Патріотичне виховання юнацтва

Місто Сквира на Київщині. Багатолітній член Спілки Української Молоді в Україні пан Анатолій Гальчинський провів для семикласників урок, присвячений Армії УНР та Другому Зимовому Походові…

Анатолій Гальчинський

Засвистали козаченьки…
(короткий начерк із життя школи)

Шкільний урок. З восьмикласниками знайомимось із теорією Еріксона. Це психолог, автор стадій психосоціального розвитку людини. "Скільки-то вам нині років?" — запитую моїх співбесідників. Далі за Еріксоном: "…в 13 років ви минули період формування почуття успішності на противагу меншовартості; на разі загальновизнаний психолог вважає, що у вас розпочався особливий період – формування власної ідентичності і моральних орієнтирів…"

Восьмикласники із серйозними і зосередженими писочками кивають, ніби, як, погоджуються, що ми і справді ого… ще ті…

Тільки-но почали розмову про особисті цінності, якось мимоволі перенеслись на спомин про Другий Зимовий Похід далекого 1921 року.
Розповідаю моїм юним слухачам про жертовний чин молодих Українців, які відмовились перейти на бік совєтсько-россійських окупантів. Котовскій, більшовицький командувач, із підступністю нечестивця пропонував полоненим Українцям: "Ходіть сюди, беріть до рук зброю і стріляйте… у своїх братів", — зрада для нього була звичною справою, але не для духу Українських Стрільців.

Там, серед 359 полонених, були наші земляки-сквиряни двадцятирічні Олександр Збаращенко, Петро Декаленко, Степан Корбут. Полоненні вишикувались перед катами і… загримів над землями Полісся Український Славень, і обірвався … останній вояк осів зрізаний кулею ката…

— Давайте, якось засвітимо цю подію, — проказав Богдан. Інші погодились.
Так і зачалась справа квесту присвяченого пам’яті Героїв Ⅱ Зимового Походу.
Між ідеєю і її реалізацією — прірва, яку долають одиниці.

Ігор взяв аркуш паперу і твердим розчерком вивів "План проведення…"
Посипались ідеї.
Планувалось: команди-рої вирушають по маршруту який накреслено на карті.
В лісі розпалюють ватру, стріляють по мішенях із гвинтівок, виказують ерудицію на знання історії боротьби Українського народу за Незалежність…

«Засвистали козаченьки…» — уже вчувалося крізь шумовиння вітру.
А уява малювала лави Січових Стрільців і їх нащадків, що хвацько марширують під жовно-блакитним символом свободи.
— Ну, написав, що далі? — запитує Ігор. Всі вмовкають.
"Уже був дзвоник", — бурмоче хтось і починає пхати підручники до портфеля.
Інші за ним…

— Наступний крок — заручитись підтримкою… — гальмую тимчасову безпорадність, — не сумніваюсь, що Анатолій Володимирович (Калуцький А.В. вчитель фізкультури) організує стрілецький тир, з ним слід переговорити; Аліна Анатоліївна (Ятел А.А. організатор) допоможе вирішити організаційні питання — формування роїв, залучення вчителів і найголовніше — погодження із директором. Володимир Миколайович (Круглій В.М. директор школи) вас підтримає, але за умови — відповідальність і серйозність підходу до справи має бути очевидною…

Надія засвітила тоненьким спалахом ліхтарика і поманила за горизонт.

— Ройовими могли б бути Ростик і Назар з дев’ятого, або Анна, якщо хтось не зможе, — прохопився Сергій….
— Та ж наші тоді програли, — знову про 1921 рік.
В голосі запитання, ствердження, досада…
— Тоді шо ми відзначаємо? — знову це безжальне питання і це через 100 років, — ті жертви…
— Жертви Героїв породжують Славу і нових Героїв. Це вони наповнюють реальною силою нові покоління які прагнуть свободи. Наша Незалежність одержана завдячуючи і геройському чину вояків Другого Зимового Походу…
Кажу щиро, бо так думаю. Восьмикласники слухають … по очах бачу справа залагоджується…
Мій респект юнакам восьмого.

Наступний урок у сьомому класі.
Згадав, що маю збірку кольорових світлин старшин УНР видавництва Благодійного фонду «Героїка», а серед них учасники Зимового Походу — добрий матеріал для шкільної експозиції. Підкину ідею семикласникам. Заодно вони доповнять зібрані матеріали про земляка Леоніда Ступницького, генерала хорунжого УПА — це за часів Другої Світової війни. В Другому Зимовому Поході кіннотники Леоніда Ступницького отримали яскраву перемогу — звільнили від совєтсько-россійських окупантів місто Коростень.

Проте з сьомим класом розмова інша. Ці — вітрогони, якщо одним словом. Зрештою, в своїй дозрілості семикласники тільки но почали тернистий шлях змужніння, і приміряють на себе ролі, які підгледіли за свій короткий життєвий шлях. Події "сивої минувшини", тобто все, що відбувалось 12 років тому і більше в комірчинах їхньої дитячої пам’яті звалені до однієї купи.

— А хіба стрільці УНР були особливими? Коли довелось тікати — тікали. Коли могли пореготати, то будьте певні — пустосміхів було не менше, ніж у нас, — Денисові видається, що він говорить ту правду, яку всі замовчують… чи просто виправдовує свій незмінно веселий настрій, який виглядає не зовсім доречним при розмові про події Другого Зимового Походу. Це його право. Шо тут скажеш? Все в точку. То були Українці, — хлопці прості і щирі, життєлюби і лірики, діти батьків котрі все життя важкою працею здобували шмат хліба.

— Вони любили свою землю і до самозречення боролись за свободу. Навіть в полоні у них був вибір: життя чи смерть. Вони обрали смерть і цим викупили честь залишитись в пам’яті українського люду на віки вічні, як жертовники і воїни свободи. Вони мученики і Герої. Вони не вигадані, а реальні. А ми — їх спадкоємці.

— Хотілося бути спадкоємцем заводів і фабрик, — говорить неспокійний Сашко, — земель і ставків з карасями…
Подумалось: "Мій юний друже, все надбання народу уже у власності кмітливих іновірців, зайд і пройдисвітів… брешу, трапляються серед підприємливого люду і цілком поважні, і навіть, Українці по крові й по духу… мало, але є… проте це інша історія…

— Настане час і Українці усвідомлять, що бій за Україну Другим Зимовим Походом не скінчився, він триває і нині. І від нас з тобою, і від кожного свідомого Українця залежить коли ти, Сашко, відчуєш себе і спадкоємцем, і господарем цієї землі…

Зрештою, в наш розхристаний час… не проста справа формувати ідентичність і обирати моральні орієнтири…

Дякуємо Анатолію Володимировичу Калуцькому, вчителеві праці за чудову інсталяцію "Пам'яті Героїв УНР".

В своїй дозрілості семикласники тільки но почали тернистий шлях змужніння, і приміряють на себе ролі, які підгледіли за свій короткий життєвий шлях.

Другий Зимовий похід став останньою спробою українських національно-державних сил відкритим військовим шляхом утримати Незалежність України в ході національно-визвольних змагань 1917—1921 років.

Денис Бесараб розповідає про бойовий шлях Бесарабської групи в Другому Зимовому Поході

23 серпня 2019 року почесне найменування на честь героїв Першого і Другого Зимових походів отримала 28-ма окрема механізована бригада імені Лицарів Зимового Походу.

Рої "Бандерівці" і "Козаки" на марші

Ігор і Богдан інструктують рої перед початком вишколу

Акція ввійшла в історію під назвою Другий зимовий похід Армії УНР або Листопадовий рейд.
Три групи Бесарабська, Подільська і Волинська перейшли радянський кордон у різних місцях. Про це і інші сторінки героїчної історії України в кросворді, що його підготували восьмикласники.

- Наступний крок – заручитись підтримкою…- гальмую тимчасову безпорадність, - не сумніваюсь, що Анатолій Володимирович (Калуцький А.В. вчитель фізкультури) організує стрілецький тир, з ним слід переговорити.
І я не помилився. Стрілецький тир Анатолій Володимирович організував.

Навіть в дощову погоду досвідчений турист зможе запалити ватру. А Денис саме такий!

Євген із 5 класу дуже хотів, щоб його прийняли до рою. Він намагався спробувати себе у всіх вишколах: і в стрілецькій справі, і в розпалюванні ватри...