На Запорожжі скасовано
“рєґіональный русскій язык”

 
На Запорожжі “русскій язык” позбавлено статусу “рєґіональноґо” рішенням Запорізького окружного адміністративного суду.
Це маленька, але дуже важлива перемога!

Скасовано рішення "про визнання російської мови регіональною" на території Запорізької області.

24.Ⅲ.2021 Запорізький окружний адмінсуд визнав протиправним та нечинним рішення облради від 16.08.2012 № 2 "Про заходи, спрямовані на використання регіональних мов або мов меншин, передбачені законом "Про засади державної мовної політики", на території Запорізької області".

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, тобто з 23.Ⅳ.2021.

Як повідомила голова Запорізької облради Олена Жук під час "мовної" онлайн-конференції з представниками ОБСЄ, на комунікативних майданчиках Запорожжя більшість громадян спілкується українською.
Дискримінації ніхто не відчуває.

Голова фракції партії «Європейська Солідарність» в Запорізькій обласній раді Ігор Артюшенко пригадав, як приймали мовний закон в Україні, яким власне і керувався суд у прийнятті рішення про скасування рішення обласної ради.
— Як один зі співавторів мовного закону я добре пам’ятаю, як важко його було лобіювати та просувати його ухвалення в залі Верховної Ради України. Але завдяки принциповій позиції проукраїнської частини Верховної Ради, наполегливості Миколи Княжицького, Андрія Парубія і, особливо, Петра Порошенка, ми змогли проголосувати мовний закон в цілому.
І таким чином виправити помилку та недопрацювання всіх попередніх скликань Верховної Ради.
Сторінка була перегорнута, а українська мова нарешті стала захищеною та отримала можливість для вільного розвитку.
Поступово вводяться норми закону про державну українську мову і вже з 16 січня 2021 року підприємці та інші суб’єкти господарювання мають здійснювати обслуговування та надавати інформацію про товари й послуги, зокрема через інтернет-магазини та інтернет-каталоги, українською.
Зрозуміло, що в умовах ідеології "какая разніца" ці норми саботуватися "слуґамі".
Але саме завдяки ухваленим раніше нами законам рішення місцевих рад про регіональні мови стали протизаконними.

Звідки взялись москалі на Запорожжі?

Варто нагадати, що на Запорожжі цей штучний так званий “русскій язык” отримав статус “рєґіональноґо” перед початком війни у 2012-му рішенням сєпар-нардепів-рєґіаналов з метою "защіты руссцкаязычнава насілєнія".
У своєму рішенні сєпар-нардепи-рєґіанали насамперед апелювали до результатів перепису 2001 року, мотивуючи тим, що на Запорожжі мешкає значна кількість "русскаязичнава насілєнія".

Останні чверть століття українізації на Запорожжі не спостерігалось…
Сім десятків років совєтської окупації взагалі були нищівними! Заселення теренів Запорожжя після Голодомору кацапами "із центральных областєй РСФСР", тотальна кацапізація, змоскалення та асиміляція з боку окупантів дались взнаки…

Терени Запорожжя дійсно дуже сильно змоскалені, особливо за десятиліття совєтської окупації.
Кацапізація краю почалась одразу після руйнування Запорожської Січі та окупації теренів Запорожжя й Киримського Ханства військами Московії, котра почала якраз тільки почала називати себе "Россійская Імпєрія". Після руйнації Запорожської Січі й вигнання козаків запорожців, москвинська цариця Єкатєріна ІІ обізвала окуповані терени України "навароссієй" та почала щедро роздавати своїм чисельним коханцям землі Запорожжя. Навіть нині по топоніміці можна бачити прізвища коханців шльондри-цариці: місто Василівка і поруч село Попівка названі на честь тайнаґо статскаґо совєтніка Васілія Попова, Балабіно відповідно назване на честь власника земельки Балабіна, Малокатеринівка на честь самої цариці, вшановується всіляко й головний фаворит шльондри-цариці Ґріґорій Потёмкін-Таврічєскій.
Купа єкатєрінінско-потёмкінскіх псевдогрецьких назв також свідчить про імперські амбіції щодо правонаступництва "від Візантії", мовляв, ось у нас тут купа "візантійскіх ґородов". І почали окупанти вигадувати псевдогрецькі назви: Тавріда\Таврія, Мєлітополь, Сімфєрополь, Сєвастополь, Одєсса, Овідіополь, Ольвіополь, Нікополь, Маріуполь, тощо.
Втім, це не допомогло Єкатєрінє ІІ отримати Константинополь.

Разом з вигадуванням псевдогрецьких назв, почалось заселення спустошених окупованих теренів москалями. Землі Запорожжя роздавались катькиним коханцям, ті привозили своїх крєпостних крєстян з усіляких тамбовскіх і рязанскіх ґубєрній, також примусово переселяли невгодних царському уряду москалів-старовєров, духоборов, молокан та інших "раскольніков", котрі пішли проти секти "рпц" й утворили свої релігійні течії. Ними заселялись землі навколо майбутнього Мелітополя, котрий у свою чергу теж ніяк не приживався, бо понавезені з тамбовскіх ґубєрній крєпостниє крєстянє не знали, як користуватися плодючими землями та просто тікали назад до свого баріна, тож, спустошений ногайський аул Кіз-Яр, названий спочатку "мєлістополіс", а потім спрощений до "мєлітополя", ну ніяк не приживався, ані складною для кацапської вимови псевдогрецькою назвою, ані як постійний населений пункт. Паралельно вживалась проста назва — "слобода Ново-Алєксандровская".

Втім, поступово південь Запорожжя все ж позаселяли понавезеними москалями, що чудово передає нині москальська топоніміка: Астраханка, Тамбовка, Фёдоровка, Мордвіновка, Тєрпєніє, Пріморскій Посад, тощо.

клікабельна мапа розселення етносів на теренах Запорожжя

Мапа метастаз “русскаґо міра” невпинно розростається і в наш час.
Метастази “русскаґо міра” хижо насувались на етнічний терен України не одну сотню років, поширившись найсильніше протягом кривавого ХХ століття під час совєтської окупації України, внаслідок Голодомору, геноцидів, етнічних чисток та війн і ворожої експансії.
У ХХ столітті Україна втратила третину етнічного простору…
Метастази “русскаґо міра” поширюються і у ХХІ столітті…

Головним інструментом експансії “русскоґо міра” є “русскій язык”.
Тож, позбавлення “русскоґо языка” статусу “рєґіональноґо” на теренах Запорожжя є маленькою, але дуже важливою перемогою!

Джерела інформації:
© «5 канал»
© Тарас Кремінь — мовний омбудсмен
© «Forpost Media»
Укладач матеріялу, історична довідка і титульний постер:
© Dem’än Dzüba
© «Porohivnyçä»
2021.Ⅳ.5