Перейти до контенту

Гаврило Гордієнко „Вовнизький повстанський відділ“ („Повернута спадщина“ випуск 9)

Гаврило Гордієнко
„Вовнизький повстанський відділ“

 
До уваги Вельмишановного Панства огляд видань книжкової серії „Повернута спадщина“, укладачем якої є запорожський історик, кандидат історичних наук, керівник запорожського науково-дослідного центру „Спадщина“ пан Юрій Щур.
Загальна презентація трьох попередніх видань була у промоції книжкової серії „Повернута Спадщина“.
Унікальні свідчення про історичні події Української Революції та Перших Визвольних Змагань на Запорожжі.
В цьому огляді — спомини козака Гаврила Гордієнка „Вовнизький повстанський відділ та інші спогади з Олександрівська 1920 року“

✠ ✠ ✠
✠ ✠ ✠

 

До 100-річчя Української Революції 1917–1921 років

Спогади мешканця міста Запорожжя (тоді — Олександрівська) Гаврила Гордієнка, очевидця та учасника Визвольних Змагань і подій Української Революції, про життя в місті у першій половині 1920 року та про діяльність Вовнизького повстанського відділу.

Гаврило Максимович Гордієнко — український науковець-ботанік, журналіст, педагог, викладач УТГІ (Український Технічно-Господарський Інститут) в Мюнхені, чільний член УРДП (голова Партійного Суду), мемуарист, автор тритомних спогадів «Під щитом Марса», активний учасник Перших Визвольних Змагань на Запорожжі, вояк Запорожського корпусу Дієвої Армії Української Народньої Республіки, вояк запорожських повстанських загонів: «Лисогірський Повстанський Партизанській Курінь», «Український повстанський Хортицький курінь», бунчужний повстанського загону «Чорна хмара» («Вовнізький Повстаньский Відділ» у мемуарах Гордієнка).

Гаврило Максимович Гордієнко народився 1902 року в родині спадкових міщан у місті Олександрівську (нині Запоріжжя). У 1916 році закінчив вищу початкову школу.
Вступив до 2-ї Самокатної сотні 2-го Запорізького пішого полку Запорізького корпусу Дієвої Армії УНР. Самокатна сотня проіснувала недовго. Після гетьманського перевороту, за небажання присягнути новому керманичу України, військовим міністром Рогозою вона була розформована, а старшини та козаки перейшли до інших військових частин. Сам же Гордієнко повернувся додому.
Весною 1919 року вступив у «Лисогірський Повстанський Партизанській Курінь», на чолі якого був отаман Олександр Чайковський, а його заступником Іван Марків (пізніший отаман Чорна Хмара), двоюрідний брат Гаврила Гордієнка. Навесні 1919 року Гордієнко разом із 27 побратимами було заарештований у Верхньому Рогачику (нині – Херсонська область). Дивом вдалося уникнути розстрілу та через три тижні втекти з Мелітопольської в'язниці. В серпні 1919 року Гордієнко повернувся до Олександрівська.
Наприкінці серпня 1920 року був сформований «Український повстанський Хортицький курінь» отамана Чорна Хмара у складі Катеринославського повстанського коша вільнокозачих військ, і Гордієнко вступає до нього. Бунчужним першої сотні повстанського загону «Чорна Хмара» був призначений Гаврило Гордієнко, який разом із відділом брав участь у спробі форсування Дніпра біля села Біленьке, де отримав поранення у груди.
У червні 1920 року Гаврило Гордієнко закінчив учительську семінарію в Олександрівську й отримав звання "Народний вчитель". Під час навчання у семінарії був активним учасником її «Юнацької Громади».
Наприкінці 1920 року еміґрував до Туреччини, згодом до Румунії. Від 1922 року на еміґрації у Чехо-Словаччині. У 1928 році закінчив Українську господарську академію у Подєбрадах, Чехія. У 1928–1931 роках працював на кафедрі хліборобства Української господарчої академії.
Працював із 1931 року вчителем у селах Верхній Студений, Новоселиця, Синевир Волівської округи на Закарпатті. Був одним із організаторів «Карпатської Січі».
З 1939 році на еміґрації в Німеччині. Після захоплення Третім Райхом частини Польщі, Гаврило Гордієнко із порозумінням з Українським Центральним Комітетом, який організовував суспільно-політичне життя української громади в "Генерал-губернаторстві", влаштувався на педагогічну роботу на українських етнічних землях в околицях Перемишля. Тут же його застала звістка про початок війни між Третім Райхом і Совєтським Союзом.
У липні 1944 року, зважаючи на наступальні операції "красной арміі", Гаврило Гордієнко разом з дружиною Неонілою виїхали з Перемишля й відправилися до Німеччини.
З 1945 року — Гаврило Гордієнко з дружиною перебуває у таборі в Байройті.
З 1946 року Гаврило Гордієнко — доцент ботаніки в Українському технічно-господарському інституті (Реґенсбург, Німеччина). Був одним із засновників Української революційно-демократичної партії (УРДП), яку очолював відомий письменник Іван Багряний.
У 1949 році Гаврило Гордієнко разом з дружиною Неонілою еміґрують до США, де він продовжив наукову діяльність у Філадельфії. Дійсний член Української Вільної Академії Наук (УВАН).
Гаврило Максимович Гордієнко помер 29 серпня 1982 року в Філадельфії, похований на цвинтарі св. Андрія у Савт-Бавнд-Бруку.

„Зима 1919/1920 року була люта, морозна, малосніжна, зате із сходу безконечно віяли вітри люті, прелюті…
…Я за лютих морозів, у лихенькій шинелі, підношеній ще з 1917 року, хоч і мав насподі теплу сорочку, яку мені мати перешила з теплої спідниці, ганяв від аптеки до аптеки. А вітер тим часом не тільки мене підганяв, але й провівав наскрізь! І що тільки я не витримав, а навіть з носа ані крапля не впала! Доброго запорізького роду дитина! Інакше не можу пояснити, бо й харчування тоді було убогеньке: гарбуз варений, гарбуз печений, гарбуз пражений і лише деколи гарбузова каша з пшоном! Хто знає, що таке гарбуз, той може вирахувати скільки кальорій я міг виставити в боротьбі проти морозу та вітру!…“

„…Зимою й до весни ми розбудували «Юнацьку Громаду» на поважну організацію в 220-230 членів хлопців і дівчат. Цінна вона була тим, що об’єднувала як учнів середніх шкіл, так і робітничу молодь, була справді "соборною"!
Відділ Народної Освіти у складі місцевої совєтської влади приділив нам, себто «Юнацькій Громаді», Народний Дім, у якому колись перебувала «Просвіта». Так, що якась тяглість українського культурного життя була тісно пов’язана з тим Народними Домом…“

„…Головною примадонною була моя товаришка по семінарії Дора Миргород, вона ж і моя велика "любов і симпатія", на що й від неї була якась невелика доза симпатії, взаємности. Пізніше вона стала дружиною одного із останніх корифеїв українського театру Івана Мар’яненка в Харкові, а пізніше в Києві…“

„…Помимо такого мирного зайняття, як «Юнацька Громада», студії в Учительській Семінарії, душа юнака в вісімнадцять літ не могла примиритися із станом сучасним. Не міг я поставити хрест на попереднє минуле й прийняти за емблему зірку та ще червону!…“

„…Екскурсія на Хортицю нам вдалася!
Крім розваг ми ще й пригадували історичне минуле тої території, на якій ми в той день перебували! Відвідували ми рови й вали, про які я й досі не певний, чи вони козацькі, чи російського війська. Але хрест ще стояв, що його 1918 року поставили вояки й старшини Запорізького Корпусу під проводом полковника Болбочана, про що й нагадував пропам’ятний напис на хресті…
…Ми вважали просто профанацією нашої святої історичної землі, якою ми вважали територію острова Хортиці, що її топчуть якісь лапотники, бож мова вояків була справжня московська з далеких глухих закутин "необ’ятної родіни"!…“

„…«Тільки меч, а не слова здобудуть нації права»! Хоч цих слів я тоді ще не знав, але моє святе переконання було таке саме і я знову почав братися за меч! Цим разом моя увага була звернена справді таки в напрямку Дніпрових порогів, де можна б було щось творити й створити!…“

„…Відродження нації потребує чистих душ, не наркоманів, незалежно від того, якими наркотиками та душа придурманена…“

„…Звідти й походить моє негативне ставлення до Варшавського Договору 1920 року! Тому й моя гльорифікація Симона Петлюри не була того степеня, що моїх співгромадян, які були ближче біля Петлюри, бачили його, чули його промови! Я всього того був позбавлений! Я бачив лише факти віддання великої частини української національної території, особливо Галичини, під панування нашого відвічного ворога — Польщі!
Ще з року 1918, з часу коли вперше зустрівся з галичанами, я їх високо цінив, бо вони вже були на той час повноцінними Українцями, а ми щойно вибивалися в колодочки! І я не міг погодитися ані тоді, ані тепер, ані ніколи, на віддання найкращої території українського народу ворогові!
Кажуть, що політика того вимагала! Але, якщо політика того вимагала, то я й з такою політикою не годжуся. Може, мій єретичний погляд, але краще перебувати і в неволі, але всім укупі, ніж роздертими поміж інші держави! Укупі, хоч соборність народу буде зростати й міцніти, кордони будуть вростати у свідомість не тільки нашого народу, але й цілого світу…“

„…То хто ж тоді повів би український нарід до перемоги?! Не було кому, бо все оте, що я тут розписую, — то це все макові зерна, а села наші аж кишіли від маси здорового чоловічого населення, яке було вже вишколене на фронтах Світової війни! Це все були готові вояки, тільки додати їм дещо національного виховання, земельки, а не повертати її попереднім власникам, залізної дисципліни — і перемога була б за нами!
А так, найкращі вояки Світу, Українці у російському війську, для Української Національної Революції не були використані! Використав їх хтось інший! Добре мені тепер бути мудрим і так писати! Та дещо з того я й тоді бачив, тільки я тоді був ще юнаком!…“

„…Наш невеликий відділ не мав назви й ми її не спішили видумувати, тому умовно аж тут на сторінках цих споминів я буду його називати Вовнізький Повстанській Відділ (ВПВ). Звичайно повелося так, що найчастіше повстанські відділи називали по імени їхніх провідників, та наш отаман Іван Хмара був занадто скромний, не любив афішуватися своїм іменем, чи властиво псевдонімом, тому мало хто й знав, хто на чолі нашого відділу…“

„…Діяльність нашого відділу була ліквідувати продагентів, які мали відвагу забиратися в глибину території, де ще ніколи совєтська влада не мала суверенности! Такий продагент це була жертва, яку большевики приносили во ім’я панування над українським селом і якою дорогою ціною платили вони за кожний мішок українського збіжжя!…“

Наклад спогадів Гаврило Гордієнко „Вовнизький повстанський відділ“ ще є в наявності станом на серпень 2019-го. Втім, завжди можна надрукувати наново наклад, якщо буде запит і попит.
Пан Юрій Щур залюбки розгляне Ваші запити, Вельмишановне Панство, і у разі потреби буде знову організовано спільнокошт на повторне видання того чи іншого випуску серії, наклад якого вичерпався.
Наразі триває спільнокошт на видання наступної книги зі спогадами Гаврила Гордієнка про Визвольні Змагання на Запорожжі — Повстанський курінь "Чорна Хмара". Пан Юрій Щур зібрав унікальні архівні матеріяли та історичні світлини з особистого архіву козака Гаврила Гордієнка!

СПІЛЬНОКОШТ. Як це працює? Все просто: оголошується СПІЛЬНОКОШТ, всі учасники спільнокошту гарантовано отримують примірники книжок. Тобто, іншими словами, за відсутності державної підтримки і фінансування, ми, свідомі Українці, спільно й самостійно складаємося на друк історико-освітньої літератури для самих себе, ще й Захисникам України частину відправимо!
Підтримавши видання книжкової серії „Повернута спадщина“ Ви підтримуєте відродження справжньої історії України! Крок за кроком, рік за роком! Адже на Ваших книжних полицях з'являться цікаві книги і цінні історичні знання отримає вся родина!

Цілком можливо, з дозволу пана Юрія Щура, історико-освітній майданчик «Порохівниця» згодом почне викладати в електронному варіянті книжкову серію „Повернута спадщина“. Принаймі ті випуски, макети яких вже створені й чекають своєї публікації на історико-освітньому майданчику «Порохівниця».

Також є мрія створити й видати всю серію „Повернута спадщина“ однією великою книгою.

Щоб не відбувалось навколо — а нам своє робить!
Спільно відроджуємо справжню Історію України!
Свої для своїх про своє!

Гаврило Гордієнко „Вовнизький повстанський відділ“
книжкова серія „Повернута спадщина“ — випуск 9
© Запорожський науково-дослідний центр „Спадщина“
© Юрій ЩУР
2019

Укладачі ґречно дякують за можливість видання цих брошур однодумцям:
— Запорожська «Просвіта» — за фінансову підтримку видання;
пан Юрій Юзич (пластовий сеньйор, історик «Пласту», Львів) — за наданий матеріял;
— Андрій Лісняк (Січеслав) — вдячність за допомогу з верстанням.
Дизайн обкладинки — Дмитро Дзюба. Макет і верстка — Андрій Лісняк і Дмитро Дзюба.

© «Porohivnyçä»
2019

1 коментар до “Гаврило Гордієнко „Вовнизький повстанський відділ“ („Повернута спадщина“ випуск 9)

  1. Сповіщення: Гаврило Гордієнко „Повстанський курінь “Чорна Хмара”“ („Повернута спадщина“ випуск 10) – ПОРОХІВНИЦЯ

Коментарі закриті.