✠ Ярослав Стецько ✠

19.Ⅰ.1912 народився Ярослав Стецько — український політичний та військовий діяч, активний діяч ОУН. З 1941 року — перший заступник провідника ОУН-Б Степана Бандери. У 1942–1944 роках перебував у німецькому концтаборі Заксенгаузен. Після визволення керував Антибільшовицьким Блоком Народів (АНБ), був Ⅲ Головою Проводу ОУН-Б (1968—1986).
Ярослав Стецько був одружений на Ярославі Стецько — співзасновниці АНБ, Ⅴ Голові Проводу ОУН-Б (1991—2001), Ⅰ Голові Конґресу Українських Націоналістів (КУН).

До 110-річчя народин Ярослава Стецька

Ярослав Стецько народився 19 січня 1912 року в місті Тернопіль (нині Україна, тоді Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина) у священицькій сім'ї о. Семена Стецька та його дружини Теодозії, з дому Чубатої.

Обдарований непересічними здібностями, він з відзнакою закінчив українську гімназію в Тернополі й студіював у 1929–1934 роках право й філософію у Краківському та Львівському університетах.

Ще юнаком Ярослав включився в національно-визвольну боротьбу, ставши членом нелегальної організації “Українська Націоналістична Молодь” і відтак підпільних Української Військової Організації (УВО) та Організації Українських Націоналістів (ОУН).
З 1932 року Ярослав Стецько вже був членом Крайової Екзекутиви ОУН, ідеологічним референтом і редактором підпільних націоналістичних видань.

За революційну діяльність зазнав репресій з боку польських окупантів, які в 1934 року засудили його до 5 років ув'язнення. Визволений у 1937 році за загальною амністією. У січні 1938 року засновник УВО та ОУН полковник Євген Коновалець доручив Ярославу Стецькові підготувати черговий Збір ОУН і у 1939 році він бере участь у Римському Конґресі ОУН.

У лютому 1940 року Ярослав Стецько був співініціатором створення у Кракові Революційного Проводу ОУН-Б, а на II Великому зборі ОУН-Б 1 квітня 1941 року в Кракові Ярослава Стецька обрано заступником провідника ОУН-Б Степана Бандери. Він був одним із тих, хто безпосередньо формулював постанови ІІ Великого збору та після нього — інструкції “Боротьба й діяльність ОУН під час війни”. В цей же час Стецько став автором праці “За зміст державного життя”.

З вибухом німецько-совєтської війни 22.VI.1941 у Кракові відбулися установчі збори Українського національного комітету — позапартійного загальнонаціонального координаційного органу, до якого входило понад сто представників української еміґрації.
Збори надали повноваження Ярославу Стецьку проголосити Незалежність Української Держави у Львові.

Ярослав Стецько, пробившись із групою однодумців одразу за фронтовою лінією до Львова, скликає Українські Національні Збори, які 30 червня 1941 року проголосили Акт відновлення Української Держави й обрали Ярослава Стецька прем'єром Українського Державного Правління. За відмову на ультимативну вимогу Гітлера відкликати Акт відновлення Української Держави Ярослава Стецька 4.VII.1941 заарештували, після чого запроторили до концтабору Заксенгавзен, де він до вересня 1944 року перебував у бункері смерті “Целленбау”. Після визволення, утікши з-під нагляду гестапо, Ярослав Стецько по дорозі до американської окупаційної зони був тяжко поранений.

1945 року членкиня Проводу ОУН Ганна Музика бере участь у звільненні з-під більшовицького арешту на території Чехії пораненого Ярослава Стецька, а 1946 року одружується з ним і бере собі ім'я Ярослава Стецько.

У 1945 році крайова конференція ОУН-Б обирає Ярослава Стецька членом бюро Проводу ОУН, до якого належали ще Степан Бандера й генерал Роман Шухевич.
У 1946 році Ярослав Стецько очолив Антибільшовицький блок народів (АБН), президентом якого був до кінця свого життя. Гасло АБН “Воля народам! Воля людині!”

Згідно з Постановою УГВР від 20.Х.1951 і Наказом Головного військового штабу УПА Ярослав Стецько нагороджений Золотим хрестом заслуги УПА.

Після війни Ярослав Стецько розгорнув широку діяльність на всесвітній антикомуністичній арені. Найпомітнішими успіхами у міжнародній службі Ярослава Стецька справі визволення України є, між іншим, підписання домовлення з Китайською антикомуністичною лігою на Формозі (нині Тайвань, де знаходиться справжня Республіка Китай) про співпрацю і створення в Тайпеї місії АБН (1957–1960) і згодом — до 1971 року — представництва АБН на Тайвані; активна участь у підготовці й заснуванні в 1970 році в Японії, в Токіо “Світової Антикомуністичної Ліги”, в якій Ярослав Стецько був постійним членом екзекутиви; з ініціативи Ярослава Стецька постала також Європейська Рада Свободи, яка обрала його довічним членом почесної президії ЄРС.

Ярослав Стецько та лідер Тайваню, Президент Республіки Китай Чан Кайші, жовтень 1955 року

У 1968 році Ярослава Стецька обрано головою Проводу революційної ОУН-Б, яку він очолював до кінця свого життя.

Ярослав Стецько відійшов у Засвіти 5 липня 1986 року в Мюнхені (Німеччина), де його й поховано на цвинтарі Вальдфрідгоф.

✠ ✠ ✠

Ярослав Стецько є одним з ідеологів українського націоналізму, а також практиком і теоретиком, чиї настанови актуальні нині.

„Міряйте свої сили не реальним, але бажаним! Великого бажайте!“

Так Ярослав Стецько прожив своє довге, віддане Україні життя і таку настанову залишив своїм наступникам.

Ці переконання допомогли Стецьку, сину сільського священика, бути дієвим патріотом від гімназійних років у Тернополі, де він швидко став лідером та ідейником місцевого підпільного руху, аж до глибокої старості у 1986 році. За своє життя Стецько отримав ім'я "маклер без держави", представляючи поневолену Україну як її прем'єр-міністр на зустрічах з лідерами різних світових держав.

„Для людини, яка вірить у щось вище, в Бога і свою Батьківщину, немає страху перед стражданнями та жертвами в боротьбі за Правду... Своїх засад треба боронити безкомпромісно, у свідомості, що наша мета є не мир за всяку ціну, а тріумф Правди і справедливості. Не збереження миру, якого немає, а перемога ідеї волі і гідності людської та національної мусять стати метою вільного світу…“
“Бунт проти матеріалізму”, 1959

✠ 5 уроків Стецька ✠

„Не жебранням, а боротьбою!“ — ключові уроки Стецька.
Редактор часопису ОУН(б) «Шлях Перемоги» пан Віктор Рог розповідає 5 уроків ідеолога українського націоналізму Ярослава Стецька.

“Дороговкази боротьби” (1979), які Стецько залишив ще 40 років тому, є не новими, але досі актуальними. Повертатися до писаних думок таких діячів — це потреба часу.

Загалом Ярослав Стецько виділив 5 таких дороговказів.

• Перший дороговказ — це перевиховання Українців.

„...Перевиховувати український народ, перевиховувати його в дусі героїчного ідеалу життя, в дусі зліквідування і остаточного усунення з духовності Українця рабської психіки, яка прищепилася йому впродовж кількасотлітньої неволі.“

Потреба у зміні світогляду Українця зараз не менш гостра. Для ведення боротьби за свою Державну Самостійність малороса-кріпака потрібно перетворити на Українця-козака, малороса-пристосуванця перетворити на Українця-воїна.

„...Коли революційна сила стане до боротьби за етичні, моральні, героїчні вартості і не оглядається на те, що є т. зв. практичне, здійсниме, але вважає найважливішим, що свої сили треба міряти не тим, що можливе, а тим, що бажане — то вона перемагає.“

Ярослав Стецько наголошує на потребі саме духовного переродження, виховання у поколінь моральних складових: віри, героїзму, максималізму, відданості, оптимізму.

Як приклад, він наводить УПА, яка вела свою боротьбу на чотири фронти. Хоча воювати на чотири фронти — це в певній мірі бути “лицарями абсурду”, “Дон Кіхотами”, приреченими на поразку. Проте виявилося, що це не так. Попри всі невигоди, УПА змогла вистояти 20 років і стала символом для нашого покоління. Зараз червоно-чорний прапор майорить на передовій лінії фронту россійсько-української війни.

„...Шлях героя — це здійснити силою своєї волі прірву між тим, що людина бажає, і тим, що є реальне.“

І саме люди віри та волі, а не побутового добробуту здатні на тривалу вперту боротьбу.

• Другий дороговказ — це незмінність нашого шляху до суверенності.

Прикладом є державницька традиція, започаткована Актом 30 червня 1941 року. Проголошення Акту 30 червня стало початком війни на два фронти проти двох найбільших військових потуг світу, війни, у яку більшість не вірили. Вона стала дороговказом для цілого Світу, зокрема поневолених народів СССР у вигляді АБН:

„Стояти незмінно за свої правди, воювати незмінно за найвищі ідеали, які собі людина, які собі нація поставила.“

Ярослав Стецько неодноразово наголошує, що саме Україна є вістрям, рушієм у справі визволення всіх поневолених народів російської імперії. І саме на Україну покладена історична місія знищення "тюрми народів".

• Третій дороговказ — це розвал російської імперії, як єдина умова існування Незалежної України.

Прикладом є створення 1943 року Антибільшовицького блоку народів (АБН), спільного фронту всіх поневолених націй.

Стецько підкреслює, що заклик до розвалу російської імперії на самостійні національні держави є новим явищем в історії.

„...Велика російська імперія ніколи не може здати Україну без зброї. Ніколи не може статися так, щоб Москва, як сподіваються деякі з нищих опортуністичних кіл...шляхом лібералізації... шляхом демократизації російської імперії дозволила на повільне відновлення української держави й держав інших поневолених народів.“

Ярослав Стецько стверджує, що це протистояння є екзистенційним.
Залишиться один: або — або.

„...Бо з відновлення української держави валиться ціла російська імперія.“

„Щойно тоді може визволитися, як з російської імперії не останеться камінь на камені.“

• Четвертий дороговказ — опертя на власні сили.

Саме це є причиною стійкості. Прикладом знову є УПА — армія, що без зовнішньої підтримки, військових академій, а тільки на підтримці місцевого населення змогла вести боротьбу два десятиліття. Зараз партизанську тактику УПА вивчають в іноземних військових академіях, а боротьба УПА є найдовшою з усіх підпільних армій.

• П’ятий дороговказ — безкомпромісна боротьба.

У народів, що борються за своє існування немає колишніх комбатантів. А всі, хто носив зброю - назавжди залишаються воїнами.

„...Нема іншого шляху до самостійности, як тільки збройна боротьба, як розвал російської імперії збройною силою...Єдино зброя розсудить нас з москалями.“

„Найважливішими для поневоленої нації є плекання культу зброї, а друге — культу влади.“

✠ ✠ ✠

Сьогодні Ярослав Стецько не надто відомий загалу.
Але за значенням, він іде в одній когорті з Бандерою і Шухевичем.
Як і його ідеї.

Повноцінне існування Української Нації можливе лише у Вільній Україні.
Лише ми самі зможемо її для себе вибороти.

А повести вперед Українську Націю мають її еліти — найкращі та найактивніші представники з-поміж усіх прошарків. Але в протистоянні Росії, потрібно ще шукати союзників. Таке завдання, свого часу, виконував Антибільшовицький Блок Народів.
Маємо об'єднати сили з тими, кому так само загрожує Москва.

Варто пам'ятати і поширювати уроки Ярослава Стецька.
Тоді наша боротьба буде успішнішою.