“Щоденник національного героя
Селепка Лавочки”

 
Пригоди “українського Швейка” в Дивізії «Галичина».
Гумористична повість у формі щоденника вояка Дивізії «Галичина» про пригоди “українського Швейка” Селепка Лавочки.
Автор — Юрій Тис-Крохмалюк — один зі старшин Дивізії «Галичина», відтак книга, хоч і художня, проте має мемуарний характер.
Вперше видана в Арґентині у 1954 році.
До уваги Вельмишановнього Панства — перевидання 2024 року.

✠ ✠ ✠
✠ ✠ ✠

 

“Щоденник національного героя Селепка Лавочки”

Видавництво ОУН(б) «Українська Видавнича Справа» підготували перевидання вартісної книги.
Всім відомі “Пригоди Швейка”, але не всі знають, що Селепка Лавочка — це “український Швейк”! Хоча, на відміну від "ухилянта" Швейка, який ненавидів власну Армію, Селепка Лавочка — справжній патріот України, вірний своїй Дивізії.

Гумористична повість у формі щоденника вояка Дивізії «Галичина» про бойові та амурні пригоди і побут “українського Швейка” Селепка Лавочки та його товаришів.
Автор — Юрій Тис-Крохмалюк — один із старшин Дивізії «Галичина», відтак книга, хоча і художня, проте має мемуарний характер.
Вперше видана в Арґентині у 1954 році.

«Українська Видавнича Справа» підготувала перевидання 2024 року.

Головний редактор часопису ОУН(б) «Шлях Перемоги» пан Віктор Рог повідомив про перевидання 2024 року.

— Радий повідомити, що завершили додрукарську підготовку вартісної книги.
Видання значно оновлене та доповнене.
Передмова Олега Вітвіцького, про автора довідку зробила Леся Поруцька-Сакович, понад 400 коментарів та довідок від Ігора Іванькова та Василя Бойка.
Загалом 304 сторінки запального гумору та нарису історії Дивізії.

Вочевидь, невдовзі «Книгарня Бандерівців» презентує “Щоденник національного героя Селепка Лавочки” перевиданням 2024 року.
«Націоналістичний Портал» ОУН(б) у розділ “Книжкова крамниця” також, певно, додасть “Щоденник національного героя Селепка Лавочки”.
Наразі зголоситись на спільнокошт і стати одним із перших власників перевидання “Щоденника Селепка Лавочки” можна у пана Віктора Рога.

— Треба ще дещо коштів на видання дозбирати і через тиждень до друку. Отже, хто може матеріально підтримати просимо зголошуватися в приват (згадаємо в книзі і надішлемо).

Бажаючі придбати — звертатися в коментарях до пана Віктора Рога.

В якості заохочення пан Віктор Рог навів відгук на “Щоденник…” від воїна та історика Володимира Бірчака.

✠ ✠ ✠
✠ ✠ ✠

 

Юрій Тис-Крохмалюк “Щоденник національного героя Селепка Лавочки”
(Арґентина, Буенос-Айрес, 1954 рік)

“Пам'ятай, що живеш коротко, а мертвим будеш довго”

Багато хто із Вас читав, або чув про “Пригоди бравого вояка Швейка”.
“Щоденник національного героя Селепка Лавочки” — це пригоди “українського Швейка”.

Упевнений, що у будь-який час та у будь-якому війську були, є і будуть свої Швéйки. Так, часами, в ЗСУ виділяють такого собі “солдата Пупкá”. Є ще відомий мем: “Коли наряди фігачиш за Пупкá, окопи копаєш за Пупкá, на горіхи отримуєш за Пупкá. А потім тобі ще й дзвонять зі штабу, щоб ти забрав грамоту Пупкá і розписався за Пупкá у відомості про отримання”.

Серед Українських Леґіонерів (Українські Січові Стрільці) у складі цісарського й королівського війська Австро-угорської імперії був не видуманий, а справжній вояк, старшина Іван Цяпка, який відзначався своїм гумором.
Ось, для прикладу, декілька історій, пов’язаних з Цяпкою:

Хвалився один сотник:
— В моїй сотні, як я дам наказ “На рам'я кріс!”, то тільки чути: “— руп! — руп! — руп!…”
На те Цяпка:
— В моїй сотні, як скомандую “На рам'я кріс”, то чути: “— руп! — руп! — руп! — дзееееень!”
— Чому “дзень”?
— Це дзвонять медалі — відповів Цяпка і закрутив вус.

Чи ось:
На подвір'ї біля казарм — купа непотрібного піску. Треба його кудись забрати. Цяпка каже стрільцям викопати яму й засипати туди пісок.
— А що зробити із землею з ями?
— Оферми! Викопайте таку глибоку яму, щоби вмістилися і пісок, і земля.

Ну і на завершення:
До команданта німецького відділу посилає Цяпка листа:
“Пане сотнику! До мене дійшли дуже сумні вісті, що ви згинули в бою. Відпишіть, евентуально, перекажіть посланцем, чи то правда, бо я дуже занепокоєний. З пошаною, Цяпка.”

Такий національний герой був у війську й у Другу Світову війну, належав він до Дивізії «Галичина» й звали його Селéпко Лáвочка.

Лавочка не був дурником, хоча може тільки трошки. У нього це була своєрідна мудрість. Зрештою в одному із епізодів він пояснював це так:
— “…Дурням краще на світі. Вони мають успіх у дівчат, бо є безжурні й веселі. Вчені дістають за жінок самих холер, як, наприклад, мій приятель Юсько — мовознавець, а дурні — самих янголів. Це робить природа, щоб розумні не дуже множилися і зло вчености не ширилося на світі…”

Тут же ж і додам роздуми Лавочки про дружину його кращого друга Юська:
— “…Я дуже щиро приятелював з Юськом. Його жінку знаю добре. Була собі нічого. Опісля стала такою, що навіть мрець її не схотів би. Це, певне, з жовчі…”

Перед тим як продовжити, коротко ще хочеться згадати про автора.
Юрій Тис-Крохмалюк, був старшиною Дивізії «Галичина» і пройшов із нею весь бойовий шлях, тож читаючи про пригоди Лавочки, Ви, через жарти пройдете й короткий курс історії Дивізії: від вишкільних таборів до Бродів, Банської Бистриці та Фельдбаха.

Селепко більшість життєвих подій сприймає з гумором, чи то добрих, чи поганих, чи ніяких. І це дуже важливо. Не я перший це скажу, але навіть у сучасній нашій війні військові дуже часто жартують. Так, часами цей гумор чорний, але він допомагає. Дуже допомагає. Тож і Лавочка разом із побратимами нерідко жартували із того, що бачили і проживали.

Так, скажімо Селепко занотував у щоденнику напутнє слово, котре їм говорили у Львові перед відправкою до Гайделягеру:
— “…Пані редакторка Струтинська не плакала, бо має тверду вдачу, але порадила нам, щоб ми, коли будемо в ситуації "або-або", вибирали одне "або". При кінці сказала піднесеним голосом, що княгиня Ольга має жити відтепер у наших наплечниках…”

Мені, як курцеві, сподобався також і ще й один момент.
Лавочка супроводжував отця-доктора Василя Лабу до Франції й їдучи з ним у купе міг вдосталь накуритися офіцерських цигарок (о. Лаба був капеланом, а отже мав старшинське звання). У купе сиділа німкеня котрій не подобався цигарковий дим, але так як вагон був для курців, то їй не було де дітися. Там між ними виникнула така ось розмова:
— “…— Цигарка, мої панове, має стільки нікотини, що може вбити коня!
— Нонсенс, — кажу я, — коні, прошу пані, не курять…”

Наостанок процитую ще два фрагмент.
Один смішний, від котрого аж сльози потекли із очей, а інший серйозний і правдивий.

Отже, смішний, про те, як дивізійники грали у футбол із вермахтівцями із Сілезії:
— “…Змагання описати нелегко. Гра ставила високі вимоги до глядачів. Була повна несподіваних ефектів. Користаючись з національного замішання нашої дружини, один з німців допав під наші ворота, і вправним ударом ноги в гортань виелімінував нашого воротаря з гри. Цю ситуацію використали зручно наші. Беручи примір з елеґантної гри противника, та заохочені криками ентузіястів цього шляхетного спорту, наші кинулися до сконцентрованого наступу. Вони захопили м'яч і з-під самих воріт противника стрілили йому сім голів, один по одному.
Наслідком цієї акції впав німецький копун правої оборони. Противник боронився ногами й руками. Суддя, зайнятий цілковито грою, не зареаґував на каміння й цегли, що поцілили двох німців, колишніх капо з концентраку. Обох усунено з грища й поховано негайно на військовому кладовищі. Якийсь шльонзак з широким задом, поцілений зручно цеглою, з галасом випустив духа, на радість зібраної публіки. Завдяки знаменитій техніці обох сторін, гра дійшла щасливо до перерви, без дальших труднощів, з вислідом 8:0 на нашу користь…”

Варто сказати, що Селепко, коли мова заходила за бойові дії ставав серйозним (ну майже), але це справді відчутно й у самій книжці. Тож тут хочу процитувати його думки про фронтових старших (офіцерів). Я, до слова, тішуся, що мені на бойовому шляху траплялися наразі тільки такі.

— “…Бути фронтовим старшиною — не навчишся ні в школі, ні на курсах, ні в кантині. Не треба бути ні мудрим, ні дурним. Треба бути фронтовим старшиною. Вони батьки сотні. Вони відповідальні за все: за харч і зброю, за життя і смерть. Вони завжди з нами. В болоті і в голоді. Коли воєнне щастя відвернеться від сотні, вони за те відповідають. Їх кудись забирають. Коли все в порядку, інші дістають за них відзначення. Коли приходить черга, гинуть так само як ти, селепку, і ніхто його не згадає — як і тебе. Його, фронтового старшину, невідомого вояка великих воєн…”

На цьому буду завершувати.
Справді рекомендую книжку усім, особливо бойовим побратимам і посестрам.

Але перед тим як перейти до цитат ще треба дати важливе уточнення від самого Селепка (і про книжку, і про цитати):

— “…коли декого з людей невійськових вражатиме те, що стільки місця відпущено дівчатам, то я знову відповідаю завчасу, що кожний вояк будує свою дуже крихку майбутність на жіночій слабості, і врешті, як показав досвід, таки стає людиною статечною, тобто батьком родини. Як відомо, доти дзбан воду носить, поки не наллють до нього пива!…”

Цитати:

— “…пам'ятай, що живеш коротко, а мертвим будеш довго…”

— “…Треба вчитися! Ми прийшли до війська не щоб тільки прийти, але щоб до чогось прийти!…”

— “…Відомо бо, що без хліба й чорної кави найбільш геройське серце падає в самі штани, і його годі знайти…”

— “…Врешті, багато людей брешуть часом з вигоди; і з тієї вигоди говорять часом правду!…”

— “…Коли дівчина покине, і ціла любов розвіється як мара, тоді тільки малі люди лементують. Люди з великим серцем знаходять другу, а великі духи мають завжди в запасі іншу. Я зараховую себе до селепків з великим серцем і з великим, геройським духом…”

— “…ми збудовані пласко й не знати що до чого, жінки збудовані бальконічно. В них відразу видно, що ззаду вони до сидження, а спереду до почувань…”

— “…Найгіршою прикметою горілки є те, що як вип'єш одну чарку, стаєш іншою людиною, а ця інша людина хоче теж випити одну чарку…”

— “…життя і смерть це так, як би пили смачну чорну каву, а на споді чашки відкрили втоплену мyxy…”

✠ ✠ ✠
✠ ✠ ✠

 

Пророчий сміх Селепка Лавочки

Чудову рецензію на “Щоденник національного героя Селепка Лавочки” написав пан Ростислав Мартинюк

Неймовірний контраст: книжка, означена як гумористична повість, спонукає пережити затамовану драму Українця — "чужа" Друга Світова війна… Без армії, без території, без фіналу… Бо знаємо, що “Сумний святий Вечір в 46-ім році” — війна тривала після Війни, і власне її завдання для нас вичерпуються тільки зараз, в останні 10 років "нового" збройного протистояння москві.

Йдеться про бестселер Юрія Тис-Крохмалюка “Щоденник національного героя Селепка Лавочки”, який вже встигли охрестити "українським Швейком". Але це була би велика несправедливість — так думати про набір вишуканих військових есеїв вояка Дивізії «Галичина», зібраних до купи на еміґрації. Бо це не про підлого "ухилянта", і не про зневагу до війська, в якому воюєш. Це про українську Другу Світову війну…

Охоплює “Щоденник Селепка” період з весни 1943 по 12 травня 1945 року. Містить чи не сотню відомих імен, що пов’язали свою долю з УНА генерала Шандрука (а саме таку ідею національного війська у змагу Другої Світової мали добровольці Дивізії). І вже самим викладом показує фальш будь яких інших "українських" історій вояків Другої Світової. Бо ніде поза Дивізією «Галичина» Українці не мали своєї мілітарної символіки, свого уладу і свого власного командного і бойового словника. Жалюгідним на тлі Селепка Лавочки виглядає пряма мова солдатів-Українців у творах Олеся Гончара, Олександра Довженка чи навіть Дімарова. Бо ця мова ніколи не була Українська, а лише московська. І жодного наказу Українською мовою не отримали ті 2 мільйони Українців, мобілізованих до сталінської "красной арміі". Й тому книжки їх — ветеранів армії СССР — німі й неправдиві у щонайглибшому сенсі.

Твір Тис-Крохмалюка не лише у читабельній формі свідчить про органічне українське життя Дивізії, але й прірву світоглядну — з потойбічним військом. І мова не лише про наявність капеланської служби — у книзі згадані у дотепних життєвих ситуаціях такі дивізійні постаті як отці Михайло Ратушинський, Василь Лаба чи Іван-Всеволод Дурбак. У прикінцевих сторінках “Щоденника” випливає забуте у громах штурму Берліну й спалених фосфорними бомбами містах Бранденбургу свято — Великодня! Господня Пасха прийшла до кожного вояка 4 травня 1945 року. І не як знак капітуляції Німеччини, а як інтимна обіцянка кожному християнину відродитися у новій, небольшевицькій Європі й отримати шанс відновити "стіни Єрусалимські" Обітованої України.

Всі ці трагічні очікування вперше в українській мілітарній літературі відбиті у згаданому вище жанрі "гумористичної повісті".
Чи можна таке уявить?

Можна.
І тому цей новий успіх «Української Видавничої Спілки» — Віктора Рога, Олега Вітвіцького, Ігора Іванькова та Василя Бойка.
Ця книжка привнесе у саму психологію воюючих Українців несподіваний Пасхальний Настрій. Передчуття радості Перемоги — неминучої як день 4 травня 1945 року, коли лунало по шанцях УНА — "Христос Воскрес!" Спільної Перемоги — від ветеранів Армії УНР, які всього лиш 20 років "по втраті України" стали до лав Дивізії. І втративши її вдруге — не здалися. А повернулися по "забуту люльку" 1991 року, і нагадали про себе в часи боїв на сході України 2024-го. І Гнат Сіренко-Сірий, і Порфирій Силенко, і Дмитро Паліїв, і Сава Яскович, і навіть генерал Борис Барвінський, який теж попри поважний, фактично "немобілізаційний" вік був поруч із галицькою молоддю, повним складом Львівського оперного театру і Львівського хору, які пішли до Дивізії. І аж до новобранця Селепка — справді національного героя. Бо з батяра із львівського Личакова виріс у стійкого учасника боїв під Бродами, заґартованого у походах по Словаччині й південній Німеччині, гідно склавшого зброю перед англійськими військами. І в цю свою неймовірно "веселу Одіссею" дав живими, іскристими барвами кожного незабутнього персонажа, якого зустрів на своєму повсякденному шляху.

Автор у плетиві щоденних подій вмістив натяки на обставини, зміст яких вже загубила Європа за останні 80 років. Мені було цінним почитати не лише про недепортовану й неперейменовану Сілезію (бо де тепер такі міста Лауенбург і Нойгаммер, пов’язані з долею Селепка), але й про замовчувані епізоди польської історії — тепер цензурованої у Варшаві на догоду "кришталево-чистому" новому шовінізму. Гай-гай, що там із польськими добровольцями у Дивізії? Так, були й такі, з Армії Андерса. Не менше весело почитати про них у Крохмалюка, як і про своєрідне ставлення до гасла «Слава Україні!», виведеного на ешелоні дивізійників...

Зрештою, спостережливе око Крохмалюка — цього правдивого Осипа Маковея Другої Світової війни — зробило його очільником військово-історичного відділу управи Дивізії «Галичина». А згодом і принесло академічні лаври — автор є дійсним членом УВАН.

— “Я поклав обережно мої ручні гранати на землю. Опісля "шмайсера". Рушницю, мою рушницю я поклав зверху. Опісля шолома. Відвернувся і почав думати про щось інше. Зворушення тут не на місці…”

✠ ✠ ✠
✠ ✠ ✠

 
Інформаційно-публіцистичний та історико-освітній майданчик «Порохівниця» цією оглядовою промоцією рáдо долучається до популяризації перевидання “Щоденник національного героя Селепка Лавочки” — гумористичної повісті про пригоди “українського Швейка” Селепка Лавочки.

«Порохівниця» принагідно нагадує Вельмишановньому Панству — бажаючі можуть замовити національно-свідомі книги у національно-свідомій книгарні.

▼ ЛАСКАВО ПРОСИМО ▼

“Книгарня Бандерівців”

 
“Книгарня Бандерівців” — це книги українських націоналістів.
“Книгарня Бандерівців” увібрала раритетні й сучасні видання видавничого фонду Організації Українських Націоналістів (бандерівців).

“Книгарня Бандерівців” — справжня скарбничка української патріотичної літератури, актуальної нині як ніколи! Це книги українських націоналістів: історія, ідеї, спогади, мемуари, есеїстика, історична та наукова література, сучасні дослідження.

Видавничий фонд ОУН пропонує унікальні книги з історії України, ідеології українського націоналізму, спогади членів ОУН-УПА, патріотичну, історичну та художню літературу: Визвольні Змагання, спогади учасників національного Українського Визвольного Руху, Січові Стрільці, Євген Коновалець, боротьба за Незалежність України повстанцями УПА в Другі Визвольні Змагання, Літопис УПА...

Обрати й замовити книги можна безпосередньо в офіційній крамниці ОУН(б) “Книгарня Бандерівців”, а також на офіційному сайті ОУН(б) «Націоналістичний Портал» в розділі “Книжкова крамниця”.
У соцмережах на сторінках “Книгарня Бандерівців” та Книгарня «УВС» в течці "Світлини" — "Видавничий фонд ОУН".
Ціни вказані на офіційних сторінках.

Книги надсилаються:
"УкрПоштою" післяплатою (з накладеним платежем), або "Новою Поштою" з оплатою при отриманні замовлення у відділенні "Нової Пошти".
Для замовлення вкажіть:
1. Книги, які Вас цікавлять та їх кількість.
2. Ваші контактні дані: ім'я та прізвище, телефон, місто доставки, номер відділення "Нової Пошти" або повну потову адресу у випадку замовлення "УкрПоштою".
Вартість книг вказана без вартості пересилки.
Також Ви можете придбати книги, зголосившись за адресою:
01034 м. Київ, вул. Ярославів Вал, 9 п. 4
Телефон: +38(044)234-70-20
[email protected]

20% коштів отриманих від продажу книг направляється для потреб Захисників України на лінію фронту Національно-Визвольної війни за Україну.
✠ Фонд Оборони України ОУН(б)

Вельмишановнє Панство, не забуваємо також передплатити часопис, який заснував Степан Бандера — часопис ОУН(б) «Шлях Перемоги» — одне з найстаріших і найповажніших українських видань державницького спрямування в Україні й Світі.

Україна має лиш один шлях — «Шлях Перемоги»!

✠ ✠ ✠
✠ ✠ ✠

 

© Віктор Рог
© Володимир Бірчак “Історична Правда”
© Володимир Бірчак © «Націоналістичний Портал»
© Ростислав Мартинюк © «Націоналістичний Портал»
Офіційний портал ОУН (бандерівців)
© «Націоналістичний Портал»
© «Націоналістичний Портал»
© “Книгарня Бандерівців”
Титульний постер ілюстраційний.
© «Porohivnyçä»