Перший український реконструктор?

Бравий вояк, егеж?
Петро Поржи-Олексієнко дуже полюбляв фотографуватися. І на багатьох світлинах виглядає справжнім героєм. Як, нібито, козак Армії УНР пройшов довгий і цікавий, життєвий і бойовий шлях. Написав спогади. Після чого з'ясувалося, що він... "зовсім трохи"... перебільшив свої військові звитяги — і щодо бою під Крутами, і щодо участі в Зимовому Поході, в яких участі не брав. Після війни жив у Денвері, штат Колорадо.

Коментар дослідника Армії УНР, співробітника Інституту Національної Пам'яті, Павла Подобєда:

Завжди дивувався як йому вдавалось уникати гострих конфліктів з ветеранами і звинувачень на свою адресу. Навіть з його особистих спогадів зрозуміло, що він ніколи не служив в Армії УНР, я вже мовчу про участь Зимовому Поході. Можливо, свого часу, він вдягав однострій суто з реконструкторською метою і ніхто не сприймав це всерйоз — бо ж всі знали, що Петро Поржи-Олексієнко не служив в українському війську.
А як він втерся в довіру Михайлу Омеляновичу-Павленку? Загадка.

У 1920—1921 роках в Армії УНР діяли верифікаційні комісії, що перевіряли відповідність старшинських рангів. Ці комісії виявили не одного шахрая, котрих понижували в рангах чи навіть з ганьбою "деґрадовували в козаки".

Знаєте який був ключовий принцип роботи комісій? Потрібно було докладно розписати проходження служби в РІА, а згодом у Військах Центральної Ради, в Армії УД і в Армії УНР — ранґ, посада (зокрема і по роках кожне наступне піднесення в рангах), участь в боях, поранення, прізвища командирів тощо.

Що вже казати за сотників, коли навіть хорунжі, що дослужили в Армії УНР до 1920 року — проходили відповідні перевірки. Спогади Петра Поржи-Олексієнка в цьому плані дуже цікаві. Книга укладена в досить оригінальний спосіб: більшість її змісту присвячена краєзнавчим нарисам та споминам про містян, природу, побут, полювання, рибну ловлю тощо. Водночас відомостей про автора за 1917—1924 роки у книзі немає зовсім! Візьмемо для порівняння спогади інших старшин, чи навіть інших сотників (наприклад, Никифора Авраменка) — там цілі розділи докладних описів про проходження служби, участь в боях чи конфлікти з командирами певних частин, з якими доводилось разом воювати, фронтова бувальщина тощо. У Петра Поржи-Олексієнка — лише патетика, яка завершується еміґраційними фотографіями в саморобному однострої з нагородами сумнівного походження.

Що ж, і таке буває. Тому представлені фотографії становлять хіба що виставковий інтерес, демонструючи непогану підбірку нагород Української Революції.

Будемо вважати, що Петро Поржи-Олексієнко — перший український реконструктор! 😉