він вже "товаришував" з диктатором КНДР кім чен ином під час свого першого президентства).
Але насамперед йдеться про "історичну довідку", якою свій пост супроводив президент США дональд трамп:
"Ми обидва розмірковували про Велику Історію наших Народів і про те, що ми так успішно разом воювали у Другій Світовій війні, пам’ятаючи, що росія втратила десятки мільйонів людей, і ми, так само, втратили стільки! Кожен з нас говорив про сильні сторони наших відповідних націй і велику користь, яку ми колись матимемо від спільної роботи".
І справа не лише в тому, що трамп радо вліз на улюблене путінське поле історичних ремінісценцій, та ще й на найбільш доглянуту його ділянку — Другу Світову війну (читай "вєлікую атєчєствєнную") . Проблема в тому, що трамп продемонстрував, що є адептом найбільш проросійської (адже для всіх на Заході СССР і росія — поняття тотожні) версії американського міфу про ту війну. І що саме цей міф значною мірою визначатиме характер стосунків трампа з путіним, а відтак американо-російських стосунків, зокрема в українському питанні.
Якщо ця згадка комусь здається випадковою, варто нагадати, що ще за часів свого першого президентства, 25 квітня 2020 року, трамп з путіним підписали "Спільну заяву президентів США та РФ з нагоди 75-ї річниці зустрічі на Ельбі".
І тоді це так само не було спонтанним рішенням президента США трампа.
“Зустріч на Ельбі” (“Встреча на Эльбе”) — знакова подія для США і СССР.
“Зустріч на Ельбі” американських і совєтських військ 25 квітня 1945 року протягом усіє повоєнної доби, зокрема в часи Холодної війни, залишалася подією, яка начебто символізувала практичну можливість інших стосунків між країнами-лідерами капіталістичного та комуністичного таборів.
1961 рік, рік 20-ї річниці початку "вєлікой атєчєствєнной" (тобто, німецько-совєтської) війни видався непростим. У СССР це був розквіт хрущовської "відлиги" і "викриття культу особистості". Восени-1961 сталінґрад перейменовано на волґоґрад, а тіло сталіна винесено з мавзолею. Хоча віднесли його недалеко — лише до кремлівської стіни — для "совґраждан", котрі лише вісім років тому заливалися сльозами та топтали один одного на похоронах "вождя народов", це були знакові події. До Новочеркаського розстрілу в червні 1962-го залишалося півроку…
У світі 1961 рік — це розпал Холодної війни, яка мала визначити, кому дістанеться майбутнє — комунізму чи капіталізму.
І Холодна війна відбувалася вона не лише на землі…
12 квітня 1961 Юрій Ґаґарін здійснив перший пілотований політ у космос. Менше ніж за місяць, 5 травня 1961, такий самий політ здійснив американець Алан Шепард. Але для всього Світу Ґаґарін залишився першим…
У квітні-1961 зазнала невдачі операція в затоці Свиней на Кубі — спроба кубинських еміґрантів за підтримки США повалити комуністичну диктатуру Фіделя Кастро.
А в червні-1961 підсовєтський уряд Східної Німеччини (ҐДР) розпочав зведення Берлінського Муру — символу “залізної завіси” на майже 30 майбутніх років…
Але були й обнадійливі знаки.
У січні-1961 президентом США став демократ Джон Кеннеді.
Багато хто пов’язував з приходом демократа Кеннеді сподівання на потепління совєтсько-американських стосунків.
До Карибської кризи в жовтні 1962-го залишалося майже два роки…
Того 1961 року вже широко відомий і популярній в СССР поет Євген Євтушенко (якому на той час виповнилося лише 28 років) написав два знакові тексти. Один із них — “Бабин Яр” ("Над Бабьим Яром памятников нет…"). Невипадково вірш з’явився в рік Куренівської трагедії 13 березня 1961 року — безпосереднього наслідку прагнення совєтського режиму знищити Бабин Яр, а разом із ним і пам’ять про жертви Голокосту…
Інший — "Хотят ли русские войны" — неофіційний гімн совєтського "миролюбства". У цій пісні від початку були такі рядки:
"Спросите тех, кто воевал,
Кто нас на Эльбе обнимал.
Мы этой памяти верны.
Хотят ли русские войны!"
Саме із такими словами виконував її на початку 1960-х Марк Бернес.
Спитати, до речі, було в кого.
Головнокомандувач союзних військ в Європі під час Другої Світової війни Дуайт Айзенгавер попередні вісім років (від самої смерті сталіна) був президентом США. І саме цей герой Ельби та кавалер совєтського Ордена "Победа", який завершив Корейську війну і пропонував хрущову обопільне ядерне роззброєння, змушений був стати автором доктрини стримування совєтської й китайської експансії в усьому Світі.
Прикметно, що за брежнєвських часів зазначені слова Євтушенка з пісні було викинуто, і від другої половини 1960-х її виконували та публікували з іншими рядками:
"Под шелест листьев и афиш
Ты спишь, Нью-Йорк, ты спишь, Париж.
Пусть вам ответят ваши сны,
Хотят ли русские войны."
“Зустріч на Ельбі” зберігала своє символічне значення й у пам’яті американців. Так, 12 травня 1989 року новообраний президент США Джордж Буш-старший, сам учасник Другої Світової війни, виступив у Texas A&M University — у Колледж-Стейшн Техаського аграрно-механічного університету. Наприкінці промови, присвяченої перспективам співпраці США з СССР, у якому на той час тривали горбачовські зміни, Джордж Буш згадав колишнього випускника закладу, лейтенанта Альберта Коцебу, "який став першим американським солдатом, що потис руку совєтському на березі річки Ельба".
— "Знову ми готові простягнути нашу руку. Знову ми готові побачити руку, простягнуту у відповідь. І знову — настав час для миру!" — проголосив президент США Джордж Буш-старший.
Лейтенант 1-ї американської армії Вільям Робертсон (США) та лейтенант 1-го українського фронту, Українець з Черкащини, Олександр Сільвашко (СССР) — через 30 років після “Зустрічі на Ельбі”.
9 травня 1995 року, вже за єльцинських часів, у розпал американо-російської дружби, наступний президент США Білл Клінтон виступив із промовою на урочистому відкритті "центрального музея вєлікой атєчєствєнной войны"" в москві. На захід він узяв із собою американського ветерана лейтенанта Вільяма Робертсона. Після зворушливого опису його зустрічі на розбитому мосту через Ельбу з совєтським розвідником лейтенантом Олександром Сильвашком, президент США Клінтон запевнив, що "всі американці пам’ятають цю подію, так само як і жертви, понесені СССР під час війни".
Далі президент США Білл Клінтон виголосив промову:
— "Холодна війна затьмарила нашу здатність повною мірою оцінити те, що зазнав ваш народ, і як ваша надзвичайна мужність допомогла прискорити перемогу, яку всі сьогодні святкують… Я сьогодні прийшов сюди від імені всього народу Сполучених Штатів, щоб висловити глибоку подяку за все, що ви дали, і все, що ви втратили, щоб перемогти сили фашизму. Так, як росіяни та американці 50 років тому разом боролися проти загального зла, так сьогодні ми повинні боротися за загальне благо. Ми повинні працювати для припинення жахливої дикості війн та безглуздого насильства тероризму".
У цих словах президента США Клінтона, фактично, відбився американський ідеал пам’яті про співпрацю з СССР під час Другої Світової війни та ідеал сучасних американо-російських стосунків. І попри радикальні суспільно-політичні зміни на РФ, прагнення до цього ідеалу раз у раз переважає у Вашингтоні реалістичну оцінку ситуації.
Втіленням цього і стали подальші американо-російські заяви на вищому рівні до круглих річниць зустрічі на Ельбі. Першу з них підписали президенти Джордж Буш-молодший та путін у 2005 році, другу — президенти Барак Обама та мєдвєдєв у 2010-му. Втім, у 2015 році, на тлі РФ-анексії Криму й початку гібридної війни на Донбасі, президент США Обама вже не став підписувати чергову "Ельбову заяву".
Аж ось 2020 року президент США дональд трамп повернувся до цієї традиції. Проте, на тлі агресивних дій путінської РФ в Грузії, Україні та інших країнах, звичні формулювання заяви виглядали як ігнорування президентом США російської загрози задля розв’язання суто практичних проблем світової політики. Історична частина апелювала до спільної боротьби та перемоги.
"Зустріч на Ельбі — це кульмінація колосальних зусиль багатьох країн і народів, що об’єднали сили в рамках Декларації Об’єднаних націй від 1942 року", — зазначено в ній.
Цікава деталь: якщо в американській версії стояло "що об’єднали сили" ("that joined forces"), то в російській — прямо "що об’єдналися" ("объединившихся"). Різниця суттєва, особливо у світлі сучасних подій, для яких історична пам’ять мала б служити взірцем. Не випадково документ пропонував такий актуальний висновок: “Дух Ельби” є зразком того, як наші країни здатні відкласти вбік розбіжності, збудувати довіру та співпрацю задля важливішої справи".
І знов-таки деталі: в американській версії стоїть "розбіжності" ("differences"), в російській — "протиріччя" ("противоречия"). В американській — "задля важливішої справи" ("in pursuit of a greater cause"), в російській — "в ім’я спільної мети" ("во имя общей цели").
Навіть у 2020-му не можна було вдавати, що цей жест президента США трампа має винятково ритуальний характер. І не так важливо, заради чого готовий він був "сьогодні, як і під час війни об’єднати сили з путіним: задля важливішої справи", як написано в англійському тексті, чи "в ім’я спільної мети", як зазначено в російському. Абсолютно очевидно, що декларація вкладалася в загальний напрям зовнішньої політики трампа. Тоді здавалося, що це політика загравання з диктаторами по всьому Світу. Тепер зрозуміло, що йдеться про радикальну зміну принципів міжнародної політики.
Свого часу Двайт Айзенгавер погодився висунути свою кандидатуру на посаду президента США від Республіканської партії, аби запобігти приходу до влади лідера ізоляціоністів Роберта Тафта.
І як президент США Айк проводив курс "демократичного інтернаціоналізму", останнім видатним представником якого в сучасній американській історії був, напевно, Джон Маккейн. Автор "Хрестового походу в Європу" не бажав, аби справа його життя була змарнована…
За 65 років після відставки Айзенгавера президентом США вдруге було обрано особу, котра відкрито прагне повністю скасувати його політичний спадок. Трамп, який народився за рік по закінченні Другої Світової війни, виграної для його покоління Айзенгавером, не просто знову веде про "спільну роботу" з росією. Його публічні зазіхання на Канаду, Ґрінландію та Панамський канал вже легітимізують усю загарбницьку політику путіна.
І це для України виглядає набагато небезпечніше, аніж п’ять років тому.
Проте, аби протистояти цій загрозі, слід зрозуміти, що "дух Ельби" є не просто романтичним американським сентиментом. Плекання "духу Ельби" є відчайдушною спробою зберегти цілий світ, створений Другою Світовою війною, — світ, в якому Україні досі залишається замало місця…
© Віталій Нахманович
© «Український Тиждень»