Перейти до контенту

100-річчя української Гуцульської Республіки

100-річчя української Гуцульської Республіки

 
8 січня 1919 року в селі Ясіні на Закарпатті проголошено Гуцульську Республіку.

Доки стóїть Піп-Іван
І Чорногóра височіє,
Доки над хмарами Говерля —
Гуцулія жиє!


Після перемоги 1.ХІ.1918 Листопадового Чину у Львові та в умовах розпаду Австро-Угорської Імперії населення Буковини і Закарпаття на багатолюдних народних вічах у Чернівцях і Хусті висловилося за входження цих віковічних українських земель до складу Західньо-Української Народньої Республіки.


8.ХІ.1918 мешканці Ясіні та навколишніх сіл на багатотисячному віче проголосили возз’єднання закарпатської Гуцульщини з Україною та обрали представницький орган — Гуцульську Народну Раду (ГНР), до якої увійшли 42 депутати (38 українців, 2 німці і 2 євреї) на чолі зі Степаном Клочураком (колишній студент Віденського університету, офіцер австрійської армії).

У своєму виступі Степан Клочурак заявив: «Я певний, що між членами Ради не буде спору, що у всіх нас є тільки одна мета, одна ціль — з’єднання зі своїми кровними братами-Українцями, з’єднатись з Україною».


Були створені секції (міністерства) та підсекції: військова, дипломатична, внутрішніх справ, харчова, господарська, освіти та шкільництва й інші, підтримувалися дипломатичні зв’язки з ЗУНР.
Сучасники зазначають, що в маленькій державі був дивовижний, мало не ідилічний, лад. Громадський суд вів староста містечка. Винним присуджував упродовж кількох днів допомагати нужденним — рубати дрова вдовам, немічним і сиротам. Школи в республіці були українські, діяв народний хор, а в Народному домі громадянам читали лекції на різні цікаві теми. Дипломатичні зв'язки міні-держава підтримувала лише із Західньо-Українською Народньою Республікою. Із закордоном — тобто Галичиною — торгували лісом. До Коломиї відправляли деревину, привозили хліб. Розплачувалися мадярськими кронами й українськими гривнями. Стежили, щоб убогі громадяни не були обділені харчами. За вирубкою лісу теж пильнували, аби не знищувати даремно дерев.

Представники Гуцульської Народної Ради взяли участь у роботі Будапештського (10.ХІІ.1918) та Сиґітського (18.ХІІ.1918) конґресів, які були скликані урядом Угорщини (Мадярщини) з метою визначення майбутнього Закарпаття. Гуцули найбільш різко виступили проти намагання залишити український гуцульский край у складі Угорщини.

Така позиція роздратувала мадярський уряд К.Карої. У відповідь мадяри застосували аґресію. 22 грудня 1918-го Ясінь захопив мадярський жандармський батальйон (620 осіб).
ГРН офіційно саморозпустилася, а її найактивніші члени перейшли в підпілля. ЗУНР, аби не псувати відносити з Угорською Народною Республікою, не могла надати військової допомоги.

Тож Степан Клочурак та його однодумці — брати Дмитро, Іван і Василь Климпуші, Юрій Кабалюк, Дмитро Німчук, Микола Саботюк — мали діяти самостійно. Вони зібрали озброєний загін із 109 осіб (86 гуцулів та 23 старшин і вояків-добровольців Української Галицької армії) і в ніч на 7 січня 1919-го, скориставшись святковим настроєм, після незначної перестрілки взяли в полон понад 500 військових на чолі з полковником і чотирма офіцерами. Захоплено залізничну станцію, пошту, всі урядові установи та обірвано телефонне сполучення з Раховом.

8 січня 1919-го загальні збори мешканців Ясіні та округи відновили Гуцульську Народну Раду, яка того ж дня провела перше засідання і проголосила незалежну державу — Гуцульську республіку. Обрано тимчасовий парламент (42 делегати) і призначено уряд у складі 30 чоловік. У спеціальному зверненні населення Закарпаття закликалося до збройного опору угорському пануванню: «Най живе один великий український народ від Тиси аж по Чорне море і гори Кавказа! Най живе і пишається наша велика одноцільна Українська Республіка!».

У наступні дні загони Гуцульської народної оборони (понад 1000 чоловік) за допомогою старшин УГА роззброювали угорські війська і поширили свій вплив майже на всю Гуцульщину — Рахів, Великий Бочків (нині смт Великий Бичків), Сигіт (нині м. Сіґету-Мармацієй, Румунія).

Учасники гуцульського повстання та визвольного походу на Сигіт у січні 1918 року

13.І.1919 Гуцульське військо, підсилене загоном УГА, розпочало наступ з метою визволення Мараморощини від угорської адміністрації та військ. Він проходив уздовж залізниці Ясіня — Сиґіт. Піхоту прикривали два потяги, озброєні гарматами та кулеметами. За декілька днів, у боях за Білин, Рахів, Великий Бичків, угорські війська були розбиті. Були визволені всі українські населені пункти сучасної Рахівщини та лівобережжя Тиси (нині — на території Румунії). У Вишові (нинішня Румунія) визволителів зустріли урочистою процесією на чолі зі священиком, під синьо-жовтими прапорами. У визволених населених пунктах обирали старост, призначали військових комендантів. В установах запроваджували українську мову. Почали відбудову мостів, доріг, лісових промислів. Соціальну політику спрямували на підтримання малозабезпечених верств. Зокрема, худоба, продукти з військових складів передавались солдатським удовам і багатодітним сім'ям.

Увечері 16.І.1919, після бою у передмісті — на залізничній станції Комора, взято місто Сиґіт. Україно-угорсько-єврейське населення міста вивісило у вікнах білі та синьо-жовті прапори. Військо рухалося далі, щоб перешкодити намірам мадярів розігнати всезакарпатські збори, які планувалось скликати у Хусті.
21 січня 1919 року в Хусті відбувся Всекарпатський Конґрес, делегати якого вирішили возз'єднати закарпатські землі у складі єдиної Української Держави.
Однак на передові пости «Народної оборони» за 10—12 кілометрів від Сиґота 17 січня напала румунська дивізія, яка базувалася в Бая-Маре. Почалися бої. Сили були нерівні. Вранці 18.І.1919 із Сиґота вдалося евакуювати один ешелон із гуцульським військом, а другий зупинився у Коморі, бо румуни розібрали колію. Під час бою загинули 18, поранено 39 Українців, чимало потрапили у полон.

Підбадьорені подіями у Сиґоті, мадяри підняли заколот. 19 січня у Рахові вбито старосту П.Попенка і захоплено центр міста. Та на станцію прибув потяг з гуцульським військом з-під Сиґота. Мадярських заколотників розігнали. Невдовзі Рахів довелося залишити, він став буферною зоною між територією, окупованою румунами, та Гуцульською Республікою. Її передові пости стояли у передмісті Рахова — Устєріках.

Гуцульська Республіка почала мирне життя. Велися лісове господарство, торгівля із ЗУНР. Звідти та з УНР, в обмін на ліс, а також у кредит, надходили продукти, гас, сірники, книжки тощо. Найбіднішим мешканцям їх виділяли задарма. До Станіслава та Коломиї щодня ходили поїзди. У школах навчання велося рідною мовою, пенсіонери отримували пенсію.
Ведучи постійну боротьбу проти угорських і румунських військ, Гуцульська Республіка проіснувала до румунської окупації 11 червня 1919-го.

У травні 1919 року поляки витіснили УГА з Прикарпаття, і Гуцульська Республіка втратила прикриття зі сходу. Тоді ж румунські війська рушили на її територію, яку, за рішенням ГНР, здали без бою. Це себе виправдало, бо спершу румуни не застосовували репресій. Вони почалися 11 червня 1919 року, коли румуни довідалися, що Головна управа прийняла меморандум до Руської (Української) Ради в Ужгороді з проханням, щоби Гуцульщина й Підкарпаття приєднались до Чехо-Словаччини (возз'єднання з Україною було неможливе).
Більшість керівників ГР та Головної управи заарештували. Однак авторитет цих людей був такий високий, що румуни були змушені їх звільнити (окрім Степана Клочурака), і вони працювали в місцевій адміністрації.

10 вересня 1919 року за Сен-Жерменським договором терени Гуцульської Республіки увійшли у складі автономного краю Підкарпатська Русь до складу Чехо-Словаччини.




За матеріялами:
© Гуцульська Республіка — WikipediA
© Український Інститут Національної Пам'яті