Розстріляний Вертеп…

Святвечір 1948 року в селі Мальчиці у передмістях Львова совєтські окупанти перетворили на криваве жахіття — було розстріляно вертеп колядників…
На Різдвяні Святá мешканці села Мальчиці щороку вшановують пам’ять загиблих від куль НКВДистів односельчан-колядників. Навіть в роки совєтської окупації люди не забували про розстріляний 6 січня 1948 року вертеп і переповідали одне одному правду про цю трагедію…

Совєти завжди всіляко намагались вбити дух Різдва…
Ще на початку совєтської окупації України, 23.І.1921 вбивством композитора Леонтóвича, який створив Славень Різдва “Щедрик”, Совєти намагались вбити Різдво…
Арештована Коляда і Розстріляний Вертеп…
Одні з найжахливіших свідчень нелюдяності кривавого совєтського режиму…

…Вертеп у Мальчицях був завжди. Ходили колядувати й славити народження Христа малі та дорослі, дівчата і парубки, навіть одружені. Ні війни, ні лихоліття, ні совєтський войовничий атеїзм не змогли знищити цю традицію…
І далекого 1948 року теж зібрався гурт хлопців, які пішли з вертепом віншувати всіх з Різдвом. Хлопці всі молоді, дехто не так давно повернувся з війни…
І хоч Різдво того року було без снігу та морозу, але хіба могло це зіпсувати святковий настрій?…

…Польовою дорогою, що пролягла між двома містечками Львівщини — Городком і Яновом (нині селище Івано-Франкове), котилася військова "полуторка".

Вечоріло, де-не-де на димовому небі вже поблискували перші зірки…
В кузові "полуторки", стиснувши між колінами автомати, сиділо з десяток НКВДистів.

Біля села Мальчиці, що широко розкинулось на березі річки Верещиця, лейтенант НКВД плотніков наказав зупинитися.

Був Святий Вечір 1948 року…
У вікнах сільських хат тьмяно поблискували часові лампи й свічки, родини, помолившись, частували за святковим столом. То тут, то там чулися голоси колядників, що вітали господарів з Різдвом Христовим…

НКВДисти, зіскочивши з "полуторки", залягли за плетеним тином крайньої хати.

По якімсь часі за рогом сільської вулиці показався гурт вертепу…
Колядники зайшли на подвір’я, здійснюючи біблійське дійство про народження Сина Божого, вітали господаря дому… Колядували, жартували з дітьми, господинею обійстя…
Рушили далі, та біля садиби Степана Янівського в гурт колядників вдарили автоматні черги…

…Раптом біля садиби Василя Яновського почувся тріск автоматних черг, і галасливу вертепну ватагу з-за тину стали поливати вогнем…
Один з колядників упав підкошений, решта самі попадали на землю в багнюку, щоб врятуватися від куль…
Коли стихло, перебіжками кинулися до найближчої хати. Встигли заскочити й зачинити двері, як ще один колядник присів, уражений кулею. Слідом до хати увірвалися НКВДисти на чолі з капітаном плотніковим. Побачивши, що ще один хлопець стікає кров’ю, той наказав своїм головорізам вийти.
А селом вже бігли налякані пострілами люди…
Винесли з хати на шинелі пораненого Івана Колобича…
Не колядками й вертепним дійством зустрічали Мальчиці те Різдво, а голосінням і сльозами…
Загинув від куль чєкістів у Святвечір фронтовик Павло Коваль, який пройшов війну і вцілів, а тут, на рідній землі, вижити не вдалося…
Був убитий і 19-річний Йосип Козак… Юнак саме вийшов на вулицю подивитися, чи не йдуть колядники…
Через місяць помер у лікарні поранений Іван Колобич…

Правду, чого НКВДисти раптом почали стріляти в колядників, так і не дізналися. За розповідями очевидців, опергрупа приїхала в село напередодні нібито "охороняти селян від бандерівців". Насправді сподівалися, напевне, що хтось з лісу навідається на Святвечір до родини. Знудившись без "роботи", плотніков зі своїми солдатами добре повечеряли та випили в одній із хат. І на п’яну голову у переодягнених колядниках їм привиділися бандерівці.

Ось що свідчив про це небачене криваве жахіття один з двох виживших вертепників — ветеран Другої Світової війни, пан Михайло Микитин:
— У вересні 1944-го я був мобілізований до "красной арміі", "бойове хрещення" отримав під Краковом, 2 травня 1945 року під Прагою осколком німецької міни був важко поранений і тільки після піврічного лікування повернувся додому. На Різдво 1948 року разом із сільською молоддю організували традиційний вертеп, щоб привітати односельчан із народженням Христа. Обійшовши кілька сільських хат, біля садиби пана Янівського потрапили під град куль НКВДистів, що зробили на нас засідку. У цей Святий Вечір з тринадцяти колядників живими залишилися лиш двоє. Пізніше у своєму кожусі "Гуцула" я нарахував одинадцять кулевих отворів. Не загинув від німецької кулі, а отримав російську… На тілі вертепного "Янгола" нарахували шістнадцять (!) куль!…

— Чи судили когось за ці вбивства? — питає у старости Мальчиць пана Євгена Сабадаша журналістка «Луцького Вісника» пані Ніна Романюк.

— Та що ви! Хто б їх мав судити? Помилково розстріляли, бо думали, що то лісові хлопці. Нещодавно, у 2020 році, помер останній учасник того вертепу Михайло Микитин. Він теж був фронтовиком, але йому тоді пощастило. У своєму кожушку він нарахував одинадцять дірок від куль! — розповідає Євген Сабадаш. — Київські документалісти зняли фільм про наш розстріляний вертеп, і живі свідки у ньому свідчили. Хоча ми з дитинства знали про це. Відкрито не говорили, але всі все знали. Навіть після цього злочину від вертепу наші люди не відмовилися й завжди ходили колядувати ще в совєтські часи. Хоча міліція ганяла для форми, але йшли і дітки, й дорослі. Коли вже Україна стала Незалежною, ми почали щорічно вшановувати загиблих того Святвечора односельчан. На цвинтарі, де їхні могили, відправляємо богослужіння. У пам’ять про невинно убієнних земляків проводимо також конкурси вертепів.
До 70-х роковин розстріляного вертепу, у 2018-му, в селі проводився районний фестиваль вертепів. І нині навіть пандемія не завадила нам поколядувати. Звичайно, від хати до хати не ходили, щоб не порушувати карантин, але вертепники заколядували для всього села.
Христос народився! Славімо його!

На Західній Україні в 1940—1950-х роках був звичайний россійський тероризм!

Отак лютували совєтські окупанти у повоєнні роки на Галичині: палили церкви, руйнували монастирі, вбивали священиків, монахів, українську інтеліґенцію, вивозили Українців в концтабори ҐУЛаґу до Сибіру…
Совєтський терор тривав і в 1970-х, коли колядників і вертепи арештовували та відправляли на десятиліття у совєтські табори…

А нині все ті ж окупанти на окупованих теренах України поливають Українців вже не автоматним градом, а системами "ґрад"!…

Те, що відбувалося на Західній Україні в 1940—1950-х роках, був звичайний совєтсько-россійський тероризм, аналогічний "красному тєррору" 1930-х років і таким злочинам, як Розстріляне Відродження чи Голодомор…

Пан Володимир Гижий у листі до газети «День» наголошує:

Донецькі події, шалена російська пропаганда проти України є не що інше, як державний фізичний і моральний тероризм. Цьому активно сприяє і контрреволюція в нашій державі. На наших телеканалах, переживши "майданний переляк", все частіше стали з’являтися "потомственні енкаведисти" типу колишнього речника МВС в уряді азарова волошка з його спогадами про свого діда, що в повоєнні роки встановлював "совєтскую власть" на Західній Україні, і недавні регіонали й комуністи. Активізувалися й інші п’ятиколонники і російські диверсанти.
Мені вже 80 років, я на власній шкурі відчув усі "принади" "русскоґо міра".
Вболіваю за усю Україну, бо маю недобрі передчуття, що Росія, в своїй безмежній злобі до Українців, не без допомоги наших запроданців, у якийсь Святий Вечір накриє нашу землю автоматним і гарматним градом…