Перейти до контенту

США і СССР–РФ — любов і дружба ґєґємонов!

США і СССР–РФ — любов і дружба ґєґємонов!

 
Історик Юрій Гарматний ретельно досліджує “дружбу ґєґємонов”.
Після Другої Світової війни США і СССР поділили Світ навпіл та дотримуються чіткої стратегії контролю над Світом.
З середини ХХ століття дві штучні квазікраїни — США і СССР\РФ — невпинно “сотрупнічают”, граючи в “гру ґєґємонів”“імпєрія зла” загрожує і нападає, а “світовий поліцейський” США приходить і “спасає”! Так США і СССР “спаслі Європу і мір от фашизма”, (щоправда, Європу поділили навпіл аж на пів-століття), так влаштовувались проксі-війни між СССР і США на теренах третіх країн, але при цьому, США і СССР жодним чином не постраждали! Натомість, обидва “ґєґємони” послідовно підтримують одне одного в усьому — спільна стратегія, обопільна політика, спільні проксі-війни, спільні ядерні програми та гонка озброєнь, мілітарізація, індустріалізація, тощо…
Любов і дружба ґєґємонов!…
Власне, цікавий матеріял про любов і дружбу ґєґємонов!
Історія палкої дружби СССР-РФ і США.


Історія палкої дружби СССР-РФ і США

Юрій Гарматний

Дії трампа можна лише почасти пояснити дивацтвами підстаркуватої людини, схильної робити гучні та безвідповідальні заяви. Його активність перебуває в повній відповідності із загальною стратегією США, яку вони використовують протягом останнього століття.

Жоден політик у Світі не здатен самотужки повністю контролювати та визначати дії підвладної держави. Політика — команда гра: “Короля грає почет”. І в цьому сенсі, ставлення уряду США до СССР–РФ більшість часу минулого століття, можна визначати як прихильне. Виняток становила лише Холодна війна, коли США на противагу СССР почали посилювати потугу КНР. Але ще в часи “пєрєстройкі”, до завершення Холодної війни, Америка взяла курс на режим найбільшого сприяння московській квазі-імперії.

Переважає думка, що США потребують РФ в якості союзника проти КНР. Твердження, м’яко кажучи, помилкове.

Щоб збагнути чого прагне Америка насправді, здійснімо невеличку мандрівку сторінками історії. При цьому, дотримаємося поради психолога Еріка Берна і поглянемо на події відсторонено, тобто без ідеологічних стереотипів, створених анґажованими творами, на кшталт "Краткого курсу ВКП(б)" чи мемуарами Черчилля.

Революційний вир

До початку Першої Світової війни вага США в світовій політиці не набагато відрізнялася від Аргентини чи Мексики.
США оголосили війну Осереднім Державам у квітні 1917 року, коли зі значною долею вірогідності з’ясувалося, що перевага перебуває на боці Антанти.

Незадовго до цього в “россійской імперіі” сталася подія, яка на тривалий час визначила історію Європи і Світу — в лютому 1917 року московське самодержавство пішло в пекло, де його невдовзі наздогнала вся родина останнього московського царя.

22 березня 1917 року режим Сполучених Штатів першим з усіх країн офіційно визнав “врємєнноє правітєльство” (тимчасовий уряд “россійской рєспублікі”). Одразу після повалення усталеного самодержавства “россійской імперіі” (лютий-1917) посол США в пєтроґраді Девід Френсіс звернувся до свого керівництва з рекомендацією визнати нову владу “россійской рєспублікі”, яка "є практичним втіленням того принципу врядування, який ми виборювали та обстоювали. Я маю на увазі урядування на підставі наявної реальності. Наше визнання матиме колосальний моральний ефект, особливо якщо виявимося в цьому першими".
(Kennen, George F. “Russia Leaves the War: Soviet–American Relations”, 1917–1920. Princeton, New Jersey: Princeton University Press. 1956. – p.12—16).

Через півтора тижні президент США Вудро Вільсон звернувся до Конґресу США із закликом оголосити війну Німеччині, в якому серед іншого виголосив:
"Хіба не кожен американець відчуває, що впевненість у нашій надії на майбутній мир у Світі додається чудовими і відрадними речам, що відбуваються протягом останніх кількох тижнів на росії? Найкраще обізнані з росією знали, що вона одвічно перебувала демократичною в душі... Ось гідний партнер для Ліги честі!"
(Там же).

Уникнемо коментарів стосовно одвічної "демократичності" квазі-імперії, збудованій на окупаційній моделі тоталітаризму, найяскравішим уособленням котрого можна вважати опричнину. Як то кажуть: "у кожного свої таргани в голові", і Вільсон лише підтверджує це правило.
Керуючись цим принципом президент США Вудро Вільсон запропонував тимчасовому уряду “россійской рєспублікі” отримати позики на 325 мільйонів $ і надіслав до пєтроґраду лобістів продовження війни з Німеччиною: місію Рута, вагомість якої посилювали провідники Американської федерації праці, компанії “International Harvester” та Християнської асоціації юнаків.
Місія виявилася нездійсненною — невдовзі в “россійской рєспублікє” стався заколот большевіків і владу в квазі-імперії опанувала московсько-більшовицька контрреволюція, котра прагнула відпрацювати німецькі гроші, та розпочала мирні переговори з Осередніми Державами у Бересті.

Дивовижний світогляд президента США Вудро Вільсона змушував його сподіватися, що економічна реальність колись спонукає большевіків перейти до вільного ринку, а протидія більшовикам тільки погіршить їх ставлення до США. Тому американський президент у своїх “Чотирнадцятьох пунктах” наполягав не втручатися в події на теренах колишньої “россійской імперіі”.

“Чотирнадцять пунктів Вільсона” і Україна

“Чотирнадцять пунктів Вільсона”
Пункт 6.
Звільнення всіх російських територій і таке розв'язання питань, в яких зацікавлена росія, яке гарантує їй найбільш повне й вільне сприяння з боку інших націй у справі отримання повної і безперешкодної можливості ухвалити незалежне рішення щодо її власного політичного розвитку та її національної політики та забезпечення їй привітного прийому до співтовариства вільних націй при тому образі правління, який вона сама для себе обере. І більше, ніж прийом, також і всіляку підтримку у всьому, в чому вона потребує і чого вона сама собі бажає. Ставлення до росії з боку націй, її сестер, в майбутні місяці буде пробним каменем їхніх добрих почуттів, розуміння ними її потреб та вміння відокремити їх від своїх власних інтересів, а також показником їхньої мудрості і безкорисливості їхніх симпатій.

“Чотирнадцять пунктів Вільсона” серед іншого проголошували також принцип права націй на самовизначення.
Президент США Вудро Вільсон заявив, що він прихильник самовизначення націй, але не у випадку з Україною.
До речі, ставлення до щойнопроголошеної Незалежної України було однозначне у президента США Вудро Вільсона і делегації США на ганебній Паризькій мирній конференції 1919 року, звідки вже дипломатично визнану 40 країнами Світу Незалежну Україну просто виставили за двері…
Президент США Вудро Вільсон і делегація США у Версалі були одностайні — Україну не визнавали й не збирались визнавати. Україну і Визвольні Змагання за Україну янкі вважали "українським сепаратизмом проти єдиної россії"!
(Смішно, враховуючи сепаратизм янкі з самопроголошенням “незалежності”).

Офіційна точка зору США щодо Української Державності була чітко висловлена у телеграмі представника США Р.Лансінґа на Паризькій мирній конференції, надісланій 29 жовтня 1919 року:

"На підставі останніх розслідувань департамент схильний розглядати український сепаратистський рух великою мірою як результат австрійської і німецької пропаганди, спрямованої на розкол єдиної і неподільної росії. Він нездатний отримати достатньої національної підтримки для створення незалежної держави. Тому держдепартамент США вважає, що до того часу, поки майбутні події остаточно не вирішать точний характер стосунків між Великою і Малою Росією, політика США повинна бути спрямована скоріше на підтримку принципу російської цілості, ніж підбурювання українського сепаратизму"

Ось чому всі спроби українських дипломатів домогтися визнання УНР і заручитися підтримкою з боку США зазнали невдачі…
Уряд США заборонив навіть вивіз в Україну військового майна, закупленого українською делегацією на Паризькій мирній конференції у Американської ліквідаційної комісії на суму 8 мільйонів $. Але гроші американці лишили собі!

Представник УНР в Парижі і Лондоні, дипломат Арнольд Марголін згадував:

„Американці категорично наполягали на тому, щоб український уряд визнав колчака "верховним правителем"… Коли мова зайшла про принципи Вільсона, застосування яких було зумовлене стосовно народів колишньої Австро-Угорської монархії, представник ЗДА Лансінґ заявив, що він знає лише про "єдиний російський народ" і що єдиним способом відновлення росії є федерація за зразком ЗДА [Злучених Держав Америки]… Коли я спробував довести йому, що якраз приклад Злучених Держав Америки свідчить про існування окремих штатів як суб'єктів Злучених Держав Америки для будь-яких можливих домовленостей між ними в майбутньому, він ухилився від відповіді і знову почав вперто закликати нас визнати колчака "верховним правителем"… Ось як насправді ці принципи були реалізовані. ЗДА підтримали колчака, Англія — дєнінікіна та юдєніча, Франція — ґаллера… Тільки Петлюра і Україна залишилися без жодної підтримки…

Як бачимо, позиція США щодо України визначенна ще у 1917—1919 роках…

1918. Владівосток. Армія США.

“Рука руку моєт”

Втручатись у справи росії США не збирались. Щоправда, повного невтручання не вийшло: з огляду на те, що золотим запасом “россійской імперіі” можуть заволодіти Японці або командування Чеського легіону, США надіслали невеличке військо до Сибіру. Завдяки цьому уряд США прихопив левову долю золотих злитків “россійской імперіі”.
Отриманий ґешефт викликав у янкі приплив почуття милосердя.
Після придушення Визвольних Змагань поневолених москвою народів та закінченню громадянської війни між білим і червоним московством, на теренах комуністичної квазі-імперії спалахнув голод, спричинений недолугою політикою військового комунізму.
Майбутній 31-ий президент США, республіканець Герберт Гувер радо прийшов на допомогу камарильї лєніна-троцкоґо, для чого створив Американську адміністрацію допомоги (ААД).

21 серпня 1921 року, в Ризі, столиці тоді ще вільної Латвії, директор ААД у Європі Волтер Лайман Браун і "нарком закордонних справ" "РСФСР" літвінов уклали угоду, остаточно ратифіковану 30 грудня 1921 року Брауном та "наркомом зовнішньої торгівлі" "РСФСР" красіним, котрий до перевороту в жовтні 1917-го очолював більшовицьких терористів. Згідно домовленості, Штати надали комуністичній диктатурі 20 мільйонів $ США.
Запопадливі американські історики пояснюють цей крок тим, що Гувер, який начебто посідав антикомуністичні позиції, сподівався стримати поширення комунізму, через демонстрацію переваг західного капіталізму. (Benjamin M. Weissman. “Herbert Hoover and the famine in Soviet Russia, 1921–23” in Mark Hatfield ed. Herbert Hoover Reassessed. 1981. – p.390–396).
Коментарі зайві. Зауважимо лише, що цього разу колишній провідник "партії народної свободи кадетів" павєл мілюков чомусь не переймався питанням: "Что это — ґлупость или измена?"
ААД забезпечило хлібні місця 300 американцям та більше 120 тисячам московитів. Завдяки їх діяльності щоденну їжу, а отже й шанс жити надалі, отримували понад 10,5 мільйонів підданих "РСФСР". Діяльність організації американці припинили 15 червня 1923 року після того, як з’ясували, що большевики експортують зерно з імперії, затиснутої в лещата голоду.

Помиляється той, хто вважає, що плідна співпраця США та СССР на цьому припинилася. Насправді, вона тільки починалася…

“Капиталисты сами продадут нам веревку, на которой мы их повесим”

Внаслідок Першої Світової війни Франція та Британська Імперія отримали статус наддержав. Здобутки решти її учасників виявилися набагато меншими.
Німеччина і російська імперія програли війну, і прагнули реваншу.
Одна сподівалася здійснити його під гаслами відвоювання життєвого простору, інша — послуговуючись закликом до світової комуністичної революції.

Можновладці США вважали, що на заваді зростанню їх політичної та економічної потуги стоять тогочасні європейські наддержави. Можливість змінити ситуацію виникала тільки в разі нової війни, здатної змінити баланс світових сил.
Потенціал Німеччини дозволяв відновитися без сторонньої допомоги, та так, що ця країна могла перетворитися на світову наддержаву, з тіні якої Штати могли б і не вибратися.
Разом з тим залишилася існувати квазі-імперія, що наголошувала на своїй "особливості": буцімто вона прямувала особливим шляхом, відмінним як від європейського, так і від азійського. На той час специфічний азіопійський шлях Московії набув червоних барв комунізму.
Можновладці США чудово знали про прагнення московських більшовиків опанувати владу над усім Світом, аби потім знищити всіх "буржуїв" та інші "контрреволюційні елементи". Для реалізації задуму комуністам бракувало матеріально-технічної бази, й американські капіталісти вирішили простягнути руку допомоги вождям московського квазіпролетаріату.

Тобто, мета США очевидна — вбити одним пострілом двох зайців одразу: і грошенят заробити, і створити економічну та військову потугу, яка знищить міць Великої Британії та Франції як наддержав, та завадить Німеччині отримати подібний статус. Американці нічим не ризикували: експансія московсько-більшовицького мілітаризму втягнула б Європу у нову світову війну, бойові дії котрої в жодному разі не змогли б перетнути океан.

Але для цього московсько-більшовицький режим мусив подолати наслідки встановлення своєї влади на теренах колишньої російської імперії. Державний комуністичний терор та політика військового комунізму практично помножило на нуль економіку совєтів. Аби подолати ними ж створену кризу, лєнінська зграя вдалася до "нової економічної політики" (НЕП), яка серед іншого передбачала залучення іноземного "буржуйського" капіталу до відновлення економіки червоної квазі-імперії.

Підприємці країн Вільного ринку швидко зметикували, що різниця між світовими та внутрішніми цінами Совка гарантує надприбутки.
Охочих виявилося більше ніж достатньо: США, Німеччина, Франція…
Утім, у Європі для цілої низки концесій виникли проблеми із законодавством, що вельми ускладнило отримання ґешефтів від розбудови військово-економічної потуги СССР. У Бельгії, Великій Британії та Франції пограбовані більшовизмом власники підприємств об’єдналися, аби змусити уряди цих країн дотримувати резолюцію Гаазької конвенції від 20.07.1922. Вони відслідковували та штрафували ділків та організації, які виготовляли або реалізовували продукцію на націоналізованих московськими комуністами підприємствах, чим знеохотили великий бізнес займатися оборудками з режимом СССР.
Ґешефтами з кривавим режимом займалися переважно дрібні підприємства, що суттєво знижувало зиск від оборудок для більшовицької диктатури. Для прикладу: СССР мав змогу продавати ліс виключно без таврування, тобто по ціні на дрова.
Утім, не всі країни, серед них і США, виявили розвинену правову свідомість, тому в СССР полинули інвестиції, технології та люди, здатні налагодити виробництво "з нуля" до прибуткового бізнесу.

Першу спробу налагодити взаємини з американським бізнесом здійснив у 1919 році людвіґ мартенс — син значного московського підприємця та більшовик із дореволюційних часів. Він облаштував у Нью-Йорку неофіційне представництво РСФСР, але його заскочили на підривній діяльності і депортували зі США у січні 1921 року.
Наступна спроба більшовиків налагодити контакти з діловими колами США відбулася у 1923 році. До країни прибув ісай хурдін, що до того встиг побувати в "партії сіоністів-соціалістів", звідки потрапив до Центральної Ради України, після краху котрої опинився в єврейському БУНДі, звідки перескочив до РКП(б), завдяки чому обійняв посаду торговельного представника УССР у Польщі (1921–1923). До Штатів він потрапив у якості директора “ҐосУТра” — “ґосударствєнноґо управлєнія транспорта” — транспортного підприємства, половиною акцій якого володів режим СССР, а іншу частку розподілили між собою приватні акціонери іноземці.
Саме завдяки його зусиллям виникла “Американська торгова корпорація” (“Амторґ”) — акціонерне товариство зі змішаним капіталом, завдяки якому СССР прокручував не тільки оборудки з концесіями, а й розпочав "індустріалізацію" СССР. Перший значний успіх установи — контракт з компанією “Ford Motors” на купівлю в неї тракторів, наданих Фордом у борг.
Більшовицьке керівництво мирилося з присутністю в СССР приватного іноземного капіталу доти, поки створені з його допомогою підприємства не перетворювалися на рентабельні. Після цього режим запроваджував перепони для вивезення коштів за кордон, з усе більшим розповсюдженням практики "експропріації експропріаторів", тобто "віджиму" концесійних підприємств США.
У цьому сенсі показова доля сина залізничного магната вільяма га́ррімана.

вільям гарріман

Вільям га́рріман під час навчання Єльському університеті вступив до таємного товариства “Череп та кості”, до якого належало чимало провідних діячів американської політики, зокрема родина президентів Бушів.
Вільям гарріман успадкував чималі спадки, які дозволили йому створити не тільки значний банкірський дім, але й посісти посаду голови Ради директорів “Brown Brothers Harriman & Co” — однієї з найбільших американських залізничних компаній.
У 1925–1928 роках він став співвласником Чіатурських марганцевих родовищ — концесії в Грузії. У 1904–1913 роках на ньому видобули 45,5 мільйонів тон — 40,3% світового експорту.
Концесія принесла гарріману чималі прибутки — вона експортувала 75% марганцю з СССР. Хоча компанія припинила існування чи то через прагнення більшовиків згорнути НЕП (версія гаррімана), чи то через невиконання американським концесіонером взятих на себе зобов’язань з модернізації виробництва (версія режиму СССР), але американський володар концесії отримав від СССР три мільйони доларів компенсації за завдані збитки.
Політична кар’єра гаррімана демонструє відсутність сталих поглядів: полишив Республіканську партію заради кар’єри в Демократичній, і не прогадав.
За президентства Франкліна Рузвельта вільям гарріман отримав посаду радника президента з фінансових та промислових справ, трохи пізніше — голови Дорадчого комітету підприємців при Департаменті комерції США.
Під час Другої Світової війни вільям гарріман розробляв програму ленд-лізу, в якості спеціального представника президента, координував переговори США з СССР та Великою Британією, брав участь Тегеранській, Ялтинській та Потсдамській конференціях, працював послом США в СССР (1943–1946). За президенства Трумена гарріман очолив міністерство торгівлі США, а потім перекваліфікувався на губернатора штату Нью-Йорк.
Доля гаррімана, який прожив неповних 95 років (1891–1986), яскраво засвідчує, що американські концесіонери сприймалися совєтьким режимом як ділові партнери, а не в якості "проклятих буржуєв".
Ще більш показова доля армана гаммера — приятеля всіх московських диктаторів пролетаріату.

арман гаммер

Для налагодження контактів зі США в 1924 році більшовики створили приватну акціонерну компанію “Амторґ”.
Бабою-повитухою приватнокапіталістичного підприємства московських комуняк став єврейський буржуй з США юлій гаммер, котрий дуже полюбляв комунізм в чужих країнах, а його син арман гаммер дружив з самим лєніним.

Усе почалося зі знайомства юлія бен якова гаммера з лейбою бронштейном (троцкій) у 1917 році, під час перебування останнього с США. Завдяки зв’язкам з плагіатором ідеї перманентної революції, юлій гаммер став першим американцем, який не тільки розпочав співпрацю з більшовиками, але й створив комуністичну партію США. Пройшов шлях від постачальника ліків диктатурі квазіпролетаріату до "торговельного аташе" Совбюро.
Завдяки троцкому йому вдалося посунути з ролі посередника між бізнесом США та режимом СССР іншого єврея — вищезгаданого хурдіна, котрий за загадкових обставин загинув на озері поблизу селища Едіон, штат Нью-Йорк. Разом з хурдіним пішов під воду його наступник на посаді в “Амторґ” та один з найближчих соратніків троцкоґоєфраїм склянскій.
Їхня загибель залишається одною з численних темних справ чєкіств.
Внаслідок цієї "мокрухи" юлій гаммер, як представник СССР в компанії “Fordson”, перехопив ініціативу і уклав угоду про постачання тракторів Форда в СССР.

Батьків успіх розвинув син арман гаммер, котрий в часи лєнінської диктатури створив в СССР фабрику олівців, зі щорічним прибутком 1 мільйон доларів, заснував азбестові копальні та налагодив промисел червоної й чорної ікри, а також полювання на тварин із цінним хутром за Уралом. Бартер відбувався в обмін на американське зерно.
За посередництва армана гаммера в СССР запрацювало 38 міжнародних компаній. Через свій бізнес арман гаммер відмивав гроші для СССР, а совєти розплачувалися з ним не тільки валютою та сировиною, а й культурними цінностями та шедеврами мистецтва на багато мільйонів доларів.
Завдяки зусиллям армана гаммера нафта з СССР продавалася за ціною вищою за офіційні продажі сталінського режиму: протягом 45 років СССР таємно транспортував нафту з каспійських родовищ, яку “Standard Oil” реалізовувала під виглядом іранської. (така знайома зараз схема тіньової торгівлі була налагоджена ще у 1930-х).

Завдяки арману гаммеру СССР фінансував підривну діяльність чєкістів у Вільному Світі.

Дружні і ділові стосунки арман гаммер зберіг з усіма совєтськими московсько-більшовицькими диктаторами пролетаріату.
Коли арман гаммер прилітав до москви, його літак зустрічали члєни ЦК КПСС.
Американський ділок не залишався боржником: серед його подарунків очільникам кремлівської диктатури зустрічається коштовна мисливська рушниця з Бельгії для хрущова та ексклюзивний “Роллс-Ройс” для брежнєва. Останнім з московських диктаторів, хто урочисто приймав армана гаммера, котрий прожив понад 92 роки (1898–1990), виявився ґорбачов. Разом з ними пішов у небуття московський комунізм, але не співпраця москви зі США.
Але повернімося в часи "Великого перелому" в СССР.

США — двигун індустріалізації СССР

Американська “індустріалізація” СССР

Зі згортанням НЕПу, в 1928 році більшовицький режим практично відмовився від концесій на користь контрактів із західними фірмами та окремим ділками й спеціалістами, що перевело ділові взаємини на інший рівень.
Хоча СССР відмовився сплачувати всі чималі зовнішні борги царату, в 1933-му за ініціативи президента Франкліна Рузвельта США відновили дипломатичні взаємини з СССР. Що стало ключовим чинником, який посприяв створенню американським бізнесом військової потуги СССР, більш відомої як "сталінская індустріалізация".
Як США збудували для СССР військово-промисловий комплекс під виглядом “індустріалізациі страни совєтов”. Докладніше про це совєтсько-американське “сотрупнічєство” пише історик Юрій Гарматний в публіцистиці “Американці — рушійна сила індустріалізації СССР”.

Завдяки створеній американцями "совєтской індустріі", завдяки збудованому США для СССР військово-промисловому комплексу, сталін прагнув розпочати загарбання всієї Європи. Подробиці сталінського задуму докладно викладені в книгах розвідника Віктора Суворова, які легко знайти в Інтернеті.

Зони окупації Європи

Плани сталіна зазнали невдачі через превентивний удар Третього Райху.
Проте, США зробили все можливе, аби СССР став союзником США у справі "порятунку Європи від нацизму". Попри те, що саме сталін і гітлер розпочали Другу Світову війну. Спочатку США оголосили про "невтручання" й на цій підставі не надавали допомогу Європі та Британії, а потім тягнули час, щоб примусити Чьорчилля і Велику Британію взяти до Альянсу союзників СССР.
І лише коли США дотиснули Велику Британію та всадили за один стіл з совєтами в Тегерані, тільки після цього США почали надавати допомогу Британії та готуватись до висадки в Нормандії. Втім, якщо порівняти ленд-ліз для Британії під великі кредити з ленд-лізом для СССР задарма — стане цілком очевидно, що США не лише збудували для СССР військово-промисловий комплекс, але ще й суттєво озброїли совєтську квазі-імперію.

Третій Райх програв війну, завдяки чому і Німеччина, і Європа були розділені на дві великі зони окупації.
Центральна Європа (Східна Європа) опинилась під совєтською окупацією, а Західна Європа опинилася під орудою США.
СССР, озброєний США, став постійною загрозою для Європи.
І лишається такою загрозою досі, вже як РФ…

Якщо окупація половини Європи супроводжувалася жорстоким визиском СССР, то західні країни Європи опинилися в більш сприятливих обставинах. Розміщені США військові бази гарантували країнам Західної Європи захист, що дозволило їм заощадити на оборонних витратах та вкласти вивільнені кошти в економічний і культурний розвиток.
У кінцевому підсумку Європа довірила безпеку США, аж доки у 2025 році команда трампа не оголосила, що хоче припинити захист-окупацію. Щоби зрозуміти, що відбулося, треба приділити більше уваги подіям, що відбулися після краху СССР.

Перезавантаження взаємин СССР—США

За наслідками Другої Світової війни США домоглися свого: перетворилися на світову наддержаву, усунули з цього місця Велику Британію та Францію, а також звели нанівець усі претензії Німеччини.
У зону впливу США потрапила вся Західна Європа.

СССР навпаки, досягнув лише частину із запланованих цілей.
СССР не вдалося під гаслами світової комуністичної революції заграбастати всю Європу — під совєтською окупацією опинилася лише половина Європи.

Усі комуністи, від Маркса до андропова, добре розуміли, що соціалістичний тоталітаризм, за умов співіснування та конкуренції з демократичними країнами, де панує вільне підприємництво, приречений на поразку.
Тому, одразу після завершення Другої Світової війни сталін почав готуватися до Третьої Світової війни. Ці приготування добре дослідженні істориком Олександром Гогуном, праці якого перебувають у вільному доступі.
Проте розпочати "побєдное шествіє совєтской власті во всємірном масштабє" не вдалося ані сталіну, ані всім його наступникам.

За підсумками Другої Світової війни змінилася й політика США.
До цієї війни США всіляко сприяли нарощуванню військової потуги СССР, як квазі-країни здатної покласти край світовій першості Великої Британії та Франції й стати на заваді подібним намірам Німеччини. Після 1945 року США перехопили у цих країн пальму першості, посприяли деколонізації цих імперій, і завели їх у зону власного впливу.
За цих умов у США відпала потреба розвивати міць СССР. Навіть навпаки, слід було знайти іншу квазі-країну здатну протидіяти московському мілітаризму та експансіонізму. Такою квазі-країною виявився комуністичний Китай (КНР).
Посиленню економічної потуги Китайської народної республіки (КНР) Штати всіляко сприяли, аж поки не стало очевидним, що комуністичний режим СССР вичерпав себе остаточно.
План андропова з "пєрєстройкі" СССР спрацював на демонтаж комуністичного режиму разом з совєтською квазі-імперією.

• По завершенню Холодної війни режим США схаменувся: якщо зникає московська загроза для Європи, то країни Європи отримують важливий стимул позбутися впливу США та відновити статус світових наддержав.
Тим паче, що ще до краху СССР провідні європейські країни оголосили про створення в 1992 році Європейського Союзу (ЄС).

З огляду на цю "загрозу" для США, 1 серпня 1991 року до Києва прибув президент США джордж буш-старший.
Напередодні в москві тодішньому президенту “СССР” міхаілу ґорбачову президент США джордж буш-старший заявляв, що розпад “совєтського союзу” не в інтересах Америки й тому США не підтримує Незалежності України.
В Києві з трибуни Верховної Ради “УССР” президент США джордж буш-старший переконував Україну не виходити зі складу “СССР” і не відмовлятися від підписання нового союзного договору, покликаного врятувати “СССР” від краху. У своїй промові 1 серпня 1991 року, яку згодом зневажливо назвуть "котлетою по-київськи", президент США джордж буш-старший цілком серйозно застерігав Українців від "суїцидального націоналізму, основаного на етнічній ненависті" (якої у Українців ніколи не було), й погрожував, що "американці не будуть підтримувати тих, хто шукає незалежності, щоб замінити віддалену тиранію на локальний деспотизм". 🤡
Президент США джордж буш-старший закликав Українців полишити всі сподівання на здобуття Незалежної Держави, і добровільно ходити в московському ярмі, "ще лучче, як батьки ходили".

Українці відкинули тухлу американську "котлету по-київськи", й за три тижні проголосили відновлення Державності і Незалежності України.

Режим США піймав облизня, але не полишив думки зберегти агресивну московську квазі-імперію, як дієву загрозу та противагу розвитку Вільної Європи. З цією метою уряд США почав тиснути на постколоніальну владу України. Вірний комуніст кравчук радо погодився на всі вимоги США, і віддав величезний запас ядерної зброї та її носіїв під розпливчасті обіцянки США, РФ та Великої Британії. Тобто зробив Україну повністю беззахисною перед загрозою московського імперіалізму, який ніколи не приховував наміри стосовно України.
США після перемоги в Холодній війні не забрали собі, і не знищили ядерну зброю, відібрану в України, Білорусі та Казахстану. Натомість США передали ядерну зброю москві — ще донедавна, своєму головному супротивнику.
США вкотре до зубів озброїли свого "головного ворога"!

Обіцянка-цяцянка

“Будапештський меморандум” 5.Ⅻ.1994
“Будапештський меморандум” — Історія роззброєння України

Може здаватися, що вирішальну роль у тих подіях відіграли якісь персональні властивості психіки діяча, що зовсім не відповідає дійсності. Велика політика — команда гра, де всі гравці дотримуються певної стратегічної мети. Якщо якийсь державний керівник послуговується виключно власними настроями та бажаннями, то час його існування як політика виявляється дуже нетривалим.
Скрізь і всюди. Навіть найбільші тирани спираються на певні провідні та соціальні верстви, з настроями яких вони рахуються.
Зважимо на цю обставину, аби краще осягнути стратегію США.

Коли РФ порушила надані нею "гарантії" Будапештського меморандуму і почала війну проти України в лютому 2014 року, президент США барак обама — однопартієць білла клінтона, котрий роззброїв Україну, також відмовився виконувати обіцянки свого попередника: мовляв, то були лише нічого не варті слова, всього лиш меморандум — "узєлок на память"
Дякуємо, цей урок Українці навік запам’ятали…

Отже, на вимогу США Україна мусила віддати третій ядерний арсенал Світу — величезну за обсягом кількість реальної ядерної зброї та її носіїв, а натомість отримали пустопорожні "гарантії безпеки" москалів і американців…
“Язик не cpaka, нехай балака”.
А коли озброєна американцями РФ напала на Україну в 2014-му, США показали, що їхні "гарантії" нічого не варті. Обама надав Україні для захисту виключно не летальні засоби та запровадив малозначущі й смішні "санкції" проти РФ. Для оборони України обама не надав Україні навіть стріляної гільзи! Натомість, обама так часто креслив "червоні лінії", що став схожим на мавпу з червоним фломастером, котра все навколо розмалювала "червоними лініями"!

Наступник обамитрамп, після тривалих вагань, передав Україні аж 37 штук переносних ПРК FGM-148 "Javelin" — це такі одноразові "пукалки" для партизанських загонів в джунглях, "стрельнув і викинув" тубус, та 210 ракет — за категоричної вимоги зберігати їх далеко-далеко від лінії бойового зіткнення і в жодному разі не застосовувати! Щоправда, ця зброя хоча б стала в нагоді Українцям під час повномасштабного вторгнення РФ в Україну в лютому-2022, якого в 2018 році трамп просто не міг передбачити.
Після початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну в лютому-2022 однопартієць і наступник обамиджо байден погодився збільшити якість і кількість військової допомоги Україні, яка зазнала аґресії РФ. Щоправда за принципом: одною рукою даю, а трьома стримую. Українці добре пам’ятають зволікання з наданням військової допомоги, некомплектність поставленого, жорстке обмеження використання, з категоричною забороною для України переносити війну в лігво рашизму.
Також США категорично забороняли Європі надавати озброєння Україні…
Загалом, американська "допомога" Україні була запізнілою і незначною — кілька десятків старих систем ППО 1980-х років, кілька десятків старих списаних танків і "бредлі", пару десятків старих ракет "ATACMS" з обмеженим радіусом дії до 100 км, півтора розукомплектованих літаки F-16, старі списані снаряди, що надавались в кредит за завищеною вартістю у 5000$ за снаряд, про що навіть зауважив Порошенко
Злочини президента США байдена, як і злочини президента США трампа, варто було б розглядати на міжнародному трибуналі, разом зі злочинами рашистсько-фашистського режиму РФ.

У чім таємниця такого поводження США з Україною, яка повністю задовільнила не тільки вимоги Штатів щодо ядерної зброї, але й віддала американцям усі запаси збагаченого урану?
Питання риторичне…

Проти кого дружба?

ЗМІ тиражують думку, що США прагнуть зберегти РФ як противагу КНР. Невже?
Припущення, що РФ здатна утворити конкурентну КНР економіку відкидаємо як фантастичну. Це аксіома, яка не потребує жодних доказів: не може сировинна економіка РФ конкурувати зі складною економічною системою КНР. Питання риторичне…

І тут виникає зустрічне питання: ці експерти взагалі бачили мапу РФ?
Напевно, що ні. А дарма. Бо навіть побіжного погляду достатньо, аби з’ясувати, що РФ на кордоні з КНР має вельми слабку інфраструктуру.
Це Транссибірська залізнична магістраль, паралельно котрій на відстані проходить залізнична Байкало-Амурська магістраль (БАМ), нечисельні поганенькі автомобільні шляхи, кілька аеродромів та кілька морських портів на Тихому океані.

Припустимо, що США вбачають у РФ військового супротивника КНР.
Яким чином РФ перекидатиме війська на далекосхідний театр бойових дій? Єдиною залізничною магістраллю, яку достатньо легко заблокувати?
Для прикладу розглянемо стан Байкало-Амурської залізничної магістралі, яка пролягає північніше за Транссиб. Між іншим: БАМ — один із напрямків екстремального московського туризму. Тобто умови експлуатації там так само наближаються до вельми складних.

30.11.2023 ЗСУ підірвали вантажний ешелон під час його знаходження в Южномуйському тунелі Бурятії, що заблокувало єдиний шлях залізничного сполучення між РФ та КНР. У відповідь московство використало об'їзний шлях, що пролягає через “Чортів міст” на БАМ. 1.12.2023 вибухи зруйнували той “Чортів міст” разом з цистернами з паливом. Отже, підрив усього двох об’єктів на БАМі повністю паралізував залізничне сполучення на Далекий Схід РФ.
Й з Транссибірською магістраллю можна досягнути схожих результатів.
Автошляхи через поганий стан можуть виконувати хіба що допоміжну роль. Причому, автошляхи Далекого Сходу РФ не пов'язані навіть з Сибіром.
Авіація РФ просто не здатна налагодити безперебійне постачання далекосхідного фронту військовими резервами, технікою та боєприпасами.
Лишається флот. І тут аж важко визначитися, який зі шляхів буде кращим: криголамами з європейської частини квазі-імперії через Льодовитий океан до далекосхідних портів, чи довкола всієї Африки та Азії, із загрозою потрапити на шляху під удари китайських бойових кораблів?

Можна заперечити, що РФ має величезний арсенал ядерної зброї, якою може завдати нищівного удару по КНР. Але невідомо як до цього поставиться Світ. До того ж КНР теж ядерна квазі-держава, і відповідь не забариться. І головне: військова наука передбачає, що через деякий час після ядерного удару на цю територію входять суходільні війська, з якими у РФ пов’язані проблеми, розглянуті вище.
Зрештою, будь-яка війна на Далекому Сході для москви буде не успішнішою за московсько-японську війну 1904–1905 років чи бої на озері Хасан.
Отже РФ не здатна слугувати противагою КНР ані економічно, ані в якості військової потуги.

Для чого ж тоді США так дбайливо переймаються збереженням московської квазі-імперії?
Пригадаємо, що вся військова та економічна міць РФ зосереджена в європейській частині. Саме на західних кордонах, московська квазі-імперія розв’язала дві світові війни і готувалася до третьої. І аґресивна експансія РФ наразі відновилася саме в цьому напрямку — в напрямку Європи!

З усіх наведених фактів випливає єдино можливий висновок — РФ потрібна США в якості сили, здатній завадити Європі перетворитися на новий центр світової сили. Режим трампа недвозначно натякнув країнам Європи, що може полишити їх сам на сам з московською загрозою.

Перспективи

Припинення навіть тої обмеженої допомоги, яку США надавали Україні, загрожує нам важкими наслідками в подальшому збройному протистоянні. Утім ситуація не безнадійна.
Бо РФ виснажена не менше за Україну, але не має за плечима союзників з такою економічною потугою як Європейський Союз. У свою чергу, дії режиму трампа змушують Європу переглядати оборонну стратегію, та оцінити ключове значення для неї України.

Позбавлення американського диктату водночас відкриває перед Європою багато можливостей, але й накладає чимало ризиків та ускладнень… Проте…
Результат може виявитися зовсім кепським для США.
Наприклад, союз Європи з Японією, переорієнтація з Америки на Азію, Тюркський світ, або на той же Китай, чи розвиток взаємин по усих цих напрямках.
До того ж ЄС, який має величезну економічну потугу, може застосувати до США таку ж стратегію, яку Штати використовували проти Європи. Наприклад, почати потужно інвестувати гроші в найперспективнішу країну Латинської Америки, наприклад у Мексику, Чилі чи Аргентину, для створення противаги США.

Крім того, надто різкі та незграбні дії адміністрації трампа ставлять під загрозу світову ґеґемонію США, що може повернути цю штучну країну в статус, який існував до Першої Світової війни. Ця неминуча обставина викличе спротив всередині США, що, можливо, змусить владу Штатів повернутися до стратегії обами-байдена у московсько-українській війні: щоб жодна зі сторін не перемогла, але й не зазнала беззастережної поразки.

Утім не варто занурюватися в прогнози, жоден з яких може не справдитися.
Яким виявиться майбутнє — з’ясуємо через деякий час…

Поза сумнівом, Україні та Українцям в жодному разі не можна припиняти боротьбу з терористичним квазідержавним утворенням РФ.
Вояки Перших Визвольних Змагань, вояки Української Повстанської Армії та дисиденти часів Холодної війни не розраховували на зовнішню підтримку, і завзято боролися за волю України. Їх боротьба видавалася безперспективною. Якщо сказати образно: наші герої йшли на танки голіруч.
І як не дивно, їхня звитяжна, мужня, і здавалося б безнадійна боротьба зруйнувала "танки".

Вільна і Незалежна Україна — доконана реальність, а наш одвічний ворог — московська квазі-імперія, крок за кроком наближається до остаточної деколонізації. Утім, стадії та ознаки занепаду московського імперіалізму заслуговують на окрему розповідь…

© Юрій Гарматний