„Історичні прогульки по Запорожжю“
Осередки українства в Запорожжі
у добу Перших Визвольних Змагань

 
Осередки українства в Запорожжі у добу Перших Визвольних Змагань.
Трійко знакових історичних будинків міста Запорожжя.
Народний Дім, Дім Бадовського та вчительська семінарія.

✠ ✠ ✠
✠ ✠ ✠

 

Народний Дім
Будинок «Просвіти» в Запорожжі

Відродження «Просвіти» в Запорожжі (Олександрівську) відбулось на хвилі Української Революції 1917 року.

На хвилі подій Української Революції 1917–1921 років розпочався рух за відновлення діяльності товариства «Просвіта», забороненої у 1916 році.

11 березня 1917 року у губернському Катеринославі (Січеслав, нині — Дніпро) було скликано установчі збори, які мали на меті відновити діяльність місцевої «Просвіти», забороненої россійсько-імперським режимом у січні 1916 року.
На зборах, тоді ж, затверджено новий статут, обрано раду (правління), засновано комісії за напрямками роботи. Крім того, ухвалено відкрити ряд філій товариства у населених пунктах, звідки надійшли відповідні заявки, зокрема у Олександрівську (з 1921 року — Запоріжжя).
Місто Запорожжя тоді ще носило окупаційну россійсько-імперську назву Олександрівськ ("Алєксандровск"), так само, як нинішнє місто Дніпро тоді ще називалось Катеринослав ("Єкатєрінослав") і було центром Катеринославської губернії, і лиш в добу Української Революції було перейменоване на Січеслав.

Українська національна свідомість зростала і в добу Української Революції саме діяльність товариства «Просвіта» сприяла зросту української національної свідомості.

24 березня 1917 року в місті Запорожжя (Олександрівськ), з ініціативи місцевих робітників і учнів середніх шкіл, було створено «Просвіту», до якої в перший же вечір записалося 150 осіб.

У пункті 1 Статуту олександрівської «Просвіти» було записано:

«Просвіта» ставить своїм обов’язком працювати для розвитку просвіти й добробуту українського народу, а також для його політичного виховання і взагалі для розвитку української національної культури.

Станом на 10 травня 1917 року при «Просвіті» було засновано наступні комісії: шкільну, бібліотечну, театральну, співочу, лекційну тощо.

Також одним із першочергових завдань, яке стояло перед просвітянським керівництвом, було отримання постійного приміщення для діяльності.
10 липня 1917 року голова Ради олександрівського українського товариства «Просвіта» Омелян Лазаренко звернувся до міської управи з проханням передати просвітянам Народний дім. Своє прохання він аргументував тим, що
„…товариство могло б свою працю іще ширше розвити для піднесення української національної культури свого народу, і найбільш тут, в Олександрівську, котрий стоїть як раз в тім місці, де була перша Запорожська Січь на острові Хортиця, і котрий відомий всякому Українцю…“

Ця проблема була актуалізована 11 липня 1917 року, коли з ініціативи Ради товариства «Просвіта» в Олександрівську відбулося спільне засідання міських осередків українських організацій і партій, присвячене передачі Народного дому просвітянам.
«Просвіта» піднімала й інші нагальні питання щодо українізації Запорожжя.
Зокрема, товариство «Просвіта» порушило питання про спорудження в Запорожжі пам’ятника Тарасу Шевченку. 19 травня 1917 року листом інформувалася міська Дума про створення при «Просвіті» Комітету з спорудження пам’ятника. У зв’язку із цим висловлювалося прохання, щоби Дума делегувала своїх представників до Комітету та передала кошти, які раніше збиралися на встановлення пам’ятника імператору россії олександру-ІІ.

Будинок «Просвіти» в Запорожжі (Олександрівську)

Запорожську «Просвіту» представляли Юрій Магалевський, Омелян Лазаренко та Олександр Ткаченко.
Збори постановили звернутися до міської управи із проханням про передачу Народного дому «Просвіті», оскільки

„…рішуче підтримують прохання «Просвіти», бо визнають, що революція, розбивши кайдани з українського народу, одкрила перед ним широкі шляхи праці для кращої будуччини України і що огнище української думки і праці повинно міститись тілько в «Народньому Домі», збудованого на кошти трудового народу…“

Протилежної думки притримувалася міська управа Олександрівська.
20 липня 1917 року на засіданні міської управи прийнято рішення не передавати будівлю Народного дому у виключне користування «Просвіті». Таке рішення обґрунтовувалося потребами усіх національних товариств міста у користуванні Народним домом та планованим відкриттям у будівлі Біржі праці. Таким чином, було прийнято рішення залишити Народний дім у розпорядженні міського самоврядування й надавати його для просвітницьких заходів місцевим організаціям. «Просвіті» безкоштовно було передано приміщення для бібліотеки-читальні та надано дозвіл користуватися глядацькою залою із сценою по черзі, за узгодженням із іншими організаціями та з дозволу міської управи в кожному окремому випадку.

Дещо пізніше, оскільки «Просвіта» взяла на себе нагляд за ремонтом зали і сцени Народного дому, вона отримала право розпоряджатися цими приміщеннями на період ремонту.
Вже у травні 1918 року Народний дім перебував у повному віданні міської «Просвіти» Запорожжя.

Про успішний старт в роботі запорожської «Просвіти» та її подальший вплив на український рух міста Запорожжя і теренів козацького краю Запорожжя у своїх споминах свідчив уродженець і мешканець міста Запорожжя та безпосередній учасник подій Перших Визвольних Змагань Української Революції 1917–1921 років — запорожський козак Гаврило Гордієнко:

„Перше моє знайомство з Просвітою було з 1917 року. Дальше я вже ніколи її не цурався, і бачив, і читав, і чув про її діяльність більш ніж багато! Тому в моїй оцінці Просвіта в Україні та й поза Україною, це те найвище, до чого ми спроможні були сягнути в наших змаганнях до вершин!“

✠ ✠ ✠
✠ ✠ ✠

 

Дім Бадовського

Дім Бадовського на Соборній вулиці міста Запорожжя — знакове місце в українській історії козацького міста в добу Перших Визвольних Змагань.
Гаврило Гордієнко — уродженець і мешканець міста Запорожжя та безпосередній учасник подій Перших Визвольних Змагань Української Революції 1917–1921 років, згадував про Дім Бадовського у своїх споминах “Повстанський курінь „Чорна Хмара“”

„…В нашому місті активніші старшини Українці звернулися до комендатури в справі дозволу організувати український військовий відділ. Дозвіл вони одержали й приміщення для постою. Це був дім Бадовського на Соборній вулиці, який традиційно був пов'язаний з українським військом ще з 1917 року. Як тільки рознеслася вістка, що в домі Бадовського організується українське військо, так і повалили туди хлопці з усіх кінців міста й околиць його…“

Дім Бадовського в Запорожжі в добу Перших Визвольних Змагань став осередком для українського війська.

У червні 1920 року Гаврило Гордієнко завершив вчительську семінарію й отримав звання “Народний вчитель”. Але замість освітньої діяльності мусив постати у боротьбі за Волю України і опинився у повстанському козацькому курені „Чорна Хмара“, де з козаками-запорожцями визволяв терени Запорожжя від совєтських окупантів.

Дім Бадовського в Запорожжі на Соборному проспекті
(світлина 1970-х років совєтської окупації)

✠ ✠ ✠
✠ ✠ ✠

 

Вчительська семінарія в Запорожжі на розі вулиць Олександрівської й Покровської
(довоєнна світлина 2010-х років)

Вчительська семінарія

Запорожська історикиня і краєзнавиця, пані Ганна Черкаська на своєму ресурсі «UA History» розповіла історію вчительської семінарії в Запорожжі.

3 червня 1912 року в місті Запорожжя (тоді називався Олександрівськ) відкрито вчительську семінарію. На жаль, земська управа не надала середньому закладу приміщення. Вчительська семінарія (зараз спорткомплекс «Ґарт») винаймала приміщення, найчастіше у купця Куржупова (Запоріжжя, вул. Олександрівська, 8/29).
У першому наборі було 40 вихованців і 4 кандидати. Навчання було 4-річним, тільки для чоловіків. У семінарії працювало 9 викладачів. Вони викладали: Закон Божий, російську мову та літературу, церковно-слов’янську мову, математику, природознавство, історію, географію, фізику, малювання, музику, педагогіку.
Перший випуск учителів початкових училищ відбувся у 1916 року.

Заклад проіснував всього 8 років.
За роки існування семінарію завершило 142 випускники, серед них відомі особистості:
— Квітка Роман Іванович, перший ректор Запорізького педагогічного інституту.
— Москаленко Артем Амбросійович, довгі роки викладав українську мову в Одеському університеті.
— Бровко Степан Максимович, працював директором дитячого будинку, а потім був завідувачем кафедрою, деканом, проректором Дніпропетровського держуніверситету.
— Гуслистий Костянтин Григорович, доктор історичних наук, дослідник козаччини, учитель Олени Апанович. Костянтин Гуслистий довгі роки був заступником директора Київського інституту етнографії, фольклористики та мистецтвознавства.
— Дубовик М. Т. — поет
— Гаврило Гордієнко — вояк армії УНР, вчений-біолог, професор Вільного університету

Навесні 1918 року (квітень-червень) у семінарії вперше почали викладати українську мову та історію України, викладачів підготували на курсах Січові Стрільці Василя Вишиваного.

На історичних світлинах з відомими історичними діячами серед інших засвітився будинок вчительської семінарії, де був розташований штаб Архікнязя Василя Вишиваного.

У 1920-му році семінарію реорганізували на педагогічну школу.
Українська школа проіснувала до остаточної совєтської окупації Запорожжя…

За матеріялами:
© Юрій Щур
© «UA History» © Ганна Черкаська
а також минулорічні матеріяли історико-освітнього майданчика «Порохівниця»