✠ За Незалежність України ✠
— від Крут до Іловайського…

Прадід — останній Герой Крут, який дожив до відновлення Незалежності України, праонук — віддав життя під Іловайськом за Незалежність України…

Герой Крут, який дожив до відновлення Незалежності України — Матвій ДАНИЛЮК — єдиний Герой Крут і ветеран Дієвої Армії УНР, який був свідком становлення Незалежності України століття тому й дожив до відновлення Незалежності України.
Матвій Андрійович Данилюк брав участь у бою під Крутами в складі Київської Юнацької Школи імені Гетьмана Богдана Хмельницького, в якій навчався юнкером; козак і вояк Армії УНР.
Останній ветеран Дієвої Армії Української Народньої Республіки та учасник бою під Крутами, що прожив найдовше та відійшов у Зáсвіти 1994 року на 103 році свого життя…

Праонук Матвія Данилюка — Володимир Іщук — воїн-доброволець батальйону “Світязь”, загинув 26 серпня 2014 року під час артобстрілу міста Іловайське россійсько-фашистськими загарбниками…

✠ Матвій Андрійович ДАНИЛЮК
14.VII.1892 — 1.ІІ.1994

У невеличкому селі на краю Волинської області в селі Ватинець похований єдиний учасник легендарного бою 1918 року — єдиний Герой Крут, який діждався Незалежності України. Радів їй, як Пасці! Він завжди згадував хлопців, які у січні 1918 року поруч з ним у бою під Крутами, стіною ставши проти багатотисячної орди большевиків, поклали свої голови у мрії за Незалежність України…

Матвій Данилюк прожив 103 роки і до останнього не полишав свого улюбленого заняття — риболовлі.
Дід Матвій у селі був людиною-легендою. Пам’ятають його як неймовірного правдолюба.

Родичка Героя Крут Матвія Данилюка пані Надія Головчук згадує:
„— То була людина-чудо, такий енергійний, такий життєлюб, сім’янин, сусід, взагалі хороша людина. Любив рибалити. Все боровся за Україну. Де б він не йшов ще тоді — за совєтів — все казав: «Слава Україні!»“
А пані Наталія Сидорчук пишається своїм прадідусем і підтверджує в коментарях під світлиною: „Пишаюсь… пам’ятаю… Носив на руці жовто-блакитну стрічку та казав «Слава Україні»!!!“

У селі його називали лагідно Дід Матвій. Довгожитель мав шану і авторитет.
У 1918 він у складі Київської юнацької школи імені Богдана Хмельницького вижив у бою під Крутами…
На 50-річчя УПА (1992 рік) їздив Гороховом на бричці (це йому було 100 років). Це ж він міг тоді сказати сивочолим ветеранам УПА: „Хлопчики, вас ще в проекті не було, коли я вже під Крутами сніг з порохом мішав!“

Вчителька Ватинецької школи пані Світлана Киричук розповідає:
„— Те, що він брав участь у бою під Крутами, тоді, як я ще ходила в школу, то того не знала. Аж почала працювати, отоді вже цю історію почали дізнаватись. Але те, що був під Крутами, він ніколи тим не вихвалявся. У нього навіть був прапор, який він стільки років тримав зашитим у подушці!“

„— Багато тоді загинуло, залишилось тільки декілька чоловік, була велика різанина. Піхота, як пробралась до студентів, то багато повбивали їх. Я би, напевно, не пішов, бо злякався, але ці хлопці дуже хоробрі“, — вважає учень Ватинецької школи Ігор.
„— Наших було 250, а тих, хто йшов проти нас, — 6 тисяч!“ — ділиться знаннями учениця Ватинецької школи Марійка.

Світлину з усміхненим сторічним Героєм Крут в дні вшанування Крутян виклав у якості в групі містечка Горохів колишній учень Горохівської школи №1 Андрій Кленк, сканування зроблено зі світлини-ориґіналу.

Прожив Матвій Данилюк щасливих та довгих 103 роки із дружиною Мариною, яка померла на 101 році життя. Мав трьох синів, усі воювали у Другу Світову…
Відійшов у Зáсвіти Матвій Данилюк у 1994 році… Добре, усміхнене обличчя зі світлини на надгробку наче свідчить — останній боєць Крут, єдиний серед бійців, таки дочекався омріяної Незалежної України…

Володимир Іщук загинув під Іловайськом

Іщук Володимир Степанович (“Кущ”) — Воїн-Доброволець батальйону “Світязь”, праонук Матвія Данилюка. Загинув 26 серпня 2014 року від поранень отриманих напередодні під час артобстрілу россійсько-фашистськими загарбниками міста Іловайське, де добровольці вже тиждень в оточенні і під постійними обстрілами утримували позиції. Залишилися мати, сестра, дружина, син та донька…

„— Я розповідала дітям про діда Матвія, — згадує бабуся Володимира. — Якось в газеті вийшла стаття про нього. Володя десь знайшов її і приніс. „Бабусю! — гукнув до моєї мами. — Про нашого діда написано!“. А там йшлося, що приїхали журналісти, а дід Матвій лежав вдома хворий. Біля нього були син і внук. Невістка, побачивши кореспондентів, заголосила: „Не зачіпайте нас, бо і так бандеровцями називають!“. А син взяв і провів до батька, щоб він розказав, як то було. Заходить кореспондент, а дід при ньому роздирає подушку з пір’ям — і прапора українського дістає звідти! Це все Володя мій прочитав. А там в газеті в кінці ще було якось так написано: „Дивіться, якого ми коріння. А яке буде насіння?“. А Володя стоїть і так каже: „А насіння, мамо, — то ж я!“…

Рідні вірять, що дід Матвій на небі вже зустрівся з праонуком Володею. Сподіваються, їхня молитва там, за хмарами, допоможе вистояти нам тут, на землі.
Бо для них обох Україна була — понад усе!

Легенди поруч, Вельмишановне Панство!
Достатньо лиш озирнутись…

І хоча війна за Незалежність України триває, Герой Перших Визвольних Змагань Дід Матвій точно пишався би нинішніми Героями Третіх Визвольних Змагань!
Україна переможе!
Слава Україні!
Героям слава!
Земний уклін останньому Герою Крут…
Вдячність і його праонуку…