✠ Микола Битинський ✠
“Геральдмейстр Української Революції”

“Геральдмейстр Української Революції” — так за талановиту ґрафіку називали Миколу Битинського.
6.Ⅻ.1893 народився Микола Битинський — підполковник Армії УНР, видатний геральдист, художник і письменник.
Символічно, що день народин “Геральдмейстра Української Революції” припадає на День Збройних Сил України.

До 130-річчя з дня народин Миколи Битинського

Битинський Микола Оверкійович — [(24.Ⅺ.)6.Ⅻ.1893 — 24.Ⅻ.1972] — український геральдист, фалерист, поет, прозаїк, публіцист, вексилолог, мистецтвознавець, дослідник і розробник емблематики та уніформології, автор двох нагород УНР — Хреста Симона Петлюри (остаточний варіант) та Воєнного хреста, написав низку досліджень з указаних дисциплін, як графік створив чимало мистецьких творів, залишив по собі малярські роботи, книжкові ілюстрації, ікони, працював на педагогічній ниві, писав вірші, спогади.

✠ Микола Битинський ✠
життєпис

• Дитячі та юнацькі роки

Микола Битинський народився 24.Ⅺ.(за ст.ст.) 6.Ⅻ.1893 в містечку Літин на Поділлі, в родині Оверка Битинського, де було ще двоє дітей.
Згодом родина переїхала до Кам'янця-Подільського; там губернський секретар Оверко Битинський працював у поштовому відомстві.
У Кам'янці Микола пішов до школи.

Микола Битинський писав у споминах:
„По початковій науці вчився в 4-х класовій міській школі (міське училище), потім закінчив 2-х річні педагогічні курси, отримав звання народного вчителя і коротко вчителював у с. Карбівка Гайсинського повіту. По тому закінчив 4-х класну Художньо-Промислову школу по класу малювання.“

У промисловій школі Микола Битинський навчався з 1908 по 1912 роки. Учнем він був досить непоганим (крім співів), найкращі успіхи мав у малюванні, кресленні та каліграфії.

• Перша Світова війна

З початком Першої Світової війни юного Миколу Битинського мобілізували до россійсько-імперської армії, а родина без батька, який на той час вже помер, переїхала до родичів на Чернігівщину, якомога далі від воєнних дій.
Юнака направили служити на фронт рядовим 27-го запасного піхотного полку, 1 січня 1915 року переводять до 9-го Фінляндського полку, звідки 22.Ⅻ.1915 посилають до 2-ї Оренбурзької школи прапорщиків, по закінченні якої він уже прапорщиком продовжує службу у 17-ій інженерній роті 66-го Бутирського полку під Двінськом, де у серпні 1917 року призначається начальником саперної команди. Демобілізувався з россійсько-імперської армії у листопаді 1917 року. За участь у бойових діях нагороджений орденом Святої Анни IV ступеню.

• Перші Визвольні Змагання і служба в Дієвій Армії УНР

До березня 1919 року Микола Битинський мешкав у Кам'янці-Подільському, учителював у селі Демшин неподалік Кам'янця-Подільського і перебував на військовому обліку у гайсинського повітового військового начальника.

І лише у березні 1919 року Микола Битинський мобілізований до Армії УНР та призначений поручником 1-ї сотні інженерного куреня 2-го інженерного корпусу у Вінниці, але одразу направлений на місячні військово-вчительські курси, що готували інструкторів культурної і національної освіти.
Влітку 1919 року повертається до військової служби на посаду командира сотні 1-го рекрутового полку. В час боїв під Проскуровим у листопаді 1919 року потрапив у полон до денікінців, звідки згодом втік, але був інтернований поляками та направлений у табір в Ланьцуті.

Починаючи з березня 1920 року Микола Битинський служив як командир саперної сотні у Ⅵ Січової стрілецької дивізії Армії УНР, якою командував генерал-поручник Марко Безручко, у жовтні 1920 року підвищений до чину поручника зі старшинством з 10.V.1917, тобто з часу демобілізації з россійсько-імперської армії.

Микола Битинський писав у споминах:
„У складі своєї дивізії брав участь в боях при поході на Київ і при відступі з нього. При тому брав чинну участь і в історичній обороні Замостя побудовою з технічним куренем сильних польових укріплень навколо міста, що дало можливість дивізії витримати тридобову тяжку облогу і масові штурми більшовицької кінноти будьонного.“

З кінця 1920 року Микола Битинський перебував у польських таборах інтернованих вояків Армії УНР, спочатку в Александруві-Куявському, а по тому у Щипйорно біля Каліша. Тут він служив начальником культурно-освітнього відділу штабу дивізії (начальник — генерал Всеволод Змієнко) і табору, де 1921 року його підвищено до рангу сотника зі старшинством з 10.Ⅺ.1918.

• На викладацькій ниві

У таборах М. Битинський перебував до 1923 року, після їх ліквідації він перебрався до Праги, де на спеціальних матуральних курсах, організованих українським громадським комітетом, пройшов підготовку й у жовтні 1924 року, склавши іспити, отримав Свідоцтво зрілості матуральних курсів під числом 22, тобто атестат за середню школу. Того ж року був зарахований до Українського високого педагогічного інституту ім. М.Драгоманова у Празі на підвідділ історії й суспільних наук історико-літературного відділу.

До кінця 1930-х років Микола Битинський підготував цілу низку таблиць, окремі з них були видрукувані як поштівки: “Державні Відзнаки України” (герби — великий, середній і малий, прапори, корогви, значки, печатки — велика, середня і мала; Прага, 1939), “Соборний Герб України” (Відень, 1940), “Герби українських земель” (Відень, 1940).

1939 року вчителював в Українській державній гімназії в селі Білки на Закарпатті, де вступив до лав Карпатської Січі. Певний час перебував на службі в Управі Музею Визвольної боротьби України в Празі, а у 1942—1945 роках — на примусових роботах у Третьому Райху.

• На службі в Українській Національній Армії

Микола Битинський, як колишній військовик Армії УНР і учасник збройної боротьби на Закарпатті, був залучений до військової служби в штабі командувача УНА, отримавши чергове військове звання майора.
У його службовому посвідченні читаємо:
„Цим стверджується, що майор Микола Битинський, народжений 24 ХІІ 1893 року, дійсно є старшим старшиною штабу Української Національної Армії. Це посвідчення одночасно служить перепусткою на вступ майора Битинського до приміщень штабу Армії.“

• У таборах для переміщених осіб

Протягом 1945—1950 років Микола Битинський учителював в українських освітніх закладах у таборах для переміщених осіб, займався політичною, громадською, культурно-освітньою роботою.
Активний діяч Української родовідної установи.

• На еміґрації в Канаді

1951 року Микола Битинський еміґрував до Канади, де 11 років працював викладачем на п'ятирічних курсах українознавства імені Григорія Сковороди в Торонто (1950—1961), викладачем історії України та українського мистецтва на Курсах українознавства ім. І.Котляревського в Торонто. Автор підручників “Архітектура”, “Українське малярство”, поетичної збірки “В громі і бурі”. Активний діяч Українського генеалогічного і геральдичного товариства.

24 грудня 1972 року Микола Битинський відійшов у Засвіти…
Поховали його в Торонто на цвинтарі у Сен-Клері.
У Вінниці є вулиця Миколи Битинського.

Микола Битинський
© Артур Орленов

Справжній портрет Миколи Битинського

Музей Вінниці показав справжній портрет видатного земляка — підполковника Армії УНР Миколи Битинського.
Портрет створив художник Артур Орленов для Музею Вінниці.
Історію Миколи Битинського розповіли в Музеї Вінниці.

Варто окремо звернути увагу на той факт, що день народження “Геральдмейстра Української Революції” припадає на День Збройних Сил України.

Майбутній автор “Хреста Симона Петлюри” був мобілізований до українського війська на початку 1919 року. Згодом його призначили командиром 1-ої саперної сотні 6-го технічного куреня 6-ої Січової стрілецької дивізії Армії УНР. На чолі цього підрозділу він брав участь у поході на Київ, обороні Замостя від більшовиків та всіх боях дивізії впродовж кампанії 1920 року.
Перебуваючи на еміграції, Битинський працював художником, вчителював, брав участь у сутичках з угорськими окупантами в лавах Карпатської Січі у березні 1939 року, працював у музеї, був залучений до примусової праці на берлінському заводі "Rheinmetall-Borsig".
Його життя того періоду схоже на калейдоскоп — одні події блискавично змінювалися іншими.

Автошарж Миколи Битинського

Водночас Микола Битинський є видатним письменником та дослідником.
В його доробку сотні художніх творів та кілька десятків наукових розвідок у царині геральдики, фалеристики, уніформології, історії мистецтва. Серед них — проєкти військових нагород УНР “Хрест Симона Петлюри” та “Воєнний Хрест”, альбоми “Державні відзнаки України” з проєктами Великого, Середнього і Малого Державних Гербів України, “Герби усіх Земель України”, “Уніформа Українського Війська доби Визвольної боротьби”, тощо.
Микола Битинський також був регулярним дописувачем українських еміґрантських часописів.

Портрет Миколи Битинського для Музею Вінниці змалював Артур Орленов.

Що не так з портретом?
Збереглась велика кількість фотографій Миколи Оверковича післявоєнного часу, де бачимо сивого поважного чоловіка з вусами та в окулярах, з українськими нагородами на грудях. Але якісних світлин молодого українського офіцера Битинського не збереглось. Саме на основі не дуже якісної світлини у 2018 році Артур Орленов намалював портрет Миколи Битинського. Саме цей портрет молодого Битинського донедавна вважався художньою ілюстрацією молодого Битинського, навіть використовувався офіційно. У Літині відкрили меморіальну дошку підполковникові Армії УНР Миколі Битинському саме з помилковим портретом.
Лише нещодавно вдалося з’ясувати, що сталася помилка визначення достовірності — чоловік, якого спершу сприйняли як Битинського на таборовому фото 1921 року, ним не є…

В Музеї Вінниці зазначають:
— Помилки трапляються для того, аби їх можна було виправляти та здобувати цінний досвід. Цьогоріч ми презентуємо вам новий (цього разу вже справдешній) портрет Миколи Оверковича Битинського, створений Артуром Орльоновим на замовлення Музею Вінниці. Битинський в однострої Армії УНР тримає в руках проєкт Герба України із щитотримачем Архістратигом Михаїлом. На тлі змальовано краєвиди міста Замостя, оборона якого від більшовиків відбулась наприкінці серпня 1920 року. З лівого боку бачимо як до міста наближається польський панцерний потяг "Smierc"…
Згодом Микола Оверкович Битинський відзначав, що пишався особистою участю у боях за Замостя…