Tom Cooper
„Україні потрібна зброя!“

 
Том Купер — австрійський воєнний історик і аналітик, в Україні вже відомий, адже він доволі ретельно аналізує хід війни в Україні.
«Український Тиждень» публікує в перекладі огляди Тома Купера.
У кожному своєму огляді Том Купер наголошує, що позаяк Захід вирішив зупиняти "рф" руками України і Українців, то Україні потрібна зброя! Натомість, від колективного Заходу Україна отримує лиш обіцянки-цяцянки!

· Tom Cooper

Нагадаю, що путін РОЗПОЧАВ ВІЙНУ ПРОТИ УКРАЇНИ ЩЕ В ЛЮТОМУ-2014. Тому, насправді, слід говорити про вісім років вторгнення.
ВІСІМ ПОВНИХ РОКІВ, а не "перші десять місяців".

Будемо чесними, путін розраховував, що Захід тільки знизає плечами після його вторгнення в Україну у лютому 2022-го й далі продовжуватиме робити з ним бізнес, наче нічого не сталося, як то було попереднього разу вісім років тому.

Отже… демонструючи саму суть та справжню природу свого "демократичного" режиму, путін-система — організована краще за будь-яку "організовану злочинність" — прорахувалася і спрямувала свої супернекомпетентні війська під командуванням глибоко корумпованих генералів на завоювання України. Країни "відомої" своєю "безнадійною корумпованістю". Принаймні так думають на Заході… який, насправді, сам настільки корумпований, що і путіну, й Україні ще повчитися…

…жодного наміру окупувати Україну — тільки знищити її як націю, адже, знаєте, "немає ніякої" України чи Українців, "там всі, насправді, россіяни, яких ввів у оману контрольований НАТО нацистський режим"… ну, а ті, хто й далі вважатиме себе Українцями, просто не мають права існувати.

До речі, памʼятаймо про це бажання знищити, коли говоритимемо про війну. Бо як показує злита в публічний доступ військова документація з росії, путін планував зробити з Україною щось дуже схоже на те, що робили на цих самих землях німці-нацисти трохи більше 70 років тому.

Війна проти України

 

Найголовніше ось що: на диво, не тільки для путіна, а й для декого в Києві, а — особливо — для колективного Заходу, Українці взяли в руки зброю і почали відбиватися!
УКРАЇНЦІ, тобто "звичайні люди". Не їхні політики (гаразд, за кількома винятками), не їхні генерали (бо через російські кібератаки та засоби радіоелектронної боротьби вони на перші чотири доби опинилися без звʼязку зі своїми військами на фронті).
Залишені самі на себе, не тільки солдати ЗСУ, а й десятки тисяч українських цивільних самоорганізувалися й пішли битися…

Зверніть увагу: сьогодні майже ніхто не згадує про цей факт…
…а він виявився вирішальним, бо український народ зупинив, а потім переміг збройні сили "рф" ("вс-рф") під Києвом, Черніговом, Сумами, Харковом та Миколаєвом: жахливо дорогою ціною завдав росіянам величезних втрат і змусив їх зрештою відступити.

Це зробив не хтось ззовні, і це сталося не завдяки "джавелінам", чи НАТО, чи ЦРУ, чи МІ6 — лише завдяки УКРАЇНЦЯМ.

І ще один момент: за планом "вс-рф" вдалося просунутися лише на Півдні України. Вони окупували Херсон, Херсонщину і половину краю Запоріжжя, а серйозний опір зустріли тільки на підступах до Миколаєва і пізніше на підході до Вознесенська, куди вони рушили, щоб зайти в Одесу. Найгірше те, що россіяни захопили Мелітополь, а потім — і то дуже швидко — оточили Маріуполь, після чого дійшли майже до самого міста Запоріжжя і Вугледара.

Можливо, я пропустив відповідні публікації?
Але щось мені підказує: ні, не пропустив.
Тому досі дивуюся, як аж до цього дня офіційний Київ уперто мовчить про причини, чому так сталося. Слухайте, дві російські армії за 5-6 днів захопили 10% території України, а нам кажуть: "та ні, нічого такого, розберемося пізніше, бо "не на часі"… це тому, що всім очевидно, яка то була жахлива катастрофа?

…що хтось у вищому командуванні допустив, якщо не свідомо пропустив, щоб росіяни просунулися так далеко.

А тепер зверніть увагу: той самий хтось теж несе відповідальність за жахливі страждання і смерті десятків тисяч українських цивільних, за викрадання і депортацію тисяч українських дітей, за повне розграбування цієї частини країни, а до того ж за знищення Маріуполя й цілого Півдня України! Цей персонаж відповідальний і за те, що не зміг організувати оборону півдня країни (цього я досі не можу зрозуміти) і за величезні втрати підрозділів ЗСУ, які або захопили в повному складі, або змусили тікати через Дніпро чи в напрямку до Запоріжжя в перші дні війни…

Я, чесно кажучи, дуже хотів би почути прізвище цієї людини… або цих людей (не можу собі уявити, щоб це був хтось один/одна), мовчу вже про те, щоб довідатися, де вони тепер і чим займаються.

➥ Вже на чáсі ставити питання рýба: хто розмінував Чонгар і Перекоп?
Хто ж злив рф-окупантам Південь України?
Питання риторичне…

Далі, на піку періоду, коли колективний Захід очікував, що Україна знову в будь-який момент колапсує — рано чи пізно, УКРАЇНЦІ відбивалися всупереч усьому — у Ізюмі, Сіверськодонецьку на південно-східних підступах до Лисичанська (типу Попасної). Відступаючи, вони зазнавали значних втрат — часом діяли всупереч наказам, що давали нагорі, і точно вже всупереч порадам Заходу; і, поза всяким сумнівів, вони втратили усі три містечка. Однак зауважте: весь цей час ЗСУ не просто згорталися й тікали. Ба більше, вони не відступили з лінії фронту на Донбасі, а трималися там. Вони досі тримаються у Нью-Йорку, досі тримаються в Авдіївці, вони втратили Піски, однак утримують Первомайське, досі тримаються у Красногорівці та принаймні у західній частині Мар’їнки…

І що найкраще — тримаючись на південно східній Харківщині та на західній Луганщині, попереджаючи російські спроби оточення сил оборони на Донбасі, УКРАЇНЦІ понівечили "вс-рф" до такої міри, що ті припинили існування у статусі сучасних збройних сил із серйозним наступальним потенціалом: тепер путін та його прихвосні не мають інакшого вибору, крім як перетворити "вс-рф" на збірну солянку з приватних військових компаній, що купляє боєприпаси в Ірану та Північної Кореї — аби лише продовжувати свою війну за те, щоб утриматися при владі.

Нарешті, я не маю права забувати також про українські контрнаступальні операції, здійснені у серпні та вересні 2022 року. Немає сумніву, операція на Херсонщині не пішла за планом, і деякі втрати, яких там зазнали ЗСУ… мені однаково, чи ви мені “повірите” чи ні: про більшу частину тих втрат ще не згадували публічно навіть одним-єдиним словом. Ні – навіть росіяни не згадували. Однак, загалом, операція спрацювала: вона змусила путіна та його некомпетентних генералів перемістити більшу частину залишків своїх “елітних” підрозділів” до цієї області, що тим самим відкрило шлях для контрнаступу на південному сході Харківщини. А коли Українці звільнили цю частину своєї країни, то суперстратег владімір мусив гнати свої війська назад – лише задля того, щоб, зрештою, дійти висновку, що Херсон він втримати не здатен. А це ж про Херсон ніхто інший як сам путін офіційно казав, ніби “рассія там навсєґда”, ще й на максимумі пафосу та урочистості… а тоді він оголосив “мобілізацію”, про яку неодноразово казав, що вона не потрібна, бо це ж лише “спєціальная воєнная операція”, а ніяка не війна…

Допомога колективного Заходу

"Так співпало", що "швидкість", із якою голови-балакуни на зразок Байдена, Шольца, Сунака, Макрона тощо "підтримують Україну", грає на руку путіну. Це тому, що "система правління" на Заході дуже проста: "даємо Україні трошки того, а трошки того — та будь-чого, тільки не снарядів для артилерійських установок, щоб не засмутити містера путіна надто сильно" — і можна на наступній прес-конференції хвалитися, мовляв, "ми ж так багато зробили для України".

США та союзники анонсували "наступний пакет" постачання зброї Україні.
Серед іншого, він передбачає передачу французьких важких броньовиків AMX-10RC (фактично "легких колісних танків" — до речі, їх вже вивантажують у Польщі), гусеничних бронетранспортерів М113 (частину з них обладнано як бойові машини піхоти), гусеничних бойових машин піхоти М2 “Бредлі” та “Мардер” (це не "танки", любі пані та панове журналісти!) — приблизно "батальйонний комплект" кожного, "проте" і "тільки" 70.000 артилерійських боєприпасів калібру 155 мм, "всього" 500 керованих артилерійських боєприпасів, "лише" 18 самохідних і "якихось" 36 буксируваних артилерійських установок.

Певно, з усього цього можна створити ще одну механізовану бригаду ЗСУ або повністю переозброїти один із уже існуючих підрозділів. Цей процес неминучий: в далекосяжній перспективі Захід не зможе забезпечувати ЗСУ, якщо не замінить усе озброєння совєтського/російського зразка. Адже Захід не виробляє такого озброєння, боєприпасів та запчастин до нього, і не зможе надалі закуповувати все це в достатніх обсягах у постачальників на вторинному ринку (навіть якщо й купуватиме, це буде вкрай ненадійно).

Німеччина збирається надати Україні цілу батарею протиповітряної оборони “Patriot” PAC-2/3. Це буде друга така система, одразу після тієї, яку надають США.

Однак цього пакета постачання озброєння замало для того, щоб "оперативно" виправити значні розбіжності в оснащенні різних підрозділів ЗСУ: наразі немає навіть двох "механізованих" бригад, які мали б однаковий набір важкого озброєння, тож їхні бойові можливості теж відрізняються. На цей процес потрібно набагато більше часу.

Але є в тому й недолік: я ніяк не збагну, скільки ще РІЗНИХ систем озброєння НАТО збирається надати Україні? Одна справа, коли армії США, Британії, Франції та Німеччини використовують різні системи озброєння, кожна свою. Але ж тепер ЗСУ має ДЕСЯТКИ РІЗНИХ самохідних і буксируваних артилерійських установок, броньовиків тощо, і майже кожен різновид потребує різних наборів запчастин (навіть шини різні!), вже не кажучи про різні боєприпаси. Це як із автівками: якщо нашого канцлера всюди возять на “Mercedes”, ваш хлопець чи дівчина їздить на “Seat”, а я катаюся на “KIA”, кожному з нас потрібні різні запчастини й різні шини. Власне, навіть автомеханіки потрібні різні. Тож не можу позбутися подиву: які ДУРНІ в Брюсселі, Вашингтоні, Парижі, Берліні, Лондоні тощо вирішили, що ЗСУ зможуть використовувати і обслуговувати всі ці ДЕСЯТКИ РІЗНИХ систем тривалий час?!?…

…зітхаю…

Україну врятує артилерія!

Tom Cooper:
„Навіть 200 “Челенджерів” не допоможуть Українцям винищити рф-окупантів, що засіли в двох чи подекуди навіть трьох лініях оборони. Єдина сила, що може впорається з цим завданням — це артилерія ЗСУ“

З огляду на те, як реагують на мої кілька останніх постів, хочу пояснити свій наголос на артилерії й чому я вважаю, що НАТО має надіслати Україні якомога більше гармат і ще більше снарядів. Хочу пояснити, чому я знову й знову, починаючи від березня 2022 року, наголошую, що Україна потребує багато артилерії та снарядів, а ті, хто надіслали в Україну артилерію і снаряди… та шліть ще більше артилерії та снарядів!

Ми тут на Заході, фактично, зациклені на "вистежуванні" поодиноких джихадистів, котрі бігають козячими стежками десь на Гіндукуші, в південній Аравії чи десь у Африці, й полюванні на них за допомогою високоточної зброї. Це називають "обезголовлюючі удари" — їх спрямовують проти ворожих політичних лідерів та військових командувачів. Покладімо руку на серце – дивитися на результати такого полювання в соцмережах — це так сексі. Щоправда, такий спосіб ведення війни коштує масу грошей і часу. А ще він повністю неефективний. Не працює взагалі. Якщо зважити, що Захід такі війни веде останні 20, 30, 50, 70 років і то без успішного результату — висновок напрошується сам собою: якби "обезголовлюючі удари" (чи авіаційні атаки, чи операції спецназу) були ох-які-ефективні, як про це говорять всі можливі стратеги Заходу та держави Ізраїль, то збройного палестинського опору не було б уже від 1939 року, а від 1972 року не було б загрози міжнародного тероризму і від кінця 1980-х ніхто не чув би про "Хезболлу", і за останні два десятиріччя зникли б "Аль-Каїда", "Талібан", "Ісламська держава" (IS/ISiS/ISIL/IGIL), а від лютого 2020 року не стало б і "КВІР" ("Корпус вартових Ісламської революції").
[Власне, й створене не без участі "СССР" квазіутврення "палєстіна" — арабський аналог "днр" — було би давно ліквідоване, а натомість, не без участі кремля, це квазіутворення "визнали" в ООН як "державу"!].

…тим часом всі ці терористи й далі бродять довкола, а ми продовжуємо ту саму тактику день у день. Для західних воєнних це вже як догма й тому ми приречені спостерігати те саме десятиліття за десятиліттям.

…і в Україні вони радять робити так само.

А тут справи цілковито інші.
ЗСУ стикаються з переважаючими силами "рф" від початку 2014 року.
У россіян більше артилерії, більше танків і — на тих напрямках, де вони наступають, — більше солдатів, ніж їм можуть протиставити Українці.

Зверніть увагу на реакцію НАТО: переконані в "святій непогрішності" своєї розвідки та у тому, що Українці діятимуть відповідно до їхніх рекомендацій, колективний Захід відреагував на лютневе вторгнення путіна відповідно до своєї догми: надали "високоточні" протитанкові ракети – NLAW, "джавеліни", "панцерфаусти" і т. д. — так ніби ЗСУ мали займатися партизанською боротьбою і "точково" пощипувати россіян. Ну, й "обезголовлювати" їхніх безголових генералів.

Нема сумніву, що певні результати такої тактики гарно надавалися для пропаганди — тоді, в лютому-2022. Але, якщо чесно, вони були повністю неефективними. У путіна, знаєте, стільки генералів, що він може створити з них окрему дивізію. А як очільник "системи путін" він також добре знає, що переважна більшість із них ні на що не придатні — "расходний матєріал".

Ми всі бачили, що тоді сталося: так, Українці робили засідки й понищили численні підрозділи "вс-рф", котрі рвалися на Київ чи намагалися обійти Чернігів, Суми та Харків, але цього було недостатньо, навіть коли росіяни були повністю дезорганізовані й, відтак, найбільш вразливі. Більше того — Українці зазнавали втрат через цю тактику, але спромоглися максимум зупинити ворога. Не це змусило россіян відступити.

Насправді, важило розгортання — і то масоване — українських артилерійських бригад: упродовж найкоротших проміжків часу (як правило, хвилина чи дві перед залпом) українська артилерія нищила численні підрозділи "вс-рф" на певному відтинку фронту, рівночасно, тлумлячи логістичну систему росіян до такої міри, що частинам у наступі просто нічого не підвозили. А найприємніше, що все це взагалі без втрат з українського боку.

Саме цей фактор переміг на північний захід від Києва, і в Чернігові, й у Харкові. Просто про це ніхто не сказав, бо наші славні медії завжди зайняті звичним поширенням сміття. Цю війну взагалі дуже мало людей "продумують".

Причиною успіху була насправді комбінація кількох переможних факторів, що завше спрацьовують в конфліктах такого масштабу: поєднання вогневої моці, маневру й точності з кількістю та часом.
Лупити по танках та бронемашинах ворога з портативних ракетних комплексів, може, й сексуально — і на відео виглядає класно та яскраво — але такий спосіб ведення війни потребує багато часу, дуже небезпечний для "користувача" й дає мінімальні результати. Ну так, влучання по головному танку колони з "джавеліна" сповільнює рух колони. Два-три влучання — ще краще. Але погоди це не робить — россіяни компенсують такі втрати.

І навпаки: прицільно випустити по всій ворожій колоні 30, 60, 90 чи й більше снарядів — гарантує її повне знищення, а також повністю відбиває бажання продовжувати воювати у тих, хто якимсь дивом там уцілів. А якщо таку процедуру здійснити з двома-трьома чи й більшою кількістю ворожих підрозділів, а також відділками їх логістичної підтримки — і все це водночас, як може артилерія ЗСУ, — то вийде, в той спосіб, завалити противнику цілу ділянку фронту. Й таке не зроблять ні танки, ні БТРи, ні, тим більше, ручні протитанкові системи. Хто сумнівається, запитайте у тих двох десантників (ще цифрою — 2 штуки), які вижили в Гостомельському аеропорту, котрий накрила українська артилерія.

Саме фактор артилерії змусив россіян відступити з північної та північно-східної України. А потім россіяни продемонстрували те саме: артилерія "пробивала шлях" їхнім танкам та піхоті на південь від Ізюма та, особливо, під Попасною в квітні 2022 року. А в той єдиний раз, коли россіяни свою артилерію не підтягнули (принаймні в достатній кількості) й не підтримали наступ — у травні на Сіверському Дінці — Українці чітко довели, що вони можуть сконцентрувати достатньо арти й виглушити на переправі не один, а два чи й три російські підрозділи, а також їхню логістику — й усе це майже одночасно (буквально за 2-3 дні). Ми бачили результати: всі россійські підрозділи просто стерли з поверхні. Понівечили. Після того россіяни не лише не намагалися повторити щось подібне, але й витратили майже півроку, щоб відновити свою "1-шу танкову армію".

Саме артилерія та її можливість влупити тонами вибухівки по ворогу перемогла в згаданих битвах. Такого не може зробити жоден інший засіб сучасної війни. Навіть якби українська авіація мала 300 бойових літаків, усі вони разом не змогли б доставити порівнюваний "тоннаж" вибухових речовин, та ще й із відповідною точністю, скільки може зробити одна артилерійська бригада. Ні одночасно, ні в режимі "безперервно, день за днем". А що можуть зробити чотири чи п’ять россійських артилерійських бригад — особливо в поєднанні з двома-трьома бригадами реактивної артилерії? Сумніваєтесь? А вас ніхто й не заставляє вірити в те, що я пишу. Просто поговоріть із Українцями, що вижили в Попасній, і знатимете.

Підсумуємо: в сучасній конвенційній війні немає іншого засобу "доставки" вибухових матеріалів у обсягах, необхідних для знищення "вс-рф" і, відтак, притлумлення бажання путіна атакувати Україну — тільки артилерія. Незалежно від того, наскільки потужною буде авіація (навіть якщо вона використовуватиме важкі/стратегічні бомбардувальники як «Боїнг» Б-52 чи ТУ-160), артилерія все одно переважатиме в перерахунку на "тоннаж" вибухівки, котрий вона може закинути в стан ворога. Поміж іншим, це одна з головних причин, чому россіяни — певною мірою експерти "реальної війни" — так покладаються на артилерію. Незалежно від якості артилерійських частин, вони залишаються центральною ланкою їх воєнної доктрини й стратегії. Їм нічого так не важить, як артилерія: авіація це просто "продовження артилерійського вогню", а танки рухаються, "де артилерія вже розчистила шлях". Знову висновок: у війнах на кшталт української має значення "тоннаж доставленої вибухівки", а засобом цієї доставки є артилерія.

До речі, артилерія також значно дешевша й простіша в обслуговуванні, ніж авіація. А це виливається в можливість оперативніше переоснащувати (й підтримувати в робочому стані) більшу кількість артилерійських підрозділів, ніж це можна собі дозволити з авіацією. Що особливо важить, коли немає ні часу, ні політичної волі, ні — покладімо руку на серце — можливостей "переобладнувати" та "розбудовувати" українські повітряні сили, збільшивши їх чисельність до 100, 200, 300 чи й більше бойових літаків.

Вибачте, пілоти (ви ж пам’ятаєте, я завжди "топлю" за авіацію), але артилерія в цих обставинах значно ефективніша.

Але нащо я все це пояснюю?

Причина не лише в тому, як "по суті" воювали цю війну впродовж останніх 10-11 місяців, але й у тому — й це ще більше важить — як вона триватиме далі ще (принаймні) 10-11 місяців. Бо путін збирається запустити наступне коло мобілізації й негайно відправити на фронт ще 70 000 мобіків без будь-якої підготовки або хіба з мінімальним тренуванням — якраз достатнім, щоб їх на фронті вбивали тисячами. Проте він також планує зібрати ще 70 000 і цих вже підготувати "належним чином", щоби послати на фронт вслід за першою хвилею. А коли відстріляють цих 140 000, він збирається мобілізувати нових.

Майте на увазі: завдяки 22-річному впливу пропаганди на уми россіян, а також з огляду на власні опортунізм, цинізм, але й прагматизм, путін може повторювати цю вправу так довго, як захоче. Принаймні настільки довго, наскільки він втримається в очах россіян як "президент на наступний термін" чи "пожиттєвий президент" і також "рятівник народа від нацистського вторгнення".

Все сказане означає, що "самогубна атака хвилями", як під Соледаром, у 2023 році стане звичною річчю. І це стосуватиметься не лише наступу, але й оборони.

І цієї тактики не змінить навіть рішення НАТО передати Україні не те що 12-14, але й 120 чи 400 танків “Челенджер” чи не 40, а 400 бронетранспортерів “Мадер”.

Чому?

Бо навіть 400 “Челенджерів” або 400 “Леопардів” не матимуть такої ж вогневої потужності, як 400 гармат. Танки не артилерія й тому не можуть кинути на ворога стільки вибухівки, скільки можуть артилерійські системи. В результаті вони не зможуть завдати вирішальної — масованої — шкоди "вс-рф". В кращому випадку, танки дадуть змогу піти на прорив, у гіршому — стануть прекрасними мішенями для россійської артилерії. Особливо, якщо українська арта не зможе заткнути гармати ворога.

Така ситуація буде навіть тоді, коли всі ці танки та бронемашини (чи що там ще наобіцяли країни НАТО за останні кілька днів) дадуть можливість ЗСУ сформувати "атакуючий кулак", що, насправді, залишається хіба мрією. Чому? Та тому, що навіть 200 “Челенджерів” не допоможуть Українцям вигубити солдатів "вс-рф", що засіли в двох чи подекуди навіть трьох лініях оборони — ще й захищених кілометровими мінними полями — від північного заходу Луганщини й аж до нижньої течії Дніпра. Єдина сила, що може справитися з цим завданням — це артилерія ЗСУ. Тільки дайте їй достатньо гармат і снарядів.

Відтак, вся оця балаканина типу "Британія дає Челенджери", "Польща надсилає Леопарди" і "Німеччина дає Леопарди", але "Німеччина може не дозволити Польщі надіслати Леопарди" й про що там ще говорять — це просто вправи в абсолютно безглуздому ідіотизмі. Це така втрата часу, що всі учасники подібних дискусій можуть разом покінчити з собою — й нічого не зміниться.
Ні на йоту.

Було б значно ефективніше, якби всі ідіоти з Вашинґтона, Лондона, Берліна, Варшави та інших подібних місць (а також ті, хто пафосно "висвітлює та обговорює ці надзвичайно важливі події") побили б одне одному писки — та хоч і до крові — сперечаючись, хто надішле в Україну більше артилерійських систем і ще більше снарядів, а також (тільки серйозних) систем ППО.
… а після бійки хай все надсилають нарешті, а не базікають без толку.

Боги Артилерії ЗСУ тим часом продовжують нищити “Хаймарсами” російські склади постачання, де тільки можуть їх дістати: Токмак, Бердянськ, Мелітополь.

Доки колективний Захід вперто відмовляється постачати Україні відповідні засоби, ЗСУ готує цілий набір озброєння, яке дозволить завдавати ударів у відповідь, углиб території "росії" (коли настане час, розкажу більше).

Українці мають сильний дух та рішучість, але не мають засобів — буквально — для знищення россіян такими швидшими темпами. Вони мають більше тактичної вправності, зазвичай ведуть бій із захищених позицій, тож зазнають меншого враження від ворожого вогню, тому “гинуть лише десятками”. Немає сумніву, що НАТО надало Україні купу зброї, але в загальному підсумку ЗСУ все ще там, де й були у лютому-березні 2022 року. Левова частка їхнього озброєння — совєтського виробництва; те, що постачає НАТО, додає точності, але вогневої міці, щоб повбивати всіх россіян, що валять у їхньому напрямку, все ще бракує.

Отже фактично, питання полягає от у чому: чи зможе (і як довго) путін надалі накачувати цю війну тисячами мобіків та вагнерівського криміналітету – та ще й у масштабах більших за швидкість, із якою Українці їх відстрілюють?
Чи можуть підрозділи ЗСУ надалі відстрілювати всіх, хто лізе у їхньому напрямку?
І чи буде чим відстрілювати?

Колективному Заходу варто озброїти щит Європи — Україну!
Інакше, наступною буде Європа...

Першоджерела матеріялу:
© Tom Cooper — “Ukraine War” — 1 part
© Tom Cooper — “Ukraine War” — 2 part
© «Український Тиждень»
© «Український Тиждень»
© «Український Тиждень»
© «Український Тиждень»