✠ 100-річчя бою під Крутами

✠ 100-річчя бою під Крутами ✠

29 січня 1918 року на станції Крути Українці стримали наступ ворога на Київ, проявивши жертовність і героїзм заради Незалежності України.

За Незалежність України
100 років тому ми під Крутами стояли...
Щоб через сотню літ нащадки
Боролись і перемагали
...за Незалежність України...

 

✠ Бій під Крутами — бій за Майбутнє України!

Бій під Кру́тами — бій, що відбувся 16 (29) січня 1918 року на залізничній станції Кру́ти за 130 кілометрів поблизу залізничного вузла Бахмач.

Цей бій тривав 5 годин між 4-тисячним (за іншими джерелами 6-тисячним) підрозділом совєтсько-россійської "красной ґвардіі" під командуванням "есера" Міхаіла Муравйова та загоном із київських курсантів і козаків «Вільного козацтва», що загалом нараховував близько чотирьох сотень вояків.

У бою під Крутами оборонці української державності призупинили наступ противника і здійснили організований відступ, руйнуючи за собою колії і мости. Совєтсько-россійське військо втратило боєздатність на чотири дні. Поновити наступ на Київ війську Муравйова прийшлося не залізничним шляхом, як задумувалося, а на реквізованих селянських возах, запряжених кіньми, по розмоклій дорозі.

Ця затримка ворога дала змогу українській делегації укласти Берестейський Мир (Брест-Литовський мирний договір), який врятував молоду українську державність.

Сучасників тих подій особливо вразило поховання полеглих під Крутами 27 сильних в повному розквіті сил юнаків, які потрапили після бою в полон до большевиків і були ними закатовані. На похороні в Києві біля Аскольдової Могили голова Української Центральної Ради Михайло Грушевський назвав юнаків, які загинули в нерівній боротьбі, героями, а поет Павло Тичина присвятив героїчному вчинкові вірш «Пам'яті тридцяти».

Бій під Крутами – символ героїзму української молоді. Тоді холодного січневого дня 1918 року в нерівному бою проти переважаючих сил ворога виступили зовсім юні, але нескорені Захисники України.

Неможливо осягнути всю глибину трагічності історії України. Останні 100 років були особливо насичені подіями, адже Українці виборювали волю в надзвичайно важких умовах: боротьба за незалежність в оточенні ворогів; втрата першої незалежності; дві Світові війни, в яких Україна була ареною цих війн; великий Голодомор, в якому втрачено десятки мільйонів життів українців... Україна втратила третину етнічних українських теренів як на сході, так і на заході. 100 років поспіль триває боротьба за волю й незалежність України. ХХ століття було надто кривавим для України. В ХХІ столітті війна триває і захисники нашої держави, як і під час визвольної боротьби у ХХ столітті, продовжують боронити її від одвічного ворога... Ціна Незалежності надто велика...
Бій під Крутами – одна з тих сторінок української історії, що привертають увагу суспільства, та в яких завжди переплітається правда із вимислом, міфами…
Це й не дивно, адже майже століття бій під Крутами замовчувався, лиш свідомі Українці берегли пам’ять про ті події, і лише зараз ми по друзкам збираємо історичні факти та відроджуємо справжню історію.

Велика Війна, яка розпочалась у 1914 році, продовжилась вже на теренах України.
Ще ніхто не знав, що ця Велика Війна буде тривати понад 100 років, і ціна за Незалежність України буде надвисокою...

Кінець 1917 року. Молода Українська Народня Республіка не так давно проголосила свою автономію у складі Російской Рєспублікі та взяла курс на будівництво демократичної держави. Ще триває Перша Світова війна. В Россійской Рєспублікє відбувається большевицький переворот. На фоні розвалу економіки та большевицького перевороту, Україна відчайдушно потребує підтримки союзників та сильного лідера, який зможе сформувати армію, спинити економічну кризу та повести за собою народ.

17 грудня 1917 року Українська Центральна Рада отримує ультиматум за підписом Лєніна та Троцкоґо. Большевики вимагають негайно припинити роззброєння большевицьких військових загонів і легалізувати їх, що рівноцінно проголошенню війни.
Власне, Совєти й розпочали війну.
Україна стала першою країною, проти якої ще до проголошення Незалежності Совєти почали війну вже через місяць після захоплення влади в Пєтроґрадє.
Усвідомлюючи рівень небезпеки, Центральна Рада зрештою відкидає ідею автономії, позаяк Россійская Рєспубліка де-факто перестала існувати і перетворилась на Совєтскую Россію, а відтак приймається рішення щодо Самостійності України.
22 січня 1918 року проголошується Незалежність Української Народньої Республіки.
Керівництво УНР відхилило ультиматум большевиків та почало спроби вирішення конфлікту за допомогою дипломатії. Враховуючи майже повну відсутність боєздатної армії молода республіка була приречена.
Совєти почали свій наступ з двох напрямків. 20-тисячний загін під керівництвом Антонова-Овсєєнка вирушив з боку Ростова на Східну Україну. На північному сході розгортався 6-тисячний загін Міхаіла Муравйова. До кінця грудня 1917 року большевики окупували більшу частину Сходу України та почали наступ на Київ.
Захищати столицю було нікому. 15-тисячна армія, яку на той момент мала УНР, була деморалізована довгою Першою Світовою війною, знаходилась під впливом большевістської пропаґанди та, врешті-решт, порушила наказ...

У IV Універсалі уряд УНР закликав до боротьби з большевицькими військами, а вже 5 січня 1918 року на зборах студентів молодших курсів Київського університету Cв. Володимира і Українського народного університету було ухвалено створення студентського куреня Січових Стрільців. Незабаром з'явилося у київських газетах звернення до українського студентства.

Звернення «До українського студентства»:
Прийшов грізний час для нашої Батьківщини. Як чорна гайворонь, обсіла нашу Україну російсько-„большевицька“ грабіжницька орда, котра майже щодня робила у нас нові захвати, і Україна, одрізана звідусіль, може врешті опинитись в дуже скрутному стані. В цей час Українська фракція центру Університету св. Володимира кличе студентів-українців усіх вищих шкіл негайно прийти на підмогу своєму краєві і народові, одностайно ставши під прапор борців за волю України проти напасників, які хочуть придушити все, що здобуто нами довгою, тяжкою героїчною працею. Треба за всяку ціну спинити той похід, який може призвести Україну до страшної руїни і довговічного занепаду. Хай кожен студент-українець пам'ятає, що в цей час злочинно бути байдужим… Сміливо ж, дорогі товариші, довбаймо нашу скелю і йдімо віддати, може, останню послугу тій великій будові, яку ми ж самі будували — Українській державі! Записуйтесь до „Куреня Січових Стрільців“, який формується з студентів Університету св. Володимира та Українського Народного Університету, звідки, мабуть, ми будемо розподілені серед декотрих українських військових частин, для піднесення культурно-національної свідомості та відваги…

Студенти на станції Крути, фото незадовго до бою

На захист Незалежності України повстали київські студенти — юнкери, курсанти та добровольці, Січові Стрільці і Вільні Козаки...
5.І.1918 створено студентський курінь Січових Стрільців. Всупереч твердженням "совєтской історіоґрафіі" (вибачте), вступ до куріня був добровільним, тобто, на захист України студенти йшли цілком свідомо. Курінь нараховував дві сотні добровольців, в основному студентів київських університетів. Керівництво загоном взяв на себе старшина Андрій Омельченко. Добровольці почали тренування, які продовжувались не більше тижня, до 26 січня. Звісно, про жодну адекватну військову підготовку не могло йти і мови. У той же день загін підпорядковується Аверкію Гончаренку, переправляється на залізничний вузол Бахмач, де разом з чотирма сотнями курсантів 1-ї Київської юнкерської школи імені Богдана Хмельницького має стати на захист Києва. Аверкій Овчаренко приймає рішення відступити з Бахмуту, враховуючи вельми високі пролєтарсько-большевістські настрої місцевого населення, переважно залізничників, серед яких вплив большевістської пропаґанди був доволі значним.
Вранці 28 січня сотні студентського куреня прибули на станцію Крути та почали рити окопи, займаючи позиції…
29 січня 1918 року назва невеликої станції Крути, що розташована на Чернігівщині уздовж лінії Бахмач-Київ, ознаменувала відлік нового духовного злету української нації, який уже протягом століття є національним символом для десятків поколінь борців за свободу та Незалежність України.

Лише чотири сотні студентів проти майже п'яти-шести-тисячної орди большевиків...
Герої Крут не лише стримали ворога, але й нанесли значної поразки "красной ордє"! Нерівні сили, виснажливий шестигодинний бій, в якому діти протистояли цілій орді п'яної матросні та пролєтаріату!

✠ Хід бою під Крутами

Не наважуючись зустріти противника в Бахмачі, де перебувало до двох тисяч робітників, налаштованих по-большевицькому, Аверкій Гончаренко наказав відступити до залізничної станції Крути і зайняти оборону. Туди вони дісталися вже 28 січня. Позиції, розташовані за кілька сотень метрів від самої станції, були непогано підготовлені для бою. Станція Крути тоді була також вузловою, хоч і маленькою: від магістральної лінії відходили дві вузькоторові (вузькоколійні) колії на Прилуки і Чернігів, за часів СССР демонтовані. Отже, на правому фланзі крутяни мали для захисту штучну перешкоду — насип залізничної колії, на лівому — студентська сотня в складі вже наявного там загону почала рити окопи й споруджувати земляні укріплення. Командувач загону в Бахмачі Аверкій Гончаренко мав у своєму розпорядженні близько чотирьох сотень бійців, переважно студентів та юнкерів. Студентський курінь було поділено на чотири чоти (взводи) по 28 — 30 людей. Три з них зайняли позиції в окопах, четверта, що складалася з наймолодших та тих, хто не вмів стріляти, перебувала у резерві. Озброєння катастрофічно бракувало – загін мав лише 16 кулеметів, невеликий бронепоїзд та обмаль патронів.

Наступного ранку 29 січня, близько 9 години ранку розпочався наступ. Передовий загін большевицьких матросів потрапив під обстріл захисників Крут. З тилу їх підтримували ще й бронепоїзд і гармата, які здійснювали виїзди у тил ворога, що наступає, та вели їх обстріл. На залізничній платформі також була гармата сотника Лощенка, якою також стримували наступ большевиків. Утрачаючи вбитих і поранених, большевики вперто просувалися вперед. Їхня гарматна батарея, що до часу стріляла не досить вдало, зосередила вогонь на українських позиціях. Бій тривав більше ніж 5 годин, Українці відбили кілька атак, під час яких зазнали значних втрат. Приблизно у цей час на допомогу матросам почали надходити інші загони Муравйова (зокрема, 1-й Пєтроґрадскій отряд), а з боку Чернігівської колії підійшов совєтськиий бронепоїзд, що розпочав обстріл оборонців із тилу.

Тим часом, за свідченням очевидців, у студентів та юнкерів закінчувалися набої й скінчилися снаряди для гармати. Омельченко запросив підтримки, але штаб не відповів. (Як з’ясувалося потім, штабісти кинули бійців напризволяще, втікаючи на потязі назад до Києва. Так поспішали, що навіть забули відчепити вагони з боєкомплектом…) В цій ситуації юнкери та студенти почали організований відхід в напрямку Києва. У бійців Омельченка позаду була відкрита місцевість, тож старшина прийняв рішення багнетною атакою деморалізувати ворога, щоб мати змогу відступити з меншими втратами. Зіткнувшись в рукопашному бою з професійними військовими, крутяни понесли великі втрати, загинув і старшина Омельченко. Тільки резерв, який вчасно прийшов на допомогу, зашкодив большевикам взяти бійців у полон.
Коло станції Бобрик знаходився більший загін під керуванням Симона Петлюри, але, отримавши звістку про збройне повстання на заводі «Арсенал», Петлюра покинув позиції в Крутах і рушив на Київ, оскільки, на його думку, саме там була найбільша небезпека.

Юнкери відступали під прикриттям насипу, а в студентів спереду й позаду була відкрита місцевість. Командир студентської сотні сотник Омельченко вирішив спочатку багнетною атакою відбити ворога, а вже потім відступати. Атака виявилася невдалою, адже юнакам протистояли професійні вояки. Сотня зазнала втрат, загинув і сам Омельченко. Допомога резерву не дала більшовикам оточити та знищити студентів. Забравши вбитих і поранених, українське військо відходило до ешелону. Большевики втратили боєздатність на чотири дні і не могли наздогнати основні сили та продовжувати наступ на Київ того ж дня — залізницю заздалегідь розібрали ще в Крутах.

Близько 17-ї години зібралися всі українські підрозділи, і з'ясувалося, що не вистачає однієї чоти студентів, що стояла найближче до станції: у сум'ятті бою в полон потрапив розвідувальний звід (близько 30 осіб). Відступаючи в сутінках, студенти втратили орієнтир та вийшли прямо на станцію Крути, вже зайняту большевиками. Красноармєйскій командир Єґор Попов, розлючений значними втратами з боку совєтських військ (близько 300 осіб), наказав ліквідувати полонених. За свідченнями очевидців, зі 27-ми студентів спочатку по-звірячому знущалися, а потім розстріляли. Учень 7-го класу Григорій Піпський зі Старосамбірщини перед розстрілом перший почав співати «Ще не вмерла Україна», і решта студентів підхопили Славень України…

Після розстрілу місцевим жителям деякий час забороняли ховати тіла полеглих…
Тіла полеглих юнаків пізніше були перепоховані на Аскольдовій Могилі в Києві.

На Аскольдовій могилі
Поховали їх —
Тридцять мучнів українців
Славних, молодих...

На Аскольдовій могилі
Український цвіт! —
По кривавій по дорозі
Нам іти у світ.

На кого посміла знятись
Зрадницька рука?
Квітне сонце, грає вітер
І Дніпро-ріка...

На кого завзявся Каїн?
Боже, покарай! —
Понад усе вони любили
Свій коханий край.

Вмерли в Новім Заповіті
З славою святих —
На Аскольдовій могилі
Поховали їх.

© Павло Тичина 1918

Діти пожертвували своїми життями заради Майбутнього України...
Але Герої Крут не забуті!
Попри десятиліття забуття і активного переписування Історії "совєтскімі історікамі", попри заборони та імперську совєтську ідеологію Кремля — Українці завжди пам'ятають Герої Крут — дітей України, які віддали свої життя за Майбутнє України...

ФАКТИЧНІ ВТРАТИ УКРАЇНСЬКИХ ВІЙСЬК ПІД КРУТАМИ

Студентська сотня:
— забитих у бою — 10-12;
— розстріляних та замордованих — 29;
— поранених — 30-35;
— полонених — 7.
Разом: 76-83 вбитих і поранених студентів та гімназистів.

1-ша Українська військова школа:
— забитих — 8-10;
— поранених — 25-30.
Разом: 33-40 вбитих та поранених юнаків.

Втрати куреня Смерті та вільних козаків невідомі.

До полону потрапило 36 старшин, студентів та гімназистів:
— 6 поранених із числа вояків Студентської сотні та 1 гімназист, що виявився сином машиніста, який возив членів українського радянського народного секретаріату, було відправлено на лікування до Харкова (всі вони вижили);
— 27 полонених студентів та гімназистів, включаючи сотника Омельченка, було трохи згодом розстріляно прямо на ст. Крути;
— 2 старшин (один з них — прапорщик Павло Кольченко, інший, можливо - прапорщик Костянтин Велігорський) були як трофеї забрані червоногвардійцями та матросами, замучені, а їхні понівечені тіла викинуті на залізничному перегоні в районі Ніжина. Рештки П. Кольченка було знайдено у березні 1918 р. та перепоховано разом з тілами 27 розстріляних на Аскольдовій могилі у Києві. Рештки К. Велігорського було віднайдено значно пізніше.

Історія зберегла імена лише 20 прізвищ з числа загиблих та розстріляних юнаків.
7 студентів Українського Народного університету:
Олександр Шерстюк, Ісидор Пурик, Борозенко-Конончук, Головащук, Чижов, Сірик, Андрій Омельченко (сотник);
6 студентів Київського університету Св. Володимира:
Олександр Попович, Володимир Шульгин, Микола Лизогуб, Божко-Божинський, Дмитренко, Андріїв;
7 гімназистів 2-ї Кирило-Мефодіївської гімназії:
Андрій Соколовський, Євген Тернавський, Володимир Гнаткевич (з 6-го класу), Григір Пінський (галичанин), Іван Сорокевич (з 7-го класу), Павло Кольченко (прапорщик), Микола Ганкевич (з 8-го класу).

Причини трагедії під Крутами

Так закінчилася битва під Крутами.
Справжньою причиною трагедії під Крутами стала зрада. Політики, діючи за соціалістичними гаслами, перешкоджали спробам Симона Петлюри й Павла Скоропадського створити українську армію. У Центральній Раді за оборону відповідали, як потім з’ясували, агенти ще царської охранки. Винниченко також симпатизував і співпрацював з Совєтською Россією, всіляко сприяючи діям большевиків за винагороду. Усі спроби самоорганізації українського війська гасили згори. Свідомо обмежили зростання Вільного козацтва, яке об’єднувало десятки тисяч боєздатних козаків у регіонах. Українізованим частинам російсько-імперськоїї армії, готовим воювати і з білими, і з красними, просто наказали розійтися по домівках.
За різними джерелами, українська сторона під Крутами втратила вбитими від 300 до 400 чоловік, але змогла затримати большевицьку армію, вигравши для УНР трохи часу. Ця затримка дала змогу Центральній Раді заключити Берестейський Мир 9 лютого 1918 року та зберегти молоду Українську Державу.
Існує декілька версій, чому сталися трагічні події під Крутами. У загибелі студентів звинувачували керівництво українських збройних сил, яке кинуло їх напризволяще перед загрозою сильного і небезпечного ворога. Існує версія, начебто командування армії УНР розуміло стратегічну важливість оборони бахмацького напряму. Туди передбачалося відправити частину Гайдамацького кошу Слобідської України на чолі з Симоном Петлюрою, але ці плани зазнали краху через січневий заколот большевиків в Києві.

Ось як описує ці події колишній голова Генерального секретаріату Центральної Ради Дмитро Дорошенко:
«Коли з боку Бахмачу і Чернігова рушили на Київ більшовицькі ешелони, уряд не міг послати для відсічі ані єдиної військової частини. Тоді зібрали нашвидкуруч загін зі студентів і гімназистів старших класів і кинули їх — буквально на забій — назустріч прекрасно збройним і численним силам більшовиків. Нещасну молодь довезли до станції Крути і висадили тут на "позиції". В той час, коли хлопці (які у більшості не тримали ніколи в руках рушниці) безстрашно виступили проти більшовицьких загонів, що насувалися, начальство їх, група офіцерів, залишилася в потягу і влаштувала тут пиятику у вагонах; більшовики без зусиль розбили загін молоді і погнали його до станції. Побачивши небезпеку, ті, що знаходилися в потягу, поспішили дати сигнал до від'їзду, не залишившись ні на хвилину, щоб захопити з собою когось з бігучих… Шлях на Київ був тепер абсолютно відкритий. Говорять, ініціатива відправлення на видиму загибель декількох сотень нещасної молоді належала військовому міністрові Н. В. Поршу.»

Чи був бій під Крутами поразкою? Ні!
Трагічною була загибель потрапивших у полон студентів, через нескоординованість дій і втечу штабістів, але поразкою бій під Крутами не є, адже саме завдяки цій битві вдалось затримати орду большевиків і виграти час для дипломатичного визнання України. Звитяга, сміливість і свідомість юнаків стали прикладом на довгі роки для багатьох поколінь Українців. Тож, бій під Крутами має неабияке значення.

Бій під Крутами — бій за Майбутнє України, який показав, що Україна стала можливою саме завдяки армії.
Інфографіка, котру створили Український Інститут Національної Пам’яті та Український Кризовий медія-центр, докладно розповідає про перебіг подій тих днів...

Інфографіка © Ukraine Crisis Media Center і © Український Інститут Національної Пам’яті

Крути — бій за Майбутнє України!
І цей бій триває. Кров'ю стікаємо, але перемагаємо! Тоді, 100 років тому, Соборна Україна втратила свою Першу Незалежність, ціною цієї втрати стали десятки мільйонів життів Українців, загинувших від Великого Голодомору, у Визвольних Змаганнях та у вирі ІІ Світової Війни...
Та Велика Війна триває, і Бій під Крутами теж триває... Тепер від нас залежить його результат. В наших руках шанс на перемогу, яку Україна чекає з 1918 року. Для цього нам потрібна єдність та рішучість, яких забракло тоді в Києві, та жертовність і героїзм, які проявили ті, хто прибув на станцію Крути 100 років тому...

Матеріял з відкритих джерел.
© «Wild Fox Film»
Відео:
© «Wild Fox Film»
© Адміністрація Президента України
℗ Dmytro Dzüba ℗ «Порохівниця»
2018.І.29

2 коментарі до “✠ 100-річчя бою під Крутами

  1. Сповіщення: ✠ Берестейський Мир — 100 років – ПОРОХІВНИЦЯ

  2. Сповіщення: 100-річчя регулярної Армії УНР – ПОРОХІВНИЦЯ

Коментувати не дозволено.