Національне відродження і проблема еліти

 
Видавництвом «Українська Видавнича Справа» готується до друку збірник творів професора Валентина Мороза “Епоха націоналізму”.
До уваги Вельмишановнього Панства пропонується один із матеріалів збірки.

· 1994 «Державність», № 1-2/94, с. 35-36.

Незалежність чи колонія?
В тому аспекті вихід із колоніальної ситуації, яка реальна зараз, один. Проблема завжди спирається на еліту. Думаю, що не відкрию вам “Америки”, коли нагадаю фразу В. Липинського: “Кожне національне відродження починається з відновлення структури еліти”.

Я хотів би почати одним епізодом з недавньої української історії.

Закарпаття, 1938 рік.
Карпатська Україна — автономна, а практично — самостійна.
Є уряд, є прем’єр-міністр Бокій. Та через місяць його заарештовують: виявляється, Бокій — шпигун, довголітній угорський шпигун, що планує приєднати Закарпаття до Угорщини. Це — дуже показовий факт, показовий тим, що це “шило вилізло з мішка”.

Ми маємо другий такий факт: Норільєга, Панама, різка антиамериканська боротьба, антиамериканська структура. В центрі її національний лідер Норільєга. А раптом виявляється, що це довголітній агент ЦРУ. Коли американці побачили, що Панама все одно йде по своєму шляху і її не спинити, тоді вони вирішили поставити свою людину на чолі цієї антиамериканської тенденції, щоб її якщо не контролювати, то бодай бути поінформованими.

Чому даю такі приклади?
Це типова постколоніальна ситуація: колонізатор бачить, що в старій формі колоніальне панування не залишити, — у народу виникає державність, колонія стає державою, значить, тут уже вступає в дію новий механізм. У цю нову державну структуру впихаються старі люди з імперського центру, які не заперечують проти нової символіки, не заперечують проти тризуба, синьо-жовтого прапора. А насправді забезпечують міцний контроль над новою державою з боку старої колоніальної структури. Це називається постколоніальна структура, в якій живе сучасна Україна.

Чому це робиться можливим?
З однієї причини — якість еліти.
Те, що ми маємо на прикладі Бокія чи Норільєги, — це той випадок, коли “шило вилізло з мішка”. Звичайно “шило ніколи не вилазить з мішка”. Людина, яка стає президентом чи прем’єр-міністром нової держави, сміло може бути агентом імперії довгі роки. Це ніхто не бачить, про це не пишуть у жодній газеті, тій людині ставлять надгробний пам’ятник, як лідерові, так і не знаючи, що це довголітній чужий агент. Повторюю, це можливо тільки з однієї причини — якість еліти. Як правило, нація, що довгі роки була в колоніальній ситуації, не має еліти на такому рівні, на якому має імперія.

І у нас виходить так званий “Донський варіант”. Що я маю на увазі?
Мало хто знає, що у 1918 році Дон проголосив самостійність, обрали Отамана — Дон став державою. Як тепер сталося, що, по-перше, про існування цієї держави у Світі майже ніхто не знає (але це, мабуть, не найголовніше), і як сталося, що дєнікін, як ні в чому не бувало, перетворив донських козаків на "гарматне м’ясо" і повів їх на москву? Де подівся цей донський Отаман, де поділася донська державність?
Відповідь одна: якість еліти.

Молода донська еліта виявилась на кілька "поверхів" нижча від тих генералів і міністрів, яких дєнікін привів з москви і пєтєрбурґа. Вони сказали: “Ви Донська Держава? Ну добре, добре”. І, використовуючи свою якість, взяли гору і повели на москву.

У наш час одна нація вже здійснила "прорив" з імперії. Я маю на увазі Чеченську республіку. Виявилось, що росія довго вагалась, надто довго чекала, і Дудаєв встиг створити свою структуру. І тепер будь-які спроби москви вникнути, "влізти" в чеченську структуру не дають жодних результатів.
Як протилежний приклад — Грузія. Там москва встигла "залізти" всередину і зробити той хаос, який є в теперішній Грузії.

Кажучи образно, Україна чекає “свого Дудаєва”. Але чекати ми не можемо, треба свідомо думати і діяти. Дудаєв сам ніколи не прилітає, його створюють люди і обставини.

Постає ще одне питання: звичайно, фігура типу Дудаєва виникає в гостроконфліктній ситуації, в ситуації кризи і дестабілізації. Чи буде в Україні така дестабілізація? Ситуація показує, що сам Українець не схильний до такого драматизму. Але ми бачимо, що в росії наростає реваншизм з кожним роком, з кожним місяцем. Правду кажучи, якби пройтися по москві з диктофоном і опитати кілька сотень москвичів, чи вони вважають, що Україна буде звичайною державою, такою ж як росія, то величезна кількість москвичів відповість, що це "дурниця", що "завтра прийдуть наші" і буде так, як було. Це наш головний клопіт. До того часу, коли росія вирішить свої проблеми і зможе рушити на нас, як в 1917 році, ми повинні мати головну структуру — “свого Дудаєва”.

Все вирішує еліта.
Скільки втратили чехи своїх людей, коли побудували державу у 1918 році? Виявляється, всього 4800 людей. Всі їхні вбиті у визвольній війні записані золотими літерами в окрему книгу. Всього 4800 — на диво мало. На той час чехи мали сформовану еліту, структуру еліти, що була цілком готова до відбудови держави, до "відрубування" від колоніальної структури.

Ми тоді втратили кілька сотень тисяч людей і не здобули нічого…
Не через те, що хтось там був зрадником або масоном серед наших лідерів. Якщо є нормальна еліта, все це відсікається. Ми не мали достатньої еліти, і, в принципі, — це були "малороси".

Наведу маленький приклад. Коли хтось сказав про пана Плюща, що він "як Хасбулатов", пригадуєте, що пан Плющ відповів: “От чекайте, Хасбулатов приїде через пару тижнів, то, мовляв, дасть. Не говоріть так”.
Мій знайомий із Замарстинова каже: “Не цікаво, що люди говорять, цікаво, коли вони проговорюються”.
Пан Плющ проговорився: приїжджає Хасбулатов, чи приїжджає президент Бразилії — що він може зробити? Він гість з іншої держави. Хасбулатов з іншої держави — що він може зробити Плющеві? Значить, Плющ проговорився, що він вважає себе залежним від росії. Для нього приїзд Хасбулатова — це був приїзд московського "царя", котрий перевіряє свою колоніальну адміністрацію. Так, офіційний Київ поки що колоніальна адміністрація, і поки що ми в стадії відривання від імперських структур…

Тому хочу закінчити свій виступ тими словами В. Липинського, якими почав: “Кожне національне відродження повинно починатися з відродження структури еліти”…

„Світ ХХІ сторіччя приречений на націоналізм.“
— Валентин Мороз

 
Офіційний портал ОУН (бандерівців)
© «Націоналістичний Портал»
· 1994 «Державність», № 1-2/94
· “Націоналізм ХХІ століття”