"Дєд мороз" "борода із вати"
історія появи ватяного опудала

Не секрет, що москвини не мають Різдвяних Свят.
Натомість, в 1937 році чєкісти їм вигадали ватяного "дєда мороза"!
“Історія для дорослих” на “5 каналі” розповіла про те, звідки взявся в 1937-му вигаданий чєкістами "дєд мороз" "борода із вати", і хто саме вигадав це ватяне опудало.

“Історія для дорослих”
“5 канал”

"БОРОДА ІЗ ВАТИ": "БАТЬКОМ" ДІДА МОРОЗА БУВ ОРГАНІЗАТОР ГОЛОДОМОРУ В УКРАЇНІ

Свято наближається, а отже саме час поговорити про те, що завжди було цікаво багатьом дорослим, коли вони були дітьми.
Звідки взагалі взявся "дєд мороз"? Ну і навіщо?

Отже, павєл постишев із партійним псевдонімом "єрмак".
(Є в цьому щось іронічне, егеж?)
На цьому фото павєл постишев – між йосіфом сталіним-джуґашвілі й клімєнтом ворошиловим.

павєл постишев — уродженець Владімірской ґубєрніі. Син робітника, не закінчив навіть початкової школи! Імовірно, брак освіти й критичного мислення посприяли тому, що підліток приєднався до комуністичного руху на текстильній фабриці, де працював.

У 1908-му юного павла заарештовують й відправляють спочатку на каторгу, а потім — на поселення в Усть-Уду в Іркутской ґубєрніі. Там він революційну справу не покинув, ба більше — був один із керівників більшовицького партизанського руху на Далекому Сході, потім — керував там військово-революційними судами.
У 1923-му ревного функціонера відправляють до України. Тут він спочатку працює на Київщині й Харківщині, а паралельно — очолює відділ агітації та пропаганди й секретарем ЦК ВКП(б) у Москві. І звідки стільки енергії було?

павєл постишев ніколи не втомлювався вишукувати класових та ідейних ворогів. Россіянин за походженням, він — одним із тих, хто придушив Українське Відродження та ініціював знести Михайлівський Золотоверхий монастир. Зважаючи на настрої того часу, не дивно, що такий фанатичний більшовик швидко просувається кар'єрною драбиною.

1932-го очільник "совнаркома" ("совєта народних коміссаров") влас чубарь і генсек ЦК КПбУ станіслав косіор потрапляють в немилість до сталіна — бо засумнівалися у планах хлібозаготівель.

У Кремлі вирішують відправити до совєтської квазіреспубліки "УССР" партійне підсилення, зокрема павла постишева. Прихильник жорсткої репресивної політики без початкової освіти особливо запам'ятався як активний "борєц с врєдітєльством". Кому ж як не йому було напоумити однопартійців, що бодай на секунду засумнівалися — чи можна взяти й заморити голодом кілька мільйонів людей?...

В січні 1933-го на постійну роботу до України посилають постишева. Призначають членом "політбюро" і "другим секретарем ЦК КП(б)У". А на додачу – головою Харківського, на той час столичного, "обкому партії". Саме постишев реально і став головним більшовиком в окупованій Совєтами Україні в місяці найбільшої смертності від голоду... І ратував за радикальні та репресивні методи у процесі відбирання хліба в українських селян. Палкий послідовник сталіна – що тут сказати?

Саме постишев наполіг на тому, щоб Україна стала зоною суцільної "коллєктівізациі". А потім кинув "красную армію" добивати голодних селян, що бунтували.

Улюбленою роботою Постишева було шукати шкідників у партії і місцевій владі. А хто шукає, той, як відомо, знаходить. Коли почалися партійні чистки, на засіданнях Київського міськкому партії він допитувався в кожного: "А ви хоч на когось написали заяву? Га?!"

Унаслідок викривальні заяви проти ворогів народу були написані проти чи не половини парторганізації. Аналогічно постишев діяв і в інших областях. Після якогось часу таких активних пошуків робота парторганізацій була майже паралізована. Працювати було нікому. Непогано так почистив ряди, еге? І якщо у вас на секунду закралася думка – раптом це був такий хитрючий план боротьби проти більшовиків, то... Ні!

Навпаки, постишев був відомий маніакальним бажанням подолати "ворогів режиму". У цьому дикому революційному пориві він "знаходив" фашистські символи на шкільних зошитах, сірниках та навіть у ковбасі!
Чим завинила ковбаса, спитаєте ви. Усе просто. постишеву здалося, що в її розрізі проступають контури (!) льва троцкоґо, котрий на той час вже був ворогом сталіна.

Зазіханням на вождя народів завинили й шкільні зошити.
На шкільних зошитах постишев помітив "ворожу витівку": "портрєт товаріща сталіна проткнут лінієй, будто ножом!" Зошити вилучили з продажу!
Сірники теж перестали продавати, бо на коробці постишеву ввижалися ...японські каски.

Та як це часто буває, в якийсь момент постишев захопився. І спробував на свою голову викрити як "ворога народу" самого лазаря каґановіча. Після цього фанатик сталіна, що вбачав профіль троцкоґо у ковбасі, втратив посаду. постишева послали подумати про свою поведінку в російську глибинку – до Куйбишева, нині Самари, першим секретарем обкому.

Та перед тим, як потрапити в немилість до свого кумира, постишев представив забитим совєтським дітям і дорослим дещо раніше небачене — "Дєда Мороза"!

Хоча у Постишева не було ніякісінької освіти й по суті він був неграмотним, та на пропаґанді все ж знався. А ще — таки бачив, що відбувається навколо.

Уявіть собі Совєтський Союз 1930-х років. Не вистачає харчів, одягу, житла. Та всього не вистачає. Маховик репресій набирає обертів. Люди вічно голодні, обідрані й зневірені.

Тут варто нагадати: в оригінальній комуністичній концепції пролетаріі окремих свят не потребували. Як, до речі, і вихідних.
Та саме у мракобісні 1930-ті роки стає зрозуміло — потрібні "совєтскіє рітуали і празднікі", котрі б давали змученим людям розрядку. Грубо кажучи, гніт має чергуватись із якоюсь ілюзією полегшення. І саме тут на арену під керівництвом постишева виходять спочатку "новоґодняя йолка", а потім — і "дєд мороз".

У спогадах нікіта хрущов писав, що запровадити ялинки постишев запропонував сталіну особисто. Хтозна. Хай там як, та 1935-го в харківській "Правді" з'являється невеличка стаття товариша Постишева, де він закликає комсомольців і піонер-працівників організувати святкові новорічні ялинки в школах і садочках:
[переклад цитати українською]
"У дореволюційний час буржуазія завжди влаштовувала на Новий рік своїм дітям ялинку. Діти робітників із заздрістю через вікно підглядали на ялинку, яка блистіла різнокольоровими вогнями і дітей багачів, які веселилися навколо неї. Чому ми позбавляємо цього прекрасного задоволення дітей Страни Совєтов?"

Очевидно, це ретельно узгодили з усією партійною верхівкою. Бо наступного дня робітників відправляють в'язати мішки для подарунків, а в лісгоспах рубають ялинки. Так дерево перестало бути буржуазним і попівським. А товаріщ постишев же зустрів у Харкові Новий рік із першою офіційною ялинкою в СССР.
А 1937-го року представляє на "крємльовской йолкє" "Дєда Мороза".

В образі "дєда мороза" комуністи, як годиться, чимало вкрали. Прообразом "дєда мороза" був Святий Миколай — один із найбільш шанованих святих у християнському світі. Саме від щедрості Миколая, який роздавав своє майно нужденним, пішла традиція дарувати подарунки.

Саме Миколай приносив подарунки українським дітям Галичини і Наддніпрянщини, аж поки його разом із усіма релігійними святами і самою релігією не заборонили совєтські окупанти.
На момент появи "йолкі" і "дєда мороза" Миколайчик і Різдво вже багато років були під забороною.

Персонаж постишева мав остаточно поховати релігійні пережитки, які чекіст так ненавидів. Ім'я ж "дєду морозу" скомуніздили у давніх міфічних персонажів. Таких було достатньо, бо ж у наших краях справді буває збіса холодно.

Мороз, Морозко чи — тільки не смійтеся — Зюзя у дохристиянських віруваннях — лихе божество холоду, віхоли, криги. Такий злий старезний дід, який усе заморожує своїм подихом.

Ага, саме так! Хіба що душу не висмоктує. Хоча в українській демонології Мороза малювали як крижано-снігову потвору, яка тільки й чекала нашкодити людям і їхньому господарству. Тож не дивно, що задобрювати його не перестали і через тисячу років. Павло Чубинський, етнограф і автор Славню України, описував звичаї святвечора у Полтавській губернії так: старший у родині відчиняв вікно, підносив до нього миску з кутею і тричі гукав: "Морозе, морозе, ходи до нас кутю їсти!". А тоді — "Не йдеш? То не йди ж і на жито, пшеницю і всяку пашницю!"

Відомий нам із добровільно-примусових "утрєнніків" совєтський "дєд мороз" прямого стосунку до язичницьких божеств — окрім імені — не має.

У царській Россії схожий персонаж вперше з'являється у ХІХ столітті.
У 1838-му вийшла казка Володимира Одоєвського "Мороз Іванович". Це сивий старий, у якого з волосся сиплеться іній. Живе він у льодяній країні, будинок у нього, звісна річ, із криги, а перина — з пухнастого снігу.

Сам він до дітей не приходить, зате вони можуть потрапити до його володінь через колодязь. Подарунків Мороз Іванович не робить, але за старанну працю може й винагородити. Казка вочевидь була написана з виховною метою — щоб дівчатка росли добрими господинями. Бо слухняна Рукодільниця отримує за хорошу роботу пригорщу срібних п'ятачків. А от її зведена сестра Лінивиця — за зроблену абияк роботу — несе додому бурульку.

Спеціальна методичка з детально прописаним сценарієм запровадила веселого дідугана з білою бородою в шубі і з подарунками на новорічні свята в самий розпал репресій. Під які, до речі, дуже швидко потрапив і сам автор "дєда мороза" товаріщ постишев! 😉

Фанатика сталіна павла постишева, який всюди вишуковував "враґов народа", самого оголосили "враґом народа" і розстріляли в один день зі тими ж таки станіславом косіором і власом Чубарєм. А іще кілька років тому товариш товаріщ постишев як посланець із Кремля приїхав до України, щоб наглядати за цими двома. Така от іронія долі.

Історія постишева на цьому завершується.
Палкого революціонера у новорічній казці замінив його власний "дєд мороз".
Улюбленці сталіна — сєрґєй міхалков і лєв кассіль — написали сценарій першого новорічного свята, яке стало офіційним в "СССР".
Їхній штучний придуманий чекістом "дєд мороз" на багато років витіснив зі свідомості Українців Святого Миколая. А ще – був одним із ключових елементів нової совєтської ідентичності, який стирав відмінності між квазіреспубліками.

Після розпаду "СССР" "дєд мороз" утримував свої позиції багато років. Та й досі лишається священною коровою адептів "какойразніци".

Втім сьогодні дві третини Українців вірить у Святого Миколая, а не в "дєда мороза". А іще перед війною було навпаки. Соцопитування останніх років засвідчують: витвір одного із найбільших катів українського народу потихеньку йде в небуття слідом за своїм ідейним "батечком".

Варто нагадати:
Москалі не мали й не мають Різдвяних Свят!
Московіти не мають колядок і щедрівок
Всі європейські й слов’янські нації та народності мають власні різдвяні традиції, різдвяні славні, колядки й щедрівки. Всі народи Світу мають власні різдвяні традиції. Всі, окрім одного!…

Кацапи — єдиний "народ", що сахаються немов навіжені від Різдвяних Свят, спотворюють Різдвяні Свята або взагалі намагаються знищити. Відповідно, кацапи не мають у фолькльорі власних різдвяних славнів, колядок і щедрівок, та й словам "колядка і щедрівка" в штучном "русском языкє" немає навіть відповідника, позаяк лише на початку ХХ століття москалі вкрали собі двійко-трійко україньких колядок, "пєрєвєлі на руссцкій" й по тому все. Проте, ані сенсу колядування й щедрування, ані сенсу Різдвяних Свят кацапи ніколи не усвідомлювали і навіть Різдво називають "сочєльнік", не знаючи, що Різдвяні Свята тривають більше місяця — з 15 грудня (Св.Андрія) до 19 січня (Водохреща).
Воно й не дивно — недолюдки не усвідомлюють сенс людських свят!
Кацапам зрозуміліше "пєрвамай, дєвятамай і 7 ноябля"!
Замість Різдвяних Свят у кацапів є по одному дню "новоґо ґода", "сочєльніка", "староґо новоґо ґода" з вигаданими чєкістами у 1937 році вічно п’яними "дєд марозам і снєґуркай". Все!

Тож, не варто дивуватиї людожерскій сутності недолюдків!