Василь Симоненко
цитати
❖ ❖ ❖

„Я — Українець! Ось і вся моя автобіографія!“

❖ ❖ ❖

„Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.“

❖ ❖ ❖

„Ти знаєш, що ти — людина?
Ти знаєш про це чи ні?
Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні.“
(16.XI.1962)

❖ ❖ ❖

„Можна прострелити мозок,
Думки ж не вбить!“

❖ ❖ ❖

„Вас, як прапор, підніма людина
В боротьбі за правду проти тьми.
Генії! Безсмертні! На коліна
Станьте перед смертними людьми!“

❖ ❖ ❖

„Не заколисуй ненависті силу.“

❖ ❖ ❖

„Той ніколи не доскочить слави,
Хто задля неї на землі живе.“

❖ ❖ ❖

„Як усе на світі зрозумієш,
То тоді зупинишся
І вмреш!“

❖ ❖ ❖

„Вічна мудрість простої людини
В паляниці звичайній живе.“

❖ ❖ ❖

„На світі той наймудріший,
Хто найдужче любить життя.“

❖ ❖ ❖

„Вірнішого і сердечнішого побратима, ніж папір, я не знаю.“

❖ ❖ ❖

„Поезія — це прекрасна мудрість.“

❖ ❖ ❖

„Що то за простір, коли в ньому не можна рухатись?“

❖ ❖ ❖

„Як простір немислимий без руху, так поезія немислима без думки.“

❖ ❖ ❖

„Запізніле каяття завжди схоже на позерство.“

❖ ❖ ❖

„Благородна брехня возвеличує правду.“

❖ ❖ ❖

„Найогидніші очі — порожні,
Найгрізніше мовчить гроза,
Найнікчемніші душі вельможні,
Найпідліша — брехлива сльоза.“

❖ ❖ ❖

„Якими б цитатами бездари не підпирали свою розумову стелю, вона, однак, занизька.“

❖ ❖ ❖

„Нема нічого страшнішого за необмежену владу в руках обмеженої людини.“

❖ ❖ ❖

„Це страшно, коли прижиттєва слава і обожествлення стають посмертною ганьбою.“

❖ ❖ ❖

„В калюжі глибоко не пірнеш, будь ти хоч японським шукачем перлів.“

❖ ❖ ❖

„Формалізм починається там, де кінчається думка.“

❖ ❖ ❖

„Щасливий той, хто хоче мало від життя: він ніколи не розчарується в ньому.“

❖ ❖ ❖

„Живе той, хто не живе для себе,
Хто для других виборює життя.“

❖ ❖ ❖

„На цвинтарі розстріляних ілюзій
Уже немає місця для могил...“

❖ ❖ ❖

Можливо, знову загримлять гармати…
Можливо, знову загримлять гармати,
І танк зімне пшеницю на лану,
І буде плакать і журитись мати,
Коли сини ітимуть на війну.
І хтось востаннє поцілує милу,
І хтось сльозу непрохану змахне,
А може, дехто втратить віру й силу,
Своє життя рятуючи одне.
Але не я… Я квизнути не стану,
Хоч як не буде боляче мені, —
За нашу землю, дорогу й кохану,
Я рад прийнять на себе всі вогні.
За тих дітей, що бігають до школи,
За матерів, змарнілих у труді,
За рідні наші верби довгополі,
За наші дні, прекрасні й молоді.
І тут ні сліз, ні відчаю не треба,
І тут не треба страху і ниття —
Живе лиш той, хто не живе для себе,
Хто для других виборює життя.
22.VI.1955

❖ ❖ ❖

Україно, п'ю твої зіниці
Голубі й тривожні, ніби рань.
Крешуть з них червоні блискавиці
Революцій, бунтів і повстань.

Україно! Ти для мене диво!
І нехай пливе за роком рік,
Буду, мамо горда і вродлива,
З тебе дивуватися повік.

Ради тебе перли в душі сію,
Ради тебе мислю і творю —
Хай мовчать Америки й Росії,
Коли я з тобою говорю!

❖ ❖ ❖

Не докорю ніколи і нікому,
Хіба на себе інколи позлюсь,
Що в двадцять літ в моєму серці втома,
Що в тридцять — смерті в очі подивлюсь.

Моє життя — розтрощене корито,
І світ для мене — каторга і кліть…
Так краще в тридцять повністю згоріти,
Ніж до півсотні помаленьку тліть.

❖ ❖ ❖