Думки на полях сьогодення

 
Керівник Запорожського науково-дослідного центру «Спадщина», кандидат історичних наук Юрій Щур розмірковує щодо реалій сьогодення…

· Юрій Щур

Будь-який політичний чин потребує обґрунтування. Формуючи засади внутрішньо чи зовнішньо політичної діяльності, лідери організації-руху-партії-держави, мають викласти своє бачення, донести свою візію. Від якості матеріалу напряму залежить його сприйняття. Можна довго, місцями занудно, розписувати вже написане і доводити вже доведене. Результату буде — 0 цілих та 0 десятих. Однак можна навпаки — сказати коротко і за суттю. Колись оунівець о. Микола Сарма-Соколовський, життя й діяльність якого динамічніші за круті голівудські екшн-блокбастери, написав досить правильні рядки: “Псевдо має бути коротким і влучним — як постріл!”

Аксіоматичні тези не потребують нудного обґрунтування. Тому на питання про перспективи російсько-українських взаємин в постсовєтську епоху можна було спокійно відповідати, до прикладу, лише назвою однієї із статей Провідника ОУН Степана Бандери:

“Україна не буде спільницею москви!”

Сучасність підтверджує ці слова, через кров і боротьбу, звитягу й жертовність, трагізм й біль втрати. У цій же статті ми знайдемо й відповідь на питання взаємовідносин України з іншими народами:
“Наш народ завжди прагне волі для себе і бажає її для інших народів. Він боровся і бореться за правду і справедливість. Ми хочемо у згоді і взаємному шануванні з усіма народами доброї волі. Такі самі права визнаємо за іншими народами, за які боремося для себе.”

Формула Бандери досить проста — жити у взаємоповазі із тими, хто не має наміру знищити Україну та Українців. Хто поважає кордони, а історію залишає історикам. Коли дискусії про минуле та майбутнє точаться за круглими столами, аргументами виступають факти, але не крилаті ракети. Чи таким є сучасний Світ — питання досить просте й важке водночас. Світ вже давно не є біполярним. Одразу кілька гравців хочуть грати партію, бути в королях на шахівниці Світу. Очевидно, що подібні партії неминучі в епоху націоналізмів ХХІ століття. На превеликий жаль, в цей час Україна знову опинилася “на грані двох світів”. Однак, саме від нас залежить кінцевий результат гри та положення на дошці. А сучасні “королі” цілком можуть опинитися в ролі пішаків. Історія подібні приклади має, і то не один…

Тим часом, розпочалася літня військова кампанія…
Трагедія на Херсонщині, пов’язана із знищенням греблі Каховської ГЕС ще раз засвідчила, що Україна протистоїть державі-терористу, а міжнародні інституції перетворилися на клуби за інтересом, такі собі гуртки вихідного дня. Не хочеться вдаватися до панічних заяв-прогнозів, але здається вже відома реакція міжнародної “миротворчої” спільноти на випадок вибуху (не дай Боже) Запорізької АЕС, до чого вперто зараз намагаються прикласти руку рашисти. Як воно там: “не все так однозначно”, “треба розібратися” і щось подібне. Сучасна війна підриває самі принципи колективної безпеки, закладені після кривавої Другої Світової війни. Не менш кривава російсько-українська вчить, що право має той, хто має силу. Реальну, але не на словах. Що демократія має опиратися на міцний багнет. Що право на свободу виписується кров’ю найкращих із нас, а тому має найвищу цінність.

Однак свобода — це не безкарність.
Для судді, який у стані алкогольного сп’яніння вбиває бійця на бойовому чергуванні. Для крадія гуманітарної допомоги, який сидить у владному кабінеті й потім просто йде з посади та продовжує жити спокійним життям. Для військкома, який перетворився на продавця індульгенцій… Це — не свобода, це та постсовєтська відрижка, яка роз’їдає український державницький організм. Це — причина сучасної війни. Ба такі “цінності” нам подаровані російськими/більшовицькими колонізаторами. І найголовніша дерусифікація для України — це позбавлення прокляття корупції та “рішалова”. Без цього — все намарно. Без цього все — лиш передишка…

Літня військова кампанія розпочалася…
Військові не повідомляли “стурбованих” блогерів про початок контрнаступу. Очевидно було й раніше, що “феєрверків з нагоди свята” не буде. Та дивним стало те, що українським бійцям доводиться, фактично, виправдовуватися за те як вони ВОЮЮТЬ, відповідаючи на закиди “диванних експертів”.

Літня військова кампанія розпочалася…
І в епіцентрі новин — рідна мені Запорізька область… І щоденні скупі рядки, за якими чиїсь життя, чиєсь обірване майбутнє, чиясь кров… Незнаних, але СВОЇХ…
Легкої прогулянки не буде…
І квитки на “оксамитовий сезон” у Крим під запис відеокамери смартфону замовляти декому було не варто. Війна — не привід і не місце хайпувати та “набивати” підписників.
Всі жарти залишимо на потім. Посміємося на руїнах Кремля.
До того — зберігаймо повагу і тишу…

© Юрій Щур
© «Український Погляд»