✠ Ярослава Стецько ✠

 
До 100-річчя Ярослави Стецько

14 травня 1920 року на Тернопільщині народилася Ярослава СТЕЦЬКО — Голова Проводу Організації Українських Націоналістів (бандерівців), голова Антибільшовицького блоку народів (АБН), українська "Залізна Пані", "вічна революціонерка" і жінка, яка творила Незалежну Україну.
Ганна Музика — соратниця Провідника ОУН Степана Бандери, дружина ідеолога ОУН Ярослава Стецька, після одруження з яким взяла собі ім'я Ярослава Стецько, або просто — Слава Стецько.
Ярослава Стецько мріяла про Незалежну Україну проживши життя на еміґрації, й при першій же нагоді повернулася до України в 1991 році, очолювала ОУН(б) у період 1991–2001 років, була депутаткою Верховної Ради України і як найстаріший депутат відкривала засідання Верховної Ради України IV скликання.
Її ненавиділи совєтські та россіянські спецслужби. Її називали найзапеклішим ворогом Совєтського Союзу, а ще "головною бандерівкою".

Славу Стецько любили щирі Українці, й коли вона виходила до громади, то люд сканував: “Слава!…”, “Слава!…”, “Слава!…”.
Ярослава Стецько залишиться однією з найвидатніших постатей новітньої української історії.

Ярослава Стецько (Ганна Музика)

14 травня 1920 року на Тернопільщині в селі Романівці народилася Ярослава Стецько (Ганна Музика).

Навчалася у Теребовлянській українській гімназії.
Через багато років Ярослава Стецько згадувала: «Одного разу вчителька ударила мене лінійкою по руці, наказавши "Мові по-польські!". Це мене страшенно образило. Я гостро відчула, що я — Українка. І що нас гноблять. У мені все збунтувалося».

У вересні 1939-го польська окупація змінилась совєтською. Ганну вважали талановитою випускницею Теребовлянської гімназії, але на загальних зборах молоді, куди прийшли представники совєтського окупаційного режиму, вона гучно проголосила промову про те, чому ніколи не вступить у комсомол. Їй було лише 18. Тоді дівчину не арештували, та вже за декілька днів священник попередив, що якщо вона не покине місто, її затримають.
Ганна поспіхом покинула місто й у 1938 вступила до Організації Українських Націоналістів (революційної, більш відомої як бандерівці [ОУН(р), згодом ОУН(б)]).
Два роки під іншим іменем дівчина працювала вчителем у школі в селі Юшківці.
1941 року почала навчатись у Львівській політехніці.
Совєтська окупація змінилась нацистською.

Після того, як 30 червня 1941 у Львові проголосили Акт відновлення Української Державності, ОУНівці зачитували текст у всіх селах і містах. Серед них була й Ганна Музика.
Зі створенням УПА взяла активну участь у розгортанні медичної мережі. Співорганізатор Червоного Хреста УПА, жіночої мережі ОУН.
«Жіноцтво відіграло велику роль у часі створення УПА, в часи боїв УПА, а дуже часто жінки брали участь у боях, – розповідала Ярослава Стецько. – Навіть тоді, коли УПА відсилала відділи на Захід через кілька кордонів, жінки ішли в одностроях із зброєю в руках, щоби переконати Захід, що Україна не зложила зброї, що Україна воює далі проти большовизму, проти совєтсько-россійської окупації, щоби був розголос про ту боротьбу, бо Світ тоді мовчав».
1943 року Ганна Музика ув’язнена нацистами у Львові. Під час обшуку нацисти виявили українську націоналістичну літературу.
«Коли нас заарештували, я сказала, що це моя валізка, а черниця тут ні до чого. Її відпустили, а мене кинули за ґрати й вперше в житті побили, — згадувала згодом Ярослава Стецько. — Та найбільше я боялася тортур. І коли потрапила до рук гестапо, то молилася Богу, щоб мене розстріляли, а не катували. Думала, що не витримаю мук і зраджу своїх соратників. Таку ганьбу я б не пережила».
У 1944 році друзі допомогли звільнити її з тюрми на Лонцького і, за вказівкою Проводу ОУН, Ганна Музика виїхала за кордон.
1945 року брала участь у звільненні з-під большевицького арешту у шпиталі на території Чехо-Словаччини пораненого Ярослава Стецька, заступника Провідника ОУН Степана Бандери. Їй вдалось відвезти його в американську зону.
Між ними зародилось кохання з першого погляду.
Власне, Ярослав Стецько назвав її Славою. Це ім’я вона собі й взяла.
У 1946 році Ярослав і Слава одружилися і почалось їхнє спільне життя, яке тривало 40 років, до дня смерті Ярослава Стецька від важкої хвороби. Подружжя часто змінювало місце проживання за кордоном із метою конспірації, ховаючись від совєтських шпигунів.

Ярослава Стецько (Ганна Музика) (1920–2003) зі своїм чоловіком Ярославом Стецьком (1912–1986)

Ярослава Стецько була членкинею Центральної Управи СУМ (1948—1953), з 1968 — керівник сектору зовнішньої політики Проводу ОУН.
Ярослава Стецько з 1968 року очолювала сектор зовнішньої політики Проводу ОУН, належала до Антибільшовицького блоку народів (АБН), а також була засновницею Червоного Хреста Української Повстанської Армії, була членкинею Центральної Управи СУМ, співзасновницею Європейської ради за свободу, редагувала журнали.
Коли у 1959 році був убитий Провідник Степан Бандера, ОУН очолив Степан Ленкавський, а з 1968 року — Ярослав Стецько, дружина була його правою рукою у всьому.

Якось журналісти запитали Славу: чи не жалкує вона через те, що не має дітей?
«Я розумію, що для жінки найголовніше — виховувати дітей, бути доброю матір’ю і дружиною. Але я не жалкую, що моє життя склалось інакше. Мій чоловік очолював Антибільшовицький блок, до якого входили представники поневолених народів: українці, болгари, румуни, словаки, поляки, серби, хорвати. Ми розбудовували свої представництва по всьому світу. Виконуючи завдання ОУН, я об’їздила близько 100 країн. Побувала в Африці, Азії, Австралії, Північній, Південній та Центральній Америці, Європі. Особисто знала багатьох відомих політиків: американських президентів — Рейгана, Буша, Ніксона, англійського прем’єра Макмілана, канадського прем’єра Диффенбейкера, австралійського прем’єра Гордона, китайського президента Чан Кайші», — відповіла Ярослава Стецько.

Ярослава і Ярослав Стецьки на конференції Антибільшовицького блоку народів (АБН),
Китайська Республіка Тайвань 1955 рік

«Слава Стецько була чесною і лояльною бандерівкою. Вона більшу частину життя прожила на еміґрації біля великих людей. Жила поруч із Бандерою, іншими, розуміла ціну того, що зробив її чоловік для створення ОУН, ту невидиму частину, духовний стрижень організації. Ми це бачимо по документах. Бандерівці мали свою концепцію розвалу СССР. Слава Стецько працювала над цим від початку і її чоловік зробив дуже багато. Я б сказав, що більше, аніж Бандера, який власне і доручив йому цю справу», — говорить Ярослав Сватко.

Ярослава Стецько

Перед відновленням Незалежності України Ярослава Стецько повернулася на Батьківщину, пробувши довгі роки у вимушеній еміґрації, не маючи іноземного громадянства. Як тільки стало очевидно, що настав час відновлення Незалежності України, при першій же нагоді, у свої 71 рік Слава Стецько переїхала з Німеччини до України.
"Вживу" її першими побачили і почули львів’яни 30 червня 1991 року на площі Ринок, у день вшанування 50-річчя «Акту проголошення відновлення Незалежності України» (1941 року).
“Слава!…”, “Слава!…”, “Слава!…” — скандували Українці!

Ярослав Сватко, головний редактор офіційної газети ОУН(б) «Шлях перемоги» (1992–1996) згадує:
«Це була видима частина приїзду Слави Стецько. Вона виступала на віче, в оперному театрі. Фактично тоді ОУН готувалася до VIII Збору (Надзвичайний великий збір ОУН(б) в еміграції – ред.) і це перший раз після ІІІ Збору під час Другої Світової війни, в якому могли взяти участь делегати з України. Треба було вирішити технічні питання. Адже для того, щоб люди потрапили туди, мало бути клопотання від родичів чи громадських організацій із Заходу, щоб їх випустили з тоді ще СССР. Формально мали їхати Зенко Красівський, Ярослав Лесів і Петро Дужий. Лесіва не випустили б, тому запрошення надійшли для Красівського, Дужого і Богдана Когута. Поїхав Дужий і Когут. Красівського радянський режим не пропустив через кордон. На цих зборах Славу Стецьку обрали головою Проводу ОУН. Головним гаслом її внутрішньої виборчої кампанії було те, що голова проводу повинна приїхати в Україну».

Націоналізм, як зазначала сама Слава Стецько, вона розуміла як патріотизм.

„Націоналізм — це патріотизм!
Націоналізм — це любов і прив’язаність народу до Батьківщини.“
Ярослава Стецько

Відтак соратниця провідника ОУН Степана Бандери, дружина ідеолога ОУН Ярослава Стецька і новообрана Провідниця ОУН (бандерівців) приїхала в Україну на постійне проживання. Повернулась на Батьківщину жінка з європейською освітою – завершила правничий факультет Мюнхенського університету, магістр політичних наук, вихована у системі юнацтва ОУН «Пласт», сформована Провідниками ОУН, яка боролась в еміґрації за Незалежність України і розпад терористичного квазідержавного утворення СССР.
Вільно володіла 9 мовами: англійською, німецькою, еспанською, італійською, словацькою, хорватською, білоруською, французькою, польською, а от "русскій язик" демонстративно не вчила і не вживала. Завжди на звернення до себе штучною москвинською говіркою пані Ярослава відповідала: "Я російської не розумію".
Елегантно вбрана у вишиванку або ж у темний костюм, з акуратною зачіскою, струнка, вольова, інтеліґентна — такою Ярослава Стецько запам’яталась львів’янам і багатьом Українцям.
Вона не оминала жодної важливої події і виступала перед людьми. Подекуди мала 4-5 виступів у день, не зважала ані на переїзди, ані на погоду.
«У роботі, у рýсі все моє життя, і зупинятися неможливо», — говорила Слава Стецько.

Із 1992 року в Україні почалося самостійне політичне життя Слави Стецько.
В Україні на базі ОУН у 1992 році Ярослава Стецько створила і очолила Конґрес Українських Націоналістів (КУН). На такий крок ОУН(б) пішла, щоб легалізувати власне становище в Незалежній Україні, вести активну партійну діяльність, зайняти свою нішу і потрапити в парламент.

Історик Микола Посівнич розповідає:
«ОУН вдалась до тактики створення багатьох фасадних організацій, через які можна було розбудовувати суспільне, українське, державне життя. Слава Стецько розуміла, що тоді Україна твориться, фактично, за духом СССР, як і за змістом, щоб змінити державу, треба було створювати багато громадських середовищ, які б могли творити суспільні ініціативи, наповнювати їх українським змістом і суттю. Тому створення Ліги Українських Жінок, товариств імені Ващенка, молодіжних організацій, відновлення старих, які існували у міжвоєнний період – усе це робила Слава Стецько. КУН — це був її проєкт, щоб зайти у політичне життя, щоб створити структуру і втілювати ідеї».

Початок 90-років в Україні був часом хаосу, складним, як в економічному, побутовому плані, так і політичному. У Львові вирувало життя — мітинги, відродження українських товариств, зміцнювалося становище УГКЦ, яка вийшла з підпілля у 1989 році. З іншого боку, комуністи і люди з КҐБ намагались активно втертись у довіру до політичних в’язнів, які вийшли на волю, до українських націоналістів, які приїжджали з Заходу, старались прошмигнути у націоналістичні середовища, які формувались.

КУН у 1994 році отримав кілька мандатів у парламенті, але Ярослава Стецько не потрапила у Верховну Раду, оскільки не була повноправною громадянкою України. Паспорт "громадянки УРСР" їй вручили у Львові на початку липня 1991 року, за пару тижнів до відновлення Незалежності України, коли Ярослава Стецько повернулась на Батьківщину, але це вручення "громадянства УРСР" було суто символічним і вже через два тижні нічого не означало.

Слава Стецько, живучи за кордоном, не прийняла жодне іноземне громадянство. Вона говорила, що отримає громадянство від Незалежної України, так і сталося після кількох років проживання на Батьківщині. І вже у 1997 році Слава Стецько обрана депутатом Верховної Ради України ІІ скликання від виборчого округу №89 Івано-Франківської області, у 1998-му стала депутатом ІІІ, а згодом і і ІV скликань. Як найстаріший парламентар, відкривала засідання новообраної Верховної Ради і зачитувала присягу від усього депутатського корпусу, відкриваючи перше засідання новообраної Верховної Ради, як найстарша депутатка. Тоді комуністи влаштували демарш, покинувши зал, оскільки не поділяли ідеології Ярослави Стецько та й продемонстрували відсутність політичної культури.

«Славі Стецько була притаманна політична культура, чого не було в тодішніх політиків. Вона бачила багато речей в Україні у світлі відмінностей — прийнятного на Заході до того, що було прийнятно в Совєтському Союзі. Слава Стецько мала справу з великою кількістю різного роду інформаційних провокаторів. З ними теж треба було боротися і вона не велась на ці речі, але бачила їх. Її політична культура дозволяла бачити, де є політична провокація, а де маніпульовані КДБ люди, а де, так би мовити, просто нерозуміння ситуації чи якогось питання. У цьому плані вона відрізнялася від українських політиків. З нею працювати було доволі просто. Вона мала досвід редакторської роботи. Слава Стецько розуміла політичну ціну багатьох речей», — каже Ярослав Сватко.

«Вона була амбітна людина, але мала здорові амбіції, а не як сучасні політики. Не зважаючи на вік, була феноменально працьовита. Була надто довірлива, вірила Українцям. Вкладала працю і гроші у майбутнє України, розуміла, що її плодами, як і Бандери, і Стецька будуть користати наступні покоління. КҐБ бачив її слабкі сторони і давав вказівки, як це використати, щоб її дискредитувати. Тобто, методи російської пропаганди не змінились», — каже історик Микола Посівнич.

До сьогодні є різні оцінки політичної діяльності Ярослави Стецько в Україні і створеного нею КУНу. Чимало образ досі тримають ті, кому не вдалось зробити політичної кар’єри, з огляду на позицію чи то КУНу, чи особисто Слави Стецько, або ж, кому не вдалося впливати на цього політика. Як і кожна людина, вона робила помилки і потім за них розплачувалася, кажуть ті, хто знав її. КУН, як і багато інших націоналістичних партій, не став впливовою і успішною політичною силою. Та й націоналістичні сили так і не змогли об’єднатись в Україні, на що є різні причини.

Тому для Ярослави Стецько важливо було працювати на перспективу України, при цьому вона розуміла, з ким має справу в реальному житті.

«Вона була фанаткою молодих. А водночас довірливою людиною. Розуміла, що старших людей не перевиховаєш і не переконаєш. Тому робила ставку на молодь. Багато Славу Стецько зрадили ті люди, яким довіряла, бо думала, що такі ж ідеалісти, як вона. На жаль, багато людей перейшли в матеріалізм і вона не могла це зрозуміти, що в Україні не діє ідеалізм, а матеріалістична точка зору домінує, чому сприяв радянський режим. Однак її вклад дуже неоціненний і через одне-два покоління зрозуміємо, що вона робила для України», — наголошує історик Микола Посівнич.

«Усе її життя було підпорядковане одній місії – здобути Незалежну Українську Державу від Сяну по Кавказ. Сприйняття її повернення у 1991 році в Україну було аксіомою. Так мала зробити більшість членів ОУН, які перебували за кордоном, — зазначає Микола Посівнич. — Але кожен мав родину, роботу, влаштоване життя і повертатись в український хаос наважився далеко не кожен. Слава Стецько опинилась тут і прийшла на підготовлений ґрунт, де діяло багато членів ОУН, а це Зеновій Красівський, провідник ОУН, Петро Дужий, Дарія Гусяк, ті, які пройшли радянські табори, мали досить чітку систему. А також зародження НРУ, Спілки незалежної української молоді, тобто націоналістичні організації, які спирались на бандерівську організацію ОУН, ідеологію».

12 березня 2003 року в Мюнхенській лікарні, де Ярослава Стецько перебувала на лікуванні у зв’язку з серцевою хворобою, вона відійшла у Зáсвіти… Прах Ярослави Стецько покоїться на Байковому кладовищі в Києві.

За життя Ярослава Стецько отримала дві відзнаки: звання «Почесна громадянка Львова» у 1993 році і орден княгині Ольги ІІІ ступеня у 2000 році.

За матеріялами відкритих джерел:
© Галина Терещук © «Радіо Свобода»
Останній постер: © Олег Кіналь
Титульний постер: © «Porohivnyçä»