Трансильванія

 
Вельмишановне Панство, історико-освітній майданчик «Порохівниця» не лише знайомить Вас зі сторінками історії Великої Війни та відродженої історії України, але й з історією сусідніх теренів Європи.
В цьому нам допоможе юний дослідник історії Олександр Бохан з Вінниці.

Сьогодні мова піде про один із найбільш незвичайних з історичних країв Європи — Трансильванія!

Castelul Bran — Зáмок Бран, відомий як Зáмок Дракули — найвідоміший символ Трансильванії

Знайомство з Трансильванією

Історична Трансильванія розташована на міжгірному плато між Карпатами і горами Апусені. На рельєфній мапі Румунії добре видно гори, які є природними кордонами цього історичного краю. Зокрема, від Середньодунайської низовини Трансильванія відділена так званими Західними Румунськими горами, або як їх називають самі Румуни — горами Апусені. Ці гори, звісно, лісисті, тож Угорці (себто Мадяри), які облаштувались на Середньодунайській низовині із 10 століття, назвали важкодоступний для них східний регіон "заліссям", бо щоб потрапити до нього потрібно було перетнути ліси Апусенів. А оскільки офіційною мовою діловодства в Угорському королівстві була латина, то загальновживаною в світі стала саме латинська форма цієї назви: trans – "через/крізь", silva – "ліс".

Рельєф Румунії, Трансильванія в центрі

Трансильванія могла би прославитися своїми неймовірними пейзажами, а також багатою і унікальною культурною спадщиною. Але прославилася зовсім іншим…

Протягом 1890-х років ірландський письменник Брем Стокер збирав по всій Європі леґенди про вампірів для написання на їхній основі художнього роману. Особливо його надихнула збірка румунського фольклору. Леґендами також обросли й історичні свідчення про жорстокість середньовічних румунських князів. Тож місце дії свого роману письменник вирішив перенести до безлюдної глухомані Карпатських гір — у Трансильванію. Ну а за ім’я головного персонажа було взяте прізвисько господаря XV століття сусіднього румунського регіону — Волощини, а саме Влада Третього Цепеша. Оскільки його батько був членом Ордену Дракона, то за батьком, а згодом і за сином закріпилося прізвисько "Дракон" або румунською "Дракул". Книга про вампіра графа Дракулу отримала велику популярність в усій Європі й породила цілий окремий жанр в літературі. Відтоді в західній культурі Трансильванія не асоціюється ні із чим іншим, окрім як із вампірами. Багато людей вважають Трансильванію вигаданою країною.
Я ж хочу розповісти не про леґендарну, а про справжню Трансильванію — край із унікальним історичним шляхом. Уявіть лише: були часи, коли краєм правили князі, етнічні Угорці-протестанти, які одночасно були васалами і католицького німецькомовного короля Угорщини, і ісламського султана Туреччини, при тому, що більшість населення князівства складали православні румунські селяни. Яким чином виникла така плутанина — зараз розберемось.

Етнічна мапа Трансильванії 1910 року:
Румуни — фіолетовий, Угорці (разом із секеями) — червоний, Німці — зелений

Етнічне і релігійне розмаїття

Історично склалося так, що протягом століть Трансильванія була багатонаціональним регіоном. Серед народів, що її населяли, були Румуни, Угорці, Німці, а також секеї. Це якщо не рахувати усіх тих численних племен, які "пройшлися" регіоном в більш давні, тобто іще в дописемні часи. Ще більше розмаїття можна було спостерігати в релігійному житті: сусідами по регіону були православні, католики західного та східного обрядів, лютерани, кальвіністи та віряни деяких інших конфесій.

Головною історичною суперечкою за Трансильванію є питання про те, хто там з’явився раніше — Угорці чи Румуни. Час появи перших Угорців на теренах краю більш-менш відомий — Х століття. Набагато складнішим є питання дати появи Румунів в Трансильванії.
Угорці переселилися до Європи із Уралу наприкінці ІХ століття і облаштувалися на низовині в середній течії Дунаю. Природним кордоном їхньої нової держави стала дуга Карпатських гір. Хоча освоєння дикого "залісся" (за горами Апусені, але перед Карпатами) було зовсім не простим, розтягнулося в часі, але зрештою й цей край став повноцінною частиною Угорського королівства. Трансильванія перебувала (де-факто) під владою угорського короля до початку XVI століття.

В ХІ-ХІІ столітті на східних рубежах нової держави, на схилах карпатських гір, множилися угорські поселення, призначенням яких стала прикордонна охорона. Ці поселенці мали особливий статус в королівстві, зокрема були звільнені від сплати податків (сплачували їх лише биками і тільки в особливих випадках). За ними закріпилася назва "секеї". Особливий статус та відокремленість від основного ареалу розселення угорського народу стали причинами того, що секеї в усіх документах розглядалися окремо від угорців, хоча завжди були носіями угорської мови і культури. Сьогодні на етнічній карті Трансильванії виразно виділяється "Секейський край", адже це єдина територія, де носії угорської мови — нащадки секеїв — становлять більшість.

Одна із найбільших загадок європейської історії — звідки походять Румуни, зокрема на яких землях формувалася ця народність: на території сучасної Румунії чи поза її межами. Як наслідок, достеменно невідомо, чи румуни були первісним автохтонним населенням Трансильванії із найдавніших часів, чи переселилися туди із півдня лише в 13 столітті (бо саме ним датовані перші згадки про Румунів в писемних джерелах). Переконливих історичних свідчень недостатньо, а тема є неймовірно заполітизованою, оскільки на кону цієї суперечки стоять питання "Хто був раніше?" і як наслідок "Хто має більше прав на Трансильванію?". Сильно відрізняються оцінки румунських і угорських істориків також і щодо того, який відсоток Румуни складали серед населення Трансильванії в середні віки, були вони більшістю чи меншістю. Загальновизнаним є лише той факт, що принаймні із XVIII століття і донині частка Румунів вища за 50%.

Заселення Трансильванії Німцями відбувалося протягом XII-XIII століть за ініціативи угорських королів. Мета була аналогічна із секеями — захист кордонів від кочівників, які панували по той бік Карпатських гір. Німці прибували із різних земель Німеччини. Хоча серед них вихідців із Саксонії було порівняно небагато, тим не менш, в історію вони увійшли під назвою "трансильванські сакси". Німці заснували сім фортець, навколо яких згодом виросли міста, які зберегли багато історичних скарбів і сьогодні є частиною списку Всесвітньої спадщини. Із тих часів німці називають цей регіон "Семигород" (Siebenbürgen), і не тільки вони. Західні слов’яни також послуговуються перекладом німецької назви (наприклад поляки вживають назву Siedmiogród замість латинської Transsilvania). У сучасній Трансильванії уже майже немає Німців, адже переважна їх більшість покинула регіон у ХХ столітті. Один із тих, хто залишився, зараз обіймає посаду президента Румунії!

Релігійне життя регіону в ранні часи (X-XV століття) навряд чи можна було назвати розмаїтим. Тоді все було просто: Угорці, секеї та Німці були католиками, Румуни — православними. Трансильванія була володінням католицького угорського короля, тому католицькі народи були привілейованими, а православні румуни зазнавали утисків. Тоді серед румунської знаті спостерігався процес, знайомий нам із нашої власної історії. Щоби зберегти своє привілейоване становище, видатні румунські родини переходили до католицької віри, а згодом повністю "мадяризувалися", тобто ставали носіями вже угорської, а не румунської культури. Гарним прикладом може послужити родина Гуньяді, яка хоч і мала румунське коріння, але стала відомим поборником угорських національних інтересів. Один із її синів — Матяш — став найулюбленішим королем Мадяр за всю їхню історію.
Але в XVІ столітті в Європі вибухнула реформація — рух за реформу католицької церкви, який призвів до палких релігійних суперечок і навіть воєн. Лише після довгих століть протистоянь до європейців прийшло усвідомлення того, що віряни різних конфесій можуть мирно співіснувати поруч один із одним. А от Трансильванія стала винятком. Її мешканці змогли осягнути цю просту істину набагато раніше, іще в тому ж XVІ столітті. Саме у Трансильванії був прийнятий перший в Європі (!) закон, який дозволяв громадам вільно обирати конфесію і забороняв переслідування за релігійною ознакою. Один із сайтів про Трансильванію навіть заявляє, що "Трансильванія — батьківщина сучасної релігійної терпимості"!

Реформаторські релігійні ідеї, які ширилися Європою у XVІ столітті, знайшли великий відгук серед народів Трансильванії. Зокрема, вчення німецького богослова Мартіна Лютера розкололо Німців у самій Німеччині, але на диво одностайно було сприйнято Німцями Трансильванії. Переважна більшість трансильванських саксів перейшла до нової конфесії — лютеранства. Серед Угорців ж більш популярним стало вчення французького богослова Жана Кальвіна, особливо у східних районах Угорського королівства, в тому числі й Трансильванії. Угорці по всій Угорщині розділилися, і Мадяри Трансильванії також: якщо більшість секеїв залишилися в католицькій вірі, то переважна більшість "звичайних" Мадяр краю навпаки стали протестантами-кальвіністами. Румунів, які традиційно сповідують православ’я, не зачепила Реформація XVІ століття. Але й серед них відбувся свій розкол на межі XVІІ і XVІІІ століть, коли була утворена Румунська греко-католицька церква. Вище православне духовенство Трансильванії визнало верховенство Папи, при цьому віряни зберегли право використовувати в богослужіннях грецький обряд. Значна частина румунів Трансильванії перейшла до греко-католицької віри, хоча все ж менше половини. Більшість залишилася в складі православної церкви.

Ось яким було співвідношення релігійних груп за даними перепису 1850 року:
— православ’я 32%
— католицизм грецького обряду 29%
— кальвінізм 14%
— католицизм римського обряду 11%
— лютеранство 11%
Особливо великий вплив кальвінізм отримав після того, як до цієї віри навернулись трансильванські князі.

Герб Князівства Трансильванія, на якому зображені сім міст-фортець

Загадкове Трансильванське Князівство

Це державне утворення, що існувало в XVІ-XVІІ століттях, є феноменом в європейській історії. Варто зазначити, що до його складу входила не тільки історична Трансильванія, але й частини деяких сусідніх регіонів, зокрема й східна частина Закарпаття із містом Мукачево. Становлення цієї держави було доволі нестандартним. Офіційно датою її створення вважається 1570 рік. Тим не менш, де-факто її історія почалась раніше.

Як ми уже знаємо, від диких середньовічних часів і до початку XVІ століття Трансильванія була частиною Угорського королівства — однієї із наймогутніших держав Європи тих часів. Її кінцем став 1526 рік. Згодом значна частина території королівства поповнила список еялетів Османської Імперії, ну а на решті земель почалась громадянська війна між претендентами на корону. На двох різних сеймах були проголошені два різних нових королі Угорщини. На одному — німецький імператор, який наполягав, що після смерті бездітного короля Угорщини саме він є законним спадкоємцем угорського трону. На іншому сеймі угорська знать обрала королем воєводу Трансильванії Яноша Заполья — угорського вельможу хорватського походження. Наслідком війни стало те, що західні і північні регіони опинилися під контролем німецького імператора, центральні райони, як уже було сказано вище, захопили турки. Ну а в східній частині королівства закріпилася влада Заполья. При цьому основною складовою частиною його володінь стала якраз багатонаціональна Трансильванія. Можна сказати, що землі, контрольовані Яношем, і стали прообразом майбутньої державності Трансильванії. Хоча тоді, в роки громадянської війни, мова зовсім не йшла про створення незалежної Трансильванії, а Янош і його прихильники наполягали, що він є королем усієї Угорщини.

Йшли десятиліття, й дві сторони зрештою змирилися з існуючим станом речей і пішли на компроміси. Мир був укладений в 1570 році в німецькому місті Шпаєр. Суть угоди була наступна: син Яноша Заполья (Янош ІІ) офіційно визнав німецького імператора Максиміліана законним королем Угорщини. Натомість Максиміліан визнав законність влади Яноша ІІ на тих територіях Угорського королівства, які уже де-факто ним контролювались. Юридично це було оформлено наступним чином: було офіційно оголошено про створення Князівства Трансильванія, яке де-юре залишалось у складі Угорщини на правах васальної залежності. Князь (ним був проголошений Янош ІІ) вважався васалом угорського короля.

Протягом двох століть свого існування (XVІ-ого і XVІІ-ого) Князівство Трансильванія було напівнезалежною державою. Іще в часи боротьби за угорську корону Яношу Заполья довелося укласти союз із Османською Імперією, тому Трансильванія стала васалом Туреччини. При цьому офіційно вона все ще вважалася "землею Угорської Корони" і принаймні де-юре підпорядковувалась німцям із династії Габсбурґів, які із XVІ століття міцно утримували у своїх руках титул королів Угорщини. На практиці трансильванські князі намагались балансувати між цими двома центрами впливу, намагаючись захистити інтереси націй своєї держави.
До речі, щодо націй!
У Трансильванії був свій парламент, і в ньому офіційно панувала концепція "союзу трьох націй", які формують трансильванську державність: Угорців, секеїв та трансильванських саксів. Румунські селяни державотворчою нацією не вважалися.
Правляча еліта Трансильванії дбайливо плекала угорські традиції й намагалася позиціонувати себе захисником усього угорського. Особливо протиставляла себе "офіційним" королям Угорщини (Габсбурґам), які були етнічними Німцями, до угорського народу ставилися зверхньо, вважали його диким, і на території Угорщини, звісно, не жили. Це протистояння із часом набуло ще й релігійного змісту, оскільки ця німецька династія завжди позиційонувала себе головним захисником католицької віри в Європі. Трансильванія ж навпаки була вільною до поширення різних віровчень, а із початку XVІІ століття навіть князі Трансильванії сповідували протестантську віру.

Герб Трансильванії за часів панування Габсбурґів

Подальша історія Трансильванії

Князівство Трансильванія могло бути напівнезалежним і балансувати між імперіями Габсбурґів і Османів лише доти, допоки їхні сили і вплив були співставні між собою. Наприкінці XVІІ століття різні європейські країни об’єднали свої сили і завдали нищівної поразки Туркам в ході так званої "Великої турецької війни". Вона поклала остаточний кінець турецькому пануванню на теренах колишнього Угорського королівства. Окремим пунктом мирної угоди 1699 року було прописано, що Туреччина відмовляється від будь-яких претензій на Трансильванію. На два століття (XVІІ-те і XІХ-те) край потрапив під усю повноту влади династії Габсбурґів. Щоправда, перед остаточним їхнім укоріненням в Трансильванії відбулося грандіозне повстання Мадяр 1703-1711 років, про яке натхненно розповідають екскурсоводи в мукачівському замку.

Нова влада не стала руйнувати політичний уклад, що вже встиг скластися у князівстві. Просто тепер це було князівство без князя. Титул князя Трансильванії уже самі Габсбурґи додавали до списку своїх титулів. Був збережений парламент Трансильванії на основі принципу "союзу трьох націй", була гарантована релігійна терпимість. Важливо, що протягом довгого часу, у 1711-1867 роках Трансильванія була окремим від Угорщини володінням Габсбурґів.

Угорцям все ж вдалося на півстоліття приєднати Трансильванію до свого королівства (в рамках імперії Габсбурґів): в 1867 державність Трансильванії була ліквідована. Замість свого трансильванського парламенту регіон відтепер управлявся парламентом угорським. Протягом 51 року (1867-1918) угорська владна еліта докладала максимум зусиль, щоби зробити регіон якомога більш "звичайним" угорським, стерти його відмінності. Проте доля розпорядилася інакше, і в 1918 році, після програшу Габсбурґів у І Світовій війні, румунське населення Трансильванії проголосило приєднання до Румунії. Вперше панувати на цій землі стали Румуни, які протягом століть не мали жодного політичного впливу в Трансильванії.

Сучасна етнічна мапа Трансильванії: синій — Румуни, червоний — Мадяри. Виразно виділяється "секейський край"

У наші дні, після ста років у складі Румунії, етнічний склад Трансильванії виглядає так:
— Румуни — 71%
— Угорці — 18%
— Німці — всього лиш 0,5%

В релігійному житті також відбулися зсуви. В 1940-х комуністична влада силоміць навернула переважну більшість греко-католиків (етнічних румунів) до православної віри. Сьогоднішнє співвідношення:
— Православ’я — 66%
— Католицизм римського обряду — 9%
— Кальвінізм і лютеранство — 9%
— Католицизм грецького обряду — 2%

БОНУС – неймовірна історія кохання

У 1989 році в Румунії впав комуністичний режим, відкрилися кордони. Нечисленні представники німецького населення, які ще залишалися на той час в Трансильванії, отримали можливість виїхати із постсоціалістичної Румунії до заможної Німеччини, чим майже всі вони й скористались. Серед них була й родина Йоганнісів — нащадків середньовічних німецьких поселенців. У 1992 році вони вирушили до західної Німеччини із міста Сібіу — колишньої столиці трансильванських саксів, яку німці називають Германштадт. Колись це місто населяли Німці, проте із плином століть їхня частка повільно зменшувалась: від 70% в 1850 році спершу до 27% в 1948-му і зрештою до 1% в наші дні. Проте 33-річний Клаус Йоганніс не поїхав разом із батьками й сестрою до Німеччини, а залишився в рідному місті. Залишитись його змусило кохання, а саме його дружина — етнічна Румунка, вчителька англійської мови, із якою він одружився в 1989 році. Клаус брав участь у політичному житті Сібіу як член Демократичного форуму Німців Румунії. Популярність він здобув далеко не тільки серед малочисельних Німців, але й серед румунської більшості. Протягом 2000-2014 років він обіймав посаду міського голови Сібіу, кожного разу виграючи вибори із захмарним результатом (від 69% до 89%). За ці роки місто розквітло і перетворилося в один із найпопулярніших туристичних напрямків Румунії.
На тлі всенародної популярності на виборах 2014 року головні опозиційні партії країни об’єдналися й висунули Йоганніса на посаду президента Румунії, ті вибори він впевнено виграв, а в 2019 році заступив на другий термін.

Президент Румунії Клаус Вернер Йоганніс

© Олександр Бохан
© Олександр Бохан — „Трансильванія“