“Ми. Українці”

 
Ми. Українці. Феномен світової історії й головна загадка сучасності.
Ті, хто століттями потерпав у неволі. Боровся. Карався. Не здавався.
Мріяв про рівність серед інших. Плекав своє, але був звойований.
Зраджений й обдурений тими, хто декларував себе другом.
Птаха Фенікс, що повставала із попелу. Неодноразово приречені на смерть, але живі усім ворогам на зло…

“Ми”

· Юрій Щур

Ми — лише піщинки у глобальному Всесвіті. Маленькі частинки великого й неосяжного.
Наділені досвідом минулого й ощасливлені здатністю творити майбуття.
Потерпаємо від сьогодення, свято віруючи у нетривалість наших випробувань й щасливе повернення до мирного будівництва…

Гречкосії, що на фронтирі цивілізацій покозачилися щоби здобути, або не бути. Перекували орала на мечі, оголивши сталеві нерви, сміючися в обличчя звіру. Коли той збирає свій кривавий врожай…

Терпляча нація (інколи — аж занадто!), когорта будівничих свого затишку, сонцем осяйного простору. Водночас здатна мечем захистити свій дім, виполюючи московські бур’яни зі своєї землі. А в ідеалі — з мапи Світу.

Ми. Українці. Феномен світової історії й головна загадка сучасності.
Ті, хто століттями потерпав у неволі. Боровся. Карався. Не здавався.
Мріяв про рівність серед інших. Плекав своє, але був звойований.
Зраджений й обдурений тими, хто декларував себе другом.
Птаха Фенікс, що повставала із попелу. Неодноразово приречені на смерть, але живі усім ворогам на зло.

Порушники логіки історії.
Ті, хто не мав вижити у імперських плавильних котлах націй.
Носії мови, яку забороняли, певно, найбільшу кількість разів в історії.
І що? Міцна нація, яка плекає традиції, мову й культуру.

Розкидані по Світу… Вигнанці з рідних домівок окупантами…
У різні епохи, але одними й тими ж. Вирвані з рідного коріння…
Але об’єднані спільним знаменником українства. Міцною громадою відстоюємо права й свободи рідної землі. Прадідівські мрії та спогади гріють наші прагнення до дії.

І мертві, і живі, і ненароджені…
Що мають пророка у своїй вітчизні… Що навчилися слово гострити, як зброю. Яких на барикади ведуть поети, з пером та автоматом. Римують під звуки бою, останнього ґерцю на шляху до безсмертя. Заплатою їм розкіш боротьби…

Неперевершені оптимісти.
Із вірою у себе та скепсисом до союзників. Які так часто били в спину…
Щирі й відверті, з непереносимістю брехні й облуди.
Звиклі довіряти діям, не словам.

Колективний портрет Українців останніх трьох років.
Тієї вже понад трирічної війни, що почалася одинадцять років тому й не закінчується вже понад три століття, чи й того більше. Колективний портрет тих, хто хотів лишень жити й господарювати на своїй землі. Тих, хто став на її захист. Усім "миротворцям" й "сильним світу цього".

Колективний портрет переможця.

 
© Юрій Щур
історик
Офіційний портал ОУН (бандерівців)
© «Націоналістичний Портал»