Карл фон Габсбурґ, Голова Дому Габсбурґів:
„Європа не буде повноцінною без України“

 
Онук останнього Цісаря Австро-Угорщини Карла I та нинішній Голова Дому Габсбурґів Карл фон Габсбурґ, безперечно, відноситься до друзів України в Європі. Як і 100 років тому його родич Вільгельм фон Габсбурґ, більш відомий в Україні як Василь Вишиваний, він також вірить в Україну та її вирішальне значення для майбутнього Європи.
«Укрінформ» публікує ексклюзивне інтерв'ю, яке надав виданню нещодавній представник Австрії в Європарламенті, Президент Асоціації національних комітетів Блакитного Щита, Президент Пан’Європейського руху Австрії, Великий Магістр Ордена Золотого Руна, Ордена Святого Георгія і Ордена Святого Себастьяна в Європі, Титулярний Король Галіції та Лодимерії, Герцог Буковини, нащадок Австро-Угорської Корони і Голова Дому Габсбурґів — Карл фон Габсбурґ-Льотаринґ.

 

Колишній десантник австрійської армії, потім телеведучий, а пізніше — депутат Європарламенту (1996-1999 рр.), 58-річний Карл фон Габсбурґ, нині зайнятий одночасно в політичній, культурній та бізнесовій сферах. Він є Президентом Пан’Європейського руху Австрії, спрямованого на об’єднання всіх європейців у сильній Європі, очолює організацію „Блакитний Щит“, що займається захистом культурної спадщини, якій загрожують війни, а також має ряд медіа-проектів у Європі, у тому числі — в Україні (Радіо «Країна FM» — 100% українське радіо!).

Власному кореспонденту «Укрінформ» в Австрії вдалося поспілкуватися з Карлом Габсбурґом-Лотаринзьким під час міжнародної конференції у Відні, організованій «Paneuropa Österreich» на тему майбутнього Європи.

КОЛЕСО ІСТОРІЇ НАЗАД НЕ ПОВЕРНУТИ

— Ви – представник родини, яка протягом багатьох століть керувала величезною імперією. Хоча в ній вам і не довелося жити, чи шкодуєте за розпадом цієї імперії? Чи мріяли колись про те, щоб також опинитися на верхівці керівництва країни чи союзу?

— Ні, таких думок у мене немає. Я чудово усвідомлюю, що колесо історії назад не повернути.

З іншого боку, я дійсно походжу з роду, який упродовж майже тисячоліття складався з професійних політиків. Це – своєрідна інфекція. І тому політика завжди була серед речей, які становлять для мене найбільший інтерес. Саме тому я був депутатом Європейського парламенту, звідси ж і моя нинішня участь в діяльності Пан’європейського руху.

Очевидно, що коли хтось відстоює свої політичні думки, то прагне до того, щоб вони були реалізовані, шукає посади, які дадуть змогу пропонувати нові ідеї для обговорення та втілювати їх. Політична сторона завжди була і буде присутньою в моєму житті, і я роблю це із задоволенням.

— Чи не розглядаєте знову цей похід у велику європейську політику з тим, щоб мати більше можливостей долучитися до розвитку Європейського Союзу?

— Справа не в тому, чи стану я знову депутатом Європарламенту, а в тому, що наразі це питання для мене не актуальне. Я дійсно отримував велику насолоду від роботи в статусі депутата Європарламенту, але та діяльність мала зовсім інше спрямування. Роботу, яку я роблю зараз, вважаю дуже корисною і вкрай цікавою. І вона дає мені певну свободу для реалізації моїх найзаповітніших ідей.

АВСТРІЯ МАЄ ВІДІГРАВАТИ БІЛЬШУ РОЛЬ ЩОДО УКРАЇНИ

— Як ви дивитеся на нинішню Австрію, чи задоволені тим, якою вона зараз є, її політикою та місцем у світі загалом?

— Якби я був повністю задоволений, то не займався б тим, чим займаюсь. Всі ми люди, всі ми робимо помилки. Тому й у політиці завжди буде багато критики стосовно конкретних подій чи рішень. Це спільне для всіх — для Австрії, для решти Європи. Я — патріот-європеєць і патріот-Австрієць. Однак це не стримує мене від критики стосовно окремих ситуацій чи питань.

Звісно, багато-що в Європі йде в неправильному напрямі. Точніше — не так, як мало би бути. І тому, як пан’європеєць і глава своєї родини, я продовжую критикувати ті речі, які, на мою думку, не працюють належним чином.

— Австрія, як нейтральна країна, позиціонує себе будівником мостів та намагається відігравати посередницьку роль у врегулюванні конфліктів, у тому числі конфлікту, спричиненого гібридною агресією Россії проти України. На вашу думку, чи вдалося Австрії стати тим справжнім посередником з нейтральною позицією?

— У ситуації з Україною, думаю — однозначно ні. Я знаю про обговорення, які велись щодо можливості, наприклад, перенесення частини переговорів у "Мінському форматі" сюди, до Австрії. Однак, як відомо, це не відбулося, оскільки герр Путін вирішив відвідати тут одне весілля. Я не критикую нашого міністра закордонних справ, а просто констатую факт. І я засмучений, що цього (перенесення переговорів) не сталося.

На моє переконання, Австрія — дуже хороший майданчик для переговорів. Але в українському випадку вона не відіграє жодної конкретної ролі. А шкода, адже у нас з Україною тісні історичні стосунки. Ми жили, працювали і розвивалися впродовж тривалого часу разом із великою частиною українських земель. І маючи такі міцні історичні зв'язки з Україною, ми повинні займати більш рішучу позицію. Однак я цього не бачу.

— Чи не здається вам, що європейські політики, включно з австрійськими, не приділяють великої уваги триваючій війні в одній європейській країні, де люди гинуть мало не щодня?

— Так, я не втомлююся критикувати людей, які не приділяють належної уваги цьому конфлікту, який відбувається так близько до наших кордонів, з країною, з якою Австрія хотіла б розвивати позитивні довгострокові відносини — і зараз я говорю не про Україну, а про Россію. Дії Росії в Україні є абсолютно неприйнятними. Проблема в тому, що дуже мало людей про це говорять.

При цьому, мушу визнати: коли я буваю в Києві, я також дуже дивуюся, як ви самі про це говорите. Ваша власна участь у донесенні інформації також не найкраща. Коли приїжджаєш в столицю країни, яка буквально знаходиться у стані війни, то можна й не помітити, що ця країна перебуває в стані війни.

Звичайно, Україна — велика за розміром країна. І тому може здаватися, що війна десь далеко, але це не так. І тому інколи у мене виникає таке ж роздратування і в Україні, як і під час відвідування певних країн ЄС.

Пан’Європейська конференція 16 лютого 2019 року у Відні

ЄС МАЄ НАЙСУЧАСНІШУ СИСТЕМУ У СВІТІ

— Зараз ви також очолюєте Пан’Європейський рух Австрії, який є частиною більшого Пан’Європейського Союзу, спрямованого на об’єднання всіх європейців у сильній Європі, яка спроможна ефективно просувати свої інтереси та ідеали у світі. Яким ви бачите подальший розвиток ЄС? Він вистоїть і залишиться в нинішньому вигляді, перетвориться на щось на зразок "Федеративних штатів Європи" чи ж взагалі розпадеться?

— Я не передбачаю ані розвалу Євросоюзу, ані його перетворення на федерацію. На мою думку, багато хто намагається впхнути ЄС у своєрідні “корсети” федерації чи конфедерації. Це — абсолютно неправильні та шкідливі розмови. Структура ЄС — це специфічна архітектура, відмінна від федерації чи конфедерації, яка ніколи не стане подібною до них, оскільки розвивається у зовсім іншому напрямі. Тому я — абсолютний єврооптиміст. Якщо я бачу помилку — я її критикую, однак це не перешкоджає мені позитивно бачити майбутнє Європи.

Я переконаний, що в Європейському Союзі ми маємо найсучаснішу політичну систему в Світі, ніхто більше не має подібної. Особливо помітним для мене це стає, коли я відвідую інші наддержавні утворення, яких у світі багато. Я бачу, як вони заздрять ЄС і кажуть: “Боже, як далеко ці люди від нас відірвалися і тепер мають найсучаснішу систему”. Це завжди додає мені оптимізму щодо майбутнього ЄС, хоча мені його й так не бракує.

Розумієте, дуже легко не помічати позитивних властивостей структури — і зосереджувати увагу лише на негативних. Щодо мене, то так, я бачу негативні процеси і я вкрай болюче їх сприймаю, однак у цілому ЄС — це надзвичайно позитивна інституція.

Наприклад, коли я бачу, що Велика Британія виходить із ЄС, то я, як єврооптиміст, звичайно ж, хотів би, аби вона залишилася в його складі, тому що вона приносить багато користі. Однак, при цьому я бачу позитивні моменти й у виході Британії з ЄС.

— Цікаво, які саме?

— Я пам'ятаю часи, коли Британія намагалася ввійти до складу ЄС, пам'ятаю ті дискусії. Тоді основна увага європейської спільноти була зосереджена на створенні й структуризації внутрішнього ринку. І тут, раптом, приєднується Велика Британія, змістивши акценти у відношенні торгівлі в дуже жорсткий спосіб. Я завжди вбачав конкретний інтерес Британії – підігнати роботу ЄС під власні інтереси чи потреби. І це було неправильно.

На мою думку, у разі виходу Великої Британії з ЄС ми знову матимемо змогу зосередитися більше на розвитку нашого внутрішнього ринку. Адже для нас найбільше значення має те, що відбувається у нашому регіоні.

Наприклад, коли я приїжджаю до Британії — а я там буваю досить часто, у тому числі й під час заходів політичного характеру — і якщо я веду мову про Україну, то люди ще можуть зрозуміти, про що йдеться. Але щойно я почну говорити про Косово чи, скажімо, Північну Македонію — вони витріщаються на мене, наче я говорю про віддалені планети. Дуже часто їм бракує необхідного розуміння і знань щодо подій, які відбуваються у цій частині світу. Але ж це Європа! Події в названих країнах мають вплив на весь Євросоюз. Хочу саме на цьому й наголосити: у виході Британії з ЄС, яким би чином він не відбувався, я бачу не лише негативні, але й позитивні моменти.

„Наша Пан’Європейська мета повинна полягати в зміні політики сусідства щодо України на конкретну політику розширення.“
— Карл фон Габсбурґ — Президент Пан’Європейського руху Австрії

ВІЛЬГЕЛЬМ ФОН ГАБСБУРҐ — ВАСИЛЬ ВИШИВАНИЙ

— Нещодавно в рамках днів Української культури в Австрії відбувся захід, присвячений видатній постаті української та й всієї центральноєвропейської історії, вашому родичу — Ерцгерцоґу Вільгельму фон Габсбурґу. (Австрія відкрила Рік України заходом на честь Василя Вишиваного) Він обрав собі українську ідентичність, став легендарним полковником Леґіону Українських Січових Стрільців Василем Вишиваним і свого часу, як стверджують історики, навіть розглядався як „Король України“ в майбутній федеративній Австро-Угорщині. Якою ви бачите постать Вільгельма і як ви ставитеся до того, що людина сама обирає собі націю?

— Я пам'ятаю розмови з батьком (Отто фон Габсбурґом), в яких він переповідав свої розмови з Вільгельмом. Оскільки мій батько був видатним політиком, він дуже радів, коли інші члени сім'ї проявляли схильність до політики. Тому його стосунки з Вільгельмом були дуже добрі у той час. Він вважав, що діяльність Вільгельма була вкрай цікавою і позитивно її оцінював. Звісно, моє враження від переказів мого батька дещо відрізняються від його власних, оскільки він знав Вільгельма особисто. І воно відрізняється від того, як Вільгельма характеризують у деяких книгах.

Велика частина України має дуже міцний історичний зв'язок із моєю родиною, тому я позитивно оцінюю будь-яку позитивну діяльність моїх родичів стосовно України.

— І Вільгельм вважав себе Українцем.

— О так, безперечно!

— Хто ви за національністю, якою є ваша самоідентифікація?

— Безперечно, я — громадянин Австрії, але сам я себе вважаю більше європейцем. Насправді, я не асоціюю себе з нацією, оскільки, якщо чесно, вважаю саму цю концепцію вкрай застарілою. Особисто для мене, націоналізм і патріотизм суперечать один одному. Концепція націоналізму чужа для мого світосприйняття. При цьому, я — патріот.

Патріотом можна бути на різних рівнях, чого не скажеш про націоналізм. Це — негативна ірраціональна концепція, яка зводиться до зверхності над сусідами. Натомість, якщо хтось є патріотом, то може бути патріотом свого селища, району чи країни, але при цьому – бути і європейським патріотом. Я схильний вважати себе ідейним європатріотом. Є частини Європи, з якими я маю тісний зв'язок, і є частини, з якими я не сильно пов'язаний. Логічно, що я відчуваю близькість до тих частин Європи, в яких існують історичні зв'язки з моєю родиною, тоді як до інших я такої близькості не відчуваю. Тому, підсумовуючи, я однозначно — європатріот.

„Вважаю Україну однією з країн, що мають вирішальне значення для Європи, для майбутнього Європи.“
— Карл фон Габсбурґ — Президент Пан’Європейського руху Австрії

ПЕРСПЕКТИВА ЧЛЕНСТВА В ЄС МАЄ БУТИ ВІДКРИТОЮ ДЛЯ УКРАЇНИ

— Вас також можна назвати справжнім другом України. Ви неодноразово висловлювалися на підтримку України в її євроінтеґраційних прагненнях та із засудженням россійської агресії? Чим обумовлена така ваша позиція щодо України?

— Я підтримую Україну, тому що вважаю її однією з тих країн, в яких європейське майбутнє себе проявить. Зараз ми бачимо випадок аґресії — якщо говорити про поточну ситуацію — і я переконаний, що Європа має вирішувати, чи вона зацікавлена в реальній безпековій концепції, яка має охоплювати всю Європу.

На мою думку, політика сусідства по відношенню до України — не зовсім те, що відповідає вимогам майбутнього. Ми повинні відкрити для України перспективи приєднання до ЄС у довгостроковій перспективі. Знаю, що це не станеться швидко, але повинно бути бачення, яке забезпечить саме такий результат.

Я вважаю Україну однією з країн, що мають вирішальне значення для Європи, для майбутнього Європи і для концепції “Європа для майбутнього”. Саме тому і вбачаю свою діяльність щодо України цілком логічною, не кажучи вже про те, що я просто люблю там бувати.

„Україна — невід'ємна частина Європи. Європейський Союз не відбудеться повністю без України.“
— Карл фон Габсбурґ — Президент Пан’Європейського руху Австрії

ЄВРОСОЮЗУ ПОТРІБНЕ ЯК РОЗШИРЕННЯ, ТАК І ПОГЛИБЛЕННЯ

— Про яку європейську концепцію ви говорите?

— Сьогодення нам демонструє, що Європейський Союз і Європа — це дві різні речі. Тоді як ідея (концепція) має передбачати, що це — приблизно одне й те ж саме. Об'єднана Європа, або Європейський Союз, має охоплювати всю Європу, наскільки це можливо.

У мене не дуже складаються стосунки з людьми, які говорять, що ми не можемо продовжувати політику розширення, оскільки це — занадто дорого. Я ж кажу: чекайте, мова йде про нашу безпеку і це не можна недооцінювати. Занадто однобоко дивитися лише на грошову вартість розширення. Потрібно дивитися й на те, що ми можемо отримати в майбутньому завдяки розширенню.

— А як щодо поглиблення інтеграції всередині самого ЄС?

— Багато хто говорить, що потрібно або поглиблювати ЄС, тобто реформувати його, або розширювати. Я ж вважаю, що це неправильний підхід. Нам треба розширення для нашої ж безпеки, і ми потребуємо поглиблення, тобто посилення внутрішньої інтеграції, для посилення єдності. Тобто, нам потрібні обидві ці речі.

Одним із основних мотивів для створення ЄС було саме прагнення безпеки. Спільнота утворилася після Другої Світової війни для подолання найбільш гострих протиріч всередині Європи, особливо між Німеччиною і Францією. Таким чином, прагнення до безпечного простору й було головною ідеєю при створенні ЄС. І це нікуди не поділося. Саме тому варто розширювати цю концепцію безпеки.

„Ви маєте справу з державою, суб'єктом (РФ), для якого міжнародні угоди чи договори — це простий аркуш паперу.“
— Карл фон Габсбурґ — Президент Пан’Європейського руху Австрії

ВАРТО ПОСТІЙНО ГОВОРИТИ ПРО РОССІЙСЬКУ АҐРЕСІЮ

— Анексувавши Крим та здійснивши збройне вторгнення на Схід України, Россія знехтувала всіма міжнародними правилами та зобов’язаннями, таким чином кинувши виклик світовому порядку та міжнародній архітектурі безпеки. Тим не менше, багато європейських країн, хоча й долучившись до загальних санкцій ЄС проти РФ, виступають за умиротворення аґресора, продовження business as usual з Росією, особливо в газовій сфері, а з боку окремих політиків звучать заклики до зняття цих санкцій. Європейці досі не зрозуміли, яку загрозу несе путінський режим для об’єднаної Європи?

— Багато хто цього просто не розуміє. Особливо, деякі з націоналістичних рухів, які переконують: о, слід зрозуміти й бідолашного Путіна, і бідолашну Росію, які почуваються оточеними. Я завжди питаю: оточеними ким? Це ж просто смішно.

Поза сумнівом, одна з речей, які ми можемо обговорювати — це функціонування санкцій. Я не впевнений, що санкції — найбільш правильний механізм у всіх випадках. Це залежить від виду санкцій і порядку їхньої реалізації. Я не впевнений, що застосовані методи завжди правильні. Але я переконаний, що дуже важливим є підтримувати актуальність і продовжувати наголошувати на факті кричущого злочину, неприпустимого ані з позиції міжнародного права, ані з позиції відносин з сусідами за звичайних умов.

— А чому, власне, так багато цих правих націоналістичних рухів у Європі симпатизують Россії?

— Слушне питання. Гадаю, одна з причин, чому їм імпонує Россія, полягає в тому, що більшість націоналістичних рухів насправді жодним чином не стикаються з діями Россії. Це – не більше, ніж просте бажання привернути до себе увагу: продемонструвати ліберальний підхід, вдаючи розуміння мотивів авторитарного режиму. Для мене це абсолютно неприйнятно.

Але на відміну від мене, багато з них взагалі не мають уявлення, про що саме вони говорять. Давайте будемо чесними: якщо розглянути їхні аргументи — вони ж просто повторюють кліше, які продукуються путінським режимом, на кшталт "ми — остання надія православ'я". Це ж, насправді — абсолютно безглуздо, якщо поглянути на дії Россії у практичній площині. Тому, я б сказав, — близько 90% цих людей взагалі не розбираються в темі, вони просто вважають це модним.

ПИТАННЯ КРИМУ І ДОНБАСУ НЕ ПОТРІБНО РОЗДІЛЯТИ

— Чи вірите ви в те, що міжнародні санкції примусять Россію відступитися, вивести війська з Донбасу та повернути Крим? Як можна примусити агресора припинити аґресію?

— Хотів би я мати ідеальний план дій для вас, але, на жаль, його не існує, давайте це визнаємо. Одним із найважливіших кроків є продовжувати наполегливо доносити інформацію про факт військової аґресії, незаконної окупації, порушення міжнародного права.
Для себе я помітив таку проблему: багато європейців розділяють Крим і Донбас, тому що Крим нібито остаточно для України втрачений і про нього "слід забути". Я вважаю це нонсенсом, повною нісенітницею для будь-кого, хто має хоч якісь знання з історії. І от ці політики кажуть, що на Донбасі збройний конфлікт, тому ми маємо зосереджуватися саме на ньому, а про Крим забути. Це абсолютно неприйнятно. Ми не повинні припиняти заявляти про це кричуще порушення міжнародного права.

Проблема в тому, що ви маєте справу з державою, суб'єктом, для якого міжнародні угоди чи договори — це простий аркуш паперу. І коли справа доходить до переговорів — і зараз я маю на увазі Мінський формат — відбуваються серйозні домовленості з серйозними результатами, то виконує їх лише одна із сторін. Звісно, що це безглуздо і саме про це потрібно постійно наголошувати на міжнародному рівні, у тому числі на Заході.

„Ідея створення демаркаційної лінії всередині української території для мене неприйнятна.“
— Карл фон Габсбурґ — Президент Пан’Європейського руху Австрії

МИРОТВОРЧІ МІСІЇ ЧАСТО ЗАТЯГУЮТЬ ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМИ

— Наразі одним із інструментів політико-дипломатичного врегулювання на Донбасі розглядається розгортання спільної миротворчої місії ООН та ОБСЄ. Яка ваша думка з цього приводу?

— Я досить скептично налаштований у цьому плані. Так, у короткостроковій перспективі така місія може дещо знизити напруженість обстановки. Втім, якщо поглянути на “послужний список” минулих місій ООН, то він не викликає захоплення. У більшості випадків миротворчі місії ООН лише затягують вирішення проблеми. Якби демаркаційна лінія була реальним кордоном між Україною і Россією — тоді гаразд. Але ідея створення демаркаційної лінії всередині української території для мене неприйнятна, тому що це лише розтягне в часі несправедливість.

— І при цьому Москва заявляє лише про миротворців як охоронців для спостерігачів ОБСЄ…

— Спостерігачі ОБСЄ непогано справляються зі своєю роботою, наскільки це можливо. Але вони не мають військового мандату, і тому повинні залишати район, де починаються бойові дії. Можливо, це в мені говорить військовий, але такий формат роботи не є ефективним. Хоча спостерігачі ОБСЄ дійсно фіксують багато порушень і виявляють проблеми. Я переглядав їхні звіти, коли відвідував Маріуполь.

Чесно кажучи, у мене дещо суперечливі думки з цього приводу. Звісно, вкрай важливо мати міжнародне визнання проблеми. Але з іншого боку, я усвідомлюю, що ефективність минулих миротворчих місій ООН є недостатньою.

Якщо вже зовсім чесно — то не хотілося б отримати ситуацію, коли ООН створює лінію розведення на українській території, і потім, якщо раптом Україна бачить сприятливу можливість відновити свій суверенітет на окупованій території, у тому числі військовим способом, їй не дають цього зробити миротворці ООН. Це ж буде абсурдно, правда? Тому, вважаю, що це питання варто дуже ретельно обміркувати.

МОЇ ІНТЕРЕСИ ЩОДО УКРАЇНИ — ПОЛІТИЧНІ, ПРОТЕ НЕ ПАРТІЙНІ

— Відомо, що ви є власником мережі радіо "Країна FM", контент якого – виключно україномовний. Ця інвестиція є виключно бізнес-проектом чи чимось більшим?

— Ні, це не лише бізнес-проект, а й моя особиста пристрасть. І це — не перший радіо-проект для мене в Україні. Перша моя інвестиція була в “Гала-радіо”, потім все переросло в "Радіо ЄС" і ось тепер — у Радіо «Країна FM» — 100% українське радіо! Частина ефіру некомерційного характеру має чітку європейську орієнтованість. Вважаю, що вкрай важливо посилювати в Україні цю європейську орієнтацію, і я просто роблю це у цікавий для себе спосіб — у форматі FM-радіостанції.

— Брати участь у політичному житті України не плануєте?

— Ні. Безперечно, я маю політичну зацікавленість щодо України. Але я чітко розрізняю політичні інтереси і партійно-політичні інтереси. Мої інтереси стосовно України — політичні, а не партійно-політичні.

Я зацікавлений у тому, аби Україна продовжувала розвиватися, у т.ч. і в політичному відношенні. Якщо мені під силу сприяти такому розвитку — я сприятиму. Але це не означає, що я планую брати участь в діяльності політичних сил.

УКРАЇНСЬКІ РЕФОРМИ ПРАВИЛЬНІ, АЛЕ ПОВІЛЬНІ

— Як ви оцінюєте бізнес-клімат в Україні?

— Складно. Дуже складно. Якби я залежав повністю від джерел прибутку в Україні, я б, напевно, значно більше критикував вас (сміється — ред.).

— У чому причина, немає правил?

— Думаю, справа — не у відсутності правил, а в їхній недостатній імплементації. Є інтереси сторін, які домінують в українському бізнес-середовищі. Якби ви мали більш лібералізований ринок, то це було б дуже добре.

— Незважаючи на триваючу вже п’ятий рік війну, Україна продовжує активно впроваджувати реформи. Як щодо них?

— Є одна спільна властивість усіх реформ — вони завжди надто повільні. Однією з головних проблем Австро-Угорщини напередодні Першої Світової війни було те, що втілювалися чудові реформи, але занадто повільно. А це завжди спричиняє невдоволення великої кількості людей самими реформами.

У випадку з Україною бачимо багато реформ, що ведуть у правильному напрямі, але занадто повільно, аби люди могли відчути позитивні наслідки. Але це — особливість реформ як явища, спільна для будь-якої іншої країни світу. Просто в Україні вони особливо повільні.

— Ви особисто вірите в те, що Україна рано чи пізно вступить у Євросоюз?

— Звісно. Я в цьому абсолютно переконаний. Тому що я впевнений у Європі. Я — єврооптиміст. Для мене Європа ніколи не буде повноцінною без України. Україна — невід'ємна частина Європи. Європейський Союз не відбудеться повністю без України.
 

© Василь Короткий, Відень
© «Укрінформ»
Фото: © Katharina Schiffl

© Karl von Habsburg
© «Paneuropabewegung Österreich» — „Die Bedeutung, die Europa zusteht“ © Katharina Schiffl
8. März 2019
Український переклад:
„Пан’Європейська мета: Україна — це Європа!“
Матеріял публіковано з відкритих джерел.
Усі права застережено.

---

Ерцгерцоґ Карл фон Габсбурґ, син і онук — маленький Ерцгерцоґ Фердинанд Звонимир фон Габсбурґ та світлої пам'яті Отто фон Габсбурґ

P.S.:
Приємно бачити, що Карл фон Габсбурґ захищає Україну і закликає Європу прокинутись нарешті!
«Порохівниця» вже публікувала матеріяли щодо підтримки України Головою Австрійського монаршого дому Габсбурґів:
— Карл фон Габсбурґ підтримує Україну і закликає Європу прокинутись
— Karl von Habsburg: „Wie glaubwürdig ist die EU?“
— Karl von Habsburg: „Unser Partner Russland?“
— Die Bedeutung, die Europa zusteht
— „Пан’Європейська мета: Україна — це Європа!“
— Австрія відкрила Рік України заходом на честь Василя Вишиваного

Карл фон Габсбурґ — справжній син свого батька — Отто фон Габсбурґ також постійно останні роки життя попереджав про зростаючу небезпеку квазідержавного утворення РФ. Є переконання, що спадкоємець титулів Ерцгерцоґ Фердинанд Звонимир фон Габсбурґ також послідовно буде стояти на захисті України, хоча зараз юнак не втручається в політику і є відомим австрійським автогонщиком.
Як і Отто фон Габсбурґ, Карл фон Габсбурґ є засновником низки організацій в Україні, зокрема, радіо «Країна FM» — перше радіо зі 100% українською музикою і контентом.
Вільгельм фон Габсбурґ (Василь Вишиваний) пишався би такими нащадками!