Український подвижник зі Східних Прусів
Запорожський історик, керівник науково-дослідного центру «Спадщина» Юрій Щур розповідає про польських Українців з Ост-Пруссії (Східньої Пруссії), куди Українців примусово переселяла Польща в 1947 році в рамках акції “Вісла”. Десятиліття асиміляції не знищили українського коріння, й Українці зі Східних Прусів активно допомагають ЗСУ у нинішній війні за Незалежність України.
✠ ✠ ✠
✠ ✠ ✠
· Юрій Щур
історик, керівник науково-дослідного центру «Спадщина»
місто Запорожжя
Український подвижник зі Східних Прусів
Невелике село Глембоцьк у Ольштинському воєводстві знаходиться всього за 3,5 км. від кордону з "калінінґрадською областю" "рф"*.
Колись називалося Тіфензеє (“Глибоке Озеро”), тут мешкали Німці. Депортації по завершенні Другої Світової війни змінили національний склад Східної Пруссії — на місце вигнаних Німців приїхали Українці, вигнані з рідних теренів…
Через майже 80 років село не втратило свого українського характеру, тут й далі можна вільно спілкуватися українською й вітатися на вулиці “Добрий день”. Єдиний на все село склеп багацько років тому відкрив місцевий Українець Володимир Баб’як. Йому болить війна в Україні й він долучається до волонтерської допомоги далеким землякам, які боронять свою землю.
Однак справжнім локомотивом українства у Глембоцьку, та певно й на цілій навколишній території є Михайло Кертичак. Народився він у родині примусових переселенців. Батько походив із села Скородне на Західній Бойківщині. Був воїном Української Повстанської Армії, потрапив до полону й 8 років (з 25 присуду) просидів у польських в’язницях. Амністований був після смерті сталіна у 1954-му. Повертатися було вже нікуди й він виїхав на Східні Пруси, де зустрів дівчину із села Вербиці, переселену під час акції “Вісла”…
Урочисте отримання посвідчення закордонного Українця. Радник посольства України в Польщі Микола Ярмолюк 25.VII.2016 вручив документи Михайлу та Ірені-Лідії Кертичак.
Михайло Кертичак зростав на Східних Прусах, оточений великою кількістю книжок. Читав багато, оскільки мама працювала у бібліотеці й прищепила дітям любов до книжок. Саме це, на його думку, стало запорукою того, що усі діти з родини навчалися в університетах. Сам Михайло у Гданській політехніці вивчився на інженера, проектував транспортні розв’язки у місті Зелена Гура на заході Польщі. Потім була Німеччина й повернення до Польщі, до гамірної й неспокійної Варшави. Останні ж роки знову проживає у Глембоцьку, куди з дружиною Іреною повернулися під час пандемії.
Михайло Кертичак з українським рухом пов’язаний давно й міцно. Був учасником групи історичної реконструкції полку Чорних запорожців доби Армії УНР. Активний учасник Помаранчевої революції та Революції Гідності. На видному місці у його глембоцькій хаті стоїть шмат, відбитий від голови пам’ятника Леніну з київської Бесарабки. Лаконічне гравіювання на шліфованій поверхні повідомляє коли і звідки той трофей потрапив до Східних Прусів. При нагоді згадаємо також, що Михайло Кертичак входить до керівництва Об’єднання українців у Польщі, а його покійний брат Мирон очолював цю організацію у 1996-2006 роках.
Михайло Кертичак та Юрій Величко під час поїздки на Донеччину, лютий 2023
Ми познайомилися з Михайлом на початку січня 2023 року, коли він із такими ж небайдужими збирався їхати до України, майже на “нуль”, щоб відвезти найрізноманітніші речі для бійців ЗСУ. Діапазон того, що завантажувалося у авто був досить значний: від продуктів харчування й ліків до одягу, “зігрівайок” й багато іншого. Особливим вантажем був дрон “Мавік”, придбаний для давнього друга Михайла Олега Собченка, який саме перебував під Бахмутом.
Небайдужість Михайла, його внутрішній стрижень та щирість у прагненнях спричинилися до формування значного кола небайдужих. Як казав він сам, деякі Поляки згадали про своє українське коріння, а ті, які його не мали — ставали за духом Українцями.
Давно вже пенсіонер, Михайло Кертичак щоденно працював більше, аніж середньостатистичний активіст. Його кімната (щось типу кабінету) нагадувала “Центр прийняття рішень”: там одночасно з кількох екранів транслювалися новини і українські, і польські (про Україну), а разом із тим в телефонному режимі ліки для українських госпіталів знаходилися то у Франції, то ще десь по Європі. І то лише один маленький епізод… Жартома, якось, я сказав, що крісло з того “Центру” має колись стати музейним експонатом, як “місце перетину каналів постачання ЗСУ”.
Наприкінці січня-2023, під час поїздки до України, Михайло втратив друга… Відомий активіст, фаховий військовик Олег Собченко загинув під Вугледаром через два дні після зустрічі зі своїм другом… До Польщі Михайло Кертичак повернувся з гіркотою втрати й з упертістю допомагати Збройним Силам України й надалі… Ще більше… У пам’ять про Олега…
Зі ще більшою енергією запрацював “Центр прийняття рішень” в Глембоцьку. Далеко не про все варто говорити. Єдине, скажу, що позашляховик для підрозділу, в якому служив Олег, було придбано вже за кілька днів після повернення з України. А далі все робилося для того, щоб це авто поїхало у лютневу мандрівку степами Донеччини якомога більше завантаженим. Поруч із іншими авто й вантажівками, заповненими тим, що треба. Тим, кому треба. Тим, хто тримає наше небо.
З Михайлом Кертичаком до України також їздить його давній друг Юрій (Єржи) Величко. Ще один Українець із Східних Прусів, батько якого також був в УПА. Ще один польський Українець, якому болить війна. З такими — переможемо!
✠ ✠ ✠
✠ ✠ ✠

© Юрій Щур
історик, керівник науково-дослідного центру «Спадщина»
© «Націоналістичний Портал»
Офіційний портал ОУН (бандерівців)
2023.Ⅲ.26
* — "калінінґрадская область" "рф" — анклав "рф" всередині Євросоюзу, північна частина колишньої Ост-Пруссії (Східньої Прусії), розділеної між "СССР" і Польщею після 1945 року. Згідно умов Потсдамської конференції, терени Східньої Прусії терміном на 50 років, до 1995, мали знаходитись у складі "СССР" і "Польської Народної Республіки", а потім мали бути "повернуті" Німеччині (при цьому, не передбачалось "повернення" Померанії). Щоправда, це "повернення" нереально було реалізувати, позаяк одразу після розділу Ост-Пруссії залишки німецького населення, які не встигли врятуватись, депортували до Німеччини, а анексований терен Ост-Пруссії почали заселяти Поляками й москалями. Польська частина Ост-Пруссії стала Ольштинським воєводством, а совєтська частина була перетворена на "калінінґрадскую область РСФСР". Місто Кьоніґсберґ, практично знищене, було названо "калінінґрад" і заселялось москалями з "рсфср". Після розпаду "СССР" "калінінґрадская область" автоматично стала анклавом "рф", затиснутим між Польщею і Литвою.
У 1995 році вже об'єднана Німеччина відмовилась від будь-яких претензій щодо повернення теренів Померанії та Ост-Пруссії до складу Німеччини.