“Будапештський меморандум” 5.Ⅻ.1994
Історія роззброєння України

 
Історію ядерного роззброєння України розповідає американський консервативний журнал «The National Interest».
Історія роззброєння України — це історія про те, як великі держави торгуються за долю вразливої країни, незважаючи на її протести і законне занепокоєння щодо регіональної безпеки. Такою є справжня історія Будапештського меморандуму.
“Будапештський меморандум” 5.Ⅻ.1994 — злочин проти України і Українців. Це вже більш аніж очевидно…
Американський дослідник Джордж Боґден провів дослідження документів в архівах США, Європи і ООН та довів, що США умисно роззброїли Україну й віддали ядерний арсенал москві, чудово усвідомлюючи, що "рф" обов'язково нападе на Україну.
Злочинне обеззброєння України й призвело до нинішньої війни…
У війні проти України однаково винні і "рф", і США…

“Будапештський меморандум” 5.Ⅻ.1994

5.Ⅻ.1994 країни Заходу і квазідержавне утворення "рф" змусили Україну підписати так званий “Будапештський меморандум”.
Згідно з Меморандумом Велика Британія, США та "рф" зобов'язалися гарантувати територіяльну цілісність і безпеку України.
2014 року терористичне квазідержавне утворення "рф" показово підтерлось цим міжнародним документом, анексувавши Крим і розпочавши війну проти України.
Західні "гаранти безпеки", на жаль, не виконали свої зобов'язання гарантій безпеки України. Власне, вони й не збирались…
10 років війни "рф" проти України Захід "не помічає" цієї війни й називає цю війну "конфліктом", і взагалі, Захід "втомився".
28 років по тому, 5.Ⅻ.2022, "рф" ракетною атакою по Україні "відзначила" дату підписання “Будапештського меморандуму”.
Будь які угоди з "россією" коштують дешевше паперу, на якому написані.
Захід мовчки спостерігає і не зупиняє аґресора.
"Дякуємо", "гаранти безпеки"!…

“Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії і Північної Ірландії та Сполучені Штати Америки підтверджують своє зобов'язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної Незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об'єднаних Націй.”
— 2 пункт Будапештського меморандуму, підписаного 5 грудня 1994

ДОВІДКА:
Мемора́ндум про гара́нтії безпе́ки у зв'язку́ з приєдна́нням Украї́ни до Догово́ру про нерозповсю́дження я́дерної збро́ї (Memorandum on Security Assurances in connection with Ukraine's accession to the Treaty on the Non-Proliferation of Nuclear Weapons) — міжнародна угода, укладена 5.Ⅻ.1994 між Україною, Великою Британією, США та "рф" про гарантії Україні у зв'язку з набуттям нею неядерного статусу. Того ж дня Україна приєдналась до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї.

Згідно з Меморандумом, Велика Британія, США і "рф" зобов'язалися:
• поважати Незалежність, суверенітет та існуючі кордони України;
• утримуватися від загрози силою, її використання проти територіальної цілісності чи політичної Незалежності України; ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН;
• утримуватись від економічного тиску, спрямованого на те, щоб підкорити своїм власним інтересам здійснення Україною прав, притаманних її суверенітету, і таким чином отримати будь-які переваги;
• домагатися негайних дій з боку Ради Безпеки ООН з метою надання допомоги Україні, якщо вона стане жертвою акту агресії чи об'єктом погрози агресією з використанням ядерної зброї;
• не застосовувати ядерну зброю як проти України так і проти інших держав-учасниць Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, крім випадку нападу на них самих, їхні та підопічні території, збройні сили, їхніх союзників;
• проводити консультації у випадку виникнення ситуації, внаслідок якої постає питання стосовно цих зобов'язань.

· George E. Bogden
«The National Interest»

Історія про те,
як США позбавили Україну ядерного арсеналу

Американський консервативний журнал «The National Interest» оприлюднив ніколи раніше не публіковані архівні матеріали, що розкривають, як США змушували Україну відмовитися від ядерної зброї, попри ризик російського вторгнення.

Коли більшість в офіційному Вашингтоні сурмить про свою підтримку України, не оприлюднені ніколи раніше архівні докази 30-річної давнини доводять, що їхні попередники на посадах поділяють провину за нинішню кризу. Документи переконливо показують, як дві американські адміністрації, вище керівництво Пентаґону й НАТО тиснули на Україну, щоб вона відмовилася від свого єдиного стримувального фактора проти російської агресії — ядерної зброї — попри реальний ризик російського вторгнення.

Дослідник Джордж Боґден провів дослідження документів в архівах США, Великої Британії, Німеччини та ООН. В США дослідник звертався до пошуків і запитів до Архіву національної безпеки, двох президентських бібліотек і Бібліотеки Конґресу. На його думку, ці документи різко суперечать обґрунтуванню, що Україна не здатна володіти технічними засобами управління ядерною зброєю, і що така зброя не зробила б багато для її безпеки, навіть якщо б вона була.

Архівні документи переконливо доводять, як дві американські адміністрації, вище керівництво Пентаґону і НАТО тиснули на Україну, щоб Україна відмовилася від свого єдиного стримуючого фактору проти російської агресії — ядерної зброї — попри реальний ризик російського вторгнення.

Навпаки, архівні документи свідчать про те, що майбутній директор ЦРУ президента США Білла Клінтона дійшов висновку, що Україна дійсно мала засоби для управління арсеналом. У знайдених документах останній міністр закордонних справ СCСР Едуард Шеварднадзе підтверджує, що "лише однієї ядерної ракети" в руках України було б достатньо, щоб захистити її Незалежність, оскільки російське стратегічне планування було цим стурбоване.
Документи також свідчать, як американські високопосадовці — з обох партій — переймалися войовничою, ірредентистською поведінкою росії під час переговорів, зокрема щодо можливого майбутнього російського вторгнення в Україну, навіть коли вони докоряли "скигліям" у Києві за те, що ті висловлювали такі ж занепокоєння.

Ті ж самі прихильники "вирішеної історії" стверджують, що Будапештська угода, навіть якщо в підсумку вона була помилковою, принаймні присвячена благородній меті скорочення загальних світових запасів ядерної зброї.
Тепер ми знаємо, що це було зовсім не так…

Історичні матеріали висвітлюють, як американські офіційні особи блокували серйозні спроби Києва обміняти успадкований ядерний арсенал на справжні гарантії безпеки — навіть доходячи до того, що лобіювали серед європейців, щоб утримати Україну від участі в безпекових угодах поза межами НАТО. Можливо, це відбувалося тому, що, як тепер стало відомо, вони також демонстрували москві повагу до "життєво важливих інтересів росії в її ближньому зарубіжжі" і готовність "допомагати в різноманітних формах".

Серед згаданих способів — американсько-російсько-українська угода, яка передувала публічним деклараціям високого рівня в Будапештському меморандумі.

Замість серйозних зусиль з глобального контролю над ядерними озброєннями, фактичним імперативом, схоже, було бажання американських чиновників схилити росію до приєднання до західного демократичного світу. Тож Будапештська угода була схожа на дипломатичну гру: коли зброя передавалася від слабшої держави до сильнішої з імперськими претензіями здебільшого для того, щоб заспокоїти російську невпевненість у досягненні "паритету" її ядерних запасів зі Сполученими Штатами Америки.

Це призвело до провальної політики, яка вимагала заспокоювати росію майже за будь-яку ціну, ігноруючи власні слова та дії кремля, і, зрештою, залишивши Україну напризволяще, що й підтверджується сьогодні…

Заспокоюючи россію за будь-яку ціну, Захід залишив Україну напризволяще.

Єдина причина, чому Україна погодилася здати зброю, — щоб західні держави пов'язали це рішення з "гарантіями безпеки", які виявилися пустопорожніми… Натомість Україна не отримала нічого, окрім того, що справдилися її найгірші побоювання…
За словами Юрія Костенка, колишнього головного представника Києва з питань роззброєння, в результаті цього роззброєння Україна позбулася "найпотужнішого методу захисту держави".
Тепер, коли на українські міста падають ті конфісковані українські ракети, на думку дослідника Джорджа Боґдена, настав час для західних політиків поставитися до минулого — їхнього минулого — з усією серйозністю, на яку воно заслуговує.

Ганебний початок
Епопея "роззброєння" і танці з ядерною зброєю
Як шантажували Україну

Коли Совєтський Союз почав розпадатися, адміністрація Джорджа Буша намагалася зберегти Договір про скорочення стратегічних наступальних озброєнь (СНО), який обіцяв скоротити світові запаси стратегічної ядерної зброї на 80 відсотків. Після майже десятирічних переговорів Договір СНО був підписаний Сполученими Штатами Америки і Совєтським Союзом 1991-го. Але якщо СCСР ось-ось розпадеться на, скажімо, п'ять суверенних країн, як діятиме ця двостороння угода?

За кілька тижнів до офіційного розпаду СCСР президент США Джордж Буш зустрівся з радником міхаіла ґорбачова алєксандром яковлєвим і запитав його про 30 з гаком відсотків совєтського арсеналу, які незабаром опиняться за межами російської території — в Казахстані, білорусі і, що особливо важливо, в Україні. "Як ви бачите, як це буде відбуватися? — запитав Буш. — Контроль? Ратифікація? Безпечний демонтаж?"

"Вони дивитимуться на Захід (за вказівками)", — сказав яковлєв про республіки, які незабаром стануть незалежними.
"Звичайно, нашу зброю ми не віддамо", — додав радник ґорбачова яковлєв.

Це був ганебний початок епопеї "роззброєння" і багаторічних танців з ядерною зброєю між США, Україною і "рф", в якій москва не соромилася своїх цілей. В кремлі продиктували США, щоб скорочення озброєнь рахувалися з виведенням озброєнь з колишніх совєтських республік. В іншому випадку, передбачені СНО скорочення поставили б російський ядерний арсенал позаду ядерного арсеналу США, що для москви було неприйнятним.

Такий підхід, зауважує Джордж Боґден, також позбавив єдиного реального важеля стримування знервовану нову суверенну республіку, яка вже багато разів утискалася своїм нібито "дружнім" сусідом. Державний секретар США Джеймс Бейкер був присутній на зустрічі та швидко збагнув стратегічну важливість питання, що стояло на кону. Він запитав, чи може це прокласти шлях до майбутньої війни з Україною.
Радник ґорбачова яковлєв ухилився від відповіді, а потім безтурботно запитав: "Яка ще може бути війна?"
— "Звичайна війна", — відповів Бейкер.

“Формальні гарантії безпеки”

У цей період Україна пов'язувала свою позицію щодо ядерної зброї з перспективами створення адекватних звичайних збройних сил. 1991 року Україна прагнула витрачати 3% ВВП на незалежну армію чисельністю 450 000 чоловік. Проте з плином часу військові амбіції України стали недосяжними. Україні не вистачало безпосереднього економічного потенціалу і ланцюгів постачання для оснащення своїх збройних сил. Майбутній посол "рф" в США владімір лукін натякнув американським офіційним особам, що керівництво Києва "тепер може вважати, що майбутній статус України як великої держави залежатиме від ядерної зброї".

Пізніше того ж місяця перший посол США в "рф" Роберт Штраус написав до Вашингтона про істерію, викликану повідомленнями про те, що "президент рф" боріс єльцин розглядає можливість нанесення ядерного удару по Україні. Ситуація "погіршилася", коли єльцин "визнав, що обговорював таку можливість з військовими експертами", писав посол США.

“єльцин розглядав можливість ядерного удару по Україні”
— Роберт Штраус — перший посол США в "рф"

У своїх мемуарах і подальших інтерв'ю Брент Скоукрофт зазначав, що тодішній міністр оборони США Дік Чейні рішуче виступав проти виведення ядерної зброї з нових незалежних держав на периферії росії. Хоча більшість документів на цю тему залишаються засекреченими, доповідна записка раднику з національної безпеки від березня 1992 року демонструє, що ці суперечки не зникли. Співробітник Ради національної безпеки Девід Гомперт назвав її "Чому ми повинні бути непохитними щодо денуклеаризації України".

Девід Гомперт виділив три основні контраргументи:
— Українська ядерна зброя не загрожуватиме США так, як російська, з тієї простої причини, що Україна, на відміну від росії, не є серйозним потенційним супротивником.
— Для США може навіть виявитися вигідним бачити, як російська сила стримується — і російська ядерна зброя стримується — Україною з мінімальним стримуючим фактором.
— У будь-якому випадку, ми шкодимо собі, наполягаючи на тому, щоб Українці були позбавлені ядерної зброї, у той час як ми легітимізуємо ядерну зброю їхнього могутнього сусіда.

Гомперт відкинув ці заперечення, і адміністрація Буша продовжила свій шлях.
Документ, однак, свідчить про тривалі дебати, які розгорнулися всередині адміністрації президента Буша.

Хоча Україна вважала за краще розвивати власні звичайні військові засоби для стримування москви, їй просто не вистачало для цього ресурсів. Успадкована ядерна зброя стала розмінною монетою для обміну на залізні гарантії безпеки з боку Заходу — в ідеалі, щось співмірне з парасолькою НАТО за статтею V.

Але текст курсивом у доповідній записці Гомперта вказував на безвихідь, в якій опинилася Україна.
Ніколас Бернс, який тоді працював у Раді національної безпеки, писав:
— "Дилема, з якою ми стикаємося полягає в тому, що багато українських лідерів занепокоєні загрозою з боку росії і шукатимуть якихось гарантій безпеки з боку Заходу. Ми не можемо дати їм те, чого вони хочуть, але чи є спосіб дещо зменшити їхні побоювання?"

Три місяці потому, коли сенатор Річард Лугар підняв ці ж самі питання щодо України перед держсекретарем Бейкером на публічних слуханнях, головний американський дипломат ухилився від відповіді. — "Як частина пакету від України, — сказав поборник роззброєння в Сенаті, — був дуже наполегливий заклик до США забезпечити її безпеку". Очевидно, додав він, що з певною частотою і "дуже відкрито" лідери в Києві висловлювали занепокоєння "з приводу відмови від ядерної зброї, через позицію росії, і очікують від нас певної безпеки". Сенатор прямо запитав: "Як ми на це реагуємо?"

Щодо "формальних гарантій безпеки" Бейкер відповів:
— "Ми не вважаємо за доцільне їх надавати".

Зі свого боку тодішній сенатор Джо Байден заявив, припустивши, що Київ візьме на себе юридичні зобов'язання щодо роззброєння або ж "зіткнеться з трикратною перевагою ядерної зброї з боку росії".
Джо Байден на одному подиху уявив Україну незалежною ядерною державою, яка залежатиме від росії через її ядерне домінування.
Примусове подвійне зобов'язання стало особливістю, а не помилкою роззброєння.

Попри ці закиди, Бейкер переконував Україну підтвердити свою відмову від ядерної зброї, повністю взявши на себе різні договірні зобов'язання, в тому числі СНО. Тиск на Україну з метою прибрати ядерну зброю з її території незабаром перетвориться з ключової мети адміністрації Буша на нагальний і першочерговий імператив для її наступника, наголошує Джордж Боґден.

США бачили проблему не в росії, а в Україні
Як Клінтон тиснув на Україну

Через шість днів після того, як президент Клінтон підняв руку з Біблії, він розмовляв по телефону з тодішнім президентом України Леонідом Кравчуком, наполягаючи на ратифікації СНО і Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Хоча Клінтон сказав Кравчуку, що він має намір "надати сильні гарантії безпеки після ратифікації", рішення прискорення денуклеаризації України було визначено від самого початку. Києву потрібно було ратифікувати ці договори (і пов'язані з ними доповнення) і погодитися на передачу росії всіх ядерних боєголовок, що знаходилися на його території.

В обмін на це Україна отримала б "запевнення безпеки" — підтвердження існуючих зобов'язань в рамках ООН та подібних інституцій, де росія зобов'язалася не порушувати українські кордони. По суті, гарні але беззубі слова. Підсолоджувачів було небагато: москву переконували повністю компенсувати Києву вартість високозбагаченого урану, наприклад, а Вашингтон міг надати технічну та іншу допомогу. Але питання захисту територіальної цілісності України ніколи по-справжньому не обговорювалося.

Питання захисту територіальної цілісності України ніколи по-справжньому не обговорювалося.

Тим не менш, версія цих умов врешті-решт склала те, що стало відомо як Тристороння угода між США, росією та Україною, яка передувала Будапештському меморандуму.

Через кілька місяців, у квітні 1993 року, Кравчук зізнався тодішньому президенту Грузії Едуарду Шеварднадзе про свій "головний біль":

— „москва і США разом боляче викручують мені руки, вимагаючи передачі української ядерної зброї до російської федерації. Я б зрозумів підступність росії, — нарікав Кравчук, — але американці ще гірші — вони не слухають наших аргументів“…

Едуард Шеварднадзе зауважив своєму Кравчуку:

— „Американці не знають про наші жахливі, грубі відносини з російською імперією та СCСР. Без цього знання дуже важко будувати передбачувані та довірливі відносини з "демократичним єльциним і росією", яких зараз називають "російськими демократами"... Я знаю багатьох з них, багато з ними розмовляв. Вони все ще хворі на імперську інфекцію.
Як член Політбюро я мав доступ до багатьох конфіденційних і надсекретних документів — секретних доповідей, записок, різних неофіційних документів, які розроблялися в різних совєтських структурах — апараті ЦК, КДБ, військовій розвідці, аналітичних центрах тощо. Можливо, ви теж знаєте про них. Але мій доступ був набагато глибшим і ширшим... Можу сказати, що документи, які я читав, були просто жахливими і страшними: про різні сценарії відносин Центру [москви] з совєтськими республіками, спрямовані на "різного роду надзвичайні ситуації". Вони включали поділ цих республік, вигнання їхнього населення в різні частини Сибіру і Далекого Сходу — навіть у віддалені місця. Для досягнення цих цілей вони використовуватимуть військову силу.“

— "Всі ці плани не є архівними! Вони повністю готові до використання, якщо москва прийме таке рішення", — наголошує дослідник Джордж Боґден.
Шеварднадзе закликав Кравчука "вести переговори так, щоб не підірвати вашу Незалежність і вашу безпеку".
Зрештою, Шеварднадзе зауважив:

— „Якщо Україні вдасться зберегти хоча б одну ядерну ракету як засіб стримування для самозахисту, вона зможе захистити свою Незалежність і суверенітет від тих божевільних у кремлі.
Лише одна ядерна ракета!“

На думку Боґдена, це було пророче спостереження людини, яка розуміла внутрішню роботу кремля краще, ніж будь-хто інший. Шеварднадзе сказав Кравчуку, що нові лідери росії "розуміють лише силу і бояться її". Тим не менш, непідконтрольні Києву сили продовжували запекло агітувати проти його основних засобів стримування. Більше того, не схоже, що вони самі відчували російську загрозу — наскрізну лінію обману, яку Шеварднадзе так майстерно провів між совєтським керівництвом і його російськими наступниками.

Пізніше того ж року, в листопаді 1993-го, посол з особливих доручень Строуб Телбот написав тодішньому держсекретареві Уоррену Крістоферу, що він "зв'язався з генрі кіссінджером на вихідних" і розповів про "його скептицизм щодо того, чи може "ведмідь змінити свої повадки". кіссінджер теж ставив під сумнів "як нашу політику щодо НАТО, так і нашу політику щодо України".

Документи того ж періоду свідчать про те, що Телбот, за словами Боґдена, можливо, мав подібні побоювання. У вересні помічник міністра оборони з питань політики Грем Еллісон і його помічник Б. Г. Райлі написали Телботу листа, в якому висловили "занепокоєння російським одностороннім підходом і посиленням російського тиску на інші держави колишнього Совєтського Союзу". Вони відзначили "одностороннє скасування москвою спільного контролю над стратегічними ядерними озброєннями", як це було узгоджено в рамках попередніх домовленостей, "і прийняття на себе прямого російського командування". Вони відзначили, що під час переговорів про спільний контроль над Чорноморським флотом за місяць до цього, "росія шантажувала Кравчука нафтою і газом". Подальші обставини були жахливими: "Якщо росія перекриє нафту і газ, Кравчук ... буде витіснений".

Високопосадовці адміністрації також були впевнені, зазначає Джордж Боґден, що Україна справді володіє засобами, необхідними для того, щоб стати повністю ядерною державою. Майбутній директор ЦРУ часів Клінтона Джеймс Вулсі під час передвиборчої кампанії написав доповідну записку, в якій зробив висновок, що "Україна, на відміну від білорусі та Казахстану, має дуже потужний військово-промисловий комплекс, здатний підтримати ядерну державу". У статті, написаній на основі позиції Вулсі як головного переговірника щодо іншого договору про озброєння на той час, також підкреслювалося, що Україна "має не лише МБР, але й бомбардувальники, оснащені ядерним озброєнням".

У міру того, як тривали переговори, адміністрація Клінтона все більше розглядала роззброєння України як політичний приз.
Через кілька місяців після отримання інформації від американських представників, у жовтні 1993 року, Телбот подякував віцепрезиденту Альберту Гору за те, що він зустрівся з українським міністром закордонних справ у Білому Домі. Клінтон зробив те ж саме.
— "Якщо нам вдасться вивезти ядерну зброю з України, — пожартував Телбот, — я спробую домовитися про те, щоб її повісили на вашу стіну як трофей".

Виявляється, від початку процесу роззброєння України, американці не виключали можливості вторгнення росії. Але проігнорували загрозу, переслідуючи свої інтереси та бажаючи задовольнити кремль. Вже за два тижні після підписання Будапештського меморандуму москва випробувала нову ракету-носій для ядерної зброї, а незабаром і розпочала першу Чеченську війну. Про це — у другій частині розслідування Джорджа Боґдена у консервативному американському журналі «The National Interest».

Що, якщо росія вторгнеться в Україну?
Як США проігнорували цю ймовірність
США чинили спротив наданню серйозних гарантій Україні

Підписання Тристоронньої угоди 14 січня 1994 року принесло б адміністрації США значний виграш, вважає розслідувач Джордж Боґден.
Проте, президент США Білл Клінтон наштовхнувся на спротив як України, так і росії. Дорогою до москви делегація Клінтона зупинилася в Києві, де Телбот визнав, що його керівництво припинило одинадцятигодинні переговори щодо умов угоди, "грубо натиснувши на [Кравчука]". А в москві та ж делегація зіткнулася зі сильною протидією з боку росії на ініціативу НАТО "Партнерство заради миру" (ПЗМ). Як зазначає Боґден, ця нова категорія співпраці фактично була запропонована для того, щоб охолодити дискусію про розширення НАТО шляхом надання допомоги потенційним кандидатам, які не мають реальних шансів на повноправне членство в Альянсі.

Американські офіційні особи підготували тезу, що цей новий формат співпраці забезпечить "основи безпеки для країн — України, Казахстану, які в іншому випадку, можливо, не захочуть відмовитися від ядерної зброї". Але цього було недостатньо, щоб задовольнити москву.

Джордж Боґден стверджує, що деякі сумніви виникли в американської сторони через шість днів, коли Телбот риторично запитав Крістофера:
— "Чи є у нас хороші відповіді на питання, що ми будемо робити, якщо реальність заперечить сценарій, який ми для неї пишемо? Що, якщо росія вторгнеться в Україну?"

Це важливе питання, вочевидь, не завадило адміністрації прискорити "усунення потенційно грізного засобу стримування російської агресії". Адже після підписання Тристоронньої угоди американські посадовці чинили опір наданню серйозних гарантій територіальної цілісності України. Вони також перешкоджали спробам Києва приєднатися до регіональних організацій поза межами НАТО.

Перед тим, як Західно-Європейський Союз (ЗЄС) припинив своє існування, його генеральний секретар Віллем Ван Екелен пояснив Телботу в червні 1994 року, що Україна "була дуже незадоволена тим, що її не включили" до європейського континентального військового союзу. Директор відділу планування політики Державного департаменту США Джим Стейнберг раціоналізував американську опозицію прагненню Києва приєднатися до Союзу. "ЗЄС не може" прийняти Україну, — сказав він, — без неявного створення нових зобов'язань з боку Альянсу". Визнаючи, що ЗЄС є окремим від НАТО, Стейнберг зазначив, що, будучи "європейським стовпом НАТО, було б неправильно мати повноправних членів, які не є членами НАТО".

Проте, як стверджував Телботт, "США намагалися уникнути абстрактних, теоретичних дебатів про те, якою мірою росія та Україна є частиною Європи". Як наслідок, спроба Києва отримати конкретну гарантію безпеки залишилася поза увагою. Замість цього Україні довелося задовольнятися публічним повторенням на високому рівні запевнень, які вона отримала в Тристоронній угоді, а пізніше — в Будапештському меморандумі.

Місяць потому Телбот виступив перед Північно-Атлантичною Радою з доповіддю про свої зусилля щодо ядерних амбіцій Індії та Пакистану, які він порівняв із "шатлом москва—Київ". Посол Норвегії Лейф Мевік поцікавився, чи читав Телбот опубліковану за два тижні до цього статтю Чарльза Краутхаммера, в якій автор "виділив дві категорії нових ядерних держав".

Посол пояснив, що є "хороші хлопці", які не є злочинцями", а "є злочинці — Північна Корея, Ірак і Лівія, яких слід тримати на відстані якомога довше". Посол Мевік запитав, чи робить Телбот "таку ж різницю між країнами, що не становлять загрози, і країнами, що володіють ядерною зброєю поза законом". Телбот відповів, що США виступають проти розповсюдження в цілому.

Можливо, зазначає Джордж Боґден, американську позицію щодо безпекових проблем України найкраще підсумувала Роуз Готтемюллер, яка працюватиме в Раді національної безпеки Білого Дому на посаді директорки з питань росії, України та Євразії. Нещодавно вона приписала одному з американських переговірників з ядерного питання наступний жарт:
"Київський аеропорт має довгі злітно-посадкові смуги, призначені для бомбардувальників, і колеса нашого літака пищали під час тривалої посадки протягом, здавалося, десяти хвилин. Коли ми прибували в аеропорт, тодішній заступник міністра оборони Джон Гордон сказав: "Україна — єдина країна, де ниття ніколи не закінчується"."
— "Хоча ми ставилися до них з повагою і вони добре розіграли свою складну карту, їх вважали скигліями", — казала Готтемеллер в одному з інтерв'ю.

Цивілізаційний клуб
Енергетичний шантаж України відбувався за згоди США

За місяць до того, як Верховна Рада України ратифікувала Договір про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ), що стало останнім кроком на шляху до роззброєння, відбулася зустріч президентів Клінтона і єльцина. Питання ядерного паритету знову постало на порядку денному. Як зазначає автор, присутній на зустрічі міністр оборони росії павєл ґрачов заявив, що росія зможе приєднатися до договору СНО-2 про скорочення ядерних озброєнь, якщо США натиснуть на Україну, щоб вона відмовилася від цієї зброї.

І єльцин сказав, що необхідно натиснути на Україну всіма силами, а президент Клінтон додав, що це треба для того, щоб Україна приєдналася до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї до [майбутнього] саміту в Будапешті. У свою чергу єльцин пообіцяв чинити весь тиск, який зможе, і запевнив Клінтона: "Я притисну [новообраного президента України Леоніда] Кучму до стіни — ДНЯЗ або вони не отримають ні газу, ні нафти!"

У команди Клінтона були й інші проблеми. ДНЯЗ, який набув чинності 1970 року, наближався до завершення. Спочатку він мав 25-річний термін дії. 1995-го конференція мала вирішити його долю. Дипломат Клінтона Томас Грем-молодший [і відомий тепер москвофіл], відповідальний за збереження документа, засвідчив, що "делегати мали право одноразово зобов'язати свої уряди продовжити його дію". Він додав, що "будь-яке подальше продовження могло бути здійснене лише шляхом внесення поправок до договору, що є практично неможливим".

Коротше кажучи, ДНЯЗ перетворився на юридичного Шалтая-Болтая.
Невдача у 1995 році — навіть у формі фіксованого продовження — стала би великим провалом. Збирання підписантів ДНЯЗ знову потягнуло б за собою тривалі переговори і повторну ратифікацію за умови наявності кворуму для його відновлення.

Грем зауважив, що "безстрокове продовження у 1992 і 1993 роках здавалося малоймовірним". Хоча Франція і Китай приєдналися 1992-го, то посол КНР Хо, про наміри Пекіна відповів, що слова "безстроково" в китайській мові немає. На тлі цієї розбіжності Грем нагадав, що "більшість залишається невизначеною", щоб зробити ДНЯЗ постійним.

Багато з підписантів договору залишилися в невизначеності. Деякі з них, такі як Індонезія, Єгипет, Мексика та Малайзія, очікували на вигідну політичну боротьбу. Статус України поза ДНЯЗ був би для них найціннішим козирем у переговорах. Скептично налаштовані уряди могли б вказати як на недотримання Києвом Договору, так і на його претензії щодо адекватних гарантій, щоб виправдати свої поступки. За словами Грема, приєднання білорусі та Казахстану до ДНЯЗ "привернуло всю увагу до України". Обговорюючи долю ДНЯЗ зі союзниками по НАТО влітку 1994 року, Телбот наголосив на "гострому занепокоєнні щодо України".

У своєму зверненні до Верховної Ради в 1994 році Грем назвав договір "Цивілізаційним клубом", до якого він закликав депутатів приєднатися. Якби голосування в парламенті відображало волю народу, його заклик, швидше за все, провалився б. Трохи більше року тому опитування, проведене Українською академією наук, показало, що менше 50% населення підтримують ідею "без'ядерності". Інший незалежний дослідницький центр — "Демократичні ініціативи", через три місяці виявив, що 45,3% населення віддають перевагу "ядерному статусу" України, тоді як 35% — роззброєнню.

Українські фермери, власники магазинів, шкільні вчителі та робітники, ймовірно, вважали, що клуб, до якого їм пропонували вступити, ґрунтується на винятковому становищі п'яти великих держав, які ревно охороняють своє місце. Коли 1994 року Консультативна рада при українському парламенті проводила консультації з громадянами з цього питання, Ян Бжезинський озвучив думку правозахисника і дисидента, народного депутата перших двох скликань Богдана Гориня: "Захід не зміг адекватно відреагувати на відродження російської гегемонії". Намагаючись говорити англійською, один з учасників запитав: "Чому Америка не допомогла нам у 1933 році?" Інший заявив, що Україна повинна покладатися лише на власні сили у своїй обороні.

Коли Кучма здавав договір на зберігання в Будапешті через кілька тижнів, як того вимагав меморандум, президент Франції Франсуа Міттеран зауважив йому, що Україну так чи інакше обдурять і закликав не "вірити їм".

Всього за два тижні після того, як єльцин зійшов зі сцени в Будапешті, де він проголосив "холодний мир", цей "російський реформатор" випробував ракету "Тополь-М", докорінно перероблену 1992 року та здатну завдати удару по США. Пізніше її використовували як доказ того, що "рф" може подолати західну оборону. Напередодні Нового року єльцин розпочав Чеченську війну і вторгнення в Ічкерію, в результаті якого загинули десятки тисяч людей, виправдавши затримку з внутрішніми виборами на "рф".

Рідко коли головнокомандувач відкрито відмовляється від попереднього зовнішньополітичного рішення, зауважує Джордж Боґден, але Білл Клінтон неодноразово робив це навесні 2022 року. Посилаючись на Будапештський меморандум, екс-президент США Білл Клінтон висловив жаль, що наполягав на тому, щоб Україна "погодилася відмовитися від ядерної зброї". Клінтон також визнав, що історія з угодою навряд чи є беззаперечним прикладом безпрограшного нерозповсюдження, як це намагаються представити прихильники.
— "Ніхто з них не вірить, що росія пішла б на цей трюк, якби Україна все ще мала свою зброю", — сказав Клінтон, маючи на увазі нинішнє повномасштабне вторгнення "рф" в Україну…

Ігри та гарантії безпеки
Час робити висновки

Супутникові знімки моторошні і недвозначні: путін виконав свою погрозу розмістити зброю масового знищення в білорусі. Дослідник Джордж Боґден зазначає, що путін і його "союзник" лукашенко неодноразово погрожували застосуванням ядерної зброї проти України, зокрема й через можливе постачання Києву ракет далекого радіусу дії.

Ті ж західні коментатори, які стверджують, що ці провокації є простим блефом, схильні захищати вивезення ядерного арсеналу з України тридцять років тому. Їхній табір рефлекторно відкидає твердження, що історія могла піти іншим шляхом. Однак, як стає зрозуміло з коментарів екс-президента США Клінтона, історія Будапештського меморандуму — це зовсім не вичерпана історія. І, як показує нова хвиля історичних одкровень, настав час відмовитися від таких спрощень.

Джордж Боґден доводить, що Україна могла мати засоби для управління ядерним арсеналом. Збереження цих озброєнь потенційно стримувало б "рф". Натомість зараз є дуже мало причин сумніватися в тому, що довгострокові плани кремля щодо вторгнення в Україну датуються ще 1990-ми роками. Про такий розвиток подій тоді турбувалися і самі американські високопосадовці.

Довгострокові плани кремля щодо війни проти України і плани вторгнення в Україну датуються ще 1990-ми роками.

Документи, виявлені за останні два роки, також нівелюють припущення, що моральні аргументи щодо глобального нерозповсюдження відіграли домінуючу роль у відмові України від ядерної зброї. Замість того, щоб розпочати ідеалістичний хрестовий похід за скорочення кількості ядерної зброї в усьому світі, це була радше гра в піддавки, яка переслідувала найгрубіші і найреальніші політичні цілі: заспокоїти російську невпевненість щодо розміру свого ядерного арсеналу порівняно зі США і зміцнити правовий режим, який незабаром поховає "рф".

І хоча архівні записи розкривають і ключові моменти самоусвідомлення загрози, яку становила росія, американські посадовці продовжували рух попри це, мабуть, будучи впевненими в хибній думці, що російська агресія може бути предметом переговорів або теоретично може бути відвернута в майбутньому, не виключає Джордж Боґден.

Ці чиновники хотіли повернути єльцина і компанію в демократичне лоно і були готові заплатити майже будь-яку ціну, щоб це сталося. Це була гра з добрими намірами і, можливо, навіть вартісна, але фішки, якими вони грали, належали комусь іншому.

А що отримала Україна?
Понад 100 тисяч Українців загинули з 2014 року і трильйон доларів збитків від руйнувань, які нагромадила війна путіна, мало кого втішає, тож короткий період мирної Незалежності приносить мало радості.

Адже головне, що Україна не отримала, — це те, чого вона прагнула зі самого початку: не ядерної зброї, а безпеки, яку ця зброя забезпечує…
Українці з радістю обміняли б кожну боєголовку на серйозні засоби, за допомогою яких вони могли б придушити імперські імпульси москви.
Але і в цьому Українцям було відмовлено…

Історія роззброєння України — це історія про те, як великі держави торгуються за долю вразливої країни, незважаючи на її протести і законне занепокоєння щодо регіональної безпеки. Такою є справжня історія Будапештського меморандуму. Тоді, як і зараз, замкнутий детермінізм несе в собі серйозну небезпеку. Настав час політикам повністю усвідомити цю реальність.

© George E. Bogden
Першоджерело:
© «The National Interest» © George E. Bogden
Український переклад:
© «iPress»
© «iPress»
© «ТЕКСТИ»

Майже всі пункти “Будапештського меморандуму” були порушені у різні роки країнами-підписантами, насамперед, терористичним квазідержавним утворенням "рф". Тож це зайве нагадування, що тільки власні зусилля та власна сила можуть гарантувати безпеку.

З "россією" немає угод, яким можна довіряти.
5.Ⅻ.2022 28-му річницю підписання “Будапештського меморандуму” терористичне квазідержавне утворення "рф" "відзначило" ракетною атакою по Україні.

Україна була позбавлена ядерної зброї і фактично була знищена Армія, вся ядерна зброя була вивезена на "рф" нібито "для утилізації".
Створювались всі умови задля того, аби Україна не змогла себе захистити в разі нападу "рф"… І ці умови на догоду москві створив Захід…
Всі "гарантії безпеки" для України виявились фікцією…
Система світової безпеки вже давно “мертва коняка”!

Захід роззброїв Україну, віддавши зброю москві й кинувши під кремль обезброєну Україну.
У цій війні винен Захід!

Вже не один рік навколо цієї “Будапештського меморандуму” точаться дискусії та вибудовуються теорії, хоча, все просто й очевидно.
Для України це був історичний урок, про який знає ледь не кожне покоління. Саме цей урок став приводом для асоціацій слів, які приписують Райхсканцлеру Отто фон Бісмарку:

“Будь які угоди з "россією" не варті й паперу, на якому написані.”

Сьогодні можуть запитати — "Чому західні партнери мають бути чимось винні нашій країні?", і кожен Українець може згадати 5 грудня 1994 року і відповісти — “Ви забрали у нас силу, обмінявши її на пустопорожні слова "гарантій", поширюючи мир та безпеку. Але ви не вберегли ні мир, ні безпеку, ні гарантії”…
Згадуючи слова Чьорчилля, Світ отримав і ганьбу, і війну…

КаРФаген має бути зруйнований!
“russia delenda est!”