❖ “АРКАН” ❖
священний танóк Гуцýлії

“Аркáн” — священний бойовий танóк Гуцýлії.
Танець “Аркан” є головним елементом обряду посвячення гуцульського двадцятирічного хлопця у лéґіні. Після участі в “Аркані” юний Гýцул отримував право здійснювати танці, носити бартку (топірець) та підперезуватися чересом (широким паском), тобто ставав потенційним опришком.
“Аркан” — священний чоловічий родовий орден Гуцýлії, який на сьогодні зберігся лише у вигляді стародавнього гуцульського танцю. Фактично до сих пір у Гýцулів керівним є цей ініціяльний чоловічий союз, умовно іменований “Аркан”.
“Аркан” є одним із сакральних символів життя Гýцулів.

“Аркан”

Гей, заграйте в бубни!
Гей, цимбали — грайте!
Вийшли ми на дóли,
Вийшли ми на горе
Ворогам Вкраїни,
А собі на славу.

Гей, сміються вóди!
Гей, радіють гори!
Дух — у нашім тілі,
Дух із нами діє.
У однім пориві!
Благодать — у силі!

Гей, прославте нині!
Гей, славíте вічно!
Українську долю,
Гей, карпатську волю!
Гей, орлине щастя
Здобувати вóям!

“Аркан” — бойовий танець народжений в горах

“Арка́н” (рідше арґан, оркан) — український народний чоловічий танець, поширений на теренах Гуцýлії серед Гýцулів.
“Аркан” поєднує елементи бойового мистецтва та прийоми самозахисту. Це виключно чоловічий танець, який гуртує Гýцулів та відточує порозуміння і злагодженість дій.

„Я присягаю на цей топір вам, дєдику, і вам, легіні-братики.
Ніколи не викажу, хоч би мене мучили,
четвертували і палили в панській катівні.
А коли б не дотримав присяги, хай мене не мине топір,
ця опришківська зброя, на землі і під землею“

“Аркан” — елемент обряду посвячення гуцульського 20-річного юнака у леґеня (після проходження обряду він отримував право танцювати, носити бартку (топірець), вбивати ворогів та підперезуватися широким паском, тобто ставав потенційним опришком). Відомий також у Румунії та Молдові як аркан (румунською Arcan, "аркан", "ласо", "коло") або арканул (румунською Arcanul).
“Аркан” має музичний супровід з характерним ритмічним чергуванням — 2/4 в першому такті та 2/8 і 1/4 у другому.
“Аркан” має дві групи рухів: Ⅰ — "прибий" і "зміни", Ⅱ — "підківка", "тропачок", "гайдук" (перша властива тільки “Аркану”, друга трапляється також у коломийкових танцях).
“Аркан” танцюють зімкнутим колом або півколом з бартками в руках.

“Аркан” — гуцульський танець ініціяції

“Аркáн” — священний бойовий танóк Гуцýлії.
“Аркан” є одним із сакральних символів життя Гýцулів.
Танець “Аркан” є головним елементом обряду посвячення гуцульського двадцятирічного хлопця у лéґіні. Після участі в “Аркані” юний Гýцул отримував право здійснювати танці, носити бартку (топірець) та підперезуватися чересом (широким паском), тобто ставав потенційним опришком.
“Аркан” — священний чоловічий родовий орден Гуцýлії, який на сьогодні зберігся лише у вигляді стародавнього гуцульського танцю. Фактично до сих пір у Гýцулів керівним є цей ініціяльний чоловічий союз, умовно іменований “Аркан”.

У Наддніпрянській Україні, на Запорожжі зокрема, таким союзом був “Гопак”, а поряд з чоловічим існували в різних етноґрафічних краях України й жіночі — “Поляниця", “Босорканя”, “Мава”, “Нява”, “Яга”, “Додола-дудулиця”, тощо. Збереженню його у Гýцулів ми вдячні значному збереженню карпатських демонологічних вірувань серед місцевого населення. Покровителями чоловічих союзів були духи — “чугайстри”, жіночих — “нявки” або “мавки”.

Перекази свідчать, що вперше гуцульський танець “Аркан” виконали леґені або витязі, які зійшли з гір. Можливо, це були кельтські племена бойї або галли, які тривалий час проживали в Карпатах. До речі, сам танець “Аркан” по духу і змісту тотожний ірландському “Ev Sistr” і бретонському “Та Ev Chistr, Laou!”.

Сама назва танцю походить з етруського слова, запозиченого у них римлянами: arcanus “прихований, таємний, мовчазний” та від індоєвропейського кореня *arta- . Знаний український археолог Ю. Шилов виявив, що саме цей корінь слова наявний у назві держави трипільців-пелазгів Аратта, передання про яку зберегли як іранці, вважаючи Арту ідеальною прабатьківщиною та “найвищим світоглядом“, а загалом — золотим віком людства, так і слов’яни, які називали свою державу Артанія чи Оратанія (центр — місто Оратів на Поділлі) поряд з Куявією (Київщина) та Славією (Переяслав).

Лицарське коло

В Печеніжині народився ватажок опришків Олекса Довбуш. Саме цю історичну постать нерідко пов’язують з “Арканом”. Навіть є чимало леґенд, малюнків і картин, де Довбуша зображають у колі бравих леґінів, які танцюють “Аркан”.

На жаль, нинішні нащадки опришків дещо відійшли від своїх традицій і навіть їх призабули. Це стосується й леґендарного танцю. В основному він залишився тільки в колі професійних танцюристів. Наприклад, у самому Печеніжині його не танцювали від совєтської окупації й аж до відновлення Незалежності України.

Андрія Мацьківа із селища Печеніжин Коломийського району можна назвати сучасним танцювальним опришком. Він із товаришами відроджує в селі давні традиції та повертає рідному Печеніжину його танцювальне обличчя — “Аркан”.

Якось, перед традиційним звітом художньої самодіяльності, шістьох хлопців-печеніжинців попросили продемонструвати “Аркан”. Хлопці просто завчили якісь такі-сякі рухи й виступили. Усім дуже сподобалося. Але один з тих аматорів, Андрій Мацьків, вирішив на цьому не зупинятися, відшліфувати набуті вміння та, власне, відродити танець у селі.

Знайшлися однодумці. Пішли перші репетиції. Вчити хлопців узявся місцевий пенсіонер Микола Сметанюк — останній, хто керував справжнім “Арканом” у Печеніжині. Чоловік дуже втішився тим, що до танцю потягнулися молоді.

Так печеніжинський “Аркан” отримав друге життя. З того часу закрутилося. І нині про Андрія Мацьківа в селищі кажуть, що він провадить “Аркан”, керує танцем, задає темп, команду.

Гýцули медитують у танці

Андрій Мацьків — справжній патріот своєї Гуцульщини. Про рідний край і рідний Печеніжин знає все — його історію, звичаї, видатних людей. Звісно, про “Аркан” теж. Аби добре провадити, треба знати все до найменших дрібниць.
Отже, трішки теорії розповідає Андрій Мацьків:

— “Аркан” — виключно чоловічий танець.
То танець мужніх, сильних, вольових опришків, шибайголів, які проводили важке життя в боротьбі та переслідуваннях. Саме це робило “Аркан” танцем чоловічої ініціяції (посвячення) та бойової підготовки. “Аркан” має в собі певну символіку. В першу чергу — братерство, міцна підтримка товариша справа та зліва. Нерозривне коло, що рухається, — це єдність, життя, сонце, що котиться горизонтом і дає життєву силу, символізує світло, добро, надію.

Виявляється, колись хлопця, який не вмів танцювати “Аркан” або робив це погано, могли просто не взяти до компанії парубків, а дівчата від нього відвертались і нехтували його залицяннями.

В “Аркані” має бути лише "жива" музика. За словами Андрія, в танці заховані елементи медитації та якоїсь містики, тож, аби це відчути, треба налаштуватись на хвилю живого ритму. Лише так можна повністю віддатись руху: спочатку "народитись" з “Арканом”, а в кінці "померти" під мелодію, що затихає.

Втім, перші кроки печеніжинські танцюристи засвоювали під записи троїстих музик із села Брустури. Та одного разу до них на репетиції прийшли інші хлопці — зі старими, як світ, гуцульськими музичними інструментами…

— Гуцульська музика сама по собі є якоюсь містичною, — каже Андрій Мацьків. — Скрипка й сопілка запросто викличуть у вас сльози чи навпаки — радість і піднесеність. Але головним інструментом в аркані є бубен. Він задає темп, під його удари танцюристи голосно притупують, присідають, розкручуються. Бубен ніби вводить у транс, надає сили все потужніше крутити коло.

Рух століть

Нині почату Андрієм та його друзями справу в селищі продовжують молодші хлопці. Старші, на жаль, збираються не так часто, бо доля їх трохи порозкидала. Але коли є нагода, особливо на великі свята, фестивалі, весілля хлопці збираються в рідному Печеніжині та залюбки танцюють.

— Я перейняв традицію печеніжинського “Аркана” у Миколи Сметанюка, а він колись у 1960-х — від Дмитра Соколишиного, — говорить Андрій Мацьків. — І я зараз бачу серед молодших хлопців двох-трьох наступних керівників. Коли ми збираємо наше, тепер уже старше коло, то завжди беру їх танцювати біля себе, мовляв, нехай переймають тонкощі танцю. Треба ж у рідному Печеніжині тримати традицію!

Цікаво, що один із друзів Андрія, побратим по танцю, Ігор Рощинський, нині навчає танцювати “Аркан” вихованців Печеніжинської спеціалізованої школи-інтернату.

— Ці діти обділені теплом та увагою, а в танцях вони хоч якось реалізовуються, можуть відчути себе повноцінними й потрібними, — говорить Андрій Мацьків. — Бувало сам, коли дивлюся відео, помічаю, що в танці я, наприклад, ніколи не горблюся, не сутулюся. “Аркан” ніби робить з нас бравих леґінів-опришків, що, як орли, падали з гір на голови панам і буяли у всій силі та красі. Хоча з опришками ми себе не порівнюємо. Просто в танці стаємо серйознішими, більш мужніми.

За словами Андрія, після кожного танцю він відчуває себе “Тінню забутих предків”, бо щоразу ніби повторює рух століть — у давньому ритмі.

Танок “Аркан” можна спостерігати заворожено, наче вогонь!
До уваги Вельмишановнього Панства, ще кілька відео з чудовими виконаннями леґендарного і магічного бойового танцю Гýцулів “Аркан”.

І наостанок.
“Аркан” — насамперед бойовий танець Гýцулів.
Саме “Аркан” підіймає бойовий дух Гýцулів зокрема і Українців загалом у ці вже кілька років війни…
Учасник проекту «Музика воїнів» — Мишко Адамчак, сопілкар карпатського гурту «КораЛЛі» із позивним “Лемко” — доброволець у складі медичного батальйону «Госпітальєри». Він вивозить поранених з передової. Часто співає їм, аби відволікти від болі. Сопілку «Лемко» завжди возить з собою і на фронті, і в мирному житті.
За словами Мишка саме цей карпатський мотив зараз є актуальним і дуже символічним — він допоможе накинути аркан на шиї ворогів України і перемогти їх.