Володимир Голоднюк
„Абсолютно втратив будь-яку надію на покарання винних у розстрілах на Майдані“…

18–20 лютого 2014 року сотні Українців пішли в Небо…
В ці лютневі і люті дні Україна боролась за свою Свободу на Майдані, Українці плакали за Героями Небесної Сотні, а Герої не вмирали, а просто йшли у Небо, а Небо падало і забирало нових Героїв…
„Небо падає!“ — кричав Устим…
Блакитний шолом миротворця, у якому був Устим, був найпримітнішим на Майдані…
Устим Голоднюк загинув вранці 20.Ⅱ.2014 від снайперського пострілу у блакитний шолом миротворця, допомагаючи забирати загиблих біля горішнього виходу станцїї метро «Хрещатик»…
Батько Героя Небесної Сотні Володимир Голоднюк за ці 10 років втратив будь-яку надію на покарання винних у розстрілах на Майдані…

„Небо падає!“ — кричав Устим…
Герої Небесної Сотні тримали Небо над нами, але ми їх зрадили…

2019 року відбувся реванш "антімайдана" і владу в Україні узурпували кремлядські zє-узурпатори.
19.Ⅱ.2024, у 10-ті роковини розстрілу Героїв Небесної Сотні, цинічну заяву вивалив zє-Офіс генпрокурора:
"Якщо хтось хотів би почути, що на Майдані були російські снайпери, російські правоохоронці, то такого немає. Це красива версія, яка не ґрунтується на реальних фактах. Убивали, скоювали насильницькі злочини саме українські правоохоронці, які отримували вказівки від української влади"

Вочевидь, у Маріїнському парку кожне дерево помітили немов свинособаки назвами кацапських міст наші міліціянти?
Всі чудово пам'ятаються і спецрейс з москви зі снайперами "ґру фсб рф", і навіть СБУ повідомляла згодом про інструкторів з "рф", і всі пам'ятають, як після розстрілу Майданівців, ці снайпери "ґру фсб рф", поскидавши обладунки й уніформу української міліції на злітній смузі аеропорту Жуляни, так само спецрейсом повернулися у москву.

Тобто, саме у Дні Пам’яті Героїв Небесної Сотні, у 10-ті роковини розстрілу Героїв Небесної Сотні, zє-узурпатори та їхні посіпаки у "владі" зробили все, аби прикрити тих снайперів "ґру фсб рф", котрі спецрейсом прибули з москви в Київ і розстрілювали Українців на Майдані…

Таким чином, офіційна заява zє-Офіса генпрокурора повністю відкинула причетність терористичного квазідержавного утворення "рф" до розстрілів Героїв Небесної Сотні на Майдані 18–20.Ⅱ.2014…

Лютий — один із найважчих місяців в історії Незалежної України. Це місяць початку повномасштабного вторгнення у 2022-му. Це час кривавих розстрілів учасників Революції гідності 2014-го. Десять років тому в Києві на Майдані з 18–20.Ⅱ.2014 "беркутівці" з вогнепальної зброї розстріляли, за різними оцінками, від 78 до 83 активістів. У лікарнях від вогнепальних поранень загинули ще 20 борців за справедливість, свободу й Незалежність України.

Полеглі стали українськими героями — Героями Небесної Сотні…
На відміну від силовиків, вони не мали зброї. Штурм спецпризначенців відбивали ледь не голіруч: у хід ішла бруківка, "коктейлі молотова". Із захисту активісти Майдану мали пластмасові будівельні шоломи й металеві щити. Та це не заважало їм бігти під кулі, щоб допомогти пораненим побратимам.
Серед Майданівців був і 19-річний Устим Голоднюк.
Устим мав блакитний "миротворчий" шолом… Це не зупинило снайпера…
Устим Голоднюк загинув вранці 20.Ⅱ.2014 від снайперського пострілу у блакитний шолом миротворця, допомагаючи забирати загиблих біля горішнього виходу станцїї метро «Хрещатик»…

Устим Голоднюк, родом зі Збаража Тернопільської області, долучився до масових протестів ще в листопаді 2013-го — під час ЄвроМайдану, який згодом переріс у Революцію Гідності. У ніч на 30.ХІ.2013 під час побиття студентів Устим Голоднюк був серед постраждалих.

— Зранку 30 листопада по телевізору побачив кадри з Михайлівського собору, де Устим був з перебинтованою головою. Одразу зателефонував друзям з Києва, щоб допомогли доправити його додому. Ті взяли квиток і посадили сина на потяг. Удома він пробув три дні. Жодна розмова не вплинула, й Устим знову поїхав на Майдан, — розповідає виданню «Український Тиждень» батько Героя Небесної сотні Володимир Голоднюк.
Володимир Голоднюк вирішив, що якщо не врятував сина, то буде допомагати іншим синам, тож, із 2014-го чоловік допомагає Українській Армії. Нині активіст і координатор волонтерської організації «Штаб національного спротиву Збаразького району».

— Чому вмовляли сина не їхати на Майдан? Відчували недобре?

— Я й сам у 1990-му був учасником студентської революції — Революції на граніті. Це була єдина революція, у якій дійсно ідейно боровся. Тоді, ще студентами, були переконані, що змінимо Україну. 2004-го підтримував Помаранчеву революцію, але не був її активним учасником. Така ж ситуація з Революцією гідності. Я не був у лавах тих, хто бігав із бруківкою чи йшов на штурми барикад. На Майдан приїздив кілька разів — переважно підтримати сина. Тоді ж намагався вмовити й забрати його додому. Бо ж відчував, чим усе це закінчиться. Розумів, що будуть силові методи, гинутимуть люди.

20 лютого Устима, уже мертвого, знайшов в готелі «Україна»…

— Мій син був дійсно Майданівцем…
Нині чомусь видається, що активістів-революціонерів було неймовірно багато. Мене це гнітить, адже це не так. Навіть у день розстрілу та вбиття Устима я бігав і кричав, бо на барикадах була стрільба. Водночас багато так званих учасників Революції гідності навіть не вийшло з наметів. Дехто втік із території, бо була відкрита дорога на Бессарабку, інші спокійно пили чай у моменти обстрілів на Інститутській.

Герої — ті, хто під кулями проганяли "беркут". Насправді їх невелика кількість. Інші ж хочуть вважати себе причетними до творення держави. Це ж бачимо й тепер. На свята всі у вишиванках, але бронежилети одягнули не всі. Багато стратегів у соціальних мережах розказує, як правильно воювати. Але допомоги від тих, хто найбільше балакає, немає. За десять років волонтерства я це чітко побачив.

— Чи вдалося Україні не зрадити пам’ять розстріляних Героїв Небесної Сотні? Чи змогли скористатися шансом, який вони вибороли для нас?

— Очевидно, що люди не зробили висновків…
Люди не зрозуміли, що Україна потребує не розмов, а тяжкої праці.
…країна розкололася. Як наслідок, побачили російські прапори в низці українських міст. Ще з 2014-го треба було возз’єднувати людей, посилювати оборонний сектор, створювати потужну Армію, бо ми вже тоді побачили обличчя агресора та справжнього ворога України. На жаль, цього всього не було зроблено…

У 2019-му Україну добили ще й тим, що обрали президентом абсолютно некомпетентну людину. Він хороший актор, бізнесмен, але не державотворець. Тому нині пожинаємо страшні наслідки цього. Маємо полеглими й убитими більш ніж пів-мільйона Українців… Днями дали дозвіл на виведення військ з Авдіївки… Може, через десятки років дізнаємося, скільки людей загинуло там… Тому що полеглих звідти ніхто не виносив, ба більше, поранених не всіх вдалося вивезти…
Це все наслідки телевізора. Бо люди вважають, що веселе шоу може замінити важку працю.

Нині бійцям на фронті передовсім потрібні зброя, техніка, засоби для знищення ворога. Необхідні підготовлені позиції, на яких воїни зможуть зупиняти ворога. Нічого із цього повною мірою держава досі не забезпечила.

— Чи стежите за розслідуванням справ Майдану? На сьогодні є понад 200 проваджень, обвинувачують майже 300 людей. Хоча суттєвих кроків у цьому питанні не відбувається. Щонайменше 60 справ можуть закрити, бо спливають строки давності.

— Насправді розслідування давно завершені. Тепер усього-на-всього відбуваються розгляди в судах. Кожен епізод, кожне свідчення чи то свідка, чи то обвинуваченого досліджують. Розглянути швидко таку справу не вдасться.

Але від самого початку держава не була зацікавлена розслідувати й покарати винних. Це довели, коли 2019-го, усупереч закону, відпустили п’ятьох арештованих, вину яких було майже доведено. Слідство щодо 20 лютого 2014-го мало завершитися того ж року влітку. Але підозрюваних відпустили, здавалося б, із благими намірами — прикриттям, що їх обміняють на наших полонених. На п’ятьох осіб усіх полонених поміняти неможливо. Уже тоді було зрозуміло, що в судову систему прийшов "95 квартал".

— Я абсолютно втратив будь-яку надію на покарання винних. У мене немає вибору, як вірити, що Господь Бог їх покарає. Іншого покарання, зокрема від держави України, не буде. Десята річниця кривавих розстрілів, а в нас досі немає меморіалу Героям Небесної сотні в центрі Києва. І не буде. Про яку справедливість можна говорити?

Батьки й суспільство не отримали жодної відповіді щодо покарання винних… Усі відмазки про заочне покарання нічого не варті. А боліти не перестало жодному з батьків… Після такої рани серце не загоюється. Ніхто й ніколи не зрозуміє ні батька, ні матір, чию дитину вбили… Жорстоко розстріляли в центрі столиці… Це зафіксовано на відеокамерах, але держава досі не покарала винних і не зробила висновків…