“Не забути Україну” \ “No olvidar a Ucrania”
🇺🇦 🇪🇸

На початку квітня 2021 року провідне еспанське видання “EL PAÍS” опублікувало знакову редакторську статтю під назвою “No olvidar a Ucrania” \ “Не забути Україну”, у якій фахово і чітко визначено суть протистояння збройній агресії РФ та ролі ЄС і США у підтримці України у цей критичний момент.
Амбасада України в Королівстві Еспанія публікує неофіційний переклад статті “EL PAÍS”.

🇺🇦

“Не забути Україну”
Нова ескалація напруженості підкреслює необхідність згуртування ЄС та оновлення його стратегії.

Тривожна ескалація напруженості, що спостерігається останніми днями на сході України, знову висуває на перший план великий конфлікт у сфері безпеки в Європі, який вимагає вжиття всіх необхідних заходів стримування. У той же час цей епізод нагадує Європейському Союзу, що, незважаючи на свої численні проблеми, він не може нехтувати складною ситуацією, яка може призвести до серйозних наслідків. І цю ситуацію він зустрічає з внутрішньою згуртованістю далекою від досконалості.

Три елементи викликають тривогу в перебігу латентної війни, яка розпочалася у 2014 році. По-перше, загибель чотирьох українських солдатів у Донецькій області, що контролюється проросійськими сепаратистськими мілітаризованими формуваннями за політичної та матеріальної підтримки Москви. Військові загинули не в епізодичній сутичці, а в ході тривалого артилерійського вогню, що означає порушення режиму припинення вогню, який підтримувався з липня минулого року. По-друге, незвичне нагромадження російських військ на кордоні з Україною, а також на території окупованого та анексованого в 2014 р. Криму, що, вочевидь, не відповідає циклу звичних російських військових навчань. Нарешті, спостерігається ескалація вербальної риторики щодо цих подій, особливо з боку Москви.

Хоча важко зрозуміти точні причини та наміри Владіміра Путіна, недавня історія показує, що провокування міжнародних заворушень, пошук спільного зовнішнього ворога, який відволікає увагу від критики всередині країни, що лунає як у зв’язку з його управлінням в умовах пандемії, так й у зв’язку з систематичним переслідуванням опозиції, можуть бути корисними для його короткострокових цілей. Така стратегія, у разі її реалізації, є неприйнятною. Росія повинна утримуватися від розпалювання нестабільності в Україні.

У якості першої відповіді дуже влучними стали як неприхована підтримка України з боку США, включаючи телефонний дзвінок Джо Байдена своєму українському колезі, так і тон занепокоєння, висловлений ЄС через свого представника з питань зовнішньої політики, Жозепа Боррелля. Але ця ситуація вимагає набагато більше, ніж слів. Ситуацію в Україні необхідно переорієнтувати. І для цього вкрай важливо, щоб ЄС, навіть з урахуванням наявності на даний момент інших проблем, а також значних розбіжностей всередині об’єднання щодо політики, якої слід дотримуватися стосовно Москви, діяв ефективно та згуртовано, оновив власну стратегію та синхронізував її з новою Адміністрацію США, не втрачаючи при цьому власного голосу. Кожен агресивний жест Путіна нагадує, що це не є одним з варіантів дій, це – необхідність. Суворість, з якою пандемія виснажує Україну, підкреслює, що ризики кризи та дестабілізації не слід недооцінювати. ЄС не може дозволити такому сусідові, як Україна, зануритися з головою у коло проблем. Це те питання, яке не можна залишати на узбіччі європейського порядку денного.

Амбасада України в Королівстві Еспанія
© Embajada de Ucrania en el Reino de España

🇪🇸 “EL PAÍS”

“No olvidar a Ucrania”
La nueva escalada de tensión subraya la necesidad de que la UE cierre filas y actualice su estrategia

La preocupante escalada de tensión en los últimos días en el este de Ucrania coloca de nuevo en primer plano un importante conflicto de seguridad en Europa ante el que es preciso adoptar todas las medidas de contención necesarias. A la vez, el episodio recuerda a la Unión Europa que — pese a sus múltiples problemas— no puede descuidar una compleja situación con potencial para acarrear graves consecuencias y que afronta con muy mejorable cohesión interna.

Tres son los elementos que han generado la alarma en una situación de guerra larvada que se remonta a 2014. En primer lugar, la muerte de cuatro soldados ucranios en la región de Donetsk, controlada por una guerrilla separatista prorrusa apoyada política y materialmente por Moscú. Los militares no cayeron en una escaramuza esporádica, sino en el transcurso de un fuego de artillería sostenido en lo que constituye una ruptura del alto el fuego mantenido desde julio del año pasado. En segundo término, la inusual acumulación de tropas rusas, tanto en la frontera con Ucrania como en —la invadida y anexionada en 2014— Crimea, que no responde aparentemente al ciclo de maniobras militares habituales rusas. Finalmente, está la escalada verbal que están provocando estos acontecimientos, especialmente por parte de Moscú.

Aunque resulte complicado entrever las razones e intenciones exactas de Vladímir Putin, la historia reciente muestra que puede ser útil para sus propósitos cortoplacistas propiciar agitación internacional, buscar un enemigo externo aglutinador que distraiga de las voces críticas internas tanto por su gestión de la pandemia como por el hostigamiento sistemático que sufre la oposición. De producirse, sería una estrategia inaceptable. Rusia debe abstenerse de fomentar la inestabilidad en Ucrania.

Como primera respuesta, resultan acertados tanto el respaldo explícito de EE UU a Ucrania — incluyendo la llamada de Joe Biden a su homólogo ucranio — como el tono de preocupación expresado por la UE a través de su representante de política exterior, Josep Borrell. Pero es necesario mucho más que palabras. La situación en Ucrania debe ser reconducida. Y para esto resulta fundamental que la UE — con otros problemas en estos momentos e importantes disensiones en su seno respecto a la política que hay que seguir con Moscú — actúe con eficacia y unidad, actualice su propia estrategia y la sintonice con la nueva Administración en EE UU, sin perder voz autónoma. Cada gesto agresivo de Putin recuerda que esto no es una opción, sino una necesidad. La dureza con la que la pandemia azota a Ucrania subraya que no pueden subestimarse los riesgos de crisis y desestabilización. La UE no puede permitirse que un vecino como Ucrania se hunda en una espiral de problemas. Es un asunto que no puede estar en los márgenes de la agenda europea.

«ПОРОХІВНИЦЯ» — ремарка

Ґречна вдячність за підтримку України Королівству Еспанія і провідному еспанському виданню “EL PAÍS”. Свідомі Українці щиро вдячні!

Заклик до необхідності згуртування ЄС та оновлення його стратегії щодо аґресії РФ проти України є вельми слушним для всієї Європи, адже ця війна в центрі Європи в ХХІ столітті спрямована не лише проти України, але й проти всієї Європи.
Це варто усвідомлювати.

Проте, сумно, що навіть такий очевидний заклик, навіть така суто декларативна публікація у ЗМІ однієї з країн ЄС вже вважається знаковою подією, хоча війна триває вже понад 7 років!
Європа, на жаль, не помічає і не бажає помічати цієї війни…

Здавалося б, за 7 років війни вже всі європейські ЗМІ мали б кричати про загрозу зі сходу, але натомість, здебільшого навіть провідні ЗМІ Європи пишуть про цю війну на сході Європи як про щось далеке й незрозуміле, як про війну в Сирії чи ще деінде, використовуючи кремлівські наративи про "ґражданскую вайну" та називаючи сепаратистів, бойовиків і кадрові війська РФ словом "rebels" — "повстанці"…

Публікація “EL PAÍS” вочевидь виділяється з цього "тренду".
„Ця ситуація вимагає набагато більше, ніж слів!“ — слушно зауважує видання “EL PAÍS”.

Дійсно, тон "занепокоєння", висловлений ЄС через свого представника з питань зовнішньої політики Жозепа Боррелля, не виглядає щирим, особливо після того, як каталонець Жозепп Боррель вів в Москві 8.ІІІ.2021 сепаратні перемовини щодо України, де висловлювалась теза про "пом'якшення войовничості Європи щодо РФ".
То що, Європа готова злити Україну кремлю?
Чи вже Європа злила Україну кремлю?

А тепер лиш декларативно в ЄС висловлюють "озабочєнності"…

Хочеться щиро вірити, що це не так, але не вдається…

Ну а за публікацію із закликом до Європи сконсолідуватись та підтримати нарешті Україну в цій війні, виданню “EL PAÍS” та Королівству Еспанії ґречна вдячність!

Україну і Еспанію єднає принаймі один спільний ворог!
1936 року Совєти, розпочинаючи гібридну війну проти Еспанії, тими ж методами, що й нині проти України. І тільки завдяки Каудільйо Франко вдалось врятувати тоді Еспанію від перетворення на "Іспанскую ССР".
І до тепер кремль до дрижаків боїться Хунти Каудільйо Франко, та порівнює з нею Україну.
„Дві Хунти — один спільний ворог!“
„¡Dos Juntas — uno enemigo común!“