Про нашу історичну шизофренію

З одного боку, ми всіляко заперечуємо будь-яку суб'єктність УССР та Українців у Совєтському Союзі, говорячи про "совєтсько-російських окупантів", з іншого ж — коли трамп щось ляпне, всіляко намагаємось довести, що УССР в контексті Другої Світової війни таки мала суб'єктність.

· Олександр Сапронов
історик, викладач Першого інноваційного приватного львівського ліцею

Про "60 мільйонів росіян" імені трампа
та українську історичну шизофренію

Багатьом подобається історія про те, що український народ є народом-переможцем нацизму.

У той же час цей народ-переможець одночасно є кривавим окупантом.

Виходить, що 1-й та 2-й українські фронти звільняли Україну від нацистів, але потім ці ж самі фронти з українських перетворюються на "совєтських окупантів та ґвалтівників" у Чехії, Сілезії, Угорщині та Німеччині.

У нас совєтський режим окупант ще з 1917 року, але Кожедуб герой-ас і "наша людина", та і капітуляцію Японії підписував Дерев'янко, який, коли треба, перетворюється з "совєтського" на "українського" генерала, який "поставив крапку" у Другій Світовій війні.

Лейтенант 1-ї американської армії Вільям Робертсон (США) та лейтенант 1-го українського фронту, Українець з Черкащини, Олександр Сільвашко (СССР).
фото 1 — 25.4.1945, зустріч совєтських та американських війск на р. Ельба (Німеччина)
фото 2 — вони ж, через 30 років

З одного боку "заміна одного окупанта на іншого", а як глянути далі — то під час Другої Світової війни у ¾ Українців предки були саме в совєтській "красной арміі".

Спочатку ми називаємо СССР "росіянами", а потім якось згадуємо, що УССР засновниця ООН і рахується окремою совєтською державою-засновницею цієї міжнародної організації.

Сьогодні справжніми Українцями, правильними, під час Другої Світової війни залишились тільки бійці УПА, але й відмовлятись від статуту народу-переможця нацизму теж не хочеться.

От і маємо, що наші предки в совєтській "красной арміі" для внутрішнього споживача — окупанти, а для зовнішнього — наче й ні.

У Світі існує консенсус: у Другій Світовій війні СССР — менше зло.

Ми можемо скільки завгодно говорити, що "ніякого звільнення не було, просто один окупант змінився іншим", але тоді будьте готові нарешті визнати, що СССР буде дорівнювати РФ.

І тоді не треба постити ніяких алярмічних картинок з втратами совєтських республік і волати, що Світ не знає історії.

Так, Світ не знає історії… Але й ми теж досі не придумали, як нам поєднати в собі ці непоєднувані для нас речі.

Ми або маємо взяти на себе історичну відповідальність за УССР і говорити про специфічну совєтську квазі-державність як свою зокрема, або тоді припинити "примазуватись" до "побєд" СССР.

Бо дуже зручно виходить: з одного боку — комуністи завжди окупанти, а як треба "Берлін брати" — то "наші", і 8 травня десь у Парижі на урочистостях хочеться постояти як народ-переможець, а не як безсуб'єктна жертва двох окупацій.

Треба або зняти хрестик, або все-таки вдягнути труси, бо оця історична шизофренія трохи бісить…