“Терпкий запах Перемоги”…
Художник Андрій Єрмоленко філософськи розмірковує про нинішню війну…
· Андрій Єрмоленко
Вони стоять посеред спустошених полів, покритих згарищами та вирвами від снарядів. Солдати, які мріяли про домівку, про запах рідної землі, тепер стоять зі втомленими поглядами, просякнуті війною, але нескорені і вільні…
Тут, серед розкиданих уламків та пошматованих військових форм, народжується сподівання. Потім настає Перемога. Та Перемога, яка не тільки визначається на мапі, але й в серцях тих, хто вижив… Серця, які пам'ятають тіні друзів, чий сміх загубився в відлунні гарматних канонад…
І тоді, коли солдати повертаються додому, їхні очі знову набувають глибини, коли вони огортають своїх дітей, що виросли за їхньої відсутності.
Тут розквітають яблуневі сади, як символ нового життя, яке повстає з попелу минулого…
Багато сліз — але ці сльози важкості перетворені в посмішки сподівань…
І вони, тримаючи дітей за руку, йдуть вперед, в той момент, коли минуле танцює в їхній пам'яті… Вони йдуть до рідних, до тих, хто чекав, і до тих, хто вже залишив цей світ під час непростих днів війни… До тих кого любили всим серцем і за кого воювали, й до тих які загинули, так і не вдихнувши цей терпкий запах Перемоги…
Смерть — неписьменне стерво, що замість імен загиблих ставить хрестики, не розповідаючи докладно про їх звитяги та їх страхи, про тих хто втратив життя заради того, щоб сьогодні було завтра… Але живі, мають завдання — пам'ятати ті імена, щоб вони не були забуті, а стали променями, які освітлюють дорогу в майбутнє, позбавлене війни та страждань…
