Три події серпня у плині історії…

Події минулого часто переплетені, взаємопов'язані, одні події є наслідком інших, інші події породжують наступні…
Три пов'язані події серпня у плині історії…

„…будь-яка подія, що відноситься до минулого, але повертається до нас пам’яттю про нього, може вплинути на поточні події…“
— Арнолд Джозеф Тойнбі — англійський історик

Згадуємо три серпневі події, які рознесені у часі, але пов’язані між собою…

1. — пакт ґітлера — сталіна

На засіданні політбюро ЦК ВКП(б) від 19.Ⅷ.1939 йосіф сталін, мотивуючи долучення терористичного квазідержавного утворення "ссср" до союзу з Третім Райхом (нацистською Німеччиною), висловив таку тезу:
"Опыт двадцати последних лет показывает, что в мирное время невозможно иметь в Европе коммунистическое движение, сильное настолько, чтобы большевистская партия смогла бы захватить власть. Диктатура партии большевиков становится возможной только из-за большой войны. Мы сделаем свой выбор, и он ясен. Мы должны принять немецкое предложение и вежливо отправить обратно англо-французскую миссию. Первым преимуществом, которое мы получим, будет уничтожение Польши до самых подступов к Варшаве, включая украинскую Галицию."

Пакт, укладений 23.Ⅷ.1939 у москві між сталіним і ґітлером – тодішніми друзями й союзниками – став триґґером до початку Другої Світової війни… "СССР" і Третій Райх роздмухали Другу Світову війну…
В результаті 6-річної глобальної м’ясорубки загинули десятки мільйонів людей…
Гітлерівська Німеччина була покарана Нюрнберзьким трибуналом, а сталінський "СССР" не тільки уник покарання, як один з розпалювачів Світової війни, а ще й отримав від очільників США і Великобританії дозвіл на окупацію країн центрально-східної Європи!…

2. — “Празька Весна”

Одна з цих країн – тодішня Чехо-Словаччина (ЧССР) – в ніч з 20 на 21.Ⅷ.1968 зазнала брутального військового вторгнення "СССР" з метою придушення ліберально-демократичних реформ (“Празька Весна”).

Світ доволі кволо відреагував на цю злодійську акцію москви.
Але варто згадати, що 5.ХІ.1968 на київському Хрещатику на знак протесту, зокрема, вчинив акт самоспалення Василь Макух, виступивши проти агресії "СССР" щодо Чехо-Словаччини.

Щодо військового аспекту вторгнення "СССР" до ЧССР: Празький аеропорт всього за півгодини захопив "спєцназ развєдуправлєнія Балтійскоґо флота", замінив всіх їхніх диспетчерів на своїх, чим забезпечив блискавичну і безперешкодну висадку "Вітєбськой воздушно-дєсантной дівізіі"…

3. — "СССР", ҐКЧП і Україна

Та ж "Вітєбская дівізія вдв", але у версії 1991 року, за наказом очільників ҐКЧП планувала "звільнити" Київ від "українських буржуазних націоналістів". Операція розпочалася о 5-й ранку 19.Ⅷ.991, коли командування дивізії звернулось до авіадиспетчерів міжнародного аеропорту «Бориспіль» з вимогою забезпечити посадку 40 (!) військово-транспортних літаків.
Диспетчери були поставлені в надзвичайно скрутне становище: на столицю суне ціла бойова повітряно-десантна дивізія в повному спорядженні, при повному озброєнні, з боєприпасами, медикаментами і навіть кухнями, яка вже кружляє на Борисполем з готовністю виконати будь-який наказ.

Далі подано спогади учасника тих подій, на той час — лейтенанта КҐБ Ушенка.
„Всі оперативні та відповідальні чергові по авіарайону, галузі, міністерству, совміну і ЦК республіки сповіщені, проте всі ухиляються від відповідальності. Ніхто не дає ніяких команд. Диспетчери ставлять борти в коло, де вони зможуть повисіти ще годин зо три.
Що робити далі? Що це? Переворот, путч, війна?
А на вежі аеропорту — анархія і мітинг: жоден відповідальний керівник чи черговий так і не дали зрозумілу і неоднозначну відповідь-наказ: приймати чи ні?
Військово-транспортні літаки підходили до повітряного простору аеропорту поодинці з півночі, і їх акуратно ставили в "коло" на значній висоті, щоб не заважати буденному графіку роботи летовища.
Диспетчери тут же вираховували і передавали пілотам параметри ешелонів, швидкість, дистанції, напрям і швидкість вітру тощо. Вишколені військові пілоти десантних "Ілів" і "Анів" дотримувались радіотиші, в той час як у телефонно-телетайпному режимі конференції між оперативними черговими військових штабів Москви, Києва, Мінська і Вітебська, основних та запасних аеродромів, черговими міністерства транспорту Москви та Києва велись не просто переговори, а справжній "базар" з лайками, матюками, погрозами, криками, істериками. Інколи він припинявся, коли хтось з керівників намагався прийняти якесь вольове рішення і всім щось наказати, проте ці накази явно суперечили всім можливим інструкціям і дозволам, що тут же в ефірі коментували диспетчери, які, за всіма писаними і неписаними правилами, мали вирішальний голос у цій какофонії. Учасники цього унікального радіобазару примудрялись в перервах між радіолайками зазирати в телевізори, де вже транслювалося "Лебедине озеро", яке періодично переривалося озвученням Указу віце-президента СССР про ҐКЧП. Всі дружно відмовлялися брати на себе будь-яку відповідальність, посилалися на свою "відповідну інструкцію", яку кожен тримав у себе на колінах.
Час спливав, у бортів, що підійшли першими, вже закінчувалось пальне, а єдино правильного рішення не знаходили.
У цей час штатна військова охорона периметру аеродрому була приведена в режим "отраженія агрессіі", навкруги злітних смуг з’явилися вантажні будки "Уралів", "Зілів" і "Газонів" вперемішку з бронетранспортерами та самохідними зенітними установками.
Раптом старший зміни диспетчерів прильоту дав команду приймати літаки, адже згідно доповіді передових бортів — пального вистачало тільки на посадку. Іншого рішення бути вже не могло.
Повних дві години — саме стільки тривала посадка дивізії. І все це впереміжку між зльотами і посадками пасажирських бортів на паралельній смузі, адже графіки роботу аеропорту ніхто не відміняв.
А генерали різних відомств ніяк не могли вирішити, що ж робити з прибулим військом, якому не було поставлено жодних завдань, окрім того, що "прибути в місто Київ".
На розвантаження та марш на місто — наказів не було, на відміну бойової готовності — теж. Про них наче забули. Всі намагання дізнатися про наступні дії упиралися в "чекайте на особливе розпорядження". Власники великих зірок на погонах теж ніяк не могли спромогтися на якусь зрозумілу команду. Час спливав, спека не спадала... Настала пора обідати, коли раптом хтось із "батьків-командирів" нарешті розпорядився: "з бортів розвантажити польові кухні, годувати особовий склад" і, знову-таки, "чекати на особливе розпорядження".
А в цей час і керівники, і різноманітні чергові служб, і працівники чергових змін, а також численні пасажири в аеропорту і навколо нього, які монотонно мінялись, в залежності від "прильоту-відльоту", заглядали у екрани телевізорів, притискали до вух транзисторні приймачі, допитували і перепитували всюдисущих таксистів — що ж там?
Проте у кожного були свої турботи, хтось відлітав, хтось прилітав, хтось проводжав, хтось зустрічав, а для когось це була просто звичайна робоча зміна. Ну прилетіли солдати, ну полягали на траві — головне, що ніхто не стріляє і, здається, не збирається. Шоу закінчилося — всім стало не до них.
Уже пізнього вечора командиру батальйону охорони аеродрому сказали, що "отражать" нічого не треба, бо агресія відміняється, а тому — в казарми. Потім настала ніч, за нею — день. Очікували — що ж буде далі.
То чекали, що скаже кравчук, то що ж скаже єльцин — не вірилося в серйозність цього балагану, вже названого путчем.
А військо в кінці злітно-посадкових смуг Бориспільського міжнародного аеропорту загорало. Про нього не просто забули — батькам-командирам було не до нього.
Наступного дня знову загорали, а наступної ночі — знову спали на траві.
У кінці злітної смуги їх триматимуть дві ночі і три дні. Потім буде команда "Відбій. Додому". Вони звично завантажаться, і знову в несамовитому ритмі працюватимуть і військові й цивільні диспетчери повітряного руху, але це буде вже якось буденно. Ніби то ті самі три хвилини на зліт, проте не буде наднапруги, страху незнання й невідання.“