Початок дипломатичних відносин між Україною та Японією
🇺🇦🇯🇵🇺🇦

 
ウクライナと日本の外交関係の始まり：
在オデッサ日本領事館は1889年から1897年まで活動していました。
Початок дипломатичних відносин між Україною та Японією: Імперське Консульство Японії в Одесі діяло з 1889 по 1897 рік.
На зорі українсько-японських відносин: до історії діяльності японського консульства в Одесі (1889—1897).

🇺🇦🇯🇵 Україна — Японія
30-річчя дипломатії
ウクライナ — 日本：外交30周年

Відтиск печатки Японського Імперського Консульства в Одесі

Історія українсько-японських відносин розпочалася далеко не тридцять років тому. Ще наприкінці ХІХ століття запрацювало Японське консульство в Одесі. Його створення розпочалося у 1889 році, а остаточно установа зачинилася у 1937 році.

За ініціативи першого представника інтересів Японії, почесного консула Олександра Ракшеєва у 1897 році в Одесі було створено комерційний музей зі зразками японського виробництва. Консул звітував через місцеву пресу, що за перший місяць цей музей відвідало 10 000 осіб. Пізніше, у 1899 році ці предмети були передані до місцевого Музею витончених мистецтв. Щоправда, у той же рік консульство тимчасово припинило свою роботу.

Іїдзіма Каметаро

Наступним японським резидентом став Іїдзіма Каметаро, який призначався до Одеси двічі. Він працював тут у 1902—1904 та 1906 роках. Це були складні часи до та після російсько-японської війни. А тому чиновник особливо пильно спостерігав за Чорноморським флотом Російської імперії.

У 1907—1909 роках установу очолив віцеконсул Фукуда Наохіко.
В цей час контррозвідники Російської імперії бачили у кожному дипломаті Японії шпигуна. За ними встановлювався таємний нагляд. Звичайно, що цей нагляд не дав контррозвідникам бажаних результатів, але підозри на цьому з Фукуди зняті не були. У 1909 році одеське консульство згорнуло свою роботу, а його персонал перевели до іншого представництва інтересів Японії.

Знову установа відчинила свої двері у 1926 році. Першим її керівником став Сасакі Сейґо, він був добре знайомий з містом, оскільки у 1907—1909 роках працював тут секретарем. Сасакі залишив свої спогади про Одесу. Для нього це світле та затишне місто. Разом з тим він подав опис ряду кривавих випадків революції, свідками яких йому довелося став у 1907 році.

Японська кімната в Музеї витончених мистецтв.
Фотограф А.Горнштейн. 1900 р. Надано Національним Одеським художнім музеєм

м. Одеса, вул. Воронцовська, буд. 4, місце розташування Японського Імперського Консульства в Одесі у 1902–1906 роках.

Приморський бульвар, 1. Тут на другому поверху знаходилося у 1926-1937 роках японське консульство

Совєтські силовики намагалися втручатися у внутрішнє життя консульства.
У 1926—1927 роках у якості своєї таємної агентки вони намагалися завербувати цивільну дружину віцеконсула Камімури Шін’їті — Ірину Загорську. Пара мала спільну дитину, але між ними траплялися постійні сварки. Ірина погодилася на співпрацю з контррозвідницьким відділом. Проте агенткою вона стати не зуміла, оскільки не виконувала покладені на неї завдання та постійно ухилялася від зустрічей. Камімура хотів аби Ірина з дитиною виїхали до Японії. Совєтська ж адміністрація не надала дозволу. Силовики навіть спробували завербувати Камімуру, як власного агента, але це їм не вдалося. У лютому 1927 року віцеконсул був відкликаний з Одеси, а Ірина повністю залишилася в руках совєтських карних органів.

З 1928 року у консульських звітах фіксується погіршення забезпечення містян продуктами. Зникнення з ринку окремих видів харчів, зокрема м’яса, постійні черги у крамницях, випадки втрати свідомості у чергах за продуктами, погроми магазинів. Ще гіршу картину вони фіксували у сільській місцевості. Дипломатів відверто дивувала така ситуація.

Фотокартка з Шімадою Шіґеру та дружиною (праворуч) у Куяльницькому санаторії. 1928 рік.
Джерело ГДА СБУ.Ф. 13. Оп. 1. Спр. 418. Т. 1. Ч.2. Арк. 230

Консул Шімада Шіґеру, перебуваючи в Одесі з 1927 по 1930 роки під кінець свого терміну відверто вказував на те, як же можна торгувати з державою не здатною прогодувати власне населення. За часів Шімади помітно посилився тиск зі сторони ҐПУ. У 1927 році контррозвідники нарешті отримали таємних агентів серед співробітників консульства. Найбільше свідчень добували "Токієць" (Фоменко Володимир) — давній знайомий консула, "Васильєв" (Цибулько Михайло) — кур’єр-сторож установи та кухарка "Стара" (Шецке Олена).

Ще гіршу картину з продовольчою ситуацією довелося побачити наступному консулу Танакі Бун’їчіро, який працював у "УССР" у 1930—1934 роках та став свідком страшних подій Голодомору...

Останнім представником інтересів Японії став Мінору Хірата — Консул Японії в Одесі у 1934—1937 роках.
У 1937 році Совєтський Союз висунув абсолютно необґрунтовану вимогу про закриття ряду іноземних консульств на своїй території. До їх переліку входила і одеська інституція Японії. Дипломатична боротьба не дала результатів, а посилення тиску зі сторони совєтських силовиків фактично паралізувало роботу консульства. У вересні 1937 року японські дипломати покинули Одесу, що завершило історію діяльності інституції.

Світлана Павленко
В.о. директора Музею історії Дніпра
Кандидат історичних наук
© 在日ウクライナ大使館 • Посольство України в Японії