Токмак:
брати zрадченко і “домік окнамі в ад”

 
В Токмаку тепер у братів zрадченко є “домік окнамі в ад”!
Брати zрадченко зрадили рідне місто Токмак ще коли виїхали до москви в совєтську "епоху застоя", щоб стати "артістамі, широко ізвєстнимі в узкіх круґах". Їх пісня “домік окнамі в сад” присвячена батьківській хаті у рідному місті Токмак, втім, тепер це “домік окнамі в ад”!…
Брати радченко вже давно брати zрадченко, адже ці мерзенні покручі, манкурти й клеврети зрадили не лише рідну батьківську хату, а й рідне місто Токмак…

Токмак: “домік окнамі в ад” братьєв zрадченко

· Дем'ян Дзюба

Ця війна чудово показала, хто є хто, а ху із ху…
Взяти хоча б рідне місто Токмак на Запорожжі…
З перших днів рашистсько-фашистської окупації Токмака на поверхню спливла вся місцева наволоч і гадська ватяна мерзота, й ця нечисть лізла аж за край!
В день рф-окупації 26.Ⅱ.2022 місцеві сєпарашки-колаборашки парнокопитним стадом виповзли "встрєчать" "асвабадітєлєй"; куратори пов'язали "колобкам" білі пов'язки та роздали однакові пусті поліетиленові білі пакети, й очикуючі коли через центр міста "парадним строєм" пройде "росґвардія" й танки з zіґами, це стадо сєпарашок немов zомбі з білими пакетами тинялися по скверу, а коли чорна нечисть рашистсько-фашистських окупантів ордою увійшла в місто, zомбі-сєпарашки замахали ратицями й радісно захрюкали.🐷
Це було найбільш огидне видовище першого дня окупації…

За два роки рф-окупації Токмака й Запорожського краю багато місцевих сєпарашок-колаборашок вишкварилось і засвітилось.
Аж ось дійшла черга й до "знамєнітостєй"🐷
В Токмаку — це братья радчєнко🐷🐷

Оскільки я народився в місті Токмак на вулиці Городній, змалку чув, звісно ж, що неподалік є хата "знаменитих радчєнків" — тоді це були "знамєнітості".
Мої Батьки є однолітками цих двох, проте не перетинались в дитинстві, бо брати-близнюки радченки з "простими" дітьми на вулиці не грались. Змалку братів радченків готували стати "знамєнітостямі".

В епоху пізнього "застою", — коли "дарахой лєанід-ілліч" вже заплітався язиком в густих бровях, патякаючи що "сосіські срани сіські-масіські обісцяли палітіку міра" й періодично вигукуючи "дарахая індіра ханді, кстаті, хдє ана?", — життя було, м'яко кажучи, прісним, сірим і одноманітним.
Що й казати про загублені маленькі містечка, де в ті часи "застою" з боями тре` було за "калбасой по 2.20" вистояти в чергах, де "сарафанним радіво" дізнавались усі новини, почуті в радіо-телевізорі, а кольорові телевізори навіть мало у кого були.
Тому, в Токмаку в часи совєтського "застою" брати радченки вважались місцевими "знамєнітостямі", бо "поїхали в москву і стали артістами" й, бо подумати лиш, "братів радченків навіть по телевізору показували у концертах "пєсні совєтской родіни" і "лєйся пєсня"! А це вам не шо нібудь как!"
Ну, і як було заведено в ті часи, з такими "знамєнітостямі" воліли знатися та всіляко догождати, бо "блат дороже дєнєґ" і "мало лі чєґо — може радченки там в москвє пристроють сина-доцю". А оскільки в Токмаку обох "знамєнітостєй" фізично не було, вся увага була прикута до їхніх батьків. Тож, місцева газетка "Комуністичним шлюхом" періодично "в пєрєдовіцах" прославляла старих Радченків як "побєдітєлєй соцсорєвнованій і пєрєдовіков проізводства" на залізничній станції Великий Токмак.
Таке було "житіє святих і нечестивих" в совку.

Ілюстративний колаж

Власне, вже після відновлення Незалежності України тенденція ґлорифікації "масковскіх знамєнітастєй" у місцевій пресі тривала.
Тривалий цикл публікацій "РАДЧЕНКИ" в місцевій газеті “Вісник Токмаччини” містяни мають пам'ятати.
Оскільки в юності довелось побути стажером в газеті “Вісник Токмаччини”, то доводилось вичитувати й правити довжелезні полотна ґлорифікованої пустопорожньої писанини про маловідомих "масковскіх знамєнітастєй", котрі для нашого рідного міста Токмак і для України не зробили абсолютно нічого, й були відомі лише "трєпєтной любовію к рассіі і савєцкаму саюзу", а ще "заспівали про Токмак" пісню “домік окнамі в сад”, не згадавши рідний Токмак.
Пару разів були в Токмаку, дали якийсь концерт з сєпаром шаповалом.
"Житіє святих і нечестивих" після совка не змінилось.

Обкладинка альбому братьєв zрадчєнко “домік окнамі в сад” — 2000 рік.

Власне, братья zрадчєнко давно не в Токмаку, та й Українцями назвати цих покручів і манкуртів язик не повертається. Абсолютно жодного стосунку до України й до Токмака, окрім, хіба що, місця народження.
(Ну так zє-бубочка взагалі в Монголії вилупилось, ну воно ж не монгол!)

В Токмаку десятиліттями переконували, що ці "масковскіє знамєнітасті" ніби "всесвітньо відомі і знамениті", й прибріхували, що "іх імєнами названо уліци", пропонуючи назвати на честь "знамєнітих зємляков" хоч щось в Токмаку.
Є уліци братьєв радчєнко в сцань-підарбурґє, елєктроґорскє, ноґінскє, шатурє, але ці братья радчєнко — "совєтскіє лєворуционєри і соратнікі лєніна".
Є вікістаття про братьєв радчєнко, але лише на язикє вбивць і окупантів, та й ту пропонують видалити, бо "ані же хахлы"! 😂

Власне, "житіє" братьєв радчєнко типове для совєтських манкуртів.
Служили в "лєнінґрадском ансамблє пєсні і пляЦкі совєтской арміі" 🤡
Після демобілізації — у Київському театральному інституті ім.Карпенка-Карого якось довчились і повернулись в лєнінґрад, де тягали сраки в театрі райкіна, а згодом переїхали в маскву й відтоді стали артістамі "москонцерта".
🤡 "заслуженныє артісты рассєйскай пєдєрациі" 🤡
Вважаються "пєвцамі русскоґо шансона" 🤡
🤡 "залатыє ґаласа рабсіі" 🤡

Наспівали кілька "альбомів" однотипових кацапських лубочних "пєсєн" про "ісконно-посконную" лубочную "рассєю-матушку", "ізбы-бєрёзкі" і "родєну".
Жодних українських пісень про Україну, тим паче, українською мовою, немає в репертуарі цих малороссов. (І це добре, насправді).
Найвідомішим "шляґєром" у братьєв радченко є “домік окнамі в сад” — про батьківську хату в Токмаку, проте, у пісні жодним словом не згадується Україна й рідне місто Токмак. А на обкладинках дисків і аудиокассет з цим альбомом або "ізба в дєрєвнє", або самі братья радчєнко з двоголовою куркою на шмотті та в "хохломскіх узорах", ібо у них “домік окнамі в сад, у пруда в падмасковьє” 🤡

Хата Радченків в Токмаку знаходиться на вулиці Леваневського, 6.
У 1950-х така хата вважалась великою й заможною. Ще й вулиця з асфальтом!
У 1980-х братья радчєнко викупили сусідній двір з метою збудувати там собі коттедж, щоб зупинятись, коли приїздять у Токмак. Місце біля батьківської хати зручне — на розі асфальтованих вулиць Леваневського і 14-вересня, навпроти кільця (там ще було кільце), на узвишші. Наймані робочі розчистили план, навіть фундамент заклали. Але планам великого будівництва завадив крах совка. План став покинутим, недобудову місцеві завалили сміттям, згодом сміття поросло травою й через пусте дворище навпростець пролягла стежка, якою ходять всі, хто йде пішки з Кузні в центр через балку Салган.

Саме про цю батьківську хату в Токмаку співали у своїй найвідомішій пісні “домік окнамі в сад” братья радчєнко.

За іронією долі “домік окнамі в сад” перетворився на “домік окнамі в ад”!
В окупованому Токмаку тепер у братьєв zрадченко є “домік окнамі в ад”!
Своїм “доміком окнамі в ад” "знамєнітості" похизувались на "шоу у малахова".

❗️Увага❗️ 🤮 Блювотне відео з ворожою пропаґандою 🐷❗️👇

❗️Увага❗️ 🤮 Блювотне відео з ворожою пропаґандою 🐷❗️☝️

На "шоу у малахова" братья zрадченкі аніпук-анічірік жодного слова про війну, про Україну, про рідний Токмак, ні слова співчуття людям в окупації під обстрілами орків (а Токмак обстрілюють орки)… Натомість, братья zрадченкі повихваляли орків-окупантів, котрим віддали батьківську хату "на побывку" — "рєбята-афіцеры абєщалі сахраніть дом". 🤡
На відео видно, у що перетворили хату орки-свинособаки🐷
Проте, деґенеративні братья zрадченкі спокійно так ведуть "екскурсію" по засратій оселі — "вот наша дєтская, а вот родітєльская комната… ой, куда-то діван ісчєз… но рєбята-афіцеры абєщалі сахраніть дом!" 🤡

Та у будь-якої нормальної людини серце кров'ю облилося б від побаченого, від того, як рідні стіни батьківської хати вщент спаплюжили, сплюндрували, обікрали й обмародерили та засрали немиті орки-свинособаки🐷
Тисячі Українців Токмака, розкидані по Світові, оплакують рідні стіни…
Серденько лишилось там, де Токмак… стискається, плаче й кров'ю стікає…

Але деґенеративні братья zрадченкі не жалкують батьківської хати…
Хтось наївно сподівався, що ці манкурти не зрадять рідне місто й країну? Пхе! Та вони навіть батькіську хату, де народились, й ту зрадили!
Тож, не варто було чекати від манкуртів братьєв zрадченков бодай якогось співчуття для України, Українців і містян Токмака…
Патріотизму теж не варто шукати у зрадників і покручених манкуртів. Деґенеративні покручі й манкурти не мають співчуття чи патріотизму.
А найбільш безпринципних зрадників і манкуртів називають клевретами.
• Клеврéт — безпринципний раб, котрий намагається догодити господарю.
• Манку́рт — цілковито покірний хазяїну раб, особа без пам'яті.
• Пóкруч — покручений асиміляцією окупантів, майже манкурт.

Таких покручених манкуртів в окупованому Токмаку лишилось дуже багато…
Але братья zрадченкі стали еталонним уособленням зрадників!

Тепер у братьєв zрадченко є “домік окнамі в ад”, що дивиться вікнами на окупований Токмак, спаплюжений рашистсько-фашистськими орками-окупантами, котрі "отжимают" житло у людей, кращі оселі, паплюжать і грабують, катують і вбивають Українців Токмака…
Пекло, з якого неможливо вирватись…

Але карма незворотня!
І все зло повернеться бумерангом рф-окупантам недолюдкам кацапам та колаборантам, покручам і манкуртам.
І братья zрадченко теж своє отримають.
У братьєв zрадченко в пеклі буде персональний “домік окнамі в ад”!

Матеріял та титульний колаж:
© Dem’än Dzüba
(Tokmak, Zaporožžä, UKRAЇNA)
Dnipro-Sičeslav, Nadporožžä, UKRAЇNA
© «Porohivnyçä»
2024.Ⅴ.20