“Як нам облаштувати россію”

Набув актуальності двозначний вислів “как нам обустроіть россію”.
Колись "ісконно-посконноє" гасло “как нам обустроіть рассєю” окреслило шовіністичні ідеї й плани квазі-імперії на ХХІ століття, але водночас цей вислів став гротескним символом недолугості рашистської ідеології, а нині — це взагалі іронічний стьоб на тему демонтажу терористичного квазідержавного утворення "рф" — “Як нам облаштувати россію? Розваляти!”

Ще про “облаштування росії”

· Юрій Щур

Ми не знаємо, коли і як саме закінчиться сучасний етап боротьби Українців із одвічним ворогом за Державну Самостійність. За саме право існування Українців як окремої Нації…

Можемо лише робити припущення і мусимо докладати надзусиль.
Ми не можемо знати, що саме буде написано в мировій угоді (а саме так закінчуються війни). Однак, з огляду на нашу історію, знаємо про недовговічність такої угоди з росіянами. Тож, жодна угода не врятує нас від потенційних майбутніх воєн, бо ж “нам Богом дано стати на грані двох світів”. Нація на фронтирі орди породжує героїв, які стають живим щитом Цивілізованого Світу…

Три роки повномасштабної війни — це час не лише збройному спротиву окупантові. Це також час пошуку рецептів справедливого завершення війни та облаштування повоєнних України та Європи. Найочевидніше, насправді, на поверхні. Шлях до припинення кровопролиття в сучасному й майбутньому — розпад останньої імперії. Дипломатичною мовою це звучить десь наступним чином:

“Ми не повинні проводити "червоні лінії" для себе, ми повинні проводити "червоні лінії" для росії і не боятися їх проводити.
Україна повинна перемогти, росія повинна бути переможена.
russia delenda est!”
— президент Латвії Едгарс Рінкевичс, 15 березня 2024 року

Національні держави, що постануть на руїнах імперії зла, їхній розвиток та становлення справедливого світопорядку на цій частині євразійського простору — певно, найдієвіший рецепт сталого миру.

Чи виглядає так, що російська колоніальна імперія є сьогодні настільки слабкою, щоби на геополітичній мапі світу з’явилися нові потужні гравці, які шукають собі місце серед вільних і рівних? Будемо відверті — ні. Чи це є привід до того, щоб припинити боротьбу проти імперії? Ні!

Коли тривала збройна боротьба підпілля ОУН та відділів УПА, совєтський союз (читай — росія) також здавався непереможним, а українські націоналісти — “лицарями абсурду”.
Логіка історії розставила усе на свої місця.
Можна скільки завгодно звинувачувати борців з імперією у тому, що їхні дії — лиш боротьба з вітряками. А можна долучитися до них і творити історію постімперського світу на широченних просторах.

Нещодавно мені на очі потрапила стаття відомого українського історика Олександра Лисенка з досить актуальною і прагматичною сьогоденною назвою «“Як нам облаштувати росію…”, або яким має стати повоєнний світ». Написана три роки тому, невдовзі після початку повномасштабного вторгнення, вона містить досить цікаві думки з приводу того як таки примусити до миру ненависну імперію зла з її людиноненависницькою ідеологією рашизму. Останнє є нічим іншим як ідеологією й практикою, що базується на шовінізмі, презирстві до неросійських народів, імперських амбіціях, зневазі до міжнародного права і загальнолюдських цінностей. Із виявом у воєнно-політичних практиках у вигляді путінізму.

Виходячи з історичних аналогій, палкі прихильники сучасного недофюрера, з часом, мали би прозріти й усвідомити усю злочинність режиму, який вони так палко підтримували. Як це відбулося у повоєнній Німеччині. Однак, у випадку з росіянами, що формують своє уявлення про навколишній світ із "зомбоящика", досить важко передбачити той час, коли на них зійде "озаріння". Коли у них розпочнуться приступи "покаяння" із рванням косовороток на грудях тощо. Лисенко переконаний, що коли це й трапиться — то швидко мине. Історія має немало фактів, які засвідчують що все це — ненадовго і не торкається глибинної ментальності росіян. Закладена на генетичному рівні їхні імперськість, ксенофобія, правовий нігілізм і нічим не підкріплене месіянство у латентній формі продовжать "ятрити рани" й стимулювати реваншизм. Відповідно, досить швидко, обов’язково, знайдеться новий "обраний", який організує і спрямує ці темні сили проти людства.

У своїй статті професор Лисенко більше уваги приділяє проблемі повернення росії, як "держави", до Цивілізованого Світу:

“Рятуючи смертельно хворого "пацієнта", світовий консиліум має виробити адекватну методику і протокол реанімації росії та її повернення у міжнародне співтовариство. Цілеспрямований розпад РФ на неконтрольовані множини, який пропонують гарячі голови, спроможний породити інші великі загрози і видається неприйнятним”.

Дозволю бути собі “гарячою головою” й наполягати на тому, що лише розпад перманентно ворожої нам держави може гарантувати тривалий мир.
Останні події ж бо переконливо доводять правоту Провідника ОУН (б) Зеновія Красівського, сказані ним ще 1991 року:

“Наш ворог – то є ворог історичний: росія. Вона завоювала нашу землю, вона на тій землі розпаношилася, забирає від нас мову, освіту – все в нас забрала, знищила. І якщо ми цього не усвідомимо, не організуємось і не дамо відсіч – чуда не буде”.

Щоб уникнути "великих загроз" треба лишень спричинитися до контрольованості множин.

Професор Лисенко три роки тому висловив свою точку зору з приводу того, як убезпечитися від подальших воєн з росією. Очевидно, що тут важливу роль відводилося світовій спільноті, яка мала сформувати умови, за яких в росії мали відбутися відповідні трансформації (відхід від рашизму). Він вважав, що тягар санкцій та репарацій, які повинні були б стати органічною частиною економічних зобов’язань росії, мав би зробити такі перетворення контрольованими, невідворотними і незворотними. А головне джерело прибутку імперії зла (нафто- і газодолари) мали б бути скеровані не на продукування сучасних видів озброєння, а на репараційні програми та нагальні соціально-економічні потреби росії.

Загалом, нівелювати перманентні загрози, які йдуть від москви, мали б системні та тривалі демократизація, демілітаризація (до критичних позначок) і дереваншизація. Далі це б створило передумови для поступового допуску цієї країни у перспективі до глобальних ринків, політичних, культурних, наукових, спортивних та гуманітарних програм.

Рецепт, з одного боку, досить непоганий. І, очевидно, мав би сенс, якби українські війська, що зараз перебувають на території Курщини, заглибилися б ще десь на 600 км північніше Суджі. Але реалії дещо інші. Відповідно, маємо змагати до розпаду “Колоса на глиняних ногах” і всіляко сприяти тим, хто йде поруч.

Звичайно, найбільш сприятливий сценарій для розпаду "рф" — "революція згори". Саме тоді, коли місцеві політично-олігархічні керівники у взаємодії з науково-культурною елітою почнуть реалізовувати процеси утворення нових державних організмів. Однак, логічне питання: чи матимуть вони бажання це зробити? Чи все ж таки залишаться у комфортних персонально для себе умовах васальної залежності? Існують вагомі підстави для сумнівів щодо їхньої рішучості. Поруч із тим, “немає нічого нового під сонцем”. Там, де не працюють еліти — починається революція знизу.

Українцям випала доля боронити Цивілізований Світ від мороку…
Ми тримаємо пальму першості й готові ділитися досвідом із поневоленими народами. Ми потребуємо допомоги у нашій боротьбі. Але не повчань. Але не замирення із диким звіром.

За нами правда. Отже — ми переможемо!